Блиск і злидні Олімпійських ігор. Частина IX. Париж-1924

Getty Images

Числа та факти

— VIII Літні Олімпійські Ігри в Парижі тривали з 4 травня до 27 липня 1924 року.
— В змаганнях взяли участь рекордні 3089 спортсменів (в тому числі 135 жінок).
— На паризькій Олімпіаді були розіграні 126 медалей в 17 видах спорту.
— В Іграх взяли участь рекордні 44 країни.
— Головною ареною Олімпіади був стадіон Коломб, який вміщував 45 тисяч глядачів.
— В Парижі дебютував олімпійський девіз: «Citius, Altius, Fortius!» (в перекладі –
«Швидше, вище, сильніше»).
— 42 км та 195 метрів пробігли учасники марафону вперше з часів Лондонської Олімпіади 1908 року. На всіх подальших Іграх марафонці бігли саме цю дистанцію, яка стала стандартною.

У фокусі. Олімпіада Нурмі

В 1910-х роках в будинку однієї старої жінки в Гельсінкі жив квартирант. Він був дуже дивакуватим. Так, коли вона щоранку виходила для того, щоб нагодувати худобу, то жіночка бачила, як він швидко біг по дорозі, одягнутий в овчину та армійські чоботи. Багато хто на світанку сахався від нього, а жіночка думала, що в нього не всі вдома. Звали юнака Пааво Нурмі. Він перед тим, як піти на навчання, пробігав на світанку дві милі, несучи при цьому 30-тикілограмовий вантаж на спині. Після такої розминки Пааво вже о 8-й ранку сидів за партою. Нурмі дуже хотів стати бігуном, і не простим, а найкращим. Його, як і більшість фінських хлопчиків, надихав Ганнес Колехмайнен, який тріумфував на стокгольмській Олімпіаді. Тоді в країні почався справжній стаєрський бум. Але зрозуміло, що не всі могли стати бігунами. Хтось одразу зрозумів, що не потягне, хтось надірвався в результаті надлюдських тренувань.

Однак Пааво Нурмі був не таким. На шляху до цілі його ніщо не могло зупинити. Заради олімпійської мрії він не доторкався до м’яса, кави, тютюну, алкоголю та жінок. Він жив настільки аскетично, що навіть не спілкувався зі своїми однолітками. В той час, як вони ходили на побачення та сиділи в барах, Пааво бігав в лісі. Вперше про нього заговорили в Фінляндії, коли йому був 21 рік. На армійських змаганнях рядовий Нурмі виграв забіг на 20 кілометрів. Зрозуміло, що на перший погляд в цьому немає нічого видатного, проте було одне але. Пааво випередив свого найближчого переслідувача на півгодини. Спочатку цьому ніхто не вірив, поки судді не заявили: «Так, Нурмі дійсно не зрізав дистанцію та не користувався жодним транспортним засобом».

Для Пааво було замало перемог над солдатами, він розумів, якщо він хоче отримати золоту олімпійську медаль, то мусить підтягнути своє вміння прискорюватися, адже він занадто повільний, щоб конкурувати з тим же Колехмайненом. І він знайшов ідеальне рішення, як вмикати космічну швидкість під час бігу. Нурмі почав тренуватися зі спринтерами і це дуже скоро дало свої плоди. Навіть спринтери не приховували свого захоплення, наскільки швидким став Нурмі. Він не біг, а летів, Пааво дійсно став справжнім «літаючим фіном». Коли в нього вже не було конкурентів, які могли б достойно конкурувати, він знайшов вихід.

І знайшов суперника, який міг не просто на рівних змагатися з ним у швидкості, а й навіть перемагати Нурмі. Напередодні Олімпіади в Антверпені Пааво почав бігати за поїздом два кілометри і при цьому зовсім не відставав від нього. Пасажири природно показували на «божевільного» пальцями, але Нурмі прекрасно знав, що він робить. З Антверпена Пааво привіз три золота та одне срібло. Кожен спортсмен був би задоволений таким врожаєм. Проте не Пааво. Він не міг собі пробачити, як на фініші забігу в 5000 м віддав золото французу Гіймо.

Нурмі почав ще більше тренуватися та тепер бігав з одним незмінним супутником, який став його візитівкою. В руці Пааво з’явився секундомір. Це неабияк нервувало суперників, а ось глядачі просто шаленіли, коли на останньому колі фін викидав секундомір та мчав до перемоги. Тепер Пааво змагався не з суперниками, а з часом. Він бив рекорди з такою ж легкістю, як колись перемагав на армійських змаганнях. За декілька місяців до старту паризької Олімпіади він став першим спортсменом, який забрав собі рекорди на дистанціях: миля, 1500 м, 5000 м та 10 000 м.

Але на Пасху 1924 року з Нурмі трапилася біда. Під час ранкової пробіжки він послизнувся на обмерзлій дорозі та травмував дві ноги. Проте Пааво зібрав волю в кулак і буквально за декілька днів до змагань в Парижі товариші побачили його нічному клубі. Фіни не могли повірити: адже ймовірність зустріти там Нурмі була майже така сама, як і для філателіста дістати «Чорний пенні». Але він дійсно був в клубі. Справа в тому, що Нурмі вирішив використати в своїх тренуваннях і танці.

Паризькі ігри розпочалися для Пааво з ложки дьогтю. Нурмі поставив собі за мету привезти додому все золото, яке буде розігруватись в бігу на середні та довгі дистанції. Однак у фінських спортивних чиновників була свою думка з цього приводу. Вони просто не поставили Нурмі на дистанцію 10 000 м. «На цій дистанції побіжить Рітола. Він повинен перемогти, а ти, Нурмі, зберігай сили на інші дистанції. Золота для тебе ще вистачить». Після цих слів завжди спокійний та врівноважений Пааво зірвався. «Хто такий той Рітола? Ну і що з того, що в кваліфікації він побив мій рекорд світу. Зараз я йому покажу!»

І ось у фінальному забігу вболівальники стали свідками дивовижної картини. Поряд зі стаєрами, які стартували на 10-ти кілометровій дистанції, на іншій доріжці біг чоловік, який зовсім не скидався на стаєра. На ньому були светр, штани, черевики і ще золотий хронометр в руці. Це був Пааво Нурмі. Він конкурував не зі стаєрами, які бігли поруч, а з рекордом Рітоли. Він постійно підганяв себе: «Ну швидше, ще швидше! Доведи їм, Нурмі, на що ти здатен. Адже недарма тебе називають пожирачем рекордів». Рітола не підвів фінських чиновників та фінішував з новим світовим рекордом, але на 33 секунди раніше за нього закінчив свій дивний забіг Пааво Нурмі. Стадіон бився в екстазі.

Коли представники олімпійського комітету Фінляндії ознайомилися з розкладом фінальних забігів на 1500 та 5000 метрів, то не приховували свого роздратування. Адже їх розділяли лише 30 хв. І в обох цих дистанціях Нурмі був фаворитом. Логічно, що почали виникати сумніви, чи зможе Пааво так швидко відновитися. Зрозуміло, що це Нурмі і йому під силу неймовірні речі. Але ж усьому є межа. Після тривалих протестів французи зрештою погодилися збільшити паузу між забігами до 55 хвилин. Це звичайно ж теж не влаштувало фінів. Проте на безриб’ї…

Такий невеликий час на відпочинок тільки завів Пааво. Він побачив в цьому новий виклик для себе. Півторакілометрову дистанцію фін виграв без надзусиль, встановивши при цьому олімпійський рекорд. Проте головна інтрига була ще попереду. Чи зможе Нурмі відновитись?

Суперники одразу ж вирішили усунути Пааво з боротьби. Біг почався не в стаєрському, а в спринтерському темпі. Конкуренти сподівалися, що Пааво не потягне таку швидкість і тоді в них з’явиться шанс на омріяне золото. Проте Нурмі все витримав і не дав суперникам відірватися. На останніх колах він зробив невеличкий гандикап, а перед заключним колом, як завжди, глянув на секундомір, потім пожбурив його і помчав так, що суперникам залишалося лише дивитися на його п’яти. Пааво взяв чергове золото і побив черговий олімпійський рекорд.

В Парижі Нурмі ще тричі зійде на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Преса не приховувала свого захоплення «літаючим фіном»: «Він схожий на автомат. Нурмі прийшов, біг і переміг. Нурмі повернувся, біг і знову переміг». Недарма Літню Олімпіаду 1924 року часто називають Олімпіадою Нурмі. Вже після всіх своїх чемпіонських забігів в Парижі Пааво ще раз вийшов на знайомий стадіон Коломб, де відбувся унікальний забіг, який довів що Пааво не якийсь там бездушний автомат, а Людина.

