Sportarena

«У NBA я стикався з чорним расизмом». Станіслав Медведенко — про початок кар’єри та Лейкерс

Велике інтерв’ю Артура Валерка з першим українським чемпіоном NBA.

«У NBA я стикався з чорним расизмом». Станіслав Медведенко — про початок кар’єри та Лейкерс - Баскетбол

Станіслав Медведенко, Sport Arena

Станіслав Медведенко –  перший представник України, який став чемпіоном NBA. До нього це не вдавалося нікому із колишнього СРСР. Він провів шість сезонів в NBA, двічі став чемпіоном Ліги, заробляв мільйони доларів, але повернувся жити в Україну. У інтерв’ю Sport Arena Медведенко розповідає про початок кар’єри баскетболіста, розмови з Джорджем Бушем-молодшим та дружбу з Кобі Брайянтом і Шакіллом О’Нілом.

«Спершу баскетбол мені не подобався: здавалося, що стану ще вищим»

Київ у 80-90-х був дуже «спортивним»  було безліч секцій та гуртків. Чому ви спинилися саме на баскетболі?

— Я спробував все. Мої батьки були постійно зайняті на роботі (тато працював по лінії СБУ аж до Кабміну, а мама –- на секретному оборонному заводі), тож я ходив у школу, а після неї треба було чимось зайнятися. Відвідував різні гуртки: футбол, легку атлетику, боротьбу, плавання, самбо, навіть гурток з вивчення азбуки Морзе (і таке було). 

Коли ми перебралися з Подолу на Троєщину, я їздив на самбо аж на Воскресенку. Якось поверталися з другом із заняття — це був десь п’ятий клас — до мене підійшов чоловік і каже: «Тобі треба в баскетбол». Це був мій перший тренер Олександр Коваленко. А мені баскетбол не подобався: здавалося, що якщо буду грати у нього, то стану ще вищим. Такий міф тоді був поширений серед дорослих. Я втікав із тренувань, тренер чатував на мене під під’їздом, але я знову тікав. Та згодом втягнувся. Баскетбол давав мені можливість побачити інші міста, поїхати за кордон, тому я прагнув бути найкращим. Потім ще й почали платити гроші…

— Коваленко помітив вас через зріст чи було щось інше?

— Через зріст, звісно. Це головний критерій при відборі в баскетбол. Згодом він побачив й інші мої здібності.

— В середині дев’яностих в Україні створюється новий суперклуб Денді-Баскет. Як ви, вчорашній школяр, почувалися в компанії людей, які вигравали чемпіонат СРСР, грали в міжнародних турнірах?

— Я провів у Денді-Баскет чотири місяці. Разом з Олександром Коваленком ми починали з Денді-Скіф (дочірня команда клубу, — прим. АВ). Нам тоді пообіцяли, що дадуть два роки на становлення гравців, але обіцянок не виконали. Вже за чотири місяці керівництво розформувало команду, а я опинився в Денді-Баскет. Мені там було некомфортно, я вважав, що керівництво негарно вчинило з Коваленком. Вже за кілька місяців разом із тренером і молодими гравцями Денді-Скіф ми перейшли в Будівельник.

Медведенко баскетбол
Станіслав Медведенко, Sport Arena

— Коли зрозуміли, що вам все ж доведеться поїхати з України?

— Я не хотів їхати навіть у NBA. Відіграв рік у Будівельнику і мені надійшла пропозиція з Італії від Варезе. Відмовився, бо подобалося грати вдома. Але почався сезон, ми з Будівельником поїхали в Литву – грати проти БК Аліта, де тоді президентом був легендарний Владас Гарастас. Вони мали великі амбіції, заявилися в Північно-європейську лігу, за Аліту грав бронзовий призер Олімпіади Рітіс Вайшвіла. Сказали, що хочуть мене забрати. Керівництво «Будівельника» поставило мене перед вибором — або Варезе, або Аліта, бо це були «живі гроші» для клубу в складні часи. А коли Аліта приїхала з сумкою грошей — питання вирішилося саме собою.

— «Сумка грошей» у баскетболі 90-х — це скільки?

— Здається, сорок тисяч доларів. Я радий, що грав у Литві, бо там побачив, що таке баскетбольна країна. Тоді у нас зібралася дуже хороша команда. Ми програли лідерам чемпіонату Жальгірісу та Летувос Рітас лише кілька очок, але загалом команді не пощастило з тренером і його заміна не врятувала ситуацію.

— Але ви стали найкращим легіонером чемпіонату Литви. У вас були різні варіанти. Чому саме повернення в Україну і БК Київ?

— Добре ладнав з Олександром Волковим і мав нагоду знову пограти під керівництвом Олександра Коваленка. Тоді мені було лише 18, я ще не сформувався як гравець, тож розумів, що мені потрібен ще рік-два, щоб стабілізуватися, а потім вже виходити у вільне плавання.

Волков тобі багато чого зміг досягти, робив хороші справи для баскетболу. Він допоміг мені підписати контракт із агентом, давав поради. Я хочу робити те ж саме для наших гравців — допомагати, давати корисні поради. 

— Ви мене здивували, сказавши, що не хотіли в NBA. Чому?

— У БК «Київ» у мене була хороша зарплата — біля 60 тисяч доларів за сезон. Там я заробив на авто, придбав квартиру, мені все подобалось. І ось я із БК «Київ» готуюся до наступного сезону, у мене на столі лежать контракти від мадридського Реала, Фінікса, Далласа і Лос-Анджелес Лейкерс. Якщо Фінікс і Даллас ще хотіли мене роздивитися на трайауті, то Реалу та Лейкерс був потрібен лише мій підпис.

«У баскетболі, в NBA, є чорний расизм, я з ним стикався»

— Які Ваші враження від Лейкерс після європейського баскетболу?

— Інша планета. Рівень технічного оснащення, рівень тренувань та матчів – NBA та Лейкерс просто немає з чим порівняти із тим, що я бачив у Європі. 

— Що для вас стало новим у США? 

— Насамперед божевільний графік. В Україні простіше: прийшов, потренувався, решту часу проводиш на свій розсуд. В Америці заняття за заняттям, після цього треба проконтролювати відновлювальний процес, виконати якісь вправи ввечері. Сім’ю доводиться вклинювати в перерви між тренуваннями. Такі дисципліна і планування для мене були найжахливішими. Але коли ти бачиш, що це дає результат, далі робиш усе як треба.

— Чи було з боку старожилів упереджене ставлення до вас у перших сезонах?

— Було. Прийшов юнак — то й ставилися, як до юнака.

— У футболі булінг – це тягати м’ячі після заняття… 

— У баскеті те ж саме.

— Наскільки серйозно могли «напхати» за помилку під час гри? Хто мав на це право?

— Кобі Браянт постійно всім «пихав». 

— А Шакілл О’Ніл?

— Шак завжди був командним гравцем, відкрито не виступав. А Кобі – максималіст, егоїст, переходив на особистості. Якби не такий характер, Кобі досягнув би ще більшого. 

— Тренуватися з таким «нердом» було нудно?

— У мене з Кобі хороші стосунки. Ми часто разом тренувалися. Він усе доводить до досконалості. З ним я також ставав кращим.

— Ми всі говоримо про білий расизм. У баскетболі більше темношкірих людей. Чи є чорний расизм?

— Є. І певною мірою я з ним стикався. 

— Доходило до бойового вияснення стосунків?

— Ні, вони все розуміли. Афроамериканці запальні і дуже сміливо стартують, але, коли відчувають відсіч, моментально здуваються і ти вже для них «братан». Взагалі, мені пощастило. У Лос-Анджелесі завжди була вихована команда, і відбір до неї йшов не лише по фізичних параметрах, а й по IQ. Я це зрозумів, коли грав останній сезон у Атланті. Якщо порівнювати Лейкерс із Хоукс, то від Атланти складається враження, що ти потрапив у якусь вуличну команду, в якій гравці розмовляють на сленгу. Тоді ти усвідомлюєш, що є Лейкерс і є інші команди.

— У Шакілла О’Ніла є домашня студія, де записувалися перші альбоми Backstreet Boys і N’Sync. Звідки в Шака інтерес до музики, ще й до попсової?

— Він любить шоу. Є такий вислів — «Камера обожнює людей», і це про нього. Він дуже фотогенічний, у нього невимушена усмішка. Він всюди, в усіх сферах, в будь-якій тусовці — свій. 

— Шакілл подарував всьому колективу (і вам) іменні годинники після перепідписання контракту. Від Кобі можна було б очікувати такого жесту?

— Ні. Тому я й кажу, що Шак – цілковита протилежність Кобі. Вони абсолютно різні.

— Хто вам ближчий?

— Так склалося, що я близький з обома. 

Станислав Медведенко, fbu.ua

— Здається, Кобі так і залишився неприкаяним: так себе й не знайшов за межами баскетболу. 

— Він себе може і не знайти, так і залишиться самітником. У нього зараз важкий період у житті, тож він перемкнувся на сім’ю, почав займатися дітьми. Але йому це скоро набридне, діти подорослішають і не будуть потребувати такої пильної уваги. 

Наскільки я знаю, у нього є корпорація, яка займається розробками додатків для мобільних пристроїв. У якомусь бізнесі він таки себе знайде. Інше питання, чи захоче з ним хтось працювати у баскетболі, мати справу з його его.

— Ми забуваємо про ще одну легенду — Карла Мелоуна. Що це був за баскетболіст?

— Це супер-людина. Можу сказати, що два найінтелігентніші афроамериканці, з якими мені доводилося зустрічатися, — це Дерек Фішер і Карл Мелоун. Вони уважні, гарно говорять, правильно себе подають, не показують агресії — відразу видно, що у людей високий інтелект, із ними можна поспілкуватися на різні теми. 

— Хтось із ваших одноклубників може стати таким тренером, як Філ Джексон?

— Колись думав, що у Фішера є такі задатки. Потім передумав. Багато хто не знає біографію Філа. Він був гулякою, а потім у нього щось перемкнулося в голові: почав їздити в буддистські храми, нав’язував і нам це мислення. Йому це було потрібно, щоб абстрагуватися від проблем у команді й сім’ї, побачити все зі сторони. Він усе переосмислив. Всі говорили, що йому було легко знайти спільну мову з хлопцями. А все чому? Бо він і сам такий був, тому знав, про що думають ті хлопці. 

— Здається, після Джексона не було жодного тренера, який би дав результат, гідний «Лейкерс». Як ставитеся до Люка Уолтона, яке ваше враження від роботи з ним?

— Дуже позитивно. Вважаю, що при ньому може щось статися. Він комунікабельний, має почуття гумору, його дуже люблять фани. Напевно, він отримав максимум довіри і поетапно її виправдовує. Подивимося, що буде далі.

— Хто були вашими тренерами? 

— Френк Хамблін і Джим Клеменс — асистенти Філа Джексона. Спочатку у нас були робочі стосунки, потім переросли у дружні, ми інколи зустрічаємося. Я сам цього не очікував. Я їх не любив, коли був гравцем, бо мене «ганяли», давали додаткові навантаження. Потім Френк і Джим «відмазували» перед головним. Джексон прислуховувався до них.

— Із Джексоном у вас були складні стосунки, але якраз при ньому ви провели, можливо, найкращий свій сезон – 2003/2004, коли багато грали й набирали очок…

— Якби у мене тоді були ті ж знання, що зараз, я б міг побудувати набагато успішнішу кар’єру. Мені треба було вчасно піти з Лейкерс, десь на четвертий рік. Тоді мені Даллас запропонував 4-річний контракт, треба було зважуватися. Але я залишився, пішов Джексон, прийшов Томянович на п’ять місяців, сезон допрацьовували з Хамбліном – і він вийшов невдалим.

Я пересидів у команді – лише у 2007 році перейшов до Атланти. От тільки травми вже не давали мені грати. На цьому моя кар’єра в NBA закінчилася…

«Найбільш пам’ятне запитання, яке мені задавали в США діти: «що це таке – бандура?». Я спершу розгубився»

— На чемпіонських зустрічах у Білому домі ви зустрічалися з Джорджем Бушем-молодшим. Яке враження він на вас справив?

— Спершу — що це смішний жартівник. Але він — людина, яка в курсі всього, що відбувається навколо. Уявіть собі, він читав мою біографію перед зустріччю, розпитував про Україну. Говорив мені: «Ти знаєш, я з вашим президентом зустрічався недавно». Мене це вразило — він до всіх звертався дружньо, тиснув руки, але саме зі мною поговорив більше, цікавився Україною.

Станислав Медведенко. Шесть лет в Лос-Анджелес Лейкерс в компании с Коби Брайантом и один сезон в стартовой пятерке легендарного клуба – два титула чемпиона НБА, игрока с большими достижениями за океаном в истории украинского баскетбола нет до сих пор.

— Нині вас щось пов’язує з Каліфорнією? 

— Там живе моя старша донька, вона народилась в Лос-Анджелесі, коли я грав у «Лейкерс». Нерухомості чи бізнесу я там собі не залишив. Каліфорнія чудова для життя на пенсії. Є там одне місце, куди я не проти переїхати, коли втомлюся від баскетболу. 

Я багато подорожував по США –це різна країна, і цим мені подобається. Люблю проводити час на  узбережжі Манхеттен-Біч (район Лос-Анджелеса). Дуже люблю Чикаго – там є цілий український квартал, дуже душевне місце. 

Лос-Анджелес називають «зоопарком». Там, здається, представлені всі культури світу, включно з українською. А найбільш пам’ятне запитання, яке мені задавали в США діти (гравці «Лейкерс» часто гостюють у школах), «що це таке – бандура?». Я спершу розгубився, не знав, як пояснити. Сказав, що це щось типу скрипки. Потім часто це згадував, коли чув, що хтось грає на бандурі…

— Чим займаєтесь після завершення кар’єри гравця?

— Консультую знамените агентство, клієнтом якого колись був сам. Був помічником Майка Фрателло в Національній збірній України — і це неповторний досвід. Навіть не віриться, що така особистість свого часу погодилася попрацювати у нас! Входжу в виконком ФБУ. Цікавлюся громадськими та благодійними проектами, функціонує моя баскетбольна академія БК «Ведмеді». Мої молодші син та дочка народилися вже тут, вчаться у звичайній київській школі, пов’язують з Україною майбутнє і займаються спортом. Старша дочка на кожні канікули із задоволенням прилітає до нас у Київ. Яку професію виберуть діти – залежить тільки від них, я не наполягатиму. Але дуже хочу, щоб вони зростали у країні, за яку не соромно, а гордість на душі.


Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena