Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина І. Олімпія

Давні греки подарували світу багато цікавих легенд. Одна з найкрасивіших розповідає про виникнення Олімпійських ігор. Пелопс, син Тантала, який був змушений покинути рідне місто, приплив на південь Греції, де і поселився на великому півострові (з часом цей півострів назвали на його честь – Пелопоннес). Якось йому на очі потрапила чарівна Гіпподамія – дочка царя Еномая. Амур пролітав неподалік, а тому немає нічого дивного, що Пелопс по самі вуха закохався в цю красуню. Він вирішив просити в Еномая руку його доньки. Проте це була практично нездiсненна місія. Справа в тому, що цар не хотів видавати свою дочку заміж. Оракул напророкував йому, що він загине від руки свого зятя. Еномаю хотілося ще пожити і він вирішив не видавати Гіпподамію заміж. Потрібно було придумати якийсь спосіб, щоб назавжди залишити доньку в старих дівах. І він знайшов хід троянським конем. Він заявив, що віддасть Гіпподамію тому, хто переможе його в гонках колісниць, а якщо ж претендент програє – на нього чекає смерть. Обігнати Еномая міг би хіба що Еол, оскільки ніхто в Греції не міг так вправно керувати колісницею та не мав таких швидких коней, як Еномай. Але жіночі чари Гіпподамії були настільки великими, що завжди знаходилися женихи, які хотіли використати свій шанс, нехтуючи смертельною небезпекою протистояння з царем. Їх не лякала навіть наочна агітація до якої вдався Еномай, голови переможених зустрічали нових претендентів на руку Гіпподамії біля входу в палац.

Пелопс розумів, що його шанси випередити в гонці царя є рівними нулю, а тому вирішив піти на хитрість. Він підкупив візника Еномая, і той не вставив чеку, яка втримувала колесо на осі. Перед початком змагань цар вдався до театральних ефектів. Коли Пелопс стартував, Еномай навіть не повів бровою, він приніс жертву Зевсу і лише після того помчав за своєю черговою жертвою. І досить швидко цар почав наздоганяти претендента на руку Гіпподамії. Пелопс відчував на собі гаряче дихання Еномая та вже починав пошепки прощатися з життям. Але візник зробив свою чорну для Еномая справу. Вже коли цар замахнувся списом, щоб вразити Пелопса, колесо зіскочило з осі і на шаленій швидкості колісниця перевернулася, а Еномай «пересів» на інший транспортний засіб, який повіз його в царство Аїда. Так здійснилося пророцтво. Пелопс одружився з Гіпподамією і на честь цієї своєї перемоги вирішив влаштувати спортивне свято в Олімпії, котре мало відбуватися кожних 4 роки.

Історики стверджують, що засновником Олімпійських ігор був Іфіт – реальна історична постать, цар Еліди, невеликої держави, на території якої власне і знаходилась Олімпія. Він отримав від Дельфійського оракула пораду заснувати для укріплення миру Ігри, приємні богам, що він і зробив. Чому саме Олімпія? Це місто в ті часи було «закритим» для простих смертних, оскільки виконувало функції релігійного центру, де жили жерці, які доглядали за численними храмами. Незважаючи на таку назву, Олімпія знаходиться досить далеко від гори Олімп. Розквіт цього міста припав на V-VI століття до н.е. Олімпійський спортивний комплекс був збудований в 450 році до н е. в священному гаю Альтіс. Стадіон лежав у невеликому заглибленні та сполучався з гаєм 32-метровим підземним переходом, через який виходили учасники змагань після того, як приносили жертву богам. Арена мала розміри 212*32 метри. Центральним елементом спортивного комплексу був храм Зевса, в якому і знаходилась знаменита статуя громовержця роботи Фідія – одне з 7-ми чудес світу. Від глядачів атлетів відділяв невисокий насип. На стадіоні існувала своєрідна vip-ложа. Найбільш знатна публіка сиділа на лавках, покритих мармуром. По біговій доріжці могли бігти одночасно 8 атлетів.

