Футбол замість розваги, або В гостях в ФК СС

Легко повірити у кохання, коли читаєш Ремарка. Будь у що легко повірити, коли читаєш Ремарка. Традиційно виділяють два драматичних моменти його творчості: кохання та війна. Проте не варто залишати поза увагою ще одну важливу деталь. Ніколи не відмовляйтесь від можливості випити, говорить Ремарк.

Ніколи не відмовляйтесь від можливості переглянути футбольний матч

Збоку це виглядає дивним. Через день після півфіналу Ліги Європи відправитись на гру другої ліги чемпіонату України. Навіщо? Ніколи й нікому не варто пояснювати способів особистої розваги. У кращому випадку можна отримати хіба тактовне кивання головою, але в очах буде крик – мовляв, що ти, ідіоте, несеш.

Люди зіткані із протирічь. Ось ти сидиш у закладі з модним найменуванням «гастро-паб» та їси м’ясо з шоколадним соусом та карамелізованими яблуками та читаєш книгу «Великий Гетсбі» Фітцджеральда. У подібних закладах ціни зазвичай вказують у іноземній валюті, аби ще вище підняти свій статус. А ти читаєш один з найкращих романів в історії літератури, який щойно купив за ціною у еквіваленті один долар.

Спеціальна поїздка на гру Скала – Барса також є нічим іншим, ніж спробою зробити виклик суспільству. Усі ми слабкі. Усі ми хочемо робити сильні речі. Й робимо лише те, на що вистачає духу.

Вибрати футбол замість розваг – піти проти системи.

***

— Бий по воротах!

— Чому він не б’є?

— Навіщо вони хочуть завести м’яч у ворота?!

Усі ці вигуки уболівальників викликали тільки посмішку протягом більшої частини першого тайму. Одного разу ці слова була адресовані гравцю Скали, який тільки з центрального кола вийшов. Але наприкінці першого тайму стався гол Барси, який було забито вкрай дальнім ударом за комірець голкіперу, який задалеко вийшов з воріт.

Магія.

Наразі Скала є одним із лідерів другої ліги та клубом, який прийнято ставити у приклад. Клуб завжди мав фінансові можливості швидко пройти шлях від середняка другої ліги до першої, або навіть вище. Але команда й досі грає у другій лізі та відома швидше своєю ретельною роботою з молодими гравцями.

Якихось зірок національного масштабу Скала поки не виховала, проте це питання треба буде піднімати через декілька років. Цілком може бути, що завданням Скали буде вирощування гравців не для Динамо чи Шахтаря, а для інтересів своєї команди.

Наразі Скала йде на другому місці у першості другої ліги та є претендентом на вихід до першої. Здається, тепер у команди вистачає можливостей для переходу на більш високий рівень. Ця команда будувалась та дозрівала не один рік та спокійно рухалась у потрібному напрямі. Без різких рухів та дотримуючись генерального плану.

— Яка перша ліга?! – нервував після завершення гри один з багатьох літніх чоловічків на стадіоні у жвавій розмові зі своїм колегою – дідусем. – Там треба зовсім інший рівень. Треба клас. Треба точні передачі.

Який нормальний уболівальник буде повністю задоволений своєю улюбленою командою? Не треба плутати з постійною підтримкою.

Проте Скала свій матч у Барси виграла досить легко. У першому таймі господарів підвела реалізація, але більш високий рівень гри швидко дався взнаки після перерви.

— Я ж говорив, що ми пропустимо, але виграємо, – резюмував молодий хлопчина після фінального свистку.

Взагалі, не треба сперечатись з уболівальниками. Вони знають, коли треба бити по воротах та знають ціну своїй команді. У другій лізі Скала може грати з запасом. Але вище?

— Все ти знаєш, – відповів йому друг без такої інтуїції та бажання хизуватись цим. – Побачимо 14 числа.

14 травня у гості до Скали завітає лідер другої ліги Колос.

***

Окрім спокійного розвитку команди Скала намагається працювати у напрямку покращення і по іншим речам. Місцевий стадіон Сокіл переобладнують по одній трибуні. Зараз словом «комфортна» можна називати лише одну, з іншого боку й досі стоять лавки, які плавно переходять в парк. Там сиділи головні уболівальники команди: фан-сектор та дідусі.

Аби дізнатись правдиву відповідь, ніколи не варто запитувати про чиїсь плани. Але схоже, що у Скалі будуть думати про подальшу перебудову стадіону з просуванням уперед. Поки цього явно досить.

Ті, хто звик до великих стадіонів та великих матчів, багато пропускають у колориті таких ігор. Наприклад, один з тренерів команди привіз та забрав м’ячі зі стадіону у багажнику власної машини. Він ледь не по запису роздав їх хлопчакам в руки перед початком гри та потім позбирав. На розминці у Скали були інші м’ячі. Не такі нові.

Одним з найцікавіших навколофутбольних моментів була дівчина з мікрофоном. Вона мала створювати шоу.

— Привіт усім вболівальникам Скали, – весело розпочала вона. – Давайте покажемо, як ми уміємо вболівати.

Напередодні матчу ведуча усіма силами намагалась достукатись до аудиторії. Проте це їй вдавалось не краще, ніж тамаді на перших хвилинах весілля. Ніхто ще не був готовим до веселих ігор та святкових тостів. Дайте спочатку зробити те, заради чого ми прийшли сюди. Не заспокоювалася дівчина, коли на її дзвінке запрошення показати, чи є на одній з трибун активні вболівальники, взагалі ніхто не відповів.

Люди прийшли на футбол. Я не бачу ваші руки – це інше.

Пожвавішали уболівальники тільки у перерві через розіграш призів. Спочатку хлопчик-лототрон вибрав трьох переможців. Як завжди буває в таких ситуаціях, стався казус. Перші два виграшних білета були у Іллі. Організатори здивувались, але вирішили не давати зайвий приз.

Проте Ілля себе ще показав. Відразу після визначення переможних квитків був міні-конкурс. Потрібно було якнайдовше кричати «Скала». Ілля не тільки до розіграшу підготувався ретельно, підібравши усі білети, він ще й кричав авторитетно. 19 секунд. Увесь стадіон звернув свою увагу на цей момент більше, ніж на переможний удар з пенальті у другій половині грі.

Фан-сектор Скали нічим примітним не відзначився. Хіба тільки співом «ФК СС». Сюди б телевізійників з потрібних країн…

Загалом, на стадіоні відчувалась приємна атмосфера. Навіть у великих містах вболівальники один одного знають, адже бачать фактично зо два тижні. Що й говорити про провінційні міста. Тут усі один одного знають. Тут усі знають свою команду.

***

Коли йде мова про спокійний поміркований рух Скали та свій власний шлях, то треба говорити про теплі сімейні відносини вболівальників та гравців. Багато хто з цієї команди уже не перший рік виступає за стриян, тому від них знають чого чекати.

Василю Цюцюрі тільки 22 роки. Але на полі він має вигляд легенди клубу. Він не поспішає виходити з офсайду під час атак суперника. Він постійно вказує партнерам, як та куди їм треба віддавати передачі. Точніше, треба було віддавати передачі.

Так грають у 32 роки гравці, які повернулись у рідне місто після тривалої зіркової кар’єри. Бігають скільки хочуть та вмикаються коли хочуть. Кар’єра ж Цюцюри поза межами Скали не склалась. Першу частину сезону він провів в аренді за Сталь, проте там не зумів просунутись далі молодіжного складу. Там він рідко виходив на улюбленій позиції центрального нападника, та й взагалі нічим не відрізнявся. Статус легенди потрібно спочатку заслужити, а уже потім використовувати.

У Стрию Васю люблять. «Вася, давай», – найбільш вживаний вигук протягом усього матчу. Коли Скала заробила штрафний удар за 20 метрів до воріт суперника, у вболівальників немов відлягло.

— Ну, все, Васю, бий, – сказав хлопчина. Його слова звучали не наказом чи настановою. Це була згода з неминучим. Хто ж ще? Ударив не Вася. Ударив в стінку.

— Куди ти б’єш? – прозвучало це ніби так, ніби хто ти такий, щоб бити поперед Васею та бити так погано.

Але Цюцюра не був би улюбленцем публіки за свою поведінку. Він може собі це дозволити. У грі проти Барси він заробив пенальті після красивої стінки та віддав п’ятою гольову передачу.

Ясно, що уболівальники співали «Вася Цюцюра». Ясно, що вболівальники його люблять.

Можливо, це лише перше враження, але збоку здалося, що Скалі важливо, аби у команді гравці проводили багато років. Щоб їх знали. На такому рівні легко змінювати команду кожні півроку, завозити гравців та нічого при цьому не здобувати. А можна навіть зробити ривок вперед. Проте у Стрию все інакше.

Є Вася Цюцюра. Є Володя Пришнівський. Є капітан команди Юра Антонів. А коли під кінець матчу на заміну вийшов Олег Квич, то уболівальники – навіть ті, хто молодші за нього – зустріли немов, рідну дитину. Це безперечно майбутній улюбленець публіки. Хіба він таки перейде до іншої команди.

Така собі у гарному показова карикатурність правильного підходу до комплектації складу провінційної команди визначається ще й наявністю іншої легенди. Назар Кміть, син президента клубу, відіграв тільки один тайм. Довіряти поспішним висновкам ніколи не варто. Але цього разу все видається просто очевидним. У порівнянні з партнерами по центру півзахисту Пришнівським та Клименком Кміть навіть не стояв, а був по пояс вкопаним у землю. Таке враження, що іншим двом хавбекам на установці рекомендували бігати ще й за нього. Кількість невимушених помилок, манера поведінки на полі та реакція партнерів на його невдач говорили без слів.

Син президента.

Найцікавіше те, що всі це прекрасно розуміють. Але й розуміють, що без сина президента у складі відношення могло бути й іншим. Ще один парадокс провінційних команд.

Інший, про який не можливо не згадати, – це кілька колишніх молодих зірок у складі Скали. Роману Подоляку та Віталію Рябушку всього по 24 роки. Свого часу вони у складі рідних команд – Карпат та Ворскли відповідно – вважались великими талантами, проте пробитись до першої команди не змогли. У цій Скалі вони є важливими гравцями: стовпом оборони та кращим бомбардиром. Об’єднує їх і інше, вони обидва з часу статусу перспективних талантів набрали зайву вагу.

Уміння, розуміння гри та навіть швидкість залишились (Рябушко в одному із моментів зробив такий неймовірний ривок з чистим підкатом у кінці), але не вистачає моторності у діях. Тому вони й у другій лізі, хоча по своєму потенціалу могли б грати у нинішньому вищому дивізіоні.

Місцева зірка, юний талант, молодий капітан, трудяги в центрі поля, син президента, поношені колишні таланти – це команда з колоритом.

***

Футбол переріс поняття виду спорту та став масовим явищем, коли йому почали придумувати новий опис. Це і просто гра в м’яча, і похід на стадіон, і просто бажання бути частиною команди, і пиво з чіпсами перед телевізором. У кожного є своє поняття футболу, яке буде правдивим. Тому що у кожного є своє поняття правди, яке буде правдивим.

Ніколи не відмовляйтесь від можливості переглянути футбольний матч. Особливо наживо у новому місці.

Хто вибирає футбол замість розваг? І хіба не треба, щоб футбол і став розвагою?