Sportarena

C’est la vie

C'est la vie - Футбол

Ukraine's head coach Mykhailo Fomenko gestures during the Euro 2016 qualifying football match between Ukraine and Spain at Olympiysky stadium in Kiev on October 12, 2015. AFP PHOTO / ANATOLII STEPANOV (Photo credit should read ANATOLII STEPANOV/AFP/Getty Images)

Останнім часом у житті пересічного українця занадто багато Парижу: розгромна поразка донецького Шахтаря від ПСЖ у Лізі Чемпіонів, саміт «Нормандської четвірки» у французькій столиці, незакінчена боротьба за вихід у фінальну частину Євро-2016, яка відбудеться знову ж таки там. Усі ці події важко можна пов’язати між собою лише за одним принципом – вмінням нашого народу додавати яскраві фарби там, де ситуація абсолютно цього не потребує. Останнім часом українці живуть, дивлячись на світ не через рожеві окуляри, а через призму хештегів «#цеперемога» або «#цезрада» — про ніяку нейтральну позицію і мови бути не може.

От і після вчорашнього матчу проти збірної Іспанії усі вболівальники синьо-жовтої збірної розділилися на два табори – одні доводять, що підопічні Михайла Фоменка грали чудово і їх підвела лише реалізація. Інші ж, схопившись за голову, кричать про те, що Україна вчора зіграла напрочуд слабко і ніякої фінальної частини чемпіонату Європи нам не бачити через прокляття раунду плей-офф.

Але істина, як це буває найчастіше, ховається десь посередині.

Для початку треба зрозуміти один важливий момент: до Києва збірна Іспанії приїхала абсолютно без жодної турнірної мотивації, тому кожен з гравців уже підсвідомо готувався до повернення у стан своєї клубної команди. Звісно, після гри можна було почути й іншу версію, от як наприклад від Сеска Фабрегаса: «Наша ціль – завжди перемагати. Нехай ми забезпечили собі місце на Євро-2016 раніше, але не приїхали сюди зіграти товариський поєдинок або ж на канікули». А хіба міг він сказати щось інше, спілкуючись з журналістами?

Це щось інше написав перед матчем у своєму блозі Хуан Мата, в якому півзахисник Манчестер Юнайтед згадував про фінальний поєдинок Євро-2012, розмірковував про майбутні поєдинки його команди, але практично ні слова не сказав про гру з українцями. Усі вони, хочемо ми це визнавати чи не хочемо, грали з єдиним бажанням – відбігати поєдинок, уникнувши травм.

Тим не менш, було зрозуміло, що збірна Іспанії навряд відмовиться від притаманного їй стилю гри з перших хвилин матчу. Тому то Михайло Фоменко й зробив ставку попереду на швидкого і проворного Артема Кравця, який мав би дуже пригодитися українцям під час швидких переходів з оборони в атаку. Як показав перший тайм зустрічі, тренерський штаб не помилився – нападник Динамо й справді був одним з найгостріших та найактивніших гравців на полі.

Проблеми нашої збірної розпочалися тоді, коли імениті гості повністю віддали ініціативу синьо-жовтим, розміщаючись, як правило, більшістю команди на своїй половині поля. А це, в свою чергу, практично повністю знівелювало усі переваги Кравця. І замість того, щоб опустити м’яч вниз, українці почали грати у футбол, який більше скидався на регбі: довжелезні закиди уперед, ближче до чужої лінії воріт, сподіваючись на те, що хтось зачепиться і зможе розвернути атаку далі. Та частіше м’яч вилітав в аут практично біля кутового прапорця після довжелезних діагоналей центральних захисників господарів. Тільки от завдання наших футболістів полягало у тому, щоб забити гол у ворота, а не приземлити ігровий снаряд за лінією поля.

При такій грі на вістрі атаки української збірної куди б більше користі приніс Пилип Будківський і його 196 см росту. Проте, на жаль, Михайло Фоменко не ризикнув знімати когось з опорних півзахисників і йти в ва-банк. І для того, щоб зрозуміти, чому ж головний тренер синьо-жовтих не захотів ризикувати, нам знову доведеться згадати про Париж і сумні 0:3 на Стад де Франс.

У тій відбірковій кампанії на чемпіонат світу Михайло Іванович тільки те й робив, що отримував неабияку кількість компліментів від експертів, вболівальників, гравців. Ще б пак: не програти жодного матчу і вивести команду на друге місце в групі після двох очок в трьох стартових турах. А після перемоги над Францією у першому матчі раунду плей-офф його й взагалі готові були носити на руках. Кардинально змінив усе одна єдина гра, в якій, чи не вперше за весь відбірковий цикл, збірна України вийшла з чистим атакувальним півзахисником, а не трьома опорними. В підсумку синьо-жовті отримали три голи, і всі їхні бразильські мрії були розтоптані. Саме вночі на чотирнадцяте листопада 2013 року консервативний і старомодний Михайло Фоменко вирішив остаточно довіритися більш захисній моделі гри.

Змінити його думку, правда, міг стартовий поєдинок цього відбору проти Словаччини. До речі, це був єдиний матч, у якому тренерський штаб українців здійснив заміну не по позиції, підсиливши атаку – замість Кирила Ковальчука на останні двадцять п’ять хвилин (неабияка щедрість) вийшов Роман Безус. У вересні минулого року наша команда не відігралась – і після того жодного ризику у виконанні Михайла Фоменка вболівальники не бачили.

Так, праві будуть ті, хто скаже, що у матчі проти Іспанії нам було все одно з яким рахунком програвати – задовільнити синьо-жовтих могла лише перемога і для досягнення поставленої цілі могли підійти усі методи. Але далеко не байдуже, скільки саме голів пропускати було головному тренерові збірної України.

Він разом зі своїми колегами готував команду до зовсім іншої гри, ніж та, яка почалася після шістдесятої хвилини. Господарі були готові контратакувати і розривати швидкими випадами суперника, але вони виявились нездатні позиційно обіграти чемпіонів Європи. «Команда грає так, як їй дозволяє суперник»,- заявив Михайло Іванович на післяматчевій прес-конференції. І цією фразою можна пояснити увесь вчорашній поєдинок – українців були готові мати справу з комбінаційною грою суперника, а от що робити, коли команди помінялись ролями і уже господарям довелося грати першим номером, гравці не знали.

Можливо, вболівальники могли б стати свідками виходу Пилипа Будківського, якби краще увійшов в гру Сергій Рибалка. Можливо, був би зовсім інший результат матчу, якби в рамці воріт суперника не стояв Давід де Хеа. Можливо, можливо, можливо. Але, на жаль, усе це залишиться лиш в спогадах. Так само, як і те, що Україна сильно, легко, швидко і стильно виглядала протягом першої години матчу – запам’ятається лиш підсумковий результат.

Усім ж просто треба зрозуміти, що поразка 0:1 і стадія плей-офф – це ніяка не зрада. І не треба у всьому шукати приводу для критики, адже вчорашній матч став логічним продовженням усієї кар’єри Михайла Фоменка у ролі головного тренера збірної України. По-іншому просто бути не могло. І якби цей поєдинок довелося провести ще сотню разів, то синьо-жовті, як мінімум, у дев’яносто восьми випадках зіграли б ідентично.

«Як кажуть французи, «селяві»,- сказав Михайло Іванович у післяматчевому включенні після перемоги над Македонією, коментуючи жовті картки Євгена Хачеріді і Сергія Сидорчука. А й справді, таке життя. Як кажуть, що нас не вбиває, те робить сильнішим. Попереду плей-офф, все знову починається спочатку.

Олексій Мандзій, Sport Arena


Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena