Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина ІІ. Фенікс

Гонці озброєнь ми протиставлятимемо гонку гребців, командну гонку – саме в цьому великий зміст. Нехай на стадіонах зустрічаються люди різних національностей. Нехай це буде вперта, безкомпромісна боротьба, але боротьба мирна. І ім’я цій боротьбі Олімпійські ігри. Олімпіади були і будуть.

П’єр де Кубертен.

Фелісе де Фредіс був власником вілли в містечку Вітербо на окраїні вічного міста. Маєток дістався йому в спадок. В будинку ще можна було жити, але навколишня територія волала про облагородження. Канави для стоку води вичищалися ще, мабуть, за часів імперії, плити, якими були викладені доріжки, деінде осіли та нагадували стару клавіатуру. Новий господар енергійно взявся за роботу. Одного дня працівники повідомили сеньйору, що перекопуючи сад, вони натрапили на якусь скульптуру. Із землі стирчала могутня рука, яка стискала щось схоже на корабельний канат. Як виявилося, це був не канат, а величезна змія. Така історія знахідки однієї з найвідоміших скульптур – Лаокоона. 

Де Фредіс, як ревний католик, подарував цінну знахідку єдиній людині на світі, яка, на його думку, була  достойною такого дару – Папі Римському Юлію ІІ. Цього Фелісу не забули – після того, як він покинув цей бренний світ, його поховали в притворі римської церкви Ара Кьоліс. Ватикан гідно віддячив за Лаокоона. Один із нащадків Феліса повернув світу не менш цінне творіння Давньої Греції. П’єр де Кубертен власним ентузіазмом запалив полум’я Олімпійських ігор.  І навіть коли він хотів все полишити під тиском труднощів, в його душі нагадував про себе фенікс, який змушував його вірити  в те, що мрія може здійснитися.

1 січня 1863 року Агата-Габріель зробила своєму чоловікові Шарлю Луї прекрасний новорічний подарунок – сина, якого назвали П’єром. Мабуть, щасливий батько, потягуючи шампанське, думав про те, що спадкоємець продовжить сімейні традиції та зробить кар’єру військового і, можливо, навіть дослужиться до маршала. Або стане дипломатом – звичайно, не таким, як Талейран, але достатньо відомим. А, може, піде слідами батька і буде художником,  малюватиме портрети монархів, а його картини будуть виставлятися в Луврі… Тато не помилився стосовно того, що його син стане відомим, лише прославився він на зовсім іншій ниві. Через декілька місяців сім’я залишила шумний Париж та вирушила в фамільний замок неподалік від Гавру. Можливо, одні з найкрасивіших краєвидів Франції – скелі Етрету – зробили з нього такого романтика. Там мати почала турбуватися про подальше життя сина. Він був занадто мовчазним до того ж непрактичним і мрійником. Батько, однак, не бачив у цьому нічого поганого та сподівався, що син стане поетом.

                                                                                                     Юний П’єр з сестрою (дівчинка в червоному)

За деякий час П’єра захопили зовсім інші вірші. Під час навчання в єзуїтському коледжі йому до рук випадково потрапила книга Піндара. В ній містилося 45 од, які оспівували переможців ОІ. З перших сторінок чтиво захопило П’єра і він не зміг відірватися, поки не «проковтнув» весь том. Відтоді він жив античністю, діставав книги, в яких розповідалося про славну історію еллінів, довго розглядав зображення могутніх та мускулястих мужчин і сам прагнув стати схожим на них. Завдання ускладнювалось тим, що важко було знайти людину, яка менше скидалася на олімпійських чемпіонів, аніж П’єр. Коли він дивився на себе в дзеркало, то бачив там чахлика, якому різноманітні хвороби буквально наступали на п’яти. Можливо, тоді він згадав Мікеланджело, який колись ретельно вивчав знаменитий подарунок його предка – Лаокоона. Титан Відродження стверджував, що  всередині кожного каменя прихована статуя. Завдання скульптора – її виявити. Кубертен почав титанічно працювати над собою – бокс, гартування, піднімання гантелей, фехтування, біг, плавання, верхова їзда, гребля. Незабаром П’єр став найкращим спортсменом єзуїтського коледжу.  Тепер на нього з дзеркала дивилася зовсім інша людина.

Якось батьки в урочистій обстановці оголосили синові, що він буде військовим: «Ти підеш в знамениту школу Сен-Сір. Після її закінчення всі тебе поважатимуть і на тебе чекатиме безхмарне майбутнє». Але Кубертен показав свою вперту вдачу перекресливши все єдиним словом «Ніколи!». І як батьки не намагалися переконати його в тому, що вони бажають йому лише найкращого, він стояв на своєму. Трохи згодом П’єр вступив на філософський факультет Cорбонни. Кубертен навчався з неймовірним натхненням: він майже ночував в бібліотеках, чимало часу приділяв вивченню іноземних мов. Також П’єр часто відвідував музеї, зокрема Лувр. Там його найбільше цікавили античні скульптури.  Починаючи з 1829 року експозиція, присвячена Давній Греції, значно розширилася. Після визвольної війни еллінів проти турків французи хапали все, що погано лежало на землях давньої Еллади. Можливо, саме під час відвідин Лувру йому і прийшла  в голову ідея всього його життя – відродження Олімпійських ігор. Він почав цікавитися педагогікою та хотів виховувати підростаюче покоління за еллінським взірцем. Саме тоді Кубертен познайомився з працями англійця Томаса Арнольда, який особливий акцент у вихованні робив на спорт. «Спорт робив давніх греків фізично досконалими, витривалими. Потрібно повернути спорт в систему виховання», – все-частіше ділився своїми думками з друзями П’єр.

Для тогочасних французів спорт був явно не на першому місці і тому він вирішив перетнути Ла-Манш, щоб ознайомитися з англійською системою фізичного виховання. І ця поїздка справила на нього незабутнє враження. «Видатний англієць Томас Арнольд продовжив роботу греків з того місця, де злощасна доля перервала її. Він пристосував традиції та досвід греків, їх форми до нових умов. Школу в Регбі можна вважати відправною точкою нових форм виховання в Британії. Ми повинні відродити муніципальну гімназію античної Греції», – писав Кубертен.

Незабаром трапилася одна з найбільш хвилюючих поїздок в його житті. Він вирушив в давню Олімпію. Там же П’єр дізнався грецьку приказку, яка стосувалася європейців, які декілька днів блукали руїнами, не демонструючи ніякого зацікавлення античними шедеврами та історією еллінів – «Чемоданом приїхав, чемоданом поїхав». Сам француз доповнив її словами: «Залежно, що привезти додому в цьому чемодані». Він повернувся з Греції з остаточним наміром відродити Олімпійські ігри.

«Зараз ми нарікаємо, що спорт – недоступний масам. А ось би нам організувати такі змагання, як колись в Олімпії! Адже це був би прекрасний стимул для розвитку спорту. Уявляєте, яке велике зацікавлення зустріне в молоді звістка про відродження Олімпійських ігор!» – ділився своїми ідеями П’єр після поїздки в Елладу.

Після того Кубертен відвідав Німеччину та Швецію. Йому вкрай не сподобалось те, що він там побачив. Виховання молоді в цих країнах було підкорене лише одній меті – підготовці майбутніх солдатів до війни. Поїздка в Новий Світ теж не додала йому позитиву. Там весь спорт був принесений в жертву золотому тільцю. Кубертен завжди був противником професійного спорту і залишився ним до кінця свого життя.

В 1888 році з’являється його книга «Виховання в Англії», а через рік ще одна «Англійське виховання в Франції». У 1890 році його запросили в якості почесного гостя на англійські Олімпійські ігри Мука Уенлока. Побачене настільки вразило його, що, читаючи в Сорбонні свою лекцію, присвячену сучасному спорту, він закінчив її словами: «Олімпійські ігри повинні бути відроджені для всього світу!».

Звичайно, не всім його ідеї припали до душі. Аристократам та багатіям дуже не подобалася перспектива проведення Олімпійських ігор. «Як це так? Сьогодні чорноробочий працює на мене, а завтра я буду з ним змагатися в бігу. Кому потрібен той спорт? Сила в грошах. І сильніший той, в кого їх більше» – приблизно так звучали аргументи критиків. Особливо часто жалила Кубертена лондонська «Морнінг пост»: якось вона навіть поховала П’єра. Це переповнило чашу терпіння француза: «Мені було дуже цікаво прочитати про те, що я помер. Ця звістка заскочила мене посеред тренування в фехтувальній залі і я досить швидко встановив, що ця інформація – недостовірна. Я сподіваюся на те, що коли ваші автори в подальшому буть писати що-небудь на тему «Олімпійський ідеал» вони більш ретельно підійдуть до суті питання і не будуть так швидко ховати людину, яка зайнялася воскресінням давньої традиції. Смію вас завірити, що я і моя ідея – живі», – так звучала гнівна відповідь П’єра англійським писакам.

Незабаром Кубертен заручився підтримкою французького уряду. Тоді йому на руку зіграло те, що німці добилися великих успіхів під час розкопок у Давній Греції. І галли хотіли гідно відповісти ненависним бошам. Ось як про це написав в своєму щоденнику Кубертен: «Німеччина викопала те, що залишилось від Олімпіади в землі. Чому б тепер Франції не відновити її велич. Настав наш час!»

