Sportarena

Прагматичне рішення

Sport Arena розповідає про призначення Сема Аллардайса менеджером Сандерленда.

Прагматичне рішення - Чемпионат Англии

Сэм Аллардайс, Getty Images

Час швидкоплинний. Ще два тижні тому англійський журналіст Джонатан Вілсон жартома писав про те, що після прощання Сема Аллардайса з Вест Гемом Брендан Роджерс залишився у Прем’єр-лізі поза конкуренцією – принаймні у тому, що стосувалося бажання розповісти всім про те, як саме йому вдалося здобути перемогу. Втративши в цьому сезоні одразу кілька нагод похизуватися перед журналістами, згодом Роджерс втратив і свою роботу, “Великий Сем” же на тижні підписав контракт із Сандерлендом. Та чи надасть Аллардайсу посада на Стедіум оф Лайт можливість знову потішити своє его – запитання ще те.

Оформивши повернення на Північний Схід Англії, колишній захисник Сандерленда став восьмим менеджером клубу за останні сім років. Кладовище футбольних тренерів – саме так останнім часом називають шестиразового чемпіона Англії. Гримуча суміш із учорашніх амбіцій і сьогоднішньої перманентної боротьби за виживання зробила авгієві стайні Чорних котів нездійсненним завданням для спеціалістів штибу Мартіна О’Ніла, Стіва Брюса та Густаво Пойєта. “Якби свого часу мене залишили в спокої, певно, я б і досі там працював”, – не втримався нещодавно ще один екс-менеджер команди Рой Кін. Менеджер Редінґа Стів Кларк на нещодавнє запитання про те, чи не хотів би він очолити Сандерленд, вирішив віджартуватися: “Дружина б мене вбила!”

Певно, шкодує, що не прислухався до поради жінки тепер і Дік Адвокаат. Його історія тільки підкреслила складність ситуації, що склалася на Стадіоні Світла. Драматичним – але вже звичним для Чорних котів – чином зберігши прописку в елітному дивізіоні, влітку нідерландський спеціаліст переглянув своє рішення вийти на пенсію і погодився на подовження контракту з Сандерлендом за умови кадрового підсилення на трансферному ринку. Проваливши старт сезону (команда досі не здобула першу перемогу в сезоні та пропустила в восьми матчах вісімнадцать голів), Адвокаат залишив команду за власним бажанням. “Наш склад просто не відповідав вимогам Прем’єр-ліги”, – відверто зізнався 68-річний фахівець.

В іншому інтерв’ю Адвокаат пішов навіть далі, заявивши, що він не надто зручно почував себе в умовах боротьби за виживання. Таким чином колишній тренер національної команди Нідерландів завів себе у глухий кут, адже у березні він переїжджав до Англії саме з метою врятувати Сандерленд від вильоту з Прем’єр-ліги; до того ж він очолював клуб, який упродовж останніх трьох сезонів тричі опинявся за крок від пониження в класі. Ще більше запитань ці слова викликають в контексті вересневого інтерв’ю Адвокаата Sky Sports, у якому голландський спеціаліст здавався зразком рішучості і наполегливості.

Свою справу, схоже, зробила розріджена атмосфера Північного Сходу.

“Чи здивований я, що Адвокаат так швидко залишив клуб? Ні. Це ж Сандерленд, – прокоментував на тижні той же Кін. – Однак людям, що знаходяться за лаштунками команди, давно вже варто поглянути в дзеркало”. Проблеми Чорних котів загальновідомі і добре задокументовані. Продукт американського захоплення ринком англійської Прем’єр-ліги, хвилю якого десять років тому викликало суперечливе придбання Манчестер Юнайтед родиною Ґлейзерів, Сандерленд давно вже знаходиться у стані системного лімбу. І йдеться не лише про результати команди та її виступи на полі – мова йде про повну відсутність стратегії розвитку.

Розчаровуючись в традиційній британській системі керування клубом, американський власник клубу Елліс Шорт кидався у крайнощі європейського підходу і довіряв італійському “пораднику” Роберто Де Фанті. Коли ж стало зрозуміло, що ні рекомендовані ним гравці (влітку 2013-го перший футбольний директор в історії клубу привіз на Стедіум оф Лайт 14 нових гравців), ані менеджер Паоло Ді Каніо Сандерленду не підходять, Шорт продовжив наполягати на своєму і просто замінив підлеглих. Де Фанті на посаді замінив колишній технічний директор Гамбурга Лі Конджертон, а вже з ним за владу в клубі довелося боротися Густаво Пойєту. Списувати всі проблеми на менеджемент, утім, усе же не варто: той же Де Фанті зізнається, що наполягав на підписанні якісних британських футболістів (згадуючи Тома Гаддлстоуна, Джеймса Маккарті та Каллума Макманамана), але обмежені ресурси клубу змушували його звертати увагу на більш демократичний європейський ринок.

Отже: статус кладовища менеджерів, відсутність стратегії розвитку, скупий власник і невідповідні потенціалу амбіції. Враховуючи все це, як Шорт може заявляти про те, що йому не довелося довго переконувати Аллардайса перервати відпустку?

Перш за все треба сказати про те, що, погоджуючись на пропозицію Сандерленда, “Великий Сем” у жодному разі не видає свою наївність. Колишній менеджер Болтона і Блекберна, звичайно, повинен сприймати цей виклик як серйозний ризик, однак, як і завжди в Аллардайса, ризик цей здається зваженим. Аллардайс знав про те, що бажання зберегти клуб у Прем’єр-лізі до наступного сезону, коли набуває чинності новий восьмимільярдний контракт із телебаченням, надає йому перевагу на перемовинах із Шортом. І, певна річ, він домовився про солідний бонус за успішну боротьбу за виживання. Та справа не лише в цьому. Повернення на Північний Схід колишній менеджер Ньюкасла оформлює на своїх умовах – карт-бланшем в умовах цього регіону повноваження нового менеджера не назвати, але боротися за вплив на Стадіоні Світла англійському спеціалісту вже не доведеться. Знайшовши заміну Адвокаату, Конджертон залишив клуб і делегував обов’язки кадрової комплектації команди Аллардайсу.

“Великий Сем” очолює Сандерленд з однією чітко визначеною метою – зберегти клубу статус команди Прем’єр-ліги. І саме ця проста домовленість повинна тішити менеджера найбільше. Після невдалого досвіду роботи з Ньюкаслом і принципового непорозуміння з власниками Вест Гема у тому, що стосувалося поглядів на футбол і розділення компліментів за трансферну політику, у Сандерленді він повинен отримати можливість займатися тим, що у нього виходить найкраще: організацією гри, наведенням ладу в обороні і підняттям командного духу. За “футбол XIX століття” і “відступ від принципів клубного шляху” на Стадіоні Світла Сема ніхто критикувати не наважиться – всі розуміють, що зараз на кону знаходяться значно важливіші речі.

Прагматичне рішення, запрошення Аллардайса, втім, не повинно викликати надмірно стереотипних асоціацій. Він буде першим, хто визнає, що понад різні “філософії” менеджер повинен орієнтуватися на той потенціал, який він бачить у команді. Відштовхуватися від ресурсів, які ти маєш, – ось філософія “Великого Сема”. Порозуміння ж із колишнім гравцем Арсенала і Барселони Алексом Сонґом, не кажучи вже про воскресіння кар’єри Стюарта Даунінґа завдяки цікавому рішенню перемістити його на позицію центрального атакувального півзахисника, свідчить про Аллардайса як про менеджера, який вміє працювати з футболістами топ-рівня. Понад те, це реноме Сем повинен був зберегти ще з часів Болтона, однак уявлення про “примітивного” і “консервативного” Аллардайса, ясна річ, перекривають подібні ярлики.

Новий менеджер Сандерленда не приховує, що це його засмучує. Відкинутий свого часу Футбольною Асоціацією, яка при виборі менеджера збірної Англії у 2006 році перед Аллардайсом віддала перевагу Стіву Маккларену, Сем збирає навколо себе негативну енергію і, таке враження, досі тримає на увесь світ зло за те, що його ніколи належним чином не цінували. Він жартує про те, що, якби його прізвище було не “Аллардайс”, а “Аллардічі”, він давно б уже очолив топ-клуб. Не втрачає жодної нагоди покепкувати з іноземних менеджерів, які не змогли подолати його команду; понад те – опісля неодмінно розповідає їм про те, у чому саме вони прогадали. Врешті, не позичати йому і самовпевненості: “Є лише два типи тренерів. Є тренери на кшталт мене, які зважують переваги суперника і вимагають від своєї команди від цього відштовхуватися. Ферґі [сер Алекс Ферґюсон] скидався на такого тренера. Жозе [Моурінью] робить так само. А ще є Арсен [Венґер], який ніколи не адаптується до суперника. Є Брендан [Роджерс], який, схоже, не збирається адаптуватися. [Мануель] Пеллегріні не гратиме від суперника навіть в Лізі чемпіонів. Тому Манчестер Сіті завжди грає надто відкрито”.

І в цьому намаганні протистояти системі попри її спротив – увесь Аллардайс. Що навіть більш важливо, його нонконформізм і вкрай негативне налаштування досить непогано римуються з сучасним Сандерлендом. Клуб, який не збирається забувати про славетну історію, досі збираючи на домашні матчі не менше сорока тисяч людей, безсумнівно, переконаний у тому, що він заслуговує на краще. У решти можуть виникати з цього приводу сумніви, але яке це взагалі має значення?

Sport Arena


Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena