Футбольна історія про Різдво

У той час, як деінде панує спокій і затишок святкових днів або ж гарячка днів передсвяткових, але вільних від футболу, на Альбіоні починається найбільш шалений відтинок сезону.

Команди проводять по чотири матчі за одинадцять днів, і ти не встигаєш подивитись огляд попереднього туру, а вже наступив час для анонсу наступного ігрового дня. Вщент руйнуються виплекані газони, рвуться зіркові зв’язки, розтягуються дорогі сухожилля.

На британських островах футбол – це і зимовий вид спорту. Щороку у нього грають на Різдво, у дні прадавнього свята зимового сонцестояння. Історик Дерек Хаммонд стверджує, що ця традиція звертається до дохристиянських язичницьких витоків спорту, і тісно пов’язана з ритуалами поклоніння божествам родючості та всілякими натур-релігіями. Популярний футбольний автор Девід Віннер у своїй книзі “Those Feet” наводить наступну цитату Хаммонда про футбол: “Все зводиться до сонця та землі, смерті та сексу”. Хто би сумнівався!

Церква з плином часу започатковувала нові свята, але часто священні дати лишалися незмінними. У часи Середньовіччя цілі села збирались на християнські свята, щоби взяти участь у різноманітних розважальних змаганнях. Нерідко кілька сотень людей очманіло ганялися по майже необмеженій території, лупцюючи ногами в кращому випадку — саморобний м’яч, а нерідко – голову якоїсь нещасної тварини чи вікінга-невдахи.

“На півдні Кардіганширу (сучасна назва — Кередігіон) у день Різдва усе населення, бідні та багаті, чоловіки та жінки збиралися разом, і з таким завзяттям починали грати у футбол, що справа ледь не доходила до справжньої бійки”, — відзначає хроніст сер Лоуренс Гоммі у 1887 році у своїй книзі “The Village Community”. Тогочасний футбол був нічим іншим, як організованим масовим побоїщем без правил.

“Ми маємо справу не з дружнім змаганням чи дозвіллям, а з кривавим, смертельно небезпечним заняттям, — робить невтішні висновки пуританин Філіп Стаббз у 1578 році. – Кожен лише чекає на можливість збити суперника з ніг або вдарити його по обличчю… Таким чином, ламаються шийні хребці, часом хребет, ноги та руки, іноді із носа тече кров або хтось втрачає око, боляче тут і там”. З ним у 1531 році погоджується і вчений сер Томас Еліот: “Футбол – це ніщо інше, як тваринна лють і надмірне насилля”.

Лють та насилля присутні у футболі і півтисячоліття по тому. Проте професійний футбол і матчі на свята зазвичай нічого спільного з кулачними боями вже не мають. Власне у футбол на Британських островах уже й не грають безпосередньо в день Різдва, а лише 26-го числа, у Boxing Day, День подарунків. 25 грудня сучасні британці можуть спокійно послухати звернення Її Величності, з’їсти святковий пудинг, випити чогось гарячого або міцного, і потеревенити з друзями та рідними.

Та кілька поколінь тому, до кінця 1950-х, 25 грудня у Великобританії був ігровим днем. Різдво було одним із нечисленних державних свят, а футбол – одним із небагатьох способів розважитись. Продовбатись півдня у WoW чи простирчати перед телевізором у той час було неможливо, адже ні комп’ютерів, ні телебачення ще не існувало. Зате цілком можна було натягнути принесені напередодні Сантою новенькі шкарпетки, шапку та шалик, і піти на футбол.

У 1888-му, році заснування Ліги, Евертон зіграв відразу два матчі на Різдво, а потім іще один у День подарунків. Усі три матчі Іриски провели на у той час своєму рідному стадіоні – Анфілді. Вранці 25-го вони зустрілись із Блекберн Парк Роуд у рамках Кубку Ланкаширу, в якому відігрались, поступаючись у рахунку – 3:2; а по обіді взяли участь у виставковому матчі з Ульстером, і один із м’ячів на втіху публіці провів голкіпер Евертона Чарльз Джолліфф. Наступного дня і у гравців, і у вболівальників було менше приводів для радості – з Бутл вони грали у сильний град, і спромоглись лише на нульову нічию.

Перший же різдвяний матч Ліги було зіграно роком пізніше. У 1889-му чинний чемпіон Англії Престон Норд Енд на шляху до захисту титулу обіграв ще одного гранда тих часів – Астон Віллу – 3:2. Хет-триком відзначився кремезний нападник Престона Нік Росс, який, за словами очевидців, наводив жах на захисників команди-суперника, сичачи на них через ряд кривих гнилих зубів. Дійство відвідала чимала на той час юрба – майже 10 000 глядачів.

Очевидно, що такі матчі проходили у незвичайній атмосфері. Ось як пригадує зустріч Шеффілд Юнайтед та Болтона вболівальник Клинків, який дев’ятирічним хлопцем відвідав різдвяний матч першого дивізіону між цими командами у 1948-му: “Гра починалась вранці, і оскільки трамваї не ходили, нам з батьком довелося вийти з дому раніше, і пройти до Бремелл Лейн (поле ШЮ) пішки. Коли ми прийшли на стадіон, стало відчутно, що це – незвичайна гра; атмосфера була особливою, тим більше для мене, дев’ятирічного хлопця. Оркестр грав різдвяних пісень, багато хто показував приятелям свої подарунки. На людях були їх новенькі рукавички та шарфи, всюди у повітрі висів аромат сигарного диму. Друзі передавали одне одному фляжки зі спиртним, яке потайки потягували великими ковтками”.

Однак не завжди Дух Різдва був присутній на подібних матчах. У зв’язку із традиційними проблемами із транспортом у святкові дні у цей період зазвичай проводились матчі команд-сусідів. На зорі англійської футбольної ліги одними із найбільших дербі були матчі між Блекберн Роверз та Дарвен. Їх зустріч у 1890-му на Івуд Парк закінчилась так званим Різдвяним бунтом. Роверз вирішили приберегти кращих гравців на матч наступного дня проти Вулвергемптона, і випустили на поле резервний склад. Як же вони помилились!

Ображені таким відношенням Дарвен спершу взагалі відмовились виходити на поле, та врешті також вирішили грати неосновним складом, припустившись ще однієї трагічної помилки. Кілька тисяч ошуканих вболівальників із обох сторін об’єдналися, щоби продемонструвати своє незадоволення. Уривок звіту того матчу від Birmingham Daily Post: “Роздратований натовп вирвався на поле, вболівальники зруйнували ворота та пошкодили трибуни. Гра, таким чином, не відбулася”.

З плином часу та розширенням Футбольної Ліги, зростали і відстані подорожей на різдвяні матчі. У 1954-му Портсмуту довелося подолати 800 км загального шляху, щоби зіграти матч у Блекпулі. Зазвичай у наступному турі, який грався через день або два, відбувалася зворотня зустріч команд – заради справедливості суперники мусили проїхати на свята одинаковий шлях. У матчі-відповіді у Портсмуті у складі Блекпула дебютував Джиммі Армфілд. Пізніше він згадував, як його команда добиралась на гру: “Нам довелося сісти на автобус з Блекпула до Престона, де ми взяли потяг до Лондона; у Лондоні ми переночували, вранці автобусом доїхали до станції Ватерлоо, звідки потягом дібрались до Портсмута, де пообідали і пішли на Фраттон Парк. Коли ми підійшли до стадіону, ворота були закриті – трибуни уже були заповнені!”

У 1908-му зворотні матчі подарували цілу серії “дзеркальних результатів”. На Різдво Манчестер Сіті обіграли Челсі з рахунком 2:1, а на День подарунків уже Челсі здолали Сіті 2:1. Брістоль Сіті вдома переграли Бредфорд із мінімальним рахунком, а у виїздному матчі поступилися 0:1. В одному з анонсів різдвяних матчів The Times зауважували: “Форма команди у цих іграх не відіграє великої ролі. Набагато більше на результат впливають травми і загальне виснаження, а найщасливіша та команда, у якої найкращий резерв”.

Доцільність проведення футбольних матчів у релігійні свята була темою дискусій у Великобританії. Були часи, коли грати в футбол по неділям заборонялось, і немало футболістів відмовлялись грати на Різдво саме з релігійних міркувань. Власне, участь у різдвяних матчах була добровільною, адже згідно правилам англійської Футбольної Асоціації “жоден клуб не змушений грати у Страсну п’ятницю та на Різдво”. І, наприклад, гравці збірної Англії (у обох по 11 матчів) Артур Бріджетт із Сандерленда та Гарольд Флемінг зі Свіндона не брали участі в різдвяних іграх.

 

Коли Арсенал переїхав на Хайбері у 1913-му, земля, на якій було збудовано стадіон, належала Богословському коледжу святого Джона, і, згідно договору про оренду, команда не могла проводити матчі на своєму новому полі у великі релігійні свята. Та коли клуб викупив землю у 1925-му за 64 000 фунтів стерлінгів (договір купівлі-продажу підписав сам архієпископ Кентерберійський), Каноніри зіграли на Хайбері найближчого ж Різдва. На матч проти Ноттс Каунті, що розпочався об 11:15 ранку та завершився перемогою господарів з рахунком 3:0, прийшли 33 398 глядачів.

Окрім того, 25 грудня відбулась визначна подія в історії лондонського клубу. Деякий час після заснування у 1886 році Каноніри називались Dial Square, на честь площі, на якій знаходилась майстерня королівського арсеналу (Royal Arsenal) у Вулвічі, де працювали засновники клубу. Але на Різдво того ж року, лише через два тижні після першого матчу своєї футбольної команди, під час клубного засідання у пабі Королівський Дуб (Royal Oak), вони вирішили перейменувати своє дітище у Royal Arsenal.

Святкова футбольна лихоманка була вигідною для клубів, однак серед гравців багато хто був не в захваті від неї, і не лише через віросповідання. Чимало футболістів були відчайдушними п’яницями, і не могли встояти від спокуси нализатися як слід на велике свято. Та що там, деякі клуби навіть сприяли гульбану, забезпечуючи своїх футболістів випивкою.

Колишній нападник Клептон Орієнт (нинішні Лейтон Орієнт) Тед Кроуфорд уже в бутність менеджером полубляв тішити своїх гостей історією про те, як уся команда прибула напідпитку на матч третього дивізіону проти Борнмута на Різдво 1931-го. Бочка пива, якою тренер команди вгостив своїх підопічних перед матчем, допомогла хлопцям дійти до “потрібних кондицій”. Кроуфорд стверджував, що кожного разу вистрибуючи на подачу, він бачив два м’ячі, та врешті-решт просто завалився п’яний на газон. Його команда поступилася з рахунком 1:2, але до наступного дня протверезіла достатньо, щоби обіграти Борнмут на виїзді – 1:0.

Та на Різдво 1937 року не так алкогольний перегар, як густа туманна паволока нависла над англійськими полями. Багато матчів були перенесені, але не гра Челсі та Чарлтона на Стемфорд Бридж. Команди встигли обмінятися голами перед тим, як у другому таймі туман почав густішати, і з часом воротар команди гостей Сем Бартрем почав втрачати своїх партнерів з поля зору. “Ми були на вершині турнірної таблиці на той час, — згадував він пізніше у своїй автобіографії. – Ми постійно атакували на їх половині, і я міг розгледіти все менше і менше постатей”.

