Нерішучість як частина українського футболу

Фото GETTY IMAGES
Але не треба плутати з банальним повторенням. Білл Мюррей краще за всіх покаже різницю між дежавю та безкінечним проходженням одного й того ж. День за днем. Зрештою все це набридає. Цілий тиждень одного й того ж. Нерішучість. Боязливість. Намагання за два крила утримати бідолашну синицю в руках. Цей текст мав бути написаним раніше, після матчу […]

Але не треба плутати з банальним повторенням. Білл Мюррей краще за всіх покаже різницю між дежавю та безкінечним проходженням одного й того ж. День за днем. Зрештою все це набридає.

Цілий тиждень одного й того ж. Нерішучість. Боязливість. Намагання за два крила утримати бідолашну синицю в руках. Цей текст мав бути написаним раніше, після матчу Говерли з Волинню. Але він не втратив актуальності й після матчу Динамо з Челсі. Після матчу Дніпра з Сент-Етьєном. Після матчу Говерли з Дніпром. Після матчу Сталі з Динамо. Й дотепер цей текст актуальний, зважаючи на те, що через декілька днів, так звана, головна команда країни зіграє свої найважливіші матчі циклу. Хіба збірна України не грала свої найважливіші матчі саме так?

«Скільки граю за Динамо Київ, не згадаю жодної гри, щоб ми грали на нічию. Завжди виходимо на поле з настроєм на перемогу». Напередодні гри з Челсі Андрій Ярмоленко упевнено говорив банальні речі. Грати на нічию – це швидше журналістський та вболівальницький штамп. Те саме можна говорити про «гру першим номером», багато інших речей. Звісно, футбол програє будь-якому американському спорту можливістю завершити матч внічию. Це дає право розмірковувати на подібні теми.

Ніхто й ніколи не грає на нічию. Навіть найбільш закрита команда з автобусом на позиції центрального захисника бажає перемогти. Але якщо тренер на установці перед матчем говорить, що спершу треба надійно зіграти у захисті, а потім вже думати про атаку – він побічно називає нічию сприятливим результатом. Для когось й кобила – наречена. Для когось й нічия – успіх.

Неправильно критикувати тренерів просто за те, що вони грають від оборони. Справжнє нерозуміння ситуації виникає тоді, коли необхідно ризикувати, грати рішуче та шукати забиті м’ячі, а замість цього команда утримує початковий рахунок усіма силами. Буквально за тиждень виникло відразу декілька таких випадків з різними українськими командами. Напередодні гри зі Словенію згадався ще й поєдинок проти Словаччини. Це все змушує поєднувати все під один знаменник, шукати у цьому явищі схожі риси.

Колишній тренер донецького Металурга, Карпат та Таврії Ніколай Костов не був видатним тренером. Проте в Україні він отримав велику долю симпатиків за одну просту річ: його команди не боялись грати з будь-яким суперником. У порівнянні з більшістю українських тренерів це було екстраординарною якістю, що стала зрозуміла вже після кінцевого від’їзду болгарина з України. Насправді ж нічого іншого, що б його виділяло серед інших, не було. Рішучість й тільки.

Наприклад, В’ячеслав Грозний за своїми суто тренерськими знаннями та уміннями може вважатись дуже серйозним спеціалістом, але дві гри його команди проти Волині та Дніпра викликають тільки подив. Точніше його слова щодо проблем команди в атаці та відсутності голів. Менше Говерли у цьому сезоні забив тільки запорізький Металург. Але необтяжений обороною центральний нападник у часи виступів за Карпати Михайло Сергійчук й тоді забивав раз за сезон, що вже говорити тепер, коли йому за тактичною установкою треба добігати назад в кожній атаці суперника?

Дмитро Хльобас після матчу з Шахтарем влітку також говорив, що не дуже любить працювати на оборону. Звичайно ці слова нічого не значать, адже у сучасному футболі треба вміти допомагати захисту. Просто у сучасній Говерлі навколо гри у захисті крутиться все. На полі Волині окрім чотирьох захисників та двох опорників Сергія Люльки та Андрія Цурікова грав Андрій Савченко, який отримав спеціальне завдання опікати Сергія Політила.

Гра Говерли у цих двох матчах – та сама звична історія, коли не вистачає сил на атаку. І в першу чергу сил моральних після того, як по п’ять хвилин потрібно безвилазно сидіти в обороні та всією командою тільки відбиватись. У Луцьку вдалося просто відбитись. У Дніпропетровську приреченість команди не дозволила отримати бодай очко.

Чи могла Говерла зіграти більш відкрито? Чи могла Говерла за такої гри розраховувати на кращі результати? Перевірити не видається можливим.

Це у випадку ужгородців, але інші три команди з точки зору своєї нерішучості та боязливості зіграли ще гірше. В’ячеслав Грозний тут хоч був послідовним, тому може говорити, що у нього не було іншого вибору. Але навіть Сталь на полі Динамо змогла у другому таймі додати, пішла в атаку та почала створювати моменти біля воріт суперника. Врешті решт команда Володимира Мазяра програла, тоді як за закритої гри утримувала рахунок 0:0. Тут також виникає логічне питання, чи могла б Сталь утримати нічию, якби не помінялась у перерві?

Проте тема тексту якраз протилежна. Тому питання варто ставити інше: чи могла б Сталь розраховувати на перемогу, аби грала у першому таймі так само, як у другому? І нехай питання звучить по-аматорські наївно.

Головна проблема у тому, що своєрідні комплекси обмежують команду. Вона не грає, як може. Як хоче чи як треба. Тактичний план уже виглядає якимось нелогічним, якщо він змушує команду обмежувати свої можливості. Це можна пробачити Говерлі чи Сталі, для яких нічия на полі таких суперників вважалась би непоганим результатом, але інший випадок – єврокубкові бійці та збірна України.

«Нам потрібно добре підготуватися, не боятися, контролювати гру». Гарні слова. Слова завжди гарні. Вчинки – не дуже.

Команду Фоменка влаштовувала лише перемога у Братиславі. Команду Реброва влаштовувала лише перемога у Лондоні. Команду Маркевича влаштовувала лише перемога у Сент-Етьєні. Ніхто з них не виграв. Усі вони більшу частину матчу провели так, немов нічия – це потрібний результат. Найбільш парадоксальний момент той, що потім у важкий момент кожна з команд знаходила можливість додати. Не тільки відбиватись, але й атакувати.

Це вже якась національна ідея – не ризикувати. Нехай буде погано на теперішньому звичному рівні, ніж через спробу зробити щось краще ми нашкодимо собі. Це не лише футболу стосується. Піти з ненависної роботи. Закінчити невдалий шлюб.

Україна проти Іспанії та Динамо у другому таймі на Стамфорд Бридж зробили те, що хтось може назвати «ризикувати». Проте саме поняття ризику не можливе, якщо при цьому нічого не втрачаєш. Грандіозний самообман.

Не буває перемог без ризику та рішучих дій.

Ігор Бойко, Sport Arena

Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?