Getty Images
Числа та факти
- V Літні Олімпійські ігри в Стокгольмі проходили з 5 травня до 22 липня 1912 року.
- В змаганнях взяли участь 2406 спортсменів (з них 47 жінок), які представляли 28 країн.
- Дебютували на Іграх Єгипет, Люксембург, Португалія, Сербія, Японія та Ісландія.
- Хоча Фінляндія входила до складу Російської імперії, а Ісландія була частиною Данії, вони виступили окремими командами.
- Усього були розіграні 102 комплекти медалей в 14 видах спорту.
У фокусі. Забіг богів
Головним фаворитом фінального забігу на дистанції 5000 метрів на Олімпіаді 1912 року вважався француз Жан Буен. В півфіналі він протягом всієї дистанції біг легко та невимушено і встановив новий світовий рекорд на позначці 15 хв 0,5 с. Звичайно, були і ті, хто стверджував, що французу не було сенсу так швидко викладати всі свої козирі, потрібно було приберегти їх на фінал. Але Жан по-іншому не міг. Він був стаєром, а не математиком. Жан завжди біг з усіх сил, а не займався нудними розрахунками. Буен любив публіку, а вона його. Як можна не любити справжнього французького мушкетера?
Інколи гарячковість вилазила Жану боком. Так як це було на попередній Олімпіаді. Там в командній естафеті на три милі Буен біг в кваліфікації, де зумів відібратися до фіналу. У вирішальному забігу французи взяли бронзу, але Жан залишився без нагороди. Чому? Тому що він не біг у фіналі. Ввечері напередодні забігу він встряг в бійку в одному з барів в Сохо, і в той час, коли його команда боролася за медалі, Жан перебував у поліцейському відділку.
Ну нічого, тепер він візьме реванш за Лондон. Він не сумнівався в своїй перемозі, та й всі газети рясніли заголовками: «Завтра Жан Буен підніметься на найвищу сходинку п’єдесталу пошани». Але в ті дні в Стокгольмі знаходилася одна людина, яка мала свою думку з цього приводу. Він вірив в те, що зможе перемогти Буена. Його звали Ганнес Колехмайнен.
Колись він разом з братами виходив на пробіжку, одягнутий в пальто та довгі панчохи. До такого дрес-коду їх зобов’язало керівництво психлікарні, яка знаходиться поруч. Вони не повинні лякати своїм виглядом оточуючих чи якимось чином скидатися на пацієнтів, які втекли з божевільні. Тоді йшов 1906 рік. І в ті часи коли хтось бачив людину, яка бігла, то в першу часу в голову приходила думка, що в бігуна не всі дома. Якщо в Суомі тоді і долалися великі відстані, то лише пішки. Бігун, який кудись нісся, був зовсім не схожим на законослухняного громадянина, адже нормальна людина не буде мчати, немов ошпарена. Адекватній людині таке і в голову не прийде, так тільки діти роблять або ж пацієнти божевільні.
Брати Колехмайнен, які жили в Куопіо, прекрасно про це знали. І враховували в своїх тренуваннях. На пробіжці вони повинні були скидатися на нормальних врівноважених людей – не пихтіти та не розмахувати руками. Вже тоді в Ганнеса сформувалися ті якості, які з часом принесуть йому успіхи – він завжди був холоднокровним, ніколи не давав волю емоціям та був сконцентрованим лише на перемозі. Брати намагалися тренуватися тоді, коли було найменше людей – зі самого ранку або ж в сутінках. До того на них тоді дивилися так, як ми зараз дивимося на ексгібіціоністів. Часто брати чули від перехожих, які показували на них пальцями: «Дивися, дивися! Он голий біжить!» Для того, щоб тебе на початку ХХ століття називали голим, достатньо було просто того, щоб ти був в шортах та футболці.
Ще більше їх ображало те, коли вони чули на свою адресу: «Ото лінюхи. Не мають чим зайнятися, тільки тут бігають». Брати були лижниками, але поступово починали переходити на біг. До того ж Олімпіада в Стокгольмі стала їхньою мрією і вони концентрували всі свої зусилля на бігові. Найталановитішим з братів виявився Ганнес. І от тепер він стоїть на старті поряд з головним фаворитом Буеном. Як потім зізнавався Жан напередодні фіналу, він розраховував пробігти ще краще, ніж в півфіналі: «Я сподівався, що після цього результату я зумію сконцентрувати всі свої сили й пробігти у фіналі за 14 хв. 50 с. Того, хто насмілився б тоді зробити подібну заяву, визнали б божевільним, або хвальком». Як показав час Жан навіть недооцінив свої сили, він пробіг набагато краще, але…
З початком забігу двоє впевнених в собі бігунів помчали за золотом. Починалася битва французького полум’я з фінським льодом. Вони вже давно залишили позаду усіх своїх конкурентів. Глядачі розуміють, що тепер вчорашній рекорд Буена врятує лише диво. Вони біжать нога в ногу і зовсім незрозумілою є відповідь на головне питання: «Хто ж буде першим?» Видно, що і Жан, і Ганнес, незважаючи на фантастичний темп, біжать із запасом. Тільки в кого резерв сил виявиться більшим? І ось останнє коло. Буен вмикає космічну швидкість і виходить вперед, Колехмайнен відстає на три метри. І видається, що це кінець. Але Ганнес завжди бореться до кінця, він знаходить в собі сили та наздоганяє француза, а потім обходить його. Вони постійно змінюють одне одного в статусі лідерів. Жан та Ганнес немов катаються на американських гірках: то один іде вгору, то інший. На фінальному колі було 17 змін лідера. Навіть король Швеції Густав V не може відірватися від бінокля, що вже говорити про звичайних вболівальників.
За 30 метрів до фінішу Буен очолює гонку, але в нього на спині висить фін. Через 10 метрів Колехмайнен якимось надлюдським спуртом починає скорочувати відрив. Глядачі шаленіють, такої напруженої та рівної боротьби Олімпійські ігри безперечно ще не бачили. Хто ж буде першим? І буквально на останньому метрі Ганнес вириває олімпійське золото в Буена. Світовий рекорд, який напередодні поставив француз, Колехмайнен побив на півхвилини. Після церемонії нагородження П’єр де Кубертен звернувся до Буена з такими словами: «Ця ваша поразка вартує перемоги!» На що впертий мушкетер відповів: «Перемога? Вона в мене буде! Навіть якщо, я не виграю на найближчих Іграх, інший француз візьме за мене реванш».
І Жан не збирався кидати слова на вітер. Вже через рік після Олімпіади 1912 він приїжджає на той самий стадіон і ставить там неймовірний рекорд в годинному бігу. За 60 хвилин він пробіг 19,021 кілометра, привізши попередньому світовому досягненню 143 метри. Цим він показав Колехмайнену, що на наступних Олімпіаді в Берліні фіну буде ой як непросто. Однак Ігри в Берліні не відбулись.
Коли вибухнула Перша світова війна, Жан, як справжній патріот, не міг сидіти склавши руки, а тому був в числі перших добровольців, які пішли на мобілізаційний пункт. Проте світовий рекордсмен не пройшов медогляд. Він не приховував свого роздратування: « Хто ж тоді воює, якщо я з такими ногами змушений сидіти в тилу». Звичайно, скоро він добився того, що опинився на передовій, адже він не звик бути на задньому плані. Через декілька місяців з’явилася інформація про те що «сержант Жан Буен, відомий своїми легкоатлетичними подвигами, який став взірцем громадянської та військової мужності: був вбитий кулею в лоб, тоді, коли піднімав своїх товаришів на штурм позицій ворога». Так золоті ноги Франції буди перемолоті в м’ясорубці Першої світової війни.
А ось Колехмайнен увійшов в історію, як один з головних героїв стокгольмської Олімпіади. Він здобув ще одну перемогу на дистанції в 10 000 метрів, встановивши при цьому світовий рекорд. Своє третє золото фін взяв в кросі на 12 000 метрів.
У своїй країні Колехмайнен став національним героєм та зробив біг на довгі дистанції в Фінляндії спортом номер один. Юнаки, які дивилися на Ганнеса, хотіли бути схожими на нього. І з часом в країні з’явилася ціла плеяда талановитих стаєрів, які увійшли в історію як «літаючі фіни». Як потім писав про них німець Джек Шумахер: «Нурмі та його співвітчизники – як звірі в лісі. Вони бігали, тому що відчували до цього глибокий потяг, тому що неповторний, казковий пейзаж притягував їх своїми чаруючими таємницями». В колекції Колехмайнена було чимало всіляких кубків та медалей, але чи не найбільше він цінив стару пожовтілу від часу футболку. Її йому подарував Жан Буен після фінішу забігу богів.
Як вкрали 20 метрів
У Стокгольмі будівництво стадіону супроводжувалося численними проблемами. Так, трішки змінили лінію бігової доріжки, через що довжина кола стала 380 м та 33 см замість стандартних 400 метрів. Через це довелося робити аж 11 стартових розміток, тому потім і виникала плутанина. В цілому стадіон вдався на славу. З червоної цегли, прикрашений двома великими вежами, з трибунами у вигляді підкови. Під ними розташовувалися приміщення для учасників, душові, роздягальні, службові приміщення. Також тут проходили виставки призів, спортивного інвентаря та літератури. Олімпійський стадіон вміщував 32 тисячі глядачів.
Над всієї Швецією безхмарне небо
V Літній Олімпіаді повезло з погодою. Дощі практично не заглядали в Скандинавію. А температура інколи доходила навіть до 35 °C (і це в Швеції!). Щоправда, ця спека вилізла боком на марафоні, коли температура в тіні становила 32 градуси. З 68 стаєрів, які вийшли на старт, лише половина дісталася фінішу.
Шведські піонери
Вперше на Олімпіадах використовувалося електронне устаткування – фотофініш та табло. Тоді ж організатори продали право на ексклюзивне розповсюдження фотографій.
Смерть на марафоні
Португалець Франсіску Лазару на 29-му кілометрі дистанції впав та помер. Причиною смерті стало сильне обезводнення організму в поєднанні з високою температурою. Лазаро напередодні старту вирішив покрити майже все своє тіло воском для того, щоб не обгоріти на сонці. Це і зіграло з ним злий жарт. Віск закупорив пори шкіри, порушивши природнє випаровування поту з поверхні шкіри. Це призвело до сильного потовиділення та серйозного порушення балансу рідини в організмі спортсмена. Йому був лише 21 рік….
Марафон довжиною в 100 років
На 30-му кілометрі дистанції стокгольмського марафону японець Канакурі забіг в дім до родини Петре та попросив склянку води. І після того, як він її випив, то пробудився лише наступного дня. Мабуть, господарі дали йому не лише воду. Але про це японець нічого не розповідав. А ось організатори не на жарт налякалися. Вони навіть залучили поліцію до пошуків зниклого атлета. Канакурі спочатку хотів залишитися в Швеції, адже потомкові самураїв було соромно вертатися додому.
Почуття вини не давало йому спокійно жити. І в 1967 році він повернувся в Стокгольм, де зрештою завершив свій марафон. Його унікальний результат склав: 54 роки, 8 місяців, 6 днів, 5 годин, 32 хвилини та 20,3 секунди.
14 липня 2012 року з того самого місця і в той самий час, що й 100 років тому, знову стартував стокгольмський марафон. Серед тисячі бігунів був і правнук Канакурі – Йосиякі Курато, якому організатори зробили приємний сюрприз. Він заночував на тій самій віллі і в тому самому ліжку, що і його предок сто років тому.
Вдома допомагають не лише стіни
В Стокгольмі судді та організатори постійно тягнули своїх співвітчизників за вуха. Так, у змаганнях з боротьби арбітри «правильно» підібрали пари. На попередніх етапах у двобоях між собою сходилися головні конкуренти шведів, а ось скандинавам «сліпий» жереб підкидав прохідні варіанти. Зрозуміло, що в фінал шведи виходили майже не спітнівши, а ось суперники вже були повністю вичерпаними. Зокрема, у півфіналі член російської команди естонець Мартін Клейн та фін Альфред Асікайнен боролися більше 11 годин і очевидно, що після своєї перемоги Клейн нагадував витиснутий лимон. Росіяни просили перенести фінал хоча б на один день. Проте природно, що шведи на таке не погодились і тому Мартін не зміг вийти на вирішальний поєдинок, а шведи поповнили свою скарбничку «заслуженим золотом».
Справжня комедія трапилась у змаганнях зі стрільби. Раптом пішов сильний дощ. Але організатори вирішили не припиняти змагання і учасники буди змушені конкурувати на лише з суперниками, а й зі стихією. Щоправда за одним виключенням. Шведи змагалися лише з конкурентами. Для них оперативно спорудили спеціальний навіс, куди чужаків не допускали. Тому немає нічого дивного, що господарі у 18-ти видах змагань зі стрільби взяли 7 золотих, 6 срібних та 4 бронзових медалі.
Голкіпера не було на воротах
На тій Олімпіаді на численну російську команду чекав жахливий провал. Недарма Олександр Купрін назвав виступ команди в Стокгольмі спортивною Цусімою (у 1905 році російська 2-га ескадра флоту Тихого океану була розгромлена Імператорським флотом Японії ). У футбольному турнірі Олімпіади російська збірна зазнала найбільшої поразки в своїй історії. Німці розтрощили росіян з рахунком 16:0. Петербурзька преса не шкодувала «компліментів» на адресу воротаря Фаворського: «Він не відбив жодного м’яча; так ніби його не було на воротах».
Закрили в номері
Найшвидша людина світу Ховард Дрю легко кваліфікувався до фіналу на дистанції 100 метрів. Проте на вирішальний забіг він так і не з’явився. Розповідають, що афроамериканця закрили в готельному номері американські чиновники-расисти.
По сяючій стежці за олімпійським золотом
Одним з головних героїв Стокгольмської Олімпіади став Джим Торп, який переміг в легкоатлетичному п’ятиборстві та десятиборстві. В студентські роки він був далекий від спорту. Про початок кар’єри Торпа існує така легенда. Одного разу йому доручили прибрати стадіон. І тут він опинився в секторі для стрибків у висоту. Глянувши на планку, яка була встановлена на висоті 175 см Торп пробурмотів: «Та це ж невисоко». Це почув один з атлетів, який тренувався неподалік. Та скептично поцікавився: «А ти, що зможеш перескочити? Хіба ти колись стрибав у висоту?» На що Торп відповів: «Не через планку. Але якщо це зможе зробити кінь, то і я зможу». Після цього він підбіг до планки і невимушено її перемахнув.
І ось в 1912 році він отримував з рук короля Швеції золоту медаль за перемогу в десятиборстві. Монарх не приховував свого захоплення досягненнями Джима: «Сер, ви найвидатніший атлет світу». На жаль, це досягнення так і залишилось найвищим в кар’єрі Торпа. Справа в тому, що американські расисти були неабияк роздратованими успіхами індіанця (його справжнє імя Уа-То-Хак , що в перекладі означає «сяюча стежка») і десь розкопали інформацію про те, що він колись грав в бейсбол та отримував за це гроші, а отже він порушив любительський статус. Американські газети теж підключилися до цієї кампанії: «Оцей профі поїхав змагатися з любителями! Немає нічого дивного в тому, що він їх легко переміг!»
МОК вирішив пожиттєво дискваліфікувати Торпа та забрав в нього золоті медалі. (У 1982 рокі МОК прийняв рішення повернути Джиму його нагороди, але тоді його вже майже 30 років, як не було серед живих). До кінця життя атлета не покидала образа. Проте в найбільш критичні моменти свого життя він любив говорити: «Зрештою, вони не змогли позбавити мене слів короля». І для багатьох з медалями чи без Торп залишається найвидатнішим атлетом світу.
Медальний залік:
VI Літні Олімпійські ігри повинні були відбутися в Берліні у 1916 році…
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Источник: Sportarena.com