16 червня 1894 року трапилася одна з найбільш знаменних подій в історії спорту. В Сорбонні розпочався Міжнародний конгрес, темою якого було відновлення Олімпійських ігор. Його учасниками стали 79 делегатів від 49 спортивних організацій з 12 країн. Стіни Сорбонни бачили  чимало видатних подій, але конгрес навіть зараз претендує на те, щоб називатися головною подією в історії одного з найвідоміших університетів світу. Кубертен в ті дні був особливо красномовним: «Нам нічого не потрібно винаходити. Саме поняття «відродження Олімпійських ігор» мені видається не зовсім точним.  Ми беремо готову форму, наповнюємо її вмістом. Беремо готовий красивий ритуал, приводимо його у відповідність до сучасних вимог. Греки поставили перед нами непросте завдання, яке соромно не вирішити. Давайте зробимо все можливе. Нехай це буде рукостискання через століття». Учасники гідно оцінили ораторські здібності барона та вирішили: «Олімпійські ігри – відродити!».

Тоді ж був створений МОК, першим президентом якого обрали грека – Деметріоса Вікеласа, П’єр де Кубертен став секретарем. Дебютні ігри вирішили провести в Греції, а наступні через 4 роки в Парижі – віддавши таким чином данину заслугам того фенікса, завдяки якому стало можливе відродження Олімпіад. Відразу після завершення конгресу генсек закотив рукава, та взявся до роботи. Він розумів, що епохальне рішення–  лише перший крок, а для того, щоб його втілити в життя, доведеться добряче попітніти.  Спершу дебютні ігри планували провести в Олімпії, проте, підрахувавши потенційну вартість реставрації античного стадіону, відмовилися від цієї красивої ідеї. Звичайно ж, було б дуже символічно, якби сучасні ігри прийняли естафету в античних саме в тому місці, де Іфіт організував першу Олімпіаду.

Однак фінансовий фактор переважив романтику. Відтак, першою столицею відроджених Олімпійських ігор вирішили зробити Афіни. В усі країни полетіли запрошення на свято спорту. Кубертен, зрештою, зрозумів, що все має бути гаразд і трохи заспокоївся. Він нещодавно одружився з красунею Марі Ротан, донькою знаменитого дипломата та колекціонера предметів мистецтва. В його планах був гарний відпочинок після важкої та продуктивної праці, тому молодята зібралися у весільну подорож. Щасливий наречений вже подумки бачив себе в Римі та Неаполі, як раптом в одну мить всі його плани полетіли шкереберть. Наче грім серед ясного неба пролунала інформація: «Прем’єр-міністр Греції Харілаос Трикупіс офіційно повідомляє Вас, як генерального секретаря МОКу, про те, що Греція відмовляється від честі провести першу Олімпіаду, через відсутність грошей».

П’єр відклав усі справи та помчав в Елладу. Відбувся бурхливий діалог з прем’єром, та ефекту від нього було не більше, ніж від спроби видоїти козла. Трикупіс заявив, що він не може виділити ні драхми. Тоді Кубертен ціною неймовірних зусиль добився аудієнції в короля Греції Георга І і йому вдалося переконати монарха врятувати престиж країни. Народ охоче відгукнувся на заклик вінценосця. Вся країна розпочала збір коштів на Олімпіаду. Але і з цього благородного пориву нічого б не вийшло, якби свого чималенького гаманця не відкрив мільйонер Георгіос Авероф. Він пожертвував в бюджет Ігор аж мільйон драхм. Старт Олімпіади був на носі, а бракувало ще 200 тисяч драхм. І тут організаторам прийшла в голову блискуча ідея: випустити поштові марки, присвячені Іграм. Серію з 12 марок філателісти розкупили, як гарячі пиріжки. Марки внесли свою лепту в бюджет Ігор, і вже ніщо не могло завадити проведенню першої Олімпіади сучасності.

«Раніше я був наївним юнаком, коли думав, що для реалізації ідеї достатньо лише одного ентузіазму. Я жорстоко помилявся. Потрібні презренні драхми, франки, долари, фунти, рублі. Я думав, що організація потребуватиме мінімальних витрат і ми досить швидко знайдемо кошти. А довелося атакувати короля і навіть повалити прем’єр-міністра. Добре, що розщедрився Авероф, без нього нічого б не вийшло» –, згадував марафон із збору коштів П’єр де Кубертен.

І ось настав день 6 квітня 1896 року – день відкриття перших олімпійських ігор сучасності. П’єр де Кубертен, знаходися в ложі для почесних гостей. За декілька хвилин до урочистої миті до нього підійшов король Греції та сказав:«Який же Ви гість? Ви тут господар. Греки, і не лише вони, ніколи Вас не забудуть».

П’єр де Кубертен вклонився та сказав:

«Пора починати, Ваша Величність».

І король Георг І звернувся до присутніх з історичними словами: «Через 1502 роки я відміняю указ імператора Феодосія та проголошую перші Олімпійські ігри сучасності відкритими».

Так мрія французького юнака стала реальністю.

Далі буде…