Паризькі поліцейські неподалік від стадіону підібрали на вулиці хлопця. На вигляд йому було років 11. Худе тіло ледве приховувало те, що декілька днів тому ще можна було назвати одягом, босі ноги дуже кровоточили. Він замерзав та ледве тримався на ногах від голоду та втоми. Поліцейські намагалися розговорити його, проте з незнайомої тарабарщини зрозуміли лише одне слово, малий показував на себе, та говорив «Суомі». Стражі порядку викликали в префектуру фінського журналіста і тоді малий розповів йому дивовижну історію.

«Я Айко, я прийшов сюди пішки з Лапландії для того, щоб подивитися на великого Пааво Нурмі, який перемагає найшвидших бігунів на Землі. І ось тепер я тут і я побачу як біжить Пааво». Журналіст послухав хлопчика і в нього на очах ледь не з’явилися сльози, він знав, що Нурмі півгодини тому закінчив змагання і більше не побіжить. Навіть льодові серця французьких поліцейських вмить розтанули, коли вони почули зворушливу історію хлопчика. Тоді журналіст сказав маленькому Одіссею зачекати. Він повернувся не один, а з Нурмі. Хлопчик розповів про свої пригоди Пааво. Після цього стаєр запитав:

— Ти хочеш побачити як біжить Нурмі?
— Дуже!
— Ну, що ж я побіжу для тебе, Айко!

І скоро на паризькому стадіоні Коломб відбувся незвичайний забіг, який не знайдеш в хроніці Олімпіади-1924. По доріжці своїм фірмовим широким та розміреним кроком біг Нурмі, а поряд з ним його нещодавні суперники, які вмить відгукнулися на прохання фіна взяти участь в цьому унікальному забігу. Усі ці найкращі стаєри світу бігли для маленького Айко.

Не дамо в образу німців

МОК не допустив до змагань німецьку збірну. А ось СРСР організатори дуже хотіли бачити на Іграх, проте одна шоста суші відмовилася, пояснивши це так: «На знак протесту проти відлучення від Ігор спортсменів Німеччини».

І що з того рекорду?

Американець Роберт Лежандр встановив світовий рекорд в стрибках в довжину – 7,76 метра, але це досягнення йому нічого не дало, тому що він змагався в легкоатлетичному п’ятиборстві. А за сумою очок він фінішував лише третім. А ось Уільям Хуббад, стрибок якого був на 30 см коротшим, ніж в Лежандра, взяв золото в стрибках в довжину.

Оце судді!

До складу журі VIII Літньої Олімпіади, яке оцінювало художні конкурси, входили, зокрема, Сельма Лагерлеф, яка першою з жінок отримала Нобелівську премію з літератури, а також російський композитор, диригент і піаніст Ігор Стравінський.

Нарешті нормальний басейн

В Парижі, вперше в історії Олімпіад, плавці змагалися в стандартному 50-метровому басейні, з відокремленими доріжками.

Прапор догори дригом – на фарт

Під час першого футбольного матчу заморського Уругваю з Югославією організатори повісили прапор латиноамериканської країни догори ногами, а замість гімну запустили танцювальну музику. Тоді у Франції, звичайно ж, ніхто не знав про Уругвай. Однак після футбольного турніру про нього заговорили. Завдяки своїй ефектній та ефективній грі Селесте взяла футбольне золото.

Біг на смітнику

Командний крос в Парижі проходив в пекельних умовах. Стовпчик термометра сягав 45 градусів. До того ж організатори «полегшили» атлетам завдання тим, що проклали трасу неподалік від сміттєзвалища. Тому немає нічого дивного, що учасники щезали з дистанції, як стільці у відомому творі.

На старті лідерство захопив Едвін Віде, але скоро просто на трасі впав. Його одразу забрала швидка, а в пресі з’явилася інформацію, що він помер. На щастя, чутки виявились перебільшеними. Британця Артура Сьюелла так розморило на сонці, що він втратив орієнтацію та почав бігти у зворотному напрямі. Йому допомогли зорієнтуватися, але тут трапилося лобове зіткнення з іншим стаєром і вони обоє зійшли з дистанції. Черговою жертвою кросу став іспанський стаєр, який впав та розбив голову об вказівник відстані. Фін Хейккі Лійматайнен міг залишити свою збірну без золота. Він не добіг 30 метрів до фінішу і чомусь подумав, що вже закінчив забіг, але товариші по команді вчасно повідомили його про те, що він помилився. В битві біля стадіону Коломб вціліли лише 15 з 38 стаєрів. Побоїще справило настільки гнітюче враження, що після цього крос виключили з програми Ігор.

