favbet
favbet
Sportarena

Десять легіонерів Динамо, за яких київському клубу має бути реально соромно

Vlad Philippov 14 июня, 0:49
0
2
Подписаться на блог
Десять легіонерів Динамо, за яких київському клубу має бути реально соромно
всі лажають з трансферами, всі лажають з легіонерами. але не всі помилки визнаються і виправляються. багато що залишається незмінним роками

Дали якось десятку легіонерів, за яких Динамо має бути соромно. Ну що тут додати? Тільки Андре. Але, насправді, «ліві» трансфери невід’ємна складова футбольного життя. Всі помиляються. А в умовах Динамо  помиляються ще частіше. Пасажири заходять і безслідно зникають. Наприклад, я про існування Балажа Фаркаша якщо і підозрював, то абсолютно забув. Трапляється. За це не повинно бути соромно.

Інша справа, коли футболіст залишає статистично помітний слід в історії. Такі персонажі як правило уособлювали собою занепад і стагнацію, як команд, так і клубу. Краще б їх не було, за них реально соромно. Якщо не розумієте про що я, просто передивіться перелік і відчуйте біль.

Денис Бойко (з 2018 року)

Так, доведеться починати з бонусу. Але сильніше за сором від перебування Бойка у складі Динамо, є тільки радість, що він не виходить в основі. Легіонери легіонерами, але Денис чудова ілюстрація сорому за рідний клуб.

Поки Шовковський лікувався, переосмислював себе і готувався стати живою легендою, його впевнено страхували то Рева, то Кернозенко, то, пізніше, Богуш. Так, поява Філімонова була дивною, як і ще один трансфер у зворотному напрямку, але спортивний принцип все швидко розставив на свої місця. Сорому у Києві Філімонов наробити просто не встиг.

Чого не скажеш про Бойка. І мова не про молодого і перспективного голкіпера, який програвав конкуренцію топовому гравцю європейського рівня. Мова про Бойка, який перед поверненням у Динамо не закріпився ні у Бешікташі, ні у Малазі. Після чого привіз кілька пам’ятних м’ячів, загальмував розвиток кількох молодих футболістів, присівши на солідну зарплату у схудлому гаманці братів Суркісів.

І так, він грав у фіналі ЛЄ! А Каріус – у фіналі ЛЧ.

Докиньте туди стик з Олегом Анатолійовичем. Не знаю як вам, а мені соромно, що Бойко в команді.

Леандро Алмейда і Томаш Кадар

Діакате і Юсуф, Драговіч і Віда, а ще Хачеріді і Михалик, а до того Головко і Ващук, та, навіть Гавранчіч із Саблічем. До динамівського центру захисту рідко виникали претензії на постійній основі. Тут грали якщо і не футболісти серйозного європейського рівня, то стабільні середняки, які чимось та запам’яталися. Як в цей ряд затесалися і довгий час продовжували грати, добре хоч не одночасно, Алмейда і Кадар, мені не зрозуміло.

До Алмейди питань менше. Грав він давно і максимально невиразно. Враження від його гри дуже важко згадати. Плюс поруч, то фієрив, то чудив Хачеріді. Команда пропускала 3 від Маккабі, все валилося з рук, добре хоч не трофеї, бо їх у клубі за Алмейди – один суперкубок. Як Алмейда так довго протримався у клубі – загадка. Може перед початком трансферних вікон про нього теж не одразу згадували.

Про угорця всі пам’ятають ще надто добре. Придбання пізнього Реброва, коли «на вагу» завозили купу лайна в надії знайти у ній діамант. Плюс зміщення трансферного вектору на східну Європу. За Кадара, здається, навіть платили реальні гроші, які на початку він, навіть, відпрацьовував.

Можливо проблема була у зміні позиції. А як інакше? Таких флангових захисників у цивілізованому світі ніхто не використовував років десять. Проблеми з Кадаром були завжди, але він старанно компенсував їх сильними якостями. Коли старання закінчилось, залишились одні проблеми. Угорця терпіли довго і встигли здихатись перед самим коронавірусом. А за чутками, ще півтора роки тому могли підняти 8 мільйонів газпромівських доларів. Гроші дістались самі знаєте кому.

Куди топовішого Мбокані жорстко ставили на місце, а посередній Кадар був ледь не примою. Має бути соромно.

Мар’ян Маркович

Найкращий правий захисник Динамо на моїй пам’яті – Олег Гусєв. І це багато про що говорить. Цю позицію закривали різні персонажі. Були і Сілва, і Бетао. Але цей фланг завжди просідав. Піком чого був цей дрібний серб. З ним історія десь така сама як і з Алмейдою. Грав невиразно і претензії скоріше не до самого Марковіча, а до клубу який хронічно не може закрити позицію. Ну і результати команди, за яку виступав Мар’ян. Одне чемпіонство за три роки. Тоді це було реально мало.

Жерсон Маграо

Якщо правий фланг Динамо давно в занепаді, то зліва футболістів завжди не просто вистачало, часто їх було забагато. Очевидно, що тільки деякі Бадри Ель-Каддурі могли бути основними тривалий час. Решта просто змінювали один одного. Така плинність кадрів не додавала очок ні клубу, ні футболістам.

Загалом у цьому списку міг легко опинитись і Горан Попов, якого міняли на Тає Тайво, і Віторіно Антунеш, але він забив той гол Евертону.

Тому зупинимось на чудаку з темних часів фізрукування Газаєва, сповнених ганьби і поразок, які не прикрити відкриттям світові Хачеріді і Ярмоленка.

Маграо з’явився нізвідки. Позиція здавалась закритою, склад був чемпіонським. Чеснотою Маграо була здатність витримувати кінські навантаження і перші пів року він непогано топтав свій фланг і суперників на ньому. Але через пів року Маграо зник, так само в нікуди.

