Не згоріти б у словенському полум’ї (1)

У відбірковому турнірі до Євро-96 словенці віддали нам лише одне очко із шести можливих. Якби не ці втрати, українці могли б потрапити на фінальний турнір… Фото з архіву газети «Команда».
У першій частині історичного текст-серіалу SportArena.com, присвяченого протистоянню збірних України та Словенії, пригадуємо прем’єрний перетин двох національних команд – у відборі до Євро-96.

Це буде наша і ваша прем’єра – молоді незалежні країни у дебютному для себе офіційному турнірі зіграють в одній групі з діючим віце-чемпіоном світу. Вони ще не зовсім готові й місцями «сируваті», однак форма національної команди надихає й стирає усі протиріччя. І нам, і вам не пророчать лаврів – ну, що ж, значить, є підстави дивувати Європу.

Так думалося у першій половині 90-х в Україні, Словенії та Хорватії.
Але лише хорватам вдалося дивувати…

Розпався СРСР, розпалася Югославія. На політичній карті світу з’явилися нові незвідані цятки, а футбольний світ прийняв у свою родину нових членів. У групі 4 відбірного турніру до чемпіонату Європи 1996 року було відразу п’ятеро нових учасників турнірів збірних – і якщо ті ж Литва та Естонія до воєнних лихоліть і втрати незалежності вже виступали на офіційному рівні, то хорвати, словенці та українці тільки починали складати свій міжнародний футбольний літопис.

Італія, котра щойно стала віце-чемпіоном світу, на фоні нових збірних нових країн виглядала записним фаворитом. Утім, на Україну футбольний світ поглядав з цікавістю: ще свіжими у пам’яті лишалися звитяги київського Динамо в турнірах УЄФА, всі знали, що українці – чи не найчисельніший донор радянського клубного футболу та збірних. Як аванс, наша збірна опинилася у другому кошику під час жеребкування кваліфікаційного турніру, який відбувся наприкінці січня 1994 року в Манчестері.

Чи були у нас підстави вважати себе фаворитами? Поруч з італійцями – навряд чи. А от поруч з іншими… Скажімо так, якби українці використали увесь свій потенціал, не посилили сусідню збірну й не підірвали власні сили самоїдством, у нас могла б бути потенційно сильна збірна. Просто уявити: Суслов (Чанов, Ковтун) – Лужний, Нікіфоров (Цвейба), Онопко (Кузнєцов), Шматоваленко (Скрипник) – Литовченко (Максимов, Кандауров), Заваров (Калитвинцев, Петров), Канчельскис (Щербаков), Михайличенко (Цимбалар) – Протасов (Юран, Гусейнов, Гецко), Саленко (Леоненко, Гусейнов). І це навіть не рахуючи неймовірного покоління 70-х з Шевченком і Ребровим, Шовковським і Косовським, Головком і Ващуком… Але такої збірної України ми так і не побачили. На жаль.

Зате встигли провалити стартовий матч з Литвою – про цю принизливу сторінку історії збірної України ще буде мова. А поки згадаємо протистояння зі словенцями, які попили чимало крові нашим і тоді, в середині 90-х, і трішки пізніше – в золоті роки останньої команди-зірки Лобановського.

Матч №18 в історії національної збірної України. 2 тур 4-ї відбіркової групи Євро-96

12.10.1994. Київ. Республіканський стадіон. 15 000 (8500, 10 000 – за іншими версіями) глядачів

Україна – Словенія 0:0

Україна: Тяпушкін, Лужний, Дірявка, Кузнєцов, Леженцев, Шматоваленко, Михайленко, Михайличенко (Петров, 77), Ковалець, Леоненко, Коновалов (Гусейнов, 66). Запасні: Суслов, Похлєбаєв, Беженар. Тренер: Йожеф Сабо

Словенія: Бошкович, Галич, Крижан, Мілянич, Єрманич, Чех, Новак (Коколь, 79), Жидан, Бенедейчич, Удович (Гліха, 62), Флорянчич. Запасні: Жупан, Польшак, Блатник. Тренер: Зденко Верденик

Попередження: Ковалець, 73, Дірявка, 81 – Жидан, 85, Чех, 87

На 60 хв. Удович (С.) не реалізував пенальті (воротар)

Суддя: Узунов (Болгарія)

До матчу з словенцями українців готував уже третій за осінь наставник. Олег Базилевич «за станом здоров’я» полишив збірну після стартової поразки від литовців (на той час це була перша тренерська відставка у всьому євровідборі). За кілька днів після неї експериментальний склад під вивіскою «збірна України» відбув у Південну Корею, де зіграв два матчі з місцевою національною командою, очолюваною киянином Бишовцем. Наші поступилися – 0:1 і 0:2, і тренерський штаб під керівництвом Миколи Павлова поступився повноваженнями Йожефу Сабо.

Напередодні візиту Словенії в українській збірній постаралися зібрати усі найсильніші кадри. На відміну матчу з литовцями, в якому з динамівців грав хіба один Ковалець (інші готувалися до так званого «матчу століття» зі Спартаком в Лізі чемпіонів), на свій дебютний поєдинок Сабо викликав всіх потрібних представників чемпіонів України. До того ж, попри нестачу валюти, вдалося викликати й кількох легіонерів – ветеранів Кузнєцова (Маккабі Хайфа) і Михайличенка (Рейнджерс).

Такі застережливі засоби мали під собою підґрунтя – річ у тім, що, на відміну від українців, словенці до прем’єрного старту на чемпіонаті Європи поставилися серйозніше і в стартовому турі відібрали очки в самої Італії. Завдяки голу форварда бельгійського Беверена Удовича вони навіть вели в рахунку, однак «скуадра адзурра» відігралася завдяки точному удару захисника Мілана Костакурти (для нього це був другий і останній гол за свою збірну). І хоча у Київ словенці прибули без своєї молодої зірочки Заховича (на той час він травмувався у грі за португальський Гімарайнш), в цілому у них у складі було навіть більше легіонерів, ніж у нас. Всього – шестеро представників добротних клубів Італії, Бельгії, Австрії, Туреччини.

На київський матч зі словенцями організатори заманювали публіку лотереєю з головним призом – автомобілем Жигулі.
На київський матч зі словенцями організатори заманювали публіку лотереєю з головним призом – автомобілем Жигулі.

Перед матчем гості висловлювалися про нас з явним пієтетом – мовляв, українці – одні з фаворитів, і гра підтвердила їхнє ставлення. Словенці старалися акуратно грати в обороні, явно не поспішаючи йти вперед. А ось українці з трьома центрбеками і досить високими, не надто маневреними півзахисниками на фоні суперників виглядали не надто швидкими. Володіючи ініціативою, господарі, тим не менш, нечасто турбували воротаря суперників. Єдиний слушний шанс відкрити рахунок був у найіменитішого гравця нашої збірної – володаря Кубка кубків, чемпіона СРСР, Італії та Шотландії Михайличенка. Отримавши м’яч після скидки Михайленка, Олексій відразу ж пробив з правої ноги з лінії штрафної, однак представник турецького Антальяспора Бошкович відбив м’яч у акробатичному стрибку.

Михайличенко зіграв свій лише другий і останній матч за збірну.
Михайличенко зіграв свій лише другий і останній матч за збірну.

А ось гості, вдосталь повідбивавшись, приберегли сили на кінцівку матчу. І в другому таймі мали шанси вирвати перемогу. Пара нападників Флорянчич – Удович постійно тримала у напрузі масовану оборону українців. І двічі словенці не те, що могли – мали забивати. Героями обох епізодів стали Удович і Тяпушкін. На 62 хвилині наші припустилися кількох помилок поспіль при швидкій атаці словенців – спершу Дірявка не зміг перервати передачу Жидана на Флорянчича, а потім Кузнєцов не встиг підстрахувати товариша, через що Удович вирвався один на один з українським голкіпером. Тяпушкіну не залишалося нічого іншого, ніж валити суперника.

Але при пенальті воротар московського Спартака врятував нашу збірну, відбивши удар самого потерпілого. Ще в одному епізоді Удович, змістившись з лівого кута штрафної, несподівано пробив метрів з 20-ти, але й тут Тяпушкін парирував м’яч. А був же ще удар зі штрафного від Єрманича, у якому нашого воротаря підстрахувала поперечина. Утім, про все це можна було б забути, якби після навісу Шматоваленка Коновалов влучив у ворота. Але він не зміг належним чином дотягнутися до м’яча.

Підсумкова нульова нічия стала гірким розчаруванням для обох команд, але якщо гості горювали з приводу незабитого Удовичем пенальті, то наша біда була значно серйознішою – не було гри. На щастя, через місяць підопічні Сабо змогли розгромити естонців – 3:0, однак необов’язкові втрати в стартових турах все-таки тяжіли над нашою збірною…

…І після прогнозованих поразок від хорватів та італійців напередодні 9-го туру ситуація складалася так, що для того, щоб продовжувати погоню за лідерами, нашим треба було обов’язково перемагати в Словенії, розраховувати на успіх Естонії у матчі з литовцями, а також на нічию лідерів – хорватів та італійців. Якщо фаворити й справді розділили очки, то литовці, які, як і ми, мали 13 очок, не збиралися втрачати бали у матчі з головними аутсайдерами (а в естонців на той час не було жодного очка). Розгромивши Естонію з рахунком 5:0, Литва з нетерпінням чекала вістей із Любляни.

Ковалець проти словенців.
Ковалець проти словенців.

Матч №25 в історії національної збірної України. 9 тур 4-ї відбіркової групи Євро-96

11.10.1995. Любляна. Стадіон Бежиград. 4000 глядачів

Словенія – Україна 3:2
Голи: Удович, 51, 90+2, Захович, 73 – Скрипник, 24, Гусейнов, 44

Словенія: Жупан, Галич, Енгларо, Міланич, Рудонья, Чех, Новак, Удович, Захович, Флорянчич (Цвікль, 71), Гліха. Запасні: Сімеунович, Бечай, Мадон, Крижан. Тренер: Зденко Верденик

Україна: Суслов, Лужний, Головко, Беженар, Шматоваленко (Полунін, 89), Скрипник, Жабченко, Калитвинцев (Євтушок, 72), Орбу, Гусин (Нагорняк, 46), Гусейнов. Запасні: Шутков, Паляниця. Тренер: Анатолій Коньков

Попередження: Удович, 33, Міланич, 48, Галич, 74 – Скрипник, 21, Головко, 45, Нагорняк, 80

Вилучення: Жабченко, 18

Суддя: Хаммер (Люксембург)

Анатолій Коньков, який у національній збірній змінив Сабо, розпочав із 0:4 від Хорватії (ця поразка довгий час лишалася найкрупнішою в історії України) та 0:2 від Італії на своєму полі. Утім, перемоги над естонцями, тими ж хорватами та литовцями подарували нам певні надії. Треба було доводити власну профпридатність у Словенії. Господарі на той час знаходилися на передостанньому, п’ятому місці, маючи лише вісім очок. Про якісь турнірні амбіції вони вже мали забути, однак головна мета, яку Верденик сформулював ще на київській прес-конференції роком раніше, – попсувати нерви фаворитам, – ними досягалася справно. Так, італійці й хорвати їх обіграли – однак до останнього у тих матчах панувала інтрига. А українці – оступилися, й навіть могли програти скромним суперникам на своєму полі.

Утім, київська нулівка надихнула словенців, і їхня скромність кудись поділася. Технічна перевага їхніх лідерів над нашими оборонцями дозволяла вважатися фаворитами у матчі з українцями. Та й гості прибули не зовсім у бойовому складі – травмувався Максимов, перебрав карток досвідчений Горілий, лише пізніше приєднався до збірної форвард (саме так, нападник – хоч у цьому матчі й розміщався нижче Гусейнова) ЦСКА-Борисфена Гусин, який мав мікротравму після матчу з тернопільською Нивою. На жаль, недавня дискваліфікація київського Динамо з єврокубків змусила дещо обмежити кількість викликаних представників цього клубу. Не тим був психологічний стан гравців, які «справу Ньєтто», анулювання перемоги над Панатінаїкосом та вигнання з Ліги чемпіонів сприймали як особисту трагедію…

Той самий Сашо Удович.
Той самий Сашо Удович.

До того ж, фінансове положення федерації футболу продовжувало бути надто скромним. Так, напередодні вильоту в Словенію тренерський штаб мусів обрати з 20-ти викликаних лише 16 тих, хто точно потрапить у заявку на матч, щоб не оплачувати переліт «зайвих». Таким чином, Попов із Шахтаря, Похлєбаєв з Динамо, Антюхін з Таврії та Шаран, який вперше отримав виклик у збірну, залишилися вдома. Головний тренер збірної скаржився, що не вдалося відвідати жодного матчу словенців, а відео прийшло лише з виїзного поєдинку з італійцями, що не дуже добре, адже вдома суперник міг підготувати особливі сюрпризи.

Попри всі проблеми, перший тайм цього матчу виявився однозначно найкращим із усього, що наша збірна показала у відборі до Євро-96. Уже в дебюті високий Гусин реагував на флангові подачі Лужного й Жабченка, однак під тиском захисників не зумів завдати чіткого удару. І навіть коли за фол Жабченка на Заховичу арбітр вилучив нашого крайнього хавбека, українці продовжували тиснути і досягли свого. Спершу, перепасувавшись з Калитвинцевим, Скрипник хорошим ударом з підступів до штрафної застав зненацька воротаря господарів Жупана – 0:1. А перед самою перервою іще один чудовий пас динамівського диспетчера став результативним. Господарі загралися в атаці, перехоплений м’яч підхопив Калитвинцев і з глибини видав довгу передачу на Гусейнова. Тімерлан відірвався від захисника Галича, вийшов на воротаря і спокійно пробив повз нього в кут – 0:2.

Два голи переваги після першої тайми – солідна заявка на перемогу, однак українці грали в меншості, й кожна хвилина давалася їм усе тяжче. Що особливо прикро: майже відразу по перерві господарям вдалося забити дуже потрібний перший м’яч. Флорянчич, протягнувши м’яч правим краєм, асистував невезучому Удовичу. Після нереалізованого в Києві пенальті й не зарахованого у першому таймі звітного матчу голу він не мав права промахнутися, удар метрів з 15-ти – 1:2. Спроби закріпити успіх у наших були, однак особливо потурбувати Жупана не вдалося. Ініціативою міцно заволоділи господарі – вдома вони справді дуже відрізнялися від тієї вичікуючої, скромної Словенії, яку бачили на своїх полях фаворити.

І на 73 хвилині черговий м’яч з лівого флангу словенців дістався Заховичу, який не залишив шансів Суслову – 2:2. Далі гра йшла уже цілковито за сценарієм господарів, а у наших не було ні сил, ні резервів, щоб повернути собі втрачену перевагу у меншості. Та не вийшло. І на останній хвилині суперечливий гол Удовича, який оформив дубль, «поховав» українців. Наші нарікали на офсайд у Рудоньї під час фатального удару Удовича, але суперник був у пасивному положенні поза грою, а з таким нюансом наші футболісти, за їхнім же зізнанням, на той час ще не були ознайомлені в матчах чемпіонату України.

Збірна під керівництвом Конькова ще сподівалася нав’язати боротьбу хорватам та італійцям.
Збірна під керівництвом Конькова ще сподівалася нав’язати боротьбу хорватам та італійцям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Це був передостанній тур. У заключних своїх матчах українці та словенці, ведучи в рахунку, поступилися відповідно Італії та Хорватії. Підсумкове становище в четвертій кваліфікаційній групі виглядало таким чином:

Команда М В Н П Голи Різниця Очки
1 Хорватія 10 7 2 1 22:5 +17 23
2 Італія 10 7 2 1 20:6 +14 23
3 Литва 10 5 1 4 13:12 +1 16
4 Україна 10 4 1 5 11:15 −4 13
5 Словенія 10 3 2 5 13:13 0 11
6 Естонія 10 0 0 10 3:31 −28 0

 

Ех, як же прикро за ті роки – роки становлення і марних надій. Наша збірна так і не стала такою, якою могла б стати. У зустрічах з литовцями й словенцями підопічні Базилевича, Сабо й Конькова втратили відразу вісім очок. А тепер подумки доплюсуйте їх до того, що ми здобули, й зрозумійте – національна команда України мала б усі шанси зіграти на Євро-96. І, радше, навколофутбольні обставини – низький організаційний рівень, недофінансування, кадровий розгардіяш та вічні міжусобиці – стали нашими ворогами у прем’єрному для нашої збірної офіційному турнірі.

З цього обов’язково треба винести правильні уроки. Донести до всіх і кожного, хто має вплив і приймає рішення. Щоб ніколи більше не повторилося такої безвідповідальності, через яку справжнє становлення українського футболу призупинилося, відклалося на 3-5 років, і ми втратили ціле покоління майстрів, яке могло б принести велику користь нашій збірній, але або епізодично промелькнули в її історії, або й взагалі стали під інші прапори.

Артур Валерко, Sport Arena

Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?