Бартрем намагався зігрітись, крокуючи туди-сюди по лінії воріт, коли врешті побачив, як хтось наближається до нього в тумані. “Якого дідька ти тут робиш? – запитав у нього полісмен. – Гру зупинили чверть години тому. На полі давно нікого немає!” “Коли я підходив до роздягальні, — пише Бартрем, — решта нашої команди вже встигли прийняти душ та перевдягнутись. Вони надривали животи від сміху”.

Під час Другої світової війни різдвяний футбол не припинявся, але доводилось порушувати певні правила. На Різдво 1940 року відразу двоє відомих гравців зіграли по два матчі за різні клуби. Лен Шеклтон зіграв за Бредфорд Парк Авеню проти Лідса вранці, а по обіді – за Бредфорд Сіті проти Хаддерсфілда. Томмі Лоутон спершу взяв участь у мерсисайдському дербі у складі Евертона, а через кілька годин уже грав за Транмер проти Крю.

Такі курйози траплялись через те, що багато гравців у той час були мобілізовані. Того ж дня Брайтон енд Хоув Альбіон приїхали на гру в Норвіч у складі п’ятьох чоловік, з одним футболістом основного складу, трьома резервістами і орендованим гравцем. Вони не розгубились, і просто дібрали команду дублерами команди-суперника та добровольцями з трибун. Недивно, що Норвіч переміг з рахунком 18:0.

Футбольне Різдво того року узагалі було видатним, у сорока матчах ліги за один день було забито 210 голів. Саутенд обіграли Клептон Орієнт з рахунком 9:3, Борнмут розбив Брістоль Сіті 7:1, Менсфілд познущався на Стоком 7:2, а Бері та Халіфакс звели матч внічию 5:5. Деякі команди за один день встигли провести обидва матчі протистояння. Наприклад, Лестер вранці програв на чужому полі Нортхемптону 2:5, але по обіді сповна відігрався на своєму – 7:2.

Ці матчі нерідко ставали результативними. Легендарний Джиммі Грівз оформив свій перший хет-трик 25 грудня 1957 року, коли Челсі обіграв на Стемфорді Портсмут 7:4. Нападник Лестера Джонні Данкан 25 грудня 1924 року встановив клубний рекорд, провівши шість м’ячів у ворота Порт Вейла з Філберт Стріт у грі другого дивізіону (7:0). Рівно рік потому Бері переграв Манчестер Сіті з рахунком 6:5 уже у матчі першого дивізіону.

Свого повоєнного піку популярності різдвяний футбол у Англії досягнув у 1949-му, коли святкова програма Футбольної Ліги у три матчі за чотири дні зібрала близько 3,5 млн глядачів. У ці дні, окрім заповзятих уболівальників, на стадіони йшли і ті, хто робив це лише на свята. Звіти святкових матчів тієї епохи передають неймовірно веселу атмосферу: уболівальники всім стадіоном співали колядки, розкурювали сигари та розпивали спиртне. Програмки матчів були прикрашені гілками гостролиста, та містили поздоровлення від керівництва та працівників клубу і самих гравців.

Форвард Манчестер Юнайтед Чарлі Міттен пізніше пригадував один дивний різдвяний звичай: уболівальники часом кидали у гравців апельсинові шкоринки. Апельсини у той час були дефіцитним продуктом, а також – популярним подарунком на свята. “Люди ховали шкоринки у шкарпетки і проносили таким чином на трибуни, щоби потім кидати у гравців приїжджої команди, — розповідав Міттен. – Власне, не тільки приїжджої”.

Якщо говорити про футбол узимку, то неможливо обійти увагою такий чинник, як сніг. Різдво 1956-го було одним із найбільш сніжних в історії. Все би чудово, та мало хто захоче іти на стадіон, і платити за те, щоб подивитися, як гравці ліплять сніговика чи грають у сніжки. “Керівники Футбольної Ліги не серед тих, хто мріє про сніг на Різдво”, — писали тоді The Guardian. Проте, незважаючи  на те, що погода та недостача пального змусили багатьох уболівальників залишитись вдома, усі матчі відбулись. Футболісти 1950-х належали до більш стійкої породи, ніж нинішні, та грали на восьмисантиметровому снігу і у пронизливий вітер. Лише в одному випадку грі довелось поступитись погодним умовам – матч Ковентрі у Ньюпорті було перервано через хуртовину, та гру-відповідь, що мала відбутись наступного дня, було перенесено. Як наслідок, гумористи з The Guardian називали Блакитних “клубом, про який Санта забув”.

Однак він аж ніяк не забув про Ковентрі у 1919-му, адже саме на Різдво цього року команда здобула свою першу в історії перемогу у Лізі. В сезоні 1919/20 Ковентрі видали неймовірну серію з 19 матчів без перемог (14 поразок, 5 нічиїх) аж допоки не зупинили її 25 грудня домашньою перемогою над Стоком 3:2. Не лише перемога стала подарунком, а й забиті голи: Блакитні не могли вразити ворота суперника в одинадцяти попередніх матчах, протягом майже трьох місяців! Та уже наступного дня Ковентрі показали більш звичний результат, поступившись Гончарам 1:6.

На поле на різдвяні матчі доводилось виходити не лише футболістам, але й арбітрам. Одним із найбільш відомих англійських рефері усіх часів був Чарльз Саткліфф, засновник та голова Асоціації арбітрів, а згодом – голова ФА. Саткліфф був помітною постаттю в історії англійського футболу. Він не вважав розвиток гри поза британськими островами вартим уваги, голосував за вихід Великобританії із лав ФІФА у 1928-му, та був одним із винуватців того, що місцевим клубам заборонялося підписувати іноземних гравців до 1978 року. Окрім того, він розробив схему визначення розкладу матчів, якою Ліга послуговувалась протягом шістдесяти років, аж допоки для цього не почали використовувати комп’ютери.

Як голова асоціації арбітрів, він брав на себе відповідальність за призначення рефері на матчі Ліги. Одного вечора 24 грудня йому зателефонував хтось із підлеглиг, і повідомив, що не зможе судити на Різдво через хворобу. Що робить пан голова? Він вирішує відпрацювати гру самотужки, і полишає сім’ю на Різдво. Наступного дня о дев’ятій ранку Саткліфф сів на потяг, і за три години доїхав до місця призначення. До матчу залишалося ще кілька годин, які він провів, вештаючись по вулицям – непитущому йому не було що робити в пабі. Після гри Саткліфф кинув свою платню за матч та повернуті витрати на дорогу у різдвяну коробку місцевої команди, і його запросили до роздягальні повечеряти з гравцями. Після цього привітного жесту він вирушив на вокзал, готуючись до холодної дороги додому. Та вже на пероні його наздогнав захеканий секретар клубу: “Слава богу, встиг! Ви забули заплатити за вечерю, пане Саткліфф”. Прекрасне завершення чудового святкового дня.

Останнє 25 грудня з повною програмою матчів Ліги було у 1957 році, коли відбулось 38 зустрічей. З появою прожекторного освітлення, і – як результат – вечірніх матчів, відпала потреба в проведенні ігор у першій половині дня на державні свята. Значна частина вболівальників воліли лишатись на Різдво вдома із сім’єю, не в останню чергу через проблеми з транспортом. Наступного року на Різдво було зіграно всього три матчі першого дивізіону, а 1959-го року – лише один. Востаннє різдвяний матч Ліги було зіграно у 1965-му, коли 20 851 глядач спостерігали за перемогою Блекпула над Блекберн Роверз в матчі першого дивізіону 4:2.

У Шотландії ігри чемпіонату на 25 грудня проводились до 1976 року. Тут один із різдвяних матчів завершився справжньою трагедією. У 1909 році Партик Тісл приймали Хіберніан на покритому льодовою кіркою полі. Ніби передчуваючи щось недобре, захисник команди гостей та збірної Шотландії Джеймс Мейн сказав партнерам, що вони “ризикують здоров’ям і життям”, граючи на такому полі. Перед свистком на перерву він та один із гравців суперника підсковзнулись, і жорстко зіткнулись. Мейна винесли з поля на ношах, з синцями та слідами від шипів на животі. Після матчу, який Хібз програли, він пішов додому, але згодом був змушений їхати в лікарню. Там йому діагностували розрив кишечника, але навіть екстренна операція не допомогла. Мейн помер наступного дня.

Уельскі клуби змагаються разом із англійськими в FA Cup впродовж усієї історії турніру, та колись у ньому брали участь і команди з Шотландії та Північної Ірландії. Єдиний матч Кубку, зіграний 25 грудня, відбувся у Північній Ірландії, де у 1888-му Лінфілд розбив Кліфтонвіл 7:0 у другому переграші матчу четвертого кваліфікаційного раунду. Власне, у цій країні і досі грають у футбол у день Різдва, адже щороку фінал Steel and Sons Cup Final відбувається саме 25 грудня. Це – один із найстаріших турнірів в Європі, заснований в 1890-х белфастським ювеліром Девідом Стілом.

Запланована спроба відновити різдвяний футбол провалилась у 1983-му, коли Брентфорд із третього дивізіону домовились про гру із Вімблдоном об 11-й ранку на Різдво. Як заявив представник Брентфорда Ерік Уайт: “Ми сподіваємося відродити стару традицію, за якою чоловік іде на Різдво на футбол, поки дружина вдома запікає індичку”. Та дружинам цей дещо сексистьський план був, мабуть, не до вподоби. Після протесту вболівальників з обох сторін, гру довелося перенести на 24-те.

В наші дні ті, хто дивиться футбол по телевізору, можуть весь День подарунків провести перед телевізором чи комп’ютером, переглядаючи матчі АПЛ та Чемпіоншипу, та в епоху до Прем’єр-ліги футбол дуже рідко потрапляв у теле- чи радіоефір на Різдво. В 1930-му, на зорі радіодоби, BBC пестували своїх слухачів, наживо коментуючи другий тайм зустрічі Арсенала та Ман Сіті на Хайбері. Каноніри перемогли з рахунком 3:1, а коментатором того матчу, першим в історії футболу, був Джордж Еллісон, майбутній видатний тренер Арсеналу.

У День подарунків 1939-го, уже під час війни, можна було прослухати гру Шеффілд Венсдей проти Честерфілда, але трансляція тривала всього півгодини. Першою ж різдвяною грою, яку повністю передали по радіо, була зустріч Брентфорда та Шеффілд Юнайтед 26 грудня 1946 року. Згодом живі коментарі футбольних матчів на свята стали звичною справою. Проте різдвяні телепередачі довший час обходились без гри. Match of the Day розпочав свою роботу в 1964-му, але перший різдвяний випуск відбувся у День подарунків в 1970-му.

На свята вболівальники могли подивитись випуски програм Football Score та Football Focus, але оскільки керівники Ліги боялись, що телерепортажі знизять відвідуваність стадіонів, прямих трансляцій матчів не було. Вони врешті уклали контракт із телебаченням уже в середині 1980-х, і першим святковим матчем, показаним наживо, стала зустріч Норвіча та Вест Хема 27 грудня 1988-го.

Наразі кількість людей, що дивляться англійський футбол удома чи у пабі, перевищує число тих, хто ходить на стадіон, у сотні разів. Телетрансляції приносять клубам шалені прибутки, значно більші, ніж продаж квитків. Та різдвяна лихоманка залишається особливістю англійського футболу і невід’ємною частиною свята.

Андрій Курдаєв, Sport Arena