Загалом бразилець не стільки наробив біди, скільки став символом тих часів, коли Газаєв творив різноманітну прутню за повної байдужості клубу, за яку має бути соромно. Врешті Маграо зник, Динамо повернуло Сьоміна, загальмувавши свій розвиток на кілька років, Газаєв пішов відтворювати СССР. Кожному своє.

Лукман Аруна

Лідер і серце цієї збірної, її суть. У часи божевільних вливань, які з нашого часу здаються божевільним розбігом для стрибка у прірву, Динамо прийняв Блохін, змія вкусила себе за хвіст. Олег Володимирович здається так і не зрозумів у що намагався грати і любить згадувати, яких класних футболістів привів у команду. Не пояснюючи навіщо він їх брав.

Єдиним хто вписався у тактичні схеми Блохіна виявився саме Лукман, не надто обдарований футболіст ротації. Здавалося, що чим гірше грало Динамо, тим частіше він з’являвся на полі. Пам’ять скоріше зраджує. Але сезон, який команда закінчила на 4 місці, я згадую як удар Аруни метрів з 30, який ледь котиться по центру воріт.

Карлос Корреа

Як і всі перелічені мною персонажі, Карлос сам по собі був непоганим футболістом. Але він, як і всі перелічені, уособлює собою ті особливості київського клубу, за які має бути соромно.

Бразилець прийшов у часи агонії за конспектами Лобановського. Клуб катастрофічно втрачав ідентичність гранда, але ніяк на це не реагував. І поки всім відомий клуб формував чіткий бразильський вектор, скуповуючи майбутніх зірок АПЛ, Динамо купувало кого завгодно. Корреа не виділявся на фоні партнерів, не мав яскравих перспектив. Цей трансфер не видавав у собі жодного напрямку розвитку, не ідентифікував клуб. Він просто не увійшов у топ провальних. І на тому подякуємо.

Ну і результати. Результати у єврокубках (поразки у чемпіонаті тоді ще були скоріше випадковістю). За три повноцінні роки з Динамо, Корреа встиг прийняти участь у незабутніх осінніх кампаніях 06 і 07 років. Від Туна не вилітав, вже добре. Звичайно, жодної персональної відповідальності за ті провали не лежить на Карлосі. Але Корреа йшов у клуб рівня групового етапу ЛЧ і разом з клубом цей рівень не підтвердив. Карлосу – лайк, клубу має бути соромно.

Карлос Де Пена

Хто?! Питання актуальне як для цього суб’єктивного переліку, так і для подій минулого року, коли абсолютний ноу нейм підписувався на максимально укомплектовану позицію на фоні глибокої ігрової кризи і відсутності все того самого форварда.

Це зараз Де Пена стабільно підтверджує свій рівень, з обмовкою на рівень сьогоднішнього Динамо. Але те, як від трансферу тхнуло чи то особистим інтересом  чи то загальним божевіллям на початку 2019, не додає клубу жодних очок. Суцільний сором.

За нормальних умов такий трансфер мав би закінчитись поодинокими появами у турнірі дублерів, соромно, але закономірно. Але Карлос стабільний гравець основи. Виключення яке підтверджує правило.

І яким є рівень команди, якщо її може підсилити випадковий хлопець з вулиці?

Максим Шацьких

Пам’ятаєте скільки він забивав? Пригадали? То яка ж хвора фантазія змусила мене запхати легенду у цей список? Почнемо з початку.

Пам’ятаєте скільки він не забивав? Так, Максим від початку був у жахливому становищі неминучих порівнянь з Шевченком. Але його проблема полягала не у тому, що він був гірший від одного з найсильніших футболістів свого покоління, Шацьких був гірший від своїх одноклубників. Його згадки про Нанні не викликають нічого окрім іронічної посмішки. В атлетичній команді він був деревом.

Але одноклубники йшли з команди, а Шацьких залишався. Кожен наступний провал (дві останні невиразні європейські кампанії Лобановського, Тун, європейська осінь 06 і 07, програші чемпіонатів) призводив до відходу вчорашніх лідерів. Максим пересидів усіх. І це ніяк не його проблема. Але проблема клубу, його нездатності робити висновки і глибокій залежності від окремих особистостей. За що має бути соромно.

Жуніор Мораєс

Щось схоже вже відбувалося. До певної міри дозволю собі паралелі з Марко Девічем. Він теж відмовив Динамо в останній момент. І тоді це сприймалося як велика прикрість, Динамо впустило гравця збірної.

І саме історія Марко чудо демонструє, чому перехід Мораєса в Шахтар є ганьбою для Динамо. Адже порівнювати українського серба і, тепер вже, українського бразильця – неможливо. Персона Марко була колосальна, його персональних фанів було більше ніж у донецького Металурга, а Динамо конкурувало за футболіста з ворожої орбіти. Мораєс же провінційний ремісник, який три роки провів у клубі. Значущість кроку, на який пішов Жуніор, для українського футболу більша за постать самого Мораєса. І саме цей Луіс Адріано на мінімалках, вивів проблеми Динамо на зовсім інший рівень, ставши причиною поразки тепер вже за межами футбольного поля. Суцільний сором.

На Динамо Мораєс не зупинився і ледь не наступного дня став тією купою лайна, яку «властілін Данбаса», за допомогою кишенькового президента ФФУ, при активному заохочувальному киванні Шевченка, поклав на інтереси українського футболу і цінність українського громадянства, яке тепер можна отримати бо у когось ліміт, а у когось структура гри і Кравець у запасі.

Ще кілька років такого президентства і складемо десяток найганебніших натуралізацій, де Мораєс посяде своє почесне місце. Але це вже зовсім інша історія.



Рейтинг записи: 12345


Читайте также

Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena