Змінитись чи померти. Як би я (умовно) рятував запорізький Металург (умовно). Частина 2

Фото fcmetalurg.com
У першій частини тексту багато йшлося про тотальне небажання та нерозуміння з боку керівників українського футболу. Створення системи хибних цінностей призвели до того, що клуби дивляться на можливість заробітку, як на щось фантастичне. Мовляв, такого не може бути навіть в теорії. Коли навесні 2013 року зникав Кривбас, то називалась сума в вісім мільйонів доларів, за […]

У першій частини тексту багато йшлося про тотальне небажання та нерозуміння з боку керівників українського футболу. Створення системи хибних цінностей призвели до того, що клуби дивляться на можливість заробітку, як на щось фантастичне. Мовляв, такого не може бути навіть в теорії.

Коли навесні 2013 року зникав Кривбас, то називалась сума в вісім мільйонів доларів, за яку можна було утримувати клуб Прем’єр-ліги на плаву. І звичайно, коли так званий інвестор відмовився давати ці гроші, у клуба не було ніякої можливості їх віднайти. Та ситуація з Кривбасом була найбільш показовим моментом в новітній історії українського футболу. Одна людина просто банально відмовилась давати гроші – і все.

Це абсолютно не сходиться зі звичайною думкою, що у всіх теперішніх проблемах винна тільки економічна криза в Україні, війна та щодень нова ціна на долар. Цими речами дуже зручно прикриватись, коли намагаєшся зняти відповідальність з себе за погано побудовану систему клуба та всього футболу.

Який неймовірний парадокс: зараз у нас сумують та переживають від того, що потрібно жити за коштами. Перехід від системи подачок до більш-менш нормальних ринкових відносин у нас тепер називається кризою. Клуб має бюджет вісім мільйонів доларів, а заробляє у кращому випадку мільйон гривень за рік. Це була золота епоха в українському футболі. А тепер, коли гроші почали рахувати всі й треба виживати на зароблений мільйон – це криза.

Ще раз окремо: жити на зароблені гроші – у кривому світі українського футболу називається кризою. «Де ми живемо!» (с)

Сергій Назаренко своїм порівнянням футболістів з рабами примушує шукати інший епітет. Так, зараз гравців ніхто не захищає. Проте нехай самі футболісти віднайдуть правильне слово для тих, хто раніше отримував, як той же Назаренко у скромній Таврії без єврокубків, 80 тисяч доларів на місяць, хоча клуб при цьому ледь не за рік стільки заробляв. І він особисто цього не заробляв. І не міг заробити.

Така людина називається утриманка.

Рабів шкода, утриманок – ні.

***

Навіть найбільші захисники старої системи українського футболу визнавали, що є способи для того, щоб заробляти гроші. Точніше вважалося/вважається, що такий спосіб лише один: продавати футболістів.

Проте навіть такий найлегший поверхневий спосіб для українського футболу перетворюється на щось важке. Колись Йожеф Сабо назвав Андрія Гусіна відпрацьованим матеріалом, після чого він залишив Динамо, але ще кілька років відіграв на непоганому рівні. Ці слова тоді сприйняли зовсім у іншій площині, але вони прекрасно підходять до теперішньої теми. Роки роботи Динамо на трансферному ринку відповідають такому відношенню до гравців. Керівництво Динамо відпускає гравців без проблем тільки після того, як вони стають відпрацьованим матеріалом.

Уміння продавати – це своєрідне мистецтво. Не можна сказати, що керівники українських клубів цього не вміють. Формально більшість з них олігархи чи просто багатії, які частіше за все розжилися своїми статками за рахунок вдалих фінансових операцій, скажімо так.

Проблема у тому, що для забезпечення життєдіяльності клубу не треба було заробляти гроші. Якщо вважати Андрія Ярмоленка товаром, то це просто неймовірна знахідка для Ігоря Суркіса, якби він хотів його продати. Але йому не треба рахувати гроші. Важко замислюватись над грошима, поки вони є.

З економічної точки зору продаж умовного Євгена Хачеріді за 8 мільйонів доларів, які за нього пропонували Динамо, не вигідний

Для підтвердження цієї фрази є чудовий приклад Мар’яна Шведа. Карпати продали 18-річного гравця за цілий мільйон євро з різними преференціями до клубу, який уміє шукати таланти та завжди намагається серйозно підходити до вибору. На пряме запитання, чи правильно зробили Карпати, що продали Шведа так рано, у клубі відповідають ствердно. Але. Але два роки тому це було б поспішним рішенням, на яке б ніколи не погодились. Скільки разів Петро Димінський відмовлявся продавати своїх гравців, спеціально вішав на них неймовірні цінники, аби тільки відлякувати потенційних покупців (Олег Голодюк, Павло Ксьонз).

Тепер у Карпатах рахують гроші.

Сутність цієї ситуації надміру чудернацька. Два-три роки тому мільйон доларів не мав би ключового значення для забезпечення Карпат, проте сам гравець приносив би користь на полі. Крива реальність просто вражає.

З економічної точки зору продаж умовного Євгена Хачеріді за 8 мільйонів доларів, які за нього пропонували Динамо, не вигідний. Життєдіяльності клубу Хачеріді своєю грою допоможе більше, ніж гроші, які за нього заплатять. Це правило підходить тільки для ситуації, коли грошей у клубі не рахують.

Черговий маразм системи українського футболу так званих золотих часів. Гравець отримував зарплату десь близько 50 тисяч доларів на місяць, а його трансферна ціна не перевищувала мільйона доларів. І це на внутрішньому ринку. Про експорт й годі говорити. Там взагалі у хід йшли інші суми.

Приміром у контракті Євгена Коноплянки було прописано, що закордонний клуб може купити гравця за 15 мільйонів євро, тоді як для українського клаусула складає 20 мільйонів євро. Знову ж таки, основа цієї пропозиції трохи інша, але в контексті теми матеріалу виглядає по-іншому цікаво.

Правила для великого та дрібного бізнесу дещо інші. І нехай забаганки Ігоря Суркіса своєрідні, це проблеми багатої людини. Середняки українського футболу також ніколи не ставили за мету заробляти гроші через продаж гравців. Але їх ситуація ще більш парадоксальна. Вони взагалі існували лише за рахунок подарункових сертифікатів. Навіть думати не треба було. Хтось дасть грошей. Хтось дасть гравців.

У першій частині тексту говорилось, що український футбол зможе нормально існувати тільки на рейках малого бізнесу. Тобто кожну копійку треба рахувати. Відпускати вільними агентами гравців типу Еріка Бікфалві чи Іси Шеріфа просто недопустимо. Говорити, як Євген Геллер, що він не хоче продавати гравців при піврічних затримках у зарплатні, також недопустимо. За Івана Петряка точно дадуть менше, ніж хотілось би Зорі, але вже точно не дадуть менше, ніж він коштує насправді.

***

Безперечно, підхід до футболу суто як до бізнесу не зовсім правильний. Той, хто уміє торгувати та заробляти, не обов’язково кращий у футболі. Є інші показники успіху. Вони насправді є, але не в українському футболі з його порожніми трибунами, посередньою системою підготовки молодих гравців та й взагалі з сіренькими результатами.

Відпускати вільними агентами гравців типу Еріка Бікфалві чи Іси Шеріфа просто недопустимо.

У погоні за невідомим «чимось» у вигляді перемог й виникають великі проблеми. «Ти справді не бачиш різниці між заробленим кропіткою працею та нечесним шляхом?» (с)

Керівники українських клубів були готові на все заради результату. Вони готові були платити великі гроші. Гонка озброєнь. Просто одні тільки й тим займаються, що намагаються купити нову зброю, а інші вирощують солдатів. Й справа тут не просто в молодих гравцях, а у широкому розумінні поняття солдат як передумови для успішного ведення війни на довгу дистанцію.

У давній епітафії щодо київського Арсеналу було намагання розкрити суть цієї проблеми. Завжди є межа, за якою починається обрив. В українському футболі не неминучий процес. Прагнення перемоги нікуди не зникає, але засоби змінюються.

Продавати та купувати гравців потрібно. Це звичайний процес змін. І правила бізнесу щодо футболу підходять якнайкраще. Способів запобігти цьому немає. ЙЙого лише можна облагородити.

Так, спорт це не лише гроші. Проте це вже зовсім інша тема розмови. І дуже неприємна, зважаючи на культуру спорту в Україні.

***

Чому саме запорізький Металург викликає таку велику тривогу та особливі почуття?

«У ситуації з запорізьким Металургом справа стосується не горезвісної жалості. На його прикладі можна пояснювати те, як не повинен розвиватися клуб. І як все могло вийти інакше при іншому способі управління.

Металург не взяв і розвалився в один момент ввечері восьмого вересня 2015 року. Це був процес далеко не одного року.

Все починалося при власнику Ігорю Дворецькому. Це були дивні часи, десь навіть казкові. Знаменита ротація тренерів і телефонне право власника в будь-який момент зажадати від тренера те чи інше рішення.

Парадокс в тому, що Металург непогано грав, перемагав і дарував Україні дуже сильних гравців.

Зараз можна тільки будувати повітряні замки, уявляючи, що могло трапитися з Металургом, якби раптом не було звільнено Романа Григорчук або в клубі повірили в тодішнього представника тренерського штабу Юрія Вернидуба. Формулювання «якби» дозволяє створювати свою реальність.

І одна справа – тренери. А адже скільки гравців за ці 5-7 років Металург втратив, продав або просто відпустив!

У створеній віртуальної реальності Металург знайшов би нападника і боровся мінімум за третє місце в турнірній таблиці. А то й на більше замахнувся. Але це вже занадто дивовижні перспективи.

Завдяки своїй школі Металург і так став особливим явищем в українському футболі. Клуб буквально цілими класами випускав цікавих виконавців, якими поповнювалися кращі клуби України. Припустимо, немає варіантів, при яких запорожцям вдалося б уникнути переходу Тараса Степаненка в Шахтар, та й деяких інших трансферів. Однак клуб цілком міг бути локомотивом правильного розвитку українського футболу.

Тому залишається тільки мріяти про те, як все могло вийти за інших обставин, коли б отримані гроші пішли на розвиток клубу.

На продажу своїх гравців за останні роки ФК Металург заробив близько 20 мільйонів доларів. Це не найбільша сума, якщо враховувати реалії п’ятирічної давності, але просто величезна за мірками наших днів. Але ці гроші не пішли на розвиток клубу.

Втім, приватна власність вона тому і приватна, що власник може розпоряджатися нею на свій розсуд. Ну, поклав умовний Дворецький у свою кишеню гроші від продажу гравців, але ж ніхто не критикує, якщо він витрачає гроші, які заробив на інших своїх виробництвах. Всі хочуть, щоб футбол був бізнесом, а це і є його частина.

Тому залишається тільки мріяти про те, як все могло вийти за інших обставин, коли б отримані гроші пішли на розвиток клубу.

Другий етап розвалу Металурга трапився не так давно. У нинішньому складі команди можна лише з натяжкою назвати пару імен, які в майбутньому можуть претендувати на повторення долі Степаненка або Сидорчука. Невже клубна школа перестала ростити таланти? Забуте покоління? Ні. Просто якщо раніше їх купували вже після дебюту в Прем’єр-лізі, то тепер забирають на більш ранніх стадіях.

Едуард Соболь, Валерій Лучкевич та Андрій Блізніченко – випускники школи Металурга, які виступають в інших командах. Це всі гравці молодіжної збірної України, гравці з великим майбутнім.

Наприклад, директор школи Динамо Олександр Іщенко одним махом умів переманити із Запоріжжя більше десяти хлопців. І зараз в юнацьких та молодіжних командах повно представників Динамо, які раніше виступали за Металург: Вадим Солдатенко, Павло Лук’янчук, Сергій Чоботенко, Олексій Щебетун. 18-річні Чоботенко і Щебетун, нехай і на своєму все ще юнацькому рівні, показують таку гру, що могли б запросто претендувати на місце в основі нинішнього Металурга.

ФК Металург примудрився втратити кілька поколінь. Безотосний, Аржанов, Вернидуб, Польовий – золотий вік, Степаненко, Сидорчук, Опанасенко, Кривцов, Коваль – молоді, але вже з великим досвідом. Лучкевич, Соболь і Ко – юні таланти. У Габріеля Гарсії Маркеса майже стільки ж поколінь…

Металург міг створити нову реальність. Не віртуальну і не альтернативну, а дуже навіть справжню. Але традиційно для українського футболу все пішло не тим шляхом». (текст від 10 вересня)

Ігор Бойко, Sport Arena

Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?