Починаючи з перших Олімпійських ігор з’явилася красива традиція – на час змагань припинялися війни, які в ті часи тривали практично нескінченно. Перемир’я позитивно  позначалося на відвідуваності. Численні вболівальники, вирушаючи в Олімпію, могли не турбуватися за своє життя, а тому стадіон завжди заповнювався вщерть. Священний мир за більше, ніж 1000 років порушували лише одного разу. В 368 році до н.е. аркадійці захопили Олімпію. Скоро їх суворо покарали тим, що на тривалий період позбавили права брати участь в Олімпійських іграх.

Спочатку в Олімпіадах змагалися лише свої, але з часом вони ставали настільки популярними, що атлети з всієї Греції прибували в Олімпію для того, щоб визначити кращого. Так спорт бодай на декілька днів об’єднував Грецію, яка тоді була поділена на безліч ворогуючих міст-держав. Звичайно ж не всі бажаючі могли змагатися на ОІ. До чорного списку потрапляли раби, варвари, злочинці, богохульники та святотатці. Але існував також майновий ценз. Участь в античних іграх тоді, як і в наші часи, була недешевим задоволенням і тому багато кому боротьба за оливковий вінок була просто не по кишені.

Атлети згідно з правилами за рік до початку змагань реєструвалися в суддів. Також вони мали продемонструвати докази того, що протягом останніх десяти місяців, які передували ОІ, вони постійно тренувалися. До того ж за місяць до початку змагань всі учасники приїжджали в Олімпію та проходили всілякі випробування, демонструючи свою готовність до змагань. Всі витрати учасники оплачували за свій кошт. В численному натовпі людей, які знаходилися в Олімпії, було дуже мало жінок, оскільки заміжні жінки не допускалися на ОІ.

Зате для повій на змаганнях починалися справжні жнива. Кваліфікована представниця найдавнішої професії могла за декілька днів в Олімпії отримати свій річний заробіток. Якщо на ОІ таки вдавалося пробратися заміжнім жінкам і їх виявляли, то на них чекала страшна кара. Неподалік від Олімпії знаходилася скеля, з якої скидали цих нещасних.

Перші загальногрецькі Ігри стартували в 776 році до н.е. Тоді змагання включали в себе лише один вид програми – біг на один стадій. Таку назву носила одиниця виміру відстані, котра була рівною 600 ступням жреця Зевса. Згідно з легендою, в Олімпії дистанцію відміряв сам Геракл. Один олімпійський стадій дорівнював 192 м. Саме від стадія походить слово стадіон. Першим загальногрецьким чемпіоном став кухар Кореб, який в якості винагороди отримав яблуко. У 708 році Олімпійська програма розширилася, завдяки боротьбі та п’ятиборству, яке включало в себе: біг на один стадій, стрибки в довжину (стрибок в довжину був потрійний, до того ж стрибуни стрибали з гирями) метання диска, метання списа та боротьбу.

П’ятиборство проходило за цікавою схемою, яку б зараз назвали олімпійською. В першому виді змагань відбирали п’ятьох кращих, а потім після кожного виду найгіршого з них відсіювали. У фіналі переможець визначався в борцівському поєдинку. У 668 році на ОІ з’явився кулачний бій. Спочатку руки атлетів обмотували шкіряними ременями, а потім для більшої видовищності в них почали додавати металічні вставки. До речі, давньогрецькі лікарі рекомендували  кулачний бій як ефективний засіб проти головного болю. Через 8 років на Олімпійський іподром в’їхали колісниці. 648 рік пам’ятний тим, що на олімпіадах розпочалася ера панкратіону, який був найжорстокішим та найбільш видовищним видом античної олімпійської програми. Деякі дослідники вважають, що причиною появи панкратіону стало те, що в кулачному бою було дуже багато порушень правил. А тому настала потреба в єдиноборстві, фактично без правил. В панкратіоні можна було завдавати ударів руками, ліктями, колінами, ногами, головою. Дозволялося добивати лежачого суперника.

Саме в панкратіоні атлети вперше почали виконувати удари в стрибках та поєднувати серії ударів із захватами для кидків. В ньому існувало лише три заборони: не кусати, не дряпатися, і не бити по очах. Але часто двобої проходили під гаслом: “Наше головне правило полягає в тому, що тут немає ніяких правил”. Не існувало жодних вагових категорій, поєдинок тривав доти, поки один з атлетів не визнавав себе переможеним. Суддя слідкував за перебігом поєдинку, щоб не допустити летального закінчення бою чи важкого каліцтва. Для того, щоб атлети дуже не загравалися, суддя був озброєний палкою, якою інколи охолоджував запал  бійців. Свідчення того, що навіть тих кілька заборон, які існували в панкратіоні, часто порушували, можна знайти в давньогрецькому мистецтві. Так на одній з ваз можна побачити двох бійців, один з яких намагається виколупати очі супернику, а другий в той же час роздирає конкуренту рот, а суддя з допомогою палиці намагається їх розборонити.

Скачки теж були надзвичайно небезпечними, і саме через це за видовищністю вони практично не поступалися панкратіону. Наїзники часто вдавалися до навмисних зіткнень, затримок колісниць суперників. Тому серйозні травми та смерть на цих змаганнях в Олімпії були звичайним явищем. З часом знатні греки, для того, щоб здобути лаври переможців і при цьому не наразити себе на небезпеку, скористалися пунктом правил, згідно з яким переможцем вважався не той, хто правив колісницею, а власник коней. Вони все частіше відправляли на змагання під своїм іменем рабів. Раби не знали, що таке страх, вони з усіх сил намагалися здобути перемогу, оскільки вікторія могла дарувати їм чималеньку суму грошей, або ж навіть свободу.

Один з наймогутніших правителів свого часу Філіпп ІІ – батько Олександра Македонського  — хотів довести свою силу і не збирався чужими руками виборювати вінок переможця. Він тричі ставав олімпійським чемпіоном: одного разу вигравши скачки, а двічі гонки колісниць. На честь дебютної вікторії він навіть перейменував свою дружину Мірталу на Олімпіаду. Олександр Македонський теж не мав нічого проти того, щоб змагатися на ОІ, але лише за однієї умови: його суперниками повинні бути лише царі. У 5 ст н. е. вчений Гіппій виконав титанічну роботу – склав список всіх олімпіоніків (олімпійських чемпіонів). Кожен з них ставав справжньою зіркою, часто їм віддавали почесті гідні богів.

Найвідомішим чемпіоном був Мілон з Кротона, який перемагав в боротьбі на шести Олімпіадах. Його відзначало дивовижне спортивне довголіття. Вперше він приїхав в Олімпію у 540 р до н. е., а востаннє в 512 р . до н. е. Про його силу греки склали чимало легенд. Він міг тримати в руці гранат, і ніхто не міг відібрати плід, чи бодай розігнути один палець, а гранат при цьому залишався неушкодженим, також Мілона неможливо було зіштовхнути зі змазаного жиром залізного диска. Коли на його честь на ОІ закололи бика, він взяв його на плечі та проніс декілька разів навколо стадіону. Потім він сам на вечерю з’їв цього бика. Коли на Кротон напала армія сибаритів, то Мілон надягнув свій оливковий вінок та лев’ячу шкуру, взяв в руки величезну палицю та пішов на битву. Але, як тільки він з’явився на полі бою, вороги  в паніці накивали п’ятами. Вони подумали, що на бій з ними вийшов сам Геракл. Просто напруживши жили Мілон міг розірвати міцний шнурок, котрим обв’язували його голову.

Якраз голова і була ахіллесовою п’ятою олімпіоніка. На останній Олімпаді він програв через те, що молодший суперник з допомогою хитромудрої тактики вимотав вже підстаркуватого Мілона. Також борець був настільки гордим, що кинув виклик навіть богам. Якось він встановив свою статую в храмі Зевса. Таке грізні олімпійці не могли йому пробачити. Одного разу він йшов по лісу, де наштовхнувся на стовбур дерева, в який були вставлені кілки, для того, щоб розколоти його. Мілон захотів похизуватися своєю силою і тому витягнув кілки, а замість них запхав свої руки, щоб розірвати дерево, але розірвали його. Дерево так стиснуло Мілона, що він нічого не міг з ним зробити. Незабаром прибігли вовки, які поласували знаменитим олімпіоніком.

Рідне місто Мілона – Кротон, особливо славилося своїми бігунами. В давній Греції навіть існувала приказка: «Останній з кротонців – перший з усіх інших греків». Одним з найвідоміших атлетів з Кротону був Астіл, який приніс місту три подвійних перемоги на ОІ. Вдячні співвітчизники навіть встановили йому статую в міському парку. Але швидко проходить слава земна. Він піддався на спокусливу пропозицію сіракузців і тепер здобував перемоги вже для іншого міста. Помста була страшною – його статую розбили, самого Астіла посадили під домашній арешт, відмінили його давні привілеї. Рідні теж відвернулися від нього. Він помер в злиднях, забутий усіма.

Найкращим майстром панкратіону був Полідам зі Скотусс. Він повторив один з подвигів Геракла, задушивши лева голими руками. Полідам міг відламати ріг злому бику та зупинити колісницю, яка мчала на неймовірній швидкості. Слава про його силу дійшла до вух перського царя Дарія, який для того, щоб перевірити його вміння, влаштував смертельний поєдинок. В ньому зійшлися: оголений та беззбройний Полідам і троє тілоохоронців монарха, озброєні до зубів. Атлет легко впорався з ними. Він загинув, рятуючи друзів. Коли почався землетрус, Полідам підтримував своїми руками склепіння печери, поки з неї не вибралися товариші, після цього його засипало кам’яними брилами.

Меланком з Карії відзначався своєю унікальною технікою. Легенди стверджують, що він жодного разу не програв і при цьому не пропустив жодного удару та жодного разу не вдарив суперника. Меланком тримав конкурентів на довжині витягнутих рук протягом всього поєдинку. І через деякий час вони капітулювали, через знесилення. Найбільше перемог на давніх Олімпіадах – 12, здобув Леонід з острова Родос, який тріумфував в трьох видах бігової програми на чотирьох Іграх поспіль, про нього говорили, що він «бігає як бог». Чемпіон з бігу на два стадія Ласфен з Табеї, якось взяв участь в незвичному змаганні, в котрому обігнав …  коня. Егей, після перемоги в бігу на довгу дистанцію, на радощах помчав  в рідне місто, для того, щоб принести хорошу новину землякам. Про Ладаса з Аргоса  розповідали, що він бігав настільки легко, що навіть не залишав слідів на землі.

В 146 році до н. е. Грецію поглинув Рим. Тепер римляни теж брали участь в іграх. В 67 році на Олімпіаді трапився справжній конфуз. Тоді на Олімпіаду завітав сам Нерон. Тодi, насправді, Ігри мали відбутися в 65 році, але хіба це могло зупинити імператора. Він підкупив всіх суддів та добився дискваліфікації тих небагатьох з суперників, які не побоялися знятися зі змагань. Нерон змагався сам з собою в 6 видах програми, ставши таким чином абсолютним чемпіоном Олімпіади. «Переможець» декілька разів під час змагань падав з колісниці, але зрештою зумів фінішувати. Зрозуміло, що тоді ніхто не ризикував сміятися з такої незграбності імператора. Адже підлеглі добре знали, що бувало з тими, хто дозволяв собі насміхатися над «божественним» Нероном.

У 394 році імператор Феодосій І заборонив Ігри, оскільки бачив в них язичницькі ритуали. Існує інформація, що навіть після цього табу Олімпіади все ж продовжували відбуватися. В 395 році візантійці та готи зійшлися в кривавому протистоянні біля Олімпії. В результаті цієї битви місто було зруйноване. А в 426 році ще один Феодосій, на цей раз вже Другий, завдав ще одного удару по священному місту: релігійні фанатики спалили всі храми, а знаменита статуя Зевса під час цих подій десь «загубилася». Через 100 років контрольний постріл по Олімпії зробила вже сама природа – два землетруси та повінь повністю знищили місто.

Тепер від нього залишилися лише руїни. Cкоро всі забули про Олімпіади.

Олімпіада, як спляча красуня більше півтори тисячі років чекала на свого принца, який зможе її оживити. І в один прекрасний день з’явився її суджений, тільки не принц, а барон П’єр де Кубертен…

Далі буде…