Загнивающий Запад

Середина-кінець вісімдесятих років минулого століття стали одним з поворотних моментів сучасної історії – після приходу до влади в СРСР Михайла Горбачова міжнародні правила гри почали змінюватися, плюралізм і початки демократії відтісняли залізну завісу, а холодна війна підходила до свого завершення. Одним з найбільш показових епізодів того періоду був перший візит майбутнього президента Росії, а на той момент народного депутата СРСР, Бориса Єльцина до США. Тоді, у вересні 1989 року, читаючи лекцію в Університеті Джона Хопкінса, Борис Миколайович намагався донести цей «вітер змін» до американського народу: «більше п’ятдесяти років мені вдовбували, що капіталізм загниває і, якщо не завтра то післязавтра, він обов’язково зігниє. Але, незважаючи на присутність чималої кількості проблем, як от проблема з безхатченками, капіталізм все ж процвітає».

За два роки до тієї знаменитої промови Єльцина відбувся перший чемпіонат світу з регбі, який приймали Нова Зеландія та Австралія. Принцип набору учасників був доволі дивним – на той момент членами міжнародної федерації регбі були лише сім держав, тому вільні місця були заповнені країнами, що отримали запрошення на турнір. В підсумку, першим чемпіоном світу з регбі стала команда Нової Зеландії, яка в фінальному поєдинку здолала Францію. Третє місце виборов ще один європейський представник – Уельс, який зміг у надзвичайному важкому матчі  переграти австралійських суперників. Таким чином, стартовий кубок світу завершився певним паритетом між Північною півкулею (Європою) та Південною – в четвірці найсильніших було по дві збірні обох частин Землі.

З того моменту пройшло уже більше 25 років, за які ситуація кардинально змінилася – СРСР давно розвалився, міжнародна федерація регбі нараховує рівно сотню країн-членів. Ба більше, у 2015 Росія повертається на рейки боротьби з Західним світом, а от на восьмому чемпіонаті світу з регбі Європа вперше залишилися без свого представника в четвірці найсильніших. Дмітрій Кісєльов лякає російське населення «Гейропою», «українською хунтою», «фашистами», «безкультур’ям ЄС», а тренер захисників збірної Аргентини в інтерв’ю розповідає про те, що південноамериканська команда не досягла б такого прогресу, якби приєдналася до європейського Кубку шести націй.

Якби, знаючи усі ці факти, якимсь чином змогти заскочити в машину Марті Макфлая, аби відправитися з сьогоднішнього дня назад у 1985 рік, і уже там поділитися усіма своїми знаннями, не потрібно було б розповідати про летючі скейтборди, дронів, що вигулюють собак, і величезні телевізори з пласким екраном: людей шокував би сам факт самоліквідації СРСР і відсутності європейських команд у півфіналі чемпіонату світу з регбі.

Зрештою, будь -яка проблема має свої причини і провал європейських збірних на англійському кубку світу – далеко не виключення. Критична оцінка виступів представників Північної півкулі на восьмому мундіалі розпочалася куди швидше, аніж після образливої поразки Шотландії в останньому чвертьфінальному матчі проти Австралії.

Перша хвиля обурення від вболівальників, експертів, колишніх регбістів, журналістів посипалась на збірну Англію. Для того, аби зрозуміти, чому виліт Червоних Троянд на стадії групового етапу настільки (неприємно) здивував і вразив регбійний світ, потрібно звернути особливу увагу на три фактори: ніколи раніше Леви не покидали турнір раніше чвертьфіналу, вперше в історії розіграшу чемпіонату світу з регбі господарі не спромоглися вийти з групи, напередодні початку турніру англійські медіа провели соціологічне опитування, за результатами якого більше половини респондентів вірили у вихід їхньої національної команди, як мінімум, у фінал. І коли після трьох стартових матчів Червоні Троянди втратили будь-які шанси на продовження боротьби за трофей, не критикував їх тільки лінивий.

На думку п’ятиразового тріумфатора премії «Найкращий тренер року» сера Грема Генрі, збірна Англії «грала у неправильне регбі протягом довгих років. Вони намагаються копіювати ігровий стиль Нової Зеландії, але не думаю, що їхні гравці мають необхідний клас, аби перевершити оригінал». Підтвердженням слів колишнього головного тренера Олл Блекс є той факт, що за сім років на чолі новозеландської команди, сер Грем Генрі зустрічався з англійцями дев’ять раз – і у кожному поєдинку його підопічні виходили переможцями.

Розділяє точку зору свого колеги й теперішній очільник Нової Зеландії Стів Хансен, тим не менш, роблячи акцент на занадто сильному уподібненні європейської регбійної системи до футбольної: «проблема англійського регбі, так само як ТОП-14 і ПРО-12 в тому, що там дуже багато іноземців. Вони наслідують футбольну модель: в англійській футбольній Прем’єр-лізі велика кількість легіонерів, але Англія протягом довгих років нічого не виграла. Європа повинна мати спільну ціль і спільне бачення, як от у нашій країні, щоб досягти успіхів на міжнародній арені».

У відповідь на шалену кількість критики та надзвичайний тиск на персону головного тренера збірної Англії Стюарта Ланкастера, англійський регбійний союз створив спеціальну комісію у складі п’яти людей, яка повинна розібрати гру національної команди на домашньому чемпіонаті світу, і винести вирок наставникові Червоних Троянд – звільняти його, чи все ж дати другий шанс. Схоже, що в Лондоні не розуміють: основна проблема ховається не в тренері, а у самій моделі розвитку місцевого регбі. Здавалося б, що провальний результат на домашньому турніру повинен спонукати англійську федерацію до змін, натомість, схоже, відбудеться лише косметичний ремонт, але не більше.

Проте, історичним вильотом збірної Англії проблеми європейського регбі на восьмому чемпіонату світу, на жаль, не обмежилися.

Вперше з 1999 року в усіх парах чвертьфінального раунду відбувалося міні-протистояння між представниками Північної та Південної півкуль. Шістнадцять років тому Європа зазнала поразки в очній боротьбі, огризнувшись, тим не менш, зусиллями збірної Франції, яка добралася аж до фіналу. У 2015 році Старий Світ програв з ще більшим соромом – жодна європейська команда не спромоглася вийти у півфінал турніру. Доволі символічним є той факт, що чемпіонат світу 1999 року теж відбувався на британських землях. Тоді, щоправда, господарем був Уельс.

Звісно, при бажанні можна знайти чимало цілком логічних причин, аби пояснити виліт чотирьох європейських збірних, як от: величезна кількість травм валлійців, справжнє прокляття чвертьфінальної стадії в ірландців, вирішальна помилка арбітра у матчі шотландців, травма лідера французької команди Фредеріка Мішалака уже на стартових хвилинах поєдинку проти новозеландців. І, в принципі, усі ці причини мають право на існування, адже Уельс й справді страждав від неймовірної епідемії травм, Ірландія уже вшосте покидає чемпіонат світу після чвертьфіналу, Шотландія заслужила на перемогу і постраждала від результативної помилки судді, а Франція могла б зіграти краще, якби її лідер був на полі.

Тільки от усі ці фактори ні в якому разі не можуть бути виправданням для європейських команд – регбі Старого Світу уже давно перестало розвиватися і з кожним наступним роком різниця між Європою та іншими частинами світу росте. Як уже згадувалося вище, тренер захисників збірної Аргентини Пабло Боуза дозволяє собі порадіти з того факту, що південноамериканців свого часу не прийняли в Кубок шести націй, адже в протилежному випадку, Пуми могли б не досягти того вражаючого прогресу, який вони здобули в Регбі Чемпіоншипі. Виступ аргентинців на цьогорічному мундіалі доводить, що тепер з ними потрібно рахуватися на рівні з трьома іншими «великими гравцями» Південної півкулі, і їх вихід у півфінал цілком не випадковий.

Разом з Пумами семимильними кроками продовжує розвиватися й збірна Японії, яка попри свою територіальну приналежність до Північної півкулі, прагне підтримувати куди тісніші зв’язки з Новою Зеландію, Австралією, ПАР та Аргентиною, аніж з Європою. Цікавий момент – саме Самураям належить єдина перемога над представником «великих гравців» Південної півкулі на цьому чемпіонаті світу (виграш у ПАР в першому турі).

Ще однією гострою проблемою європейського регбі є його занадто велика комерціалізація. Чому британські команди разом з Італією та Францією перестали розвиватися? Тому що вони проводять десять матчів за сезон, граючи лише один проти одного. Чому ж, запитаєте Ви, не розширити Кубок шести націй, запросивши туди збірні Румунії і Грузії? Ні, не тому що східноєвропейські команди нижче за рівнем, це може слугувати лише відмазкою. Відповідь куди більш прагматична: ні румунська федерація регбі, ні грузинська не готова ставити ціну на квитки на той рівень, який зараз є у представників Кубку шести націй, а на жодні поступки ніхто йти не хоче. На даний момент європейське регбі заточене під прибуток, а не під розвиток. І саме тому, попри те, що англійський кубок світу став найкращим і найприбутковішим, жодна збірна зі Старого Світу не змогла вийти у півфінал.

Показовим є той факт, що найбільш очікуваний поєдинок першої стадії плей-офф між Францією та Новою Зеландію несподівано перетворився у справжнє побоїще – перемога Олл Блекс стала найбільш розгромною за всю історію чвертьфіналів чемпіонату світу. «Це було занадто легко для нас»,- заявив після матчу найкращий бомбардир усіх часів флай-хав новозеландців Ден Картер. І як важко усвідомити той факт, що ці ж збірні чотири роки тому зустрічалися у фінальному поєдинку попереднього мундіалю.

Правильні слова для опису нинішньої ситуації знайшов головний тренер ірландської національної команди Джо Шмідт опісля програного поєдинку аргентинцям: «Рівень команд Південної півкулі став вищим і ми це прекрасно усвідомлюємо. Потенційно, він може стати ще вищим, а це становить велику загрозу для Європи». Проте європейці ще не бачать, що загроза уже висить над Старим Світом: вперше з 2009 року перші чотири місця в рейтингу міжнародної федерації регбі окупували виключно представники Південної півкулі.

Якби ситуація з регбі у Росії не була такою сумною, то цілком можливо, на телеканалі Россия 1 у недільній телепередачі «Вести недели» Дмітрій Кісєльов міг би знайти новий привід розказати своїм глядачам про те, наскільки все погано в Європі. Над збором інформації тут би навіть не довелося працювати дуже довго – провал Старого Світу на чемпіонаті світу з регбі лежить на поверхні. «Кризис на Западе достиг уже и всеми любимого там регби. Ни одна европейская страна не смогла выйти даже в полуфинал чемпионата мира, так что впервые среди призеров мундиаля не будет европейцев. Совпадение? Не думаю. Очевидно, что это последние вздохи загнивающего Запада»,- активно жестикулюючи руками розповідав би Дмітрій.

Але, на щастя, він не буде казати нічого подібного, а от у європейського регбі ще є час, аби виправити все. Для того тільки потрібно мати бажання щось змінити, поставивши на перший план розвиток регбі, а не його прибуткову складову.

Олексій Мандзій, Sport Arena