Олександр Тимощук: «Коли Зеніт виграв Суперкубок УЄФА, я на радощах перестрибнув дві огорожі та тікав від охорони»

Син Олександра Тимощука - Анатолій, fckairat.kz
Sport Arena вдалося поспілкуватися з батьком Анатолія Тимощука. Олександр Іванович розповідає про нинішню роботу функціонера, згадує найцікавіше з футбольного минулого сім’ї Тимощуків, а також дитинство маленького Толі.

Побувати в Луцьку і не перетнутися з сім’єю Тимощуків — це втрата часу. У всіх вболівальників столиця Волинського краю асоціюється з багатьма зірками українського футболу (Шевчук, Федецький, Герасимюк), але найбільш знаний у світі мешканець Луцька — все-таки Анатолій Тимощук.

І нехай сам Анатолій вже давно мешкає за кордоном, в Луцьку завжди можна знайти його частинку. Неподалік від міста і сьогодні живе сім’я Тимощуків, яка дуже часто підтримує Анатолія на його важливих матчах, а батько Олександр Іванович продовжує вести свою «футбольну кар’єру». Тимощук-старший не поспішає на пенсію, віддаючи багато сил у роботі спортивним директором аматорського клубу Ласка з села Боратин.

Наприкінці року (розмова сталася ще в листопаді 2015) Тимощука-батька було непросто виловити з футбольно-господарських клопотів. Але вже коли Олександр Іванович викроїв годину часу на розмову, то перетворив її на дійсно цікаву розповідь. Розповідь не лише про свого зіркового сина, а й про себе, роботу в Ласці, запальні футбольні подорожі та багато інших речей.

«Двоє хлопців з Ласки зараз грають в командах Волині U-19 та U-21»

— Олександр Іванович, як вам працюється на посаді спортдира? Присвячуєте Ласці всього себе?

— Так, на сьогоднішній день, можна сказати, це моя головна справа. Мені подобається така діяльність, до того ж сам клуб добротний і постійно розвивається. Ласка грає в чемпіонаті області та має такий спортивний комплекс, яким в регіонах мало хто може похвалитися. Це багатофункціональний комплекс, розрахований не лише на футбол, а й на міні-футбол, легку атлетику, волейбол, теніс та баскетбол. До речі, це оцінили і в Європі: минулого року наш СК на конкурсі в Кракові отримав винагороду «Кришталева цегла» в номінації «Кращий спортивний комплекс східної Європи».

— Як сталося, що ви стали спортивним директором Ласки?

— Я вже багато років проживаю в Боратині (село біля Луцька — прим. М.С.), а за часів Радянського Союзу працював у місцевому дослідному господарстві. В тому ж дослідному господарстві на півставки був і спортінструктором. Потім в часи перебудови закинув ту справу, бо футбол явно занепав. Але якось в Боратині, вже в наш час, з’явився один ентузіаст, який переконав голову сільської ради — потрібно створити футбольний клуб. Після того справа отримала імпульс від місцевої влади, був побудований новий комплекс, а мене запросили допомагати в організаторській справі. Все починалося з однієї команди в чемпіонаті району і доросло до шести команд потужного клубу.

— Цікаво, як футбольний ентузіазм переміг політичну бюрократію…

— Слава Богу, якось таки переміг. Але тоді знайшлося і чимало противників серед депутатів сільської ради. Це зараз сільрада надає велику підтримку Ласці, а в той час багато хто не розумів суті цієї справи. Сьогодні ж люди на прикладі своїх сімей бачать, як футбол відриває дітей від негативного впливу вулиці та дає можливість нормально розвиватись. Ясно, що не всі стануть професійними футболістами. Але в той же час малеча не йде займатися дурницями на вулицях, а присвячує час саморозвитку.

— Тим не менш, позитив буквально приглушується розмовами про стан аматорського футболу в Україні та кількість команд в обласних першостях…

— На жаль, але у нас у вищій лізі всього дев’ять команд — це один з найменших обласних чемпіонатів в Україні. Скоро перейдемо на новий формат у два етапи, тому хороших матчів вистачатиме. Та загалом учасників мало. Коли Кварцяний став головою Волинської федерації футболу, то почав прикладати багато зусиль для зрушення ситуації з мертвої точки. Та поки результату обмаль (а по закінченні сезону дві команди все-одно припинили існування). Вся проблема в зосередженості на коштах приватників. Держава ж взагалі нічого не робить для любительського футболу.

