УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ
Публикации
19 апреля, 10:39
1397
1397
19 апреля, 10:39
Лента новостей

«У NBA я стикався з чорним расизмом». Станіслав Медведенко — про початок кар’єри та Лейкерс
...

«У NBA я стикався з чорним расизмом». Станіслав Медведенко — про початок кар’єри та Лейкерс
Станіслав Медведенко, Sport Arena
Велике інтерв’ю Артура Валерка з першим українським чемпіоном NBA.

Станіслав Медведенко –  перший представник України, який став чемпіоном NBA. До нього це не вдавалося нікому із колишнього СРСР. Він провів шість сезонів в NBA, двічі став чемпіоном Ліги, заробляв мільйони доларів, але повернувся жити в Україну. У інтерв’ю Sport Arena Медведенко розповідає про початок кар’єри баскетболіста, розмови з Джорджем Бушем-молодшим та дружбу з Кобі Брайянтом і Шакіллом О’Нілом.

«Спершу баскетбол мені не подобався: здавалося, що стану ще вищим»

Київ у 80-90-х був дуже «спортивним»  було безліч секцій та гуртків. Чому ви спинилися саме на баскетболі?

— Я спробував все. Мої батьки були постійно зайняті на роботі (тато працював по лінії СБУ аж до Кабміну, а мама –- на секретному оборонному заводі), тож я ходив у школу, а після неї треба було чимось зайнятися. Відвідував різні гуртки: футбол, легку атлетику, боротьбу, плавання, самбо, навіть гурток з вивчення азбуки Морзе (і таке було). 

Коли ми перебралися з Подолу на Троєщину, я їздив на самбо аж на Воскресенку. Якось поверталися з другом із заняття — це був десь п’ятий клас — до мене підійшов чоловік і каже: «Тобі треба в баскетбол». Це був мій перший тренер Олександр Коваленко. А мені баскетбол не подобався: здавалося, що якщо буду грати у нього, то стану ще вищим. Такий міф тоді був поширений серед дорослих. Я втікав із тренувань, тренер чатував на мене під під’їздом, але я знову тікав. Та згодом втягнувся. Баскетбол давав мені можливість побачити інші міста, поїхати за кордон, тому я прагнув бути найкращим. Потім ще й почали платити гроші…

— Коваленко помітив вас через зріст чи було щось інше?

— Через зріст, звісно. Це головний критерій при відборі в баскетбол. Згодом він побачив й інші мої здібності.

— В середині дев’яностих в Україні створюється новий суперклуб Денді-Баскет. Як ви, вчорашній школяр, почувалися в компанії людей, які вигравали чемпіонат СРСР, грали в міжнародних турнірах?

— Я провів у Денді-Баскет чотири місяці. Разом з Олександром Коваленком ми починали з Денді-Скіф (дочірня команда клубу, — прим. АВ). Нам тоді пообіцяли, що дадуть два роки на становлення гравців, але обіцянок не виконали. Вже за чотири місяці керівництво розформувало команду, а я опинився в Денді-Баскет. Мені там було некомфортно, я вважав, що керівництво негарно вчинило з Коваленком. Вже за кілька місяців разом із тренером і молодими гравцями Денді-Скіф ми перейшли в Будівельник.

Медведенко баскетбол
Станіслав Медведенко, Sport Arena

— Коли зрозуміли, що вам все ж доведеться поїхати з України?

— Я не хотів їхати навіть у NBA. Відіграв рік у Будівельнику і мені надійшла пропозиція з Італії від Варезе. Відмовився, бо подобалося грати вдома. Але почався сезон, ми з Будівельником поїхали в Литву – грати проти БК Аліта, де тоді президентом був легендарний Владас Гарастас. Вони мали великі амбіції, заявилися в Північно-європейську лігу, за Аліту грав бронзовий призер Олімпіади Рітіс Вайшвіла. Сказали, що хочуть мене забрати. Керівництво «Будівельника» поставило мене перед вибором — або Варезе, або Аліта, бо це були «живі гроші» для клубу в складні часи. А коли Аліта приїхала з сумкою грошей — питання вирішилося саме собою.

— «Сумка грошей» у баскетболі 90-х — це скільки?

— Здається, сорок тисяч доларів. Я радий, що грав у Литві, бо там побачив, що таке баскетбольна країна. Тоді у нас зібралася дуже хороша команда. Ми програли лідерам чемпіонату Жальгірісу та Летувос Рітас лише кілька очок, але загалом команді не пощастило з тренером і його заміна не врятувала ситуацію.

— Але ви стали найкращим легіонером чемпіонату Литви. У вас були різні варіанти. Чому саме повернення в Україну і БК Київ?

— Добре ладнав з Олександром Волковим і мав нагоду знову пограти під керівництвом Олександра Коваленка. Тоді мені було лише 18, я ще не сформувався як гравець, тож розумів, що мені потрібен ще рік-два, щоб стабілізуватися, а потім вже виходити у вільне плавання.

Волков тобі багато чого зміг досягти, робив хороші справи для баскетболу. Він допоміг мені підписати контракт із агентом, давав поради. Я хочу робити те ж саме для наших гравців — допомагати, давати корисні поради. 

— Ви мене здивували, сказавши, що не хотіли в NBA. Чому?

— У БК «Київ» у мене була хороша зарплата — біля 60 тисяч доларів за сезон. Там я заробив на авто, придбав квартиру, мені все подобалось. І ось я із БК «Київ» готуюся до наступного сезону, у мене на столі лежать контракти від мадридського Реала, Фінікса, Далласа і Лос-Анджелес Лейкерс. Якщо Фінікс і Даллас ще хотіли мене роздивитися на трайауті, то Реалу та Лейкерс був потрібен лише мій підпис.

«У баскетболі, в NBA, є чорний расизм, я з ним стикався»

— Які Ваші враження від Лейкерс після європейського баскетболу?

— Інша планета. Рівень технічного оснащення, рівень тренувань та матчів – NBA та Лейкерс просто немає з чим порівняти із тим, що я бачив у Європі. 

— Що для вас стало новим у США? 

— Насамперед божевільний графік. В Україні простіше: прийшов, потренувався, решту часу проводиш на свій розсуд. В Америці заняття за заняттям, після цього треба проконтролювати відновлювальний процес, виконати якісь вправи ввечері. Сім’ю доводиться вклинювати в перерви між тренуваннями. Такі дисципліна і планування для мене були найжахливішими. Але коли ти бачиш, що це дає результат, далі робиш усе як треба.

— Чи було з боку старожилів упереджене ставлення до вас у перших сезонах?

— Було. Прийшов юнак — то й ставилися, як до юнака.

— У футболі булінг – це тягати м’ячі після заняття… 

— У баскеті те ж саме.

— Наскільки серйозно могли «напхати» за помилку під час гри? Хто мав на це право?

— Кобі Браянт постійно всім «пихав». 

— А Шакілл О’Ніл?

— Шак завжди був командним гравцем, відкрито не виступав. А Кобі – максималіст, егоїст, переходив на особистості. Якби не такий характер, Кобі досягнув би ще більшого. 

— Тренуватися з таким «нердом» було нудно?

— У мене з Кобі хороші стосунки. Ми часто разом тренувалися. Він усе доводить до досконалості. З ним я також ставав кращим.

— Ми всі говоримо про білий расизм. У баскетболі більше темношкірих людей. Чи є чорний расизм?

— Є. І певною мірою я з ним стикався. 

— Доходило до бойового вияснення стосунків?

— Ні, вони все розуміли. Афроамериканці запальні і дуже сміливо стартують, але, коли відчувають відсіч, моментально здуваються і ти вже для них «братан». Взагалі, мені пощастило. У Лос-Анджелесі завжди була вихована команда, і відбір до неї йшов не лише по фізичних параметрах, а й по IQ. Я це зрозумів, коли грав останній сезон у Атланті. Якщо порівнювати Лейкерс із Хоукс, то від Атланти складається враження, що ти потрапив у якусь вуличну команду, в якій гравці розмовляють на сленгу. Тоді ти усвідомлюєш, що є Лейкерс і є інші команди.

— У Шакілла О’Ніла є домашня студія, де записувалися перші альбоми Backstreet Boys і N’Sync. Звідки в Шака інтерес до музики, ще й до попсової?

— Він любить шоу. Є такий вислів — «Камера обожнює людей», і це про нього. Він дуже фотогенічний, у нього невимушена усмішка. Він всюди, в усіх сферах, в будь-якій тусовці — свій. 

— Шакілл подарував всьому колективу (і вам) іменні годинники після перепідписання контракту. Від Кобі можна було б очікувати такого жесту?

— Ні. Тому я й кажу, що Шак – цілковита протилежність Кобі. Вони абсолютно різні.

— Хто вам ближчий?

— Так склалося, що я близький з обома. 

Станислав Медведенко, fbu.ua

— Здається, Кобі так і залишився неприкаяним: так себе й не знайшов за межами баскетболу. 

— Він себе може і не знайти, так і залишиться самітником. У нього зараз важкий період у житті, тож він перемкнувся на сім’ю, почав займатися дітьми. Але йому це скоро набридне, діти подорослішають і не будуть потребувати такої пильної уваги. 

Наскільки я знаю, у нього є корпорація, яка займається розробками додатків для мобільних пристроїв. У якомусь бізнесі він таки себе знайде. Інше питання, чи захоче з ним хтось працювати у баскетболі, мати справу з його его.

— Ми забуваємо про ще одну легенду — Карла Мелоуна. Що це був за баскетболіст?

— Це супер-людина. Можу сказати, що два найінтелігентніші афроамериканці, з якими мені доводилося зустрічатися, — це Дерек Фішер і Карл Мелоун. Вони уважні, гарно говорять, правильно себе подають, не показують агресії — відразу видно, що у людей високий інтелект, із ними можна поспілкуватися на різні теми. 

— Хтось із ваших одноклубників може стати таким тренером, як Філ Джексон?

— Колись думав, що у Фішера є такі задатки. Потім передумав. Багато хто не знає біографію Філа. Він був гулякою, а потім у нього щось перемкнулося в голові: почав їздити в буддистські храми, нав’язував і нам це мислення. Йому це було потрібно, щоб абстрагуватися від проблем у команді й сім’ї, побачити все зі сторони. Він усе переосмислив. Всі говорили, що йому було легко знайти спільну мову з хлопцями. А все чому? Бо він і сам такий був, тому знав, про що думають ті хлопці. 

— Здається, після Джексона не було жодного тренера, який би дав результат, гідний «Лейкерс». Як ставитеся до Люка Уолтона, яке ваше враження від роботи з ним?

— Дуже позитивно. Вважаю, що при ньому може щось статися. Він комунікабельний, має почуття гумору, його дуже люблять фани. Напевно, він отримав максимум довіри і поетапно її виправдовує. Подивимося, що буде далі.

— Хто були вашими тренерами? 

— Френк Хамблін і Джим Клеменс — асистенти Філа Джексона. Спочатку у нас були робочі стосунки, потім переросли у дружні, ми інколи зустрічаємося. Я сам цього не очікував. Я їх не любив, коли був гравцем, бо мене «ганяли», давали додаткові навантаження. Потім Френк і Джим «відмазували» перед головним. Джексон прислуховувався до них.

— Із Джексоном у вас були складні стосунки, але якраз при ньому ви провели, можливо, найкращий свій сезон – 2003/2004, коли багато грали й набирали очок…

— Якби у мене тоді були ті ж знання, що зараз, я б міг побудувати набагато успішнішу кар’єру. Мені треба було вчасно піти з Лейкерс, десь на четвертий рік. Тоді мені Даллас запропонував 4-річний контракт, треба було зважуватися. Але я залишився, пішов Джексон, прийшов Томянович на п’ять місяців, сезон допрацьовували з Хамбліном – і він вийшов невдалим.

Я пересидів у команді – лише у 2007 році перейшов до Атланти. От тільки травми вже не давали мені грати. На цьому моя кар’єра в NBA закінчилася…

«Найбільш пам’ятне запитання, яке мені задавали в США діти: «що це таке – бандура?». Я спершу розгубився»

— На чемпіонських зустрічах у Білому домі ви зустрічалися з Джорджем Бушем-молодшим. Яке враження він на вас справив?

— Спершу — що це смішний жартівник. Але він — людина, яка в курсі всього, що відбувається навколо. Уявіть собі, він читав мою біографію перед зустріччю, розпитував про Україну. Говорив мені: «Ти знаєш, я з вашим президентом зустрічався недавно». Мене це вразило — він до всіх звертався дружньо, тиснув руки, але саме зі мною поговорив більше, цікавився Україною.

Станислав Медведенко. Шесть лет в Лос-Анджелес Лейкерс в компании с Коби Брайантом и один сезон в стартовой пятерке легендарного клуба – два титула чемпиона НБА, игрока с большими достижениями за океаном в истории украинского баскетбола нет до сих пор.

— Нині вас щось пов’язує з Каліфорнією? 

— Там живе моя старша донька, вона народилась в Лос-Анджелесі, коли я грав у «Лейкерс». Нерухомості чи бізнесу я там собі не залишив. Каліфорнія чудова для життя на пенсії. Є там одне місце, куди я не проти переїхати, коли втомлюся від баскетболу. 

Я багато подорожував по США –це різна країна, і цим мені подобається. Люблю проводити час на  узбережжі Манхеттен-Біч (район Лос-Анджелеса). Дуже люблю Чикаго – там є цілий український квартал, дуже душевне місце. 

Лос-Анджелес називають «зоопарком». Там, здається, представлені всі культури світу, включно з українською. А найбільш пам’ятне запитання, яке мені задавали в США діти (гравці «Лейкерс» часто гостюють у школах), «що це таке – бандура?». Я спершу розгубився, не знав, як пояснити. Сказав, що це щось типу скрипки. Потім часто це згадував, коли чув, що хтось грає на бандурі…

— Чим займаєтесь після завершення кар’єри гравця?

— Консультую знамените агентство, клієнтом якого колись був сам. Був помічником Майка Фрателло в Національній збірній України — і це неповторний досвід. Навіть не віриться, що така особистість свого часу погодилася попрацювати у нас! Входжу в виконком ФБУ. Цікавлюся громадськими та благодійними проектами, функціонує моя баскетбольна академія БК «Ведмеді». Мої молодші син та дочка народилися вже тут, вчаться у звичайній київській школі, пов’язують з Україною майбутнє і займаються спортом. Старша дочка на кожні канікули із задоволенням прилітає до нас у Київ. Яку професію виберуть діти – залежить тільки від них, я не наполягатиму. Але дуже хочу, щоб вони зростали у країні, за яку не соромно, а гордість на душі.



Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте..

Добавить комментарий
Читайте также
18 апреля, 14:06
699
1
18 апреля, 14:06
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?