Ла-Манш перепливла, а золото не взяла

У 1926 році американська плавчиха Гертруда Едерл втерла носа усім чоловікам. Вона за 14 годин та 31 хвилину перепливла Ла-Манш. До неї це не робила жодна жінка і лише п’ять чоловіків. Проте представники сильної статі долали Ла-Манш з набагато гіршим часом. Її рекорд тримався аж до 1950 року. А ось на Олімпіаді 1924 року на неї чекало страшне розчарування. Вона була головною фавориткою на дистанціях 100 та 400 метрів вільним стилем, але в обох з них фінішувала лише третьою. Потім Гертруда розповідала, що ті дві бронзи стали найбільшим розчаруванням в її кар’єрі. Гірку пігулку трішки підсолодило те, що вона зрештою виграла омріяне золото в естафеті 4×100 м.

Замість Олімпіади – на богослужіння

Англієць Гарольд Абрахамс став олімпійським чемпіоном в бігу на 100 метрів, а Ерік Лідделл прикрасив свою шию золотом після 400-метрового забігу. Ерік міг зробити і чемпіонський дубль. Проте не вийшов на старт стометрівки через те, що вона проходила в неділю. Лідделл був шотландським пастором, а тому в неділю він взяв участь в богослужінні та виступив з проповіддю в англіканській церкві Парижа. Історія суперництва Гарольда та Еріка показана у оскароносному фільмі «Вогняні колісниці».

Муза прийшла

Перемога британця Дугласа Лоу сприяла тому, що муза прийшла до французького драматурга та романіста Андре Обея, який створив поему в прозі, котру потім поставив на сцені «Комеді Франсез» сам Жан-Луї-Барро.

Що таке «не щастить» і як з ним боротися?

Роже Дюкре підтвердив, що він достойний слави героїв свого співвітчизника Олександра Дюма та нафехтував на п’ять медалей в Парижі, три з яких – золоті. А ось Люсьєну Годену, схоже, напередодні кожного турніру чорна кішка перебігала дорогу. В 1905 році ніщо не віщувало біди – йому лише 19, а він вже чемпіон світу. А ось далі все пішло шкереберть. На Ігри 1908 року його чомусь не послали. Через чотири роки він не знає собі рівних, та вважається непереможним фехтувальником. Проте в Стокгольм французькі мушкетери не їдуть з принципових міркувань. Проходить ще чотири роки – 1916 рік, зрозуміло, що тобі було не до Олімпіади. 1920 рік – Антверпен, два срібла.

У 1924 році він був, як завжди, в прекрасній формі і саме завдяки йому французи перемогли в командних змаганнях у фехтуванні на рапірах та шпагах. Досить красномовною є статистика, яка свідчить про його внесок в перемогу. Годен виграв 22 поєдинки з 22 можливих, завдав 110 уколів, а пропустив лише 21. Після завершення командної першості він раптово відчув біль в лівій руці (Годен був шульга), яку майже паралізувало. Йому довелося знятися з особистої першості. Так з його рук вислизнуло чергове золото.

Але, як ми знаємо з творів Дюма мушкетери ніколи не здаються. У 1928 році Люсьєн взяв золото в індивідуальній першості, до того ж не одне, а два. Його життя дійсно заслуговувало пера Дюма. Годен був заможним банкіром, а тому завжди відмовлявся від грошової винагороди за свої перемоги. Після завершення кар’єри він дуже швидко спустив всі свої статки, а у віці 48 років покінчив життя самогубством.

Дуелі на Олімпіаді

VIII Літні Олімпійські ігри довели, що в Парижі не перевелися мушкетери. Для того, щоб вирішити суперечки по спірних суддівських рішеннях на Олімпіаді в 1924 році, відбулися дві справжні дуелі.

Гарячий фінський хлопець

В марафоні переміг фін Альбін Стенрус. До того ж, складалося враження, що він майже не спотів після 42 км шляху. Альбін пробіг коло пошани по стадіону, заспівав разом з фінськими вболівальниками, прийняв душ, переодягнувся, а потім знову повернувся на доріжку, де аплодував суперникам, які закінчували свій біг.