— Не вдається знаходити порятунок у великих державних та приватних підприємств?

— Ні. Наприклад, в Луцьку є чималий підшипниковий завод, але він належить шведам. А їм нема діла до нашого футболу. Так само Боратин на своїй території має німецький завод Кромберг. Але німці теж лише платять податки і працюють на своє благо.

— Як у «двох словах» можете описати футбольну інфраструктуру волинського краю?

— Загалом начеб то команди мають поля, та в окремих випадках то просто жах! Лише у трьох команд області є газони, на яких можна нормально провести весь сезон. А для цього за покриттям треба слідкувати. Наприклад, у нас таку роботу постійно виконують одна-дві людини. Після кожної гри вони коткують поле, при потребі можуть зробити вставку в пошкодженій зоні, а перед зимою засипають поле земляним шаром (це робиться для збереження трав’яного покриву). Інші ж не проводять таких заходів, і поля в погану погоду не витримують критики. Звідси не лише поганий рівень футболу, а й травми.

— Ласка займається дитячим футболом? Є дитяча школа або футбольна секція, чи представлений клуб в дитячих турнірах?

— Так, маємо свою школу. Але такої катастрофічної ситуації з дитячими тренерами, як у Луцькому районі, більш у Волинській області нема ніде. На весь наш район працює лише один (!) дитячий тренер, який тренує саме у нас. Все! В інших районах дитячих тренерів нараховується більше, а от в нас — біда. Можливо, склався стереотип, що в Луцькому районі все перекривають дитячі школи Луцька. Але сам район чималий, і часто дітям далекувато їздити в місто з навколишніх сіл. А на периферії шкіл та спеціалістів нема.

Тому мали брати ще одну людину на приватних засадах, коли тренера утримує лише клуб. Але клуб з чемпіонату області мусить мати дитячу команду (типу «дублерів», якщо проводити аналогії з професійним футболом). Зараз це команда 1999-2000 р.н. Також є декілька молодших колективів, які грають в чемпіонаті району. Пам’ятаю, коли сім років тому ці команди лише створилися, в їх складі не було ні одного місцевого футболіста. А зараз — 70-80 відсотків місцевих. Тобто робота дає результат.

— Знаходились такі, кого в юнацькому віці забрала до себе Волинь?

— Так. В цьому сезоні у нас грав Євген Котюн, якого забрали в «молодіжку» Волині. А в U-19 взяли Андрія Ярошенко, який займався у нас три роки. Сам він із Луцька, але сміливо може вважатися нашим виконавцем.

«Колись мене зупинив міліціонер і не хотів відпускати. Що б я йому не розказував про футбол, а він каже: «Мені не цікаво, я боксер»

— Перебуваючи спортивним директором, відпочивати на лаврах зовсім немає коли?

— Загалом життя вирує, треба постійно рухатися. Але виходить і вдома побути, бо багато питань вирішується за допомогою одного-двох телефонних дзвінків. Завдяки чималому досвіду та дякуючи Толіку, який створив таку повагу для нашої сім’ї, багато справ вирішую телефоном.

— Тобто часу на рибалку вистачає?

— Ні, це не про мене. Я не рибалка та не мисливець, люблю відпочивати більш простим способом.

— Проте колись ви розповідали, як зайшлися про риболовлю з Мірославом Клозе під час перегляду одного з матчів Анатолія…

— А-а-а, було діло, бо сам Клозе — азартний рибалка (посміхається). Мірослав розказував, як за часів у Баварії одного разу був травмований, і замість поїздки з командою на матч пішов рибалити. І хоча після того хвалився перед хлопцями уловом, але відразу з зазначив: «Я ловив і відпускав назад» (сміється). Я ще потім жартував над ним: «Здам тебе ван Галу, що не поїхав з командою на матч, а пішов рибалити. Був би ти опорником, точно здав би. А так — нехай» (посміхається).

— Як спілкувалися з Клозе?

— З ним дуже легко польською. Хороший хлопець Міро, приємно було спілкуватися.

— Будучи батьком відомого футболіста, наскільки відчуваєте публічність?

— Загалом життя спокійне, ніхто не докучає. Але бувають ситуації, коли впізнають та сприймають як батька зіркового футболіста. Буває, ДАІ зупинить за перевищення швидкості, та потім відпустить… (сміється) Взагалі я відповідально ставлюся до правил дорожнього руху, але сам люблю швидкість. Особливо, коли їду хорошими дорогами до Києва чи Львова. Тоді вже трохи «притоплю», а тут раз — міліціонер махає звертати обабіч… Дивляться — «Ага, Тимощука батько на футбол їде… Ну добре, їдьте, але не перевищуйте».

Лише одного разу мене серйозно оштрафували на дорозі. Біля Рівного зупинив один і мучив до останнього. Каже, «мене футбол не цікавить, я боксер» (сміється). І що б я там йому не казав, але довелося відповідати на повну. Хоча загалом так і має бути, тому зараз їжджу не так швидко і не зловживаю прізвищем.

— Сусіди часто цікавляться «Як там Толя?»

— Так, завжди обговорюємо його матчі, закордонні чемпіонати та просто говоримо про футбол.

— Взагалі, маєте можливість спостерігати за чемпіонатом Казахстану?

— Інтернет дозволяє. Правда, найважливішого матчу Кайрату в сезоні — проти Астани — так і не переглянув. Довго шукали трансляції, але жоден сайт з якихось причин не транслював гру. Шкода, що телебачення не показує.

— Вже вдалося самим погостювати у сина?

— Поки ні, якось не складалося, були зайняті іншими справами. Тому домовилися з Толіком, що прилетимо з мамою вже на весні, як потепліє. Я ще ніколи не був у Казахстані, тому цікаво буде трохи подивитися країну. Толік каже, що дуже гарні весною гірські краєвиди.

— По словам Анатолія, як було адаптуватися в Казахстані? Все-таки країна далеко не передова, Середня Азія…

— Ні, все нормально. Адаптувався-прижився, умові гарні. Каже, що бережуть-поважають. До того ж, в Кайраті ще не грав футболіст такого рангу.

— Здивувалися, коли син вивів Кайрат на поле в ролі капітана?

— Так, був подив. Але дуже радий — значить, довіряють та відносяться серйозно.

— В одному з інтерв’ю Анатолій казав, що Кайрат нагадує йому Шахтар на початку свого шляху становлення…

— Цілком можливо. Толя потрапив у Шахтар в 1998 році, застав ще стару базу та статус звичайної середньої команди. А потім вже Шахтар став підніматися. На такому ж шляху знаходиться і Кайрат: клубом почали серйозно займатися, будують дуже потужну базу, ставлять серйозні задачі… Але в Казахстані з цим непросто, бо футбол не стоїть на першому місці. В Кайраті основа закладена на любові президента клубу до футболу. Загальної ж масової зацікавленості футболом немає, стадіони заповнюються погано.

— В Україні багато людей сприймають Кайрат як продукт «грошового мішка». Що думаєте про це?

— Не варто так ставитись до такого клубу. Кайрат — це фактично бренд, який має вагоме ім’я ще з часів Союзу. Кайрат був єдиною командою, що представляв Казахстан у вищій лізі чемпіонату СРСР та демонстрував якісний футбол. Це клуб з серйозним корінням, який продовжує розвиток і явно не заслуговує на звання «проекту нафтодоларів».

— На ваш погляд, які шанси у Кайрата стати чемпіоном у найближчі рік-два?

— Все дуже можливо. Побачимо, ким і як вони підсиляться в цей час, і наскільки покращиться гра.

— Як вам взагалі рівень казахського футболу?

— Порівняно з Україною рівень явно нижчий. Часто бракує запалу та самовіддачі, більшість гравців нижче класом від наших. Як би там не було, а український чемпіонат набагато сильніший.

«Деякі російські клуби теж запрошували Анатолія, але він обрав Кайрат»

— Як ви сприйняли перехід Анатолія в Кайрат?

— Коли з’явився варіант із Кайратом, ми багато радились. В той час йому пропонували залишитися в Зеніті та бути граючим тренером «дубля». За умовами та фінансами обидві пропозиції виглядали фактично однаково. Але Толі не подобалось, що команда грає без турнірного завдання (головна ціль одна — підготовка футболістів для першої команди). А в нього такий характер, що він так не може. Кайрат же виглядає амбіційним проектом, команда постійно грає в єврокубках. Тому хоча і далекувато від України, але вирішив вибрати Казахстан.

— В нинішніх умовах залишатися в Росії — взагалі не варіант?

— Начеб-то російські клуби теж робили пропозиції, але загалом Толя обрав Кайрат. Ясно, що впливала і політична ситуація — певного негативу та косих поглядів було не уникнути. Але, як казав син, в Зеніті ніхто навіть не натякнув та не сказав — всі відносилися з розумінням та сприймали нормально. Ясно, що шовіністів вистачає загалом. Але є й багато нормальних людей, з якими збереглися добрі стосунки.

— Ще кудись кликали, крім Кайрата?

— Так, але пропозиції надходили від команд «середньої руки».

— Повернення в Україну не розглядалося?

— Ні. Поки син ще має бажання та наснагу грати на високому рівні в пристойних клубах. При підписанні контракту Кайрат пропонував угоди лише на півроку, але Толя наполягав на терміні в півтора року. І зараз не шкодує — все складається добре, слава Богу. Бережуть, поважають, десь можуть дати і відпочити (все-таки вік уже солідний).

— В Кайраті не пропонували бути граючим помічником тренера?

— Ні, всі хотіли бачити в Кайраті саме Тимощука-футболіста. Хоча Толя зараз має отримувати тренерський диплом категорії «А», а далі є плани на PRO-диплом.

— То скоро є шанси на дебют Тимощука-тренера?

— Хто знає, може і тренером, а може і спортдиректором, абощо. Судячи з його настрою, Толя більше налаштований на організаційну роботу в футбольній структурі. Хоча і тренером може бути, розуміння футболу має добре. Але більше чомусь приваблює праця футбольного функціонера.

— Все більше з’являється тенденція, що для «новоспечених» тренерів нема роботи…

— Так, варто лише подивитися, які спеціалісти сидять без роботи: Павлов, Дем’яненко, Бакалов, Буряк… На жаль, коли нема фінансової стабільності, то й менше робочих місць.

«Коли Зеніт грав в Манчестері в фіналі Кубку УЄФА, Толік фактично врятував Боярського»

— Який матч Анатолія в складі Зеніту запам’ятався найбільше?

— Коли вони стали чемпіонами Росії у 2007 році, а також коли виграли Кубок УЄФА. Так, пізніше ще був матч з Манчестер Юнайтед у Суперкубку УЄФА, але більше хвилювання було саме на фіналі КУЄФА. Дуже знаковим було і національне чемпіонство, яке стало для Зеніта першим з часів союзного чемпіонату. Пам’ятаю, коли Толю вибрали капітаном, вони зібралися всією командою, серйозно поговорили і визначили собі ціль — золоті медалі. Бо керівництво Зеніта тоді підходило до справи більш плавно, ставилися задачі у вигляді другого місця та путівки в Лігу чемпіонів. Але команда пішла до керівництва і заявила, що треба боротися за золото. І все вийшло.

Як зараз пам’ятаю вирішальний матч того сезону. Останній тур, потрібна лише перемога, конкурент Спартак теж виграє… А Зеніт грав з Сатурном на виїзді, і вів лише 1:0. На останніх секундах у всіх пітерців, напевне, серце в п’яти сховалося: після кутового — удар, м’яч летить в дев’ятку, голкіпер вже безсилий… Здавалося, що голу не минути, але звідкись вискочив маленький Домінгес та вибив м’яча! Оце були враження (посміхається).

— Після фіналу Кубку УЄФА ви познайомилися з Боярським?

— Так, фанат Зеніта №1. Ми ще познайомилися дорогою в Манчестер, в літаку (всі родичі футболістів летіли на фінал одним літаком, і Боярський теж був із нами). Потім трохи спілкувалися, разом обідали.

Пам’ятаю, з ним вийшла невелика пригода біля стадіону перед матчем. Кожен із нас мав звичайний квиток і мав проходити через електронні турнікети. Всі пройшли, а Боярський залишається — квиток не спрацьовує. Раз, другий — не діє! І виходить, що найперший фанат Зеніта приїхав на фінал Кубку УЄФА, а не може потрапити на стадіон (посміхається). Добре, що тоді вдалося швидко додзвонитися Толі, і він за допомогою клубу скоро організував інший квиток. А так би залишився Боярський дивитися матч по телевізору, на стадіон не пустили б. Хто для них Боярський — «якийсь» фанат Зеніта. А для всіх вболівальників один порядок.

— Який матч був «крутішим» — фінал Кубку УЄФА з Рейнджерс (2:0) чи Суперкубок УЄФА з Манчестер Юнайтед (2:1)?

— Більше напруги було в Суперкубку. Коли рахунок скоротився до 1:2, а під кінець забив Скоулз, я думав — усе… Та добре, що арбітр помітив гру рукою Скоулза і нормально розібрався, не зарахувавши той м’яч. В іншому випадку для Зеніта все закінчилось би погано.

Пам’ятаю, коли Зеніт робив коло пошани з кубком, я на радощах став прориватися до команди. Але для цього мені довелося долати відразу дві огорожі — загальну і спеціальну для гостьового сектору. І я починаю сягати через ті огорожі, вистрибую в ігрову зону, за мною женуться охоронці, починають ловити… Ціла погоня була! (сміється). Ясно, що піймали мене, сек’юріті були доволі агресивні. Але вже втрутився Толя і сказав їм, що я — його батько. То тоді вже культурно, але все одно вивели та посадили на місце.

— Чим запам’ятався фінал Кубку УЄФА в Манчестері?

— Теж була напруга, гарний вийшов матч. Тоді ми потрапили просто в «шотландське море». І хоча Зеніту та Рейнджерс дали однакові квоти на вболівальників, шотландців приїхало набагато більше — приблизно 150 тисяч. Моментами це було жахливо: п’яних іноді валялося по двоє, в туалет ходили хто де бачив, творили бозна що… А після гри ми проїжджали майдан, де для фанів було встановлено великий екран для трансляції. То після матчу там було стільки сміття, скільки я ще в житті ніколи не бачив. Реально встелено по коліна!

Далі буде…

P.S. Sport Arena вітає Олександра Івановича з 60-річчям, яке Тимощук-старший святкував 30 грудня. Щиро бажаємо ювіляру міцного здоров’я, благодаті, миру та лише радісних емоцій.

Максим Сухенко, Sport Arena

Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
  • Yevhenii 10 декабря 2016, 12:41
    Я бы с легионерами так просто не расставался, по крайней мере со всеми сразу. Да, зарплата. Но как раз они - самая главная мотивация и двигатель прогресса для молодежи. Между собой воспитанники не будут прогрессировать также уверенно.
    К записи: Кто является балластом в Динамо?
    +1 Ответить
  • Антон 10 декабря 2016, 12:32
    Сампер расстраивает. Нужно толкать в другой клуб, имхо. Виноват в "пока-что провале", конечно же он сам, но тренерская чехарда посреди сезона тоже наложила свой отпечаток. В общем, грустно всё это. Крутой материал, из игроков больше всего заинтересовал Форнальс. Спасибо Алексу! С нетерпением жду окончания
    К записи: 30 самых дорогих испанских талантов. Parte II
    +2 Ответить
  • Игорь 10 декабря 2016, 12:29
    Давно пора уйти из Кубка мира и выступать только здесь. Успехи ж есть!
    К записи: Меркушина оформила разгромную победу в спринте на Кубке IBU
    +1 Ответить
  • Yevhenii 10 декабря 2016, 12:27
    Это он так неприятен со своим нытьем или агент пиарит? Невозможно показать себя за 16 минут? Так он же не в Фифа играет, кроме матчей 1-2 раза в неделю еще есть тренировки 6 дней. Что за чушь!
    К записи: Габигол перейдет только в клуб уровня Интера
    0 Ответить
  • Святослав 10 декабря 2016, 12:24
    Ну, для того чтоб играть в доту нужны мозги, терпение и реакция. Призовые фонды в нескольких десятках миллионов долларов. Киберспорт уже обошёл почти все спортивные дисциплины. Так что ты хочешь? Если тебе просто не нравятся компьютерные игры, так зачем оставляешь свой вообще неуместный комментарий, если ты даже в этом не разбираешься?
    К записи: В Киеве состоится major-турнир по Dota 2
    0 Ответить
  • Yevgen Moroz 10 декабря 2016, 12:16
    Вполне заслуженно. Вопрос лишь в том, не обосрутся ли NaVi :)
    К записи: В Киеве состоится major-турнир по Dota 2
    +3 Ответить
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?