Sportarena

ОІ-2020: підсумки провалу збірної України

Сєргєй Карась 10 августа, 15:07
0
Подписаться на блог
ОІ-2020: підсумки провалу збірної України
"Ми (Україна, - прим.) не зимова країна Історично склалося, що зимові види спорту не є масовими, як літні", - міністр молоді та спорту України (у 2014-2019рр.) Ігор Жданов після ОІ-2018. Світлина обкладинки: "Reuters / Matthew Childs"

Так, три роки тому, від тогочасного міністра молоді та спорту, українці дізналися, що, виявляється, живуть не у зимовій країні (вочевидь, саме тому й вимушені вивертати усі кишені, намагаючися сплатити за газ та опалення): Україна здобула лише 1 «золоту» медаль на іграх у Пхьончхані та зайняла 21-е місце у загальнокомандному заліку, поступившися, наприклад, таким «зимовим» країнам як Франція та Італія, й лише за рахунок «золота» випередивши Австралію (збірна цієї країни посіла 23-е у командному заліку).
Минули 3 роки, й на Олімпіаді у Токіо Україна зайняла рекордно низьке 44-те загальнокомандне місце, вигравши 1 «золоту», 6 «срібних» та 12 «бронзових» нагород, й поступившись не тільки невизнаному Косово, а й таким «літнім» країнам як Канада, Норвегія, Швеція та Данія.
На жаль, пан Жданов вже не міністр спорту (втім, про діючого міністра ми теж ще поговоримо), а тому українцям ніхто не пояснив, що справа лише в тому, що Україна — не тільки «не зимова»©, а ще й «не літня» країна. А тому сьогодні ми спробуємо суб’єктивно розібратися у причинах провала українських олімпійців.
Без умов
Можна довго розповідати про жахливий стан дитячо-юнацького спорту в Україні, про відсутність чи застарілість інфраструктури, через що, дуже часто, таланти з України виходять на світовий рівень «не завдяки, а всупереч». Як підсумок — в Токіо поїхала найменша кількість українських спортсменів за всю історію Незалежності.
Можна казати про невезіння: Дар’я Білодід, Олександр Хижняк чи Ірина Геращенко (візьми вона 2 метри) могли б виграти для України ще одне «золото»…
Й це все так. Але проблема в тому, що умови не були створені навіть для тих небагатьох, хто відібрався на Олімпіаду та туди поїхав.
Наприклад, володар «дерев’яної» медалі (простіше кажучи, четвертого місця) у стрільбі з пневматичного пістолету з 10 метрів Павло Коростильов розповідав, що, у той час як його супернику з Сербії (теж, начебто, не найбагатша країна) виділяли 30 тисяч євро на підготовку, він отримав лише 2-тижневий збір у нормальних умовах (Сербія, до речі, зайняла 35-те місце у командному заліку Олімпіади — на 9 позицій вище за Україну).
Ще гіршою ситуація була у марафоні. Жоден з українців-чоловіків на цій дистанції не зміг не тільки виграти медаль. Жоден з українців навіть не фінішував. Й можна було б це списати на складні умови забігу чи довгу дистанцію. Але щоб зійшли одразу чотири підготовані чоловіки?.. Виявилося, не останню роль відіграло те, що марафонці прилетіли за 1,5 доби до старту, провели лише одне тренування на місці, й багато хто з них, через зміну часових поясів та акліматизацію, не зміг заснути взагалі. Тобто, або українські чиновники просто «пожмотилися», або ж голова НОК України пан Бубка та міністр молоді та спорту пан Гутцайт вважають, що пробігти марафон після складного перельоту, без сну, «з коліс» — то фігня питання, й спортсмени мали ще й показати чудовий результат…
Але, як не парадоксально (враховуючи те, що голова українського олімпійського комітету — легенда стрибків з жердиною), найбільш скандальною стала ситуація у жіночих стрибках з жердиною. Щирі сльози розчарування та нерозуміння, які лилися з очей Марини Килипко, котра зайняла п’яте місце й показала найкращий результат за всі часи Незалежності України… ці сльози запам’яталися усім і навряд чи могли залишити когось з тих, кому цікавий спорт узагалі, байдужим. Виявилося, що краща спортсменка в історії країни поїхала на Олімпіаду… без свого тренера, для якого просто не знайшлося місця у делегації. Як потім пояснить міністр Гутцайт: через коронавірус, у Токіо було дозволено мати лише 50% тренерів, Килипко не входила у ТОП-10, за розрахунками мінспорту, а тому була не в пріоритеті. Щоправда потім ми бачили фінал змагань у стрибках у висоту (тіх, що без жердини), й там у кожної з трьох українських учасниць фіналу був персональний тренер, а в Токіо був помічений навіть такий відомий спортивний фахівець (щоправда, офіційно не включений у делегацію), як депутат ОПЗЖ Нестор Шуфрич…
Неуважність чи пофігізм

Як я вже писав, кількість українців, які відібралися на Олімпіаду, цьогоріч була найменшою за всі часи Незалежності. Але, завдяки чиновникам, їх стало ще менше: Михайло Гаврилюк (метання молота), Наталія Пироженко-Чорномаз (естафета 4*400) та Назар Коваленко (спортивна ходьба) не були допущені до змагань через антидопінгові порушення. Вся провина спортсменів була у тому, що вони не встигли перед Олімпіадою здати три позазмагальні допінг-проби. Як пояснював Коваленко, Олімпійську ліцензію він виграв на чемпіонаті України за 60 днів до змагань, а між допінг-пробами мав бути щонайменше 21 день. Тобто, якщо б чиновники знали правила та провели чемпіонат України не за 60, а за 64 дні до Олімпіади (тобто якщо б чиновники просто якісно виконували свою роботу й недаремно отримували гроші), до спортсмена не було б претензій. А так, Україна позбулася не тільки претендента на медалі, а й опинилася у одному списку з такими «провідними» країнами як Марокко, Нігерія, Ефіопія, Кенія та Білорусь (до речі, гучний скандал з білорускою Крисціною Цимановською виник саме з цієї причини — причини невчасної здачі допінг-проб білоруськими легкоатлетками).
Система особистих ворогів
Напевно більшість з тих, хто слідкує за спортом пам’ятають Богдана Грицая — борця вільного стилю, який у минулому році прийняв виклик на бій від Олександра Усика (боксер викликав «диванних експертів»), котрий відомий вкрай суперечливими висловлюваннями щодо війни на Донбасі та анексії Криму. Усик на бій так й не вийшов. А ось Грицаю довелося боротися. Проте не з боксером, а як раз з міністром спорту паном Гутцайтом — той захотів реформувати Олімпійський коледж імені Івана Піддубного, в якому Грицай працював викладачем. Викладачі та учні були проти цього рішення та вважали таки дії рейдерським захопленням. Виходили на протести, залучали ЗМІ. Але програли.
У підсумку, непокірного викладача-Грицая з коледжу звільнили, а за кілька днів до Олімпіади стало відомо, що борець, який претендував на Олімпійську ліцензію, замість Олімпіади відправився в армію проходити строкову. Здавалося, «все по закону», та й захищати Батьківщину треба. Але виглядає це як помста міністра непокірному спортсмену (котрий неодноразово публично критикував Гутцайта). Помста ця, можливо, коштувала Україні ще однієї медалі, а Грицаю — спортивної кар’єри.
Паралельний світ
У нормальному світі після такого провалу на Олімпіаді й голова Національного олімпійського комітету, й міністр молоді та спорту мали б добровільно подати у відставку. Але ані пан Бубка, ані пан Гутцайт не збираються йти зі своїх посад.
Більш того, пан Гутцайт намагається створити паралельну реальність, в якій результат збірної України не провальний, а успішний.
— Серед 206 країн-учасниць українська Олімпійська збірна в ТОП-20 за загальною кількістю медалей!
Кожен восьмий спортсмен нашої збірної здобув медаль, це значно краще результатів попередньої Олімпіади – тоді 206 атлетів привезли 11 медалей
, — написав Гутцайт на своїй сторінці у «Фейсбуці», підсумовуючи Токіо-2020.
Проблема в тому, що ця заява є не тільки маніпуляцією, а і відвертою брехнею. Бо головним критерієм для визначення місць у командному заліку на Олімпіаді завжди була кількість «золотих» нагород: в кого їх більше, той й переміг. «Срібні» рахують, тільки за умови рівності країн за кількістю «золота», «бронзу» ж враховують якщо й «срібних», й «золотих» медалей в команд порівну. Ніяку «загальну кількість медалей» ніхто та ніколи не рахував. Вірніше, не зовсім так… Хтось все ж рахує й загальну кількість. Знаєте хто? Російські державні пропагандисті: як мені розповідають ті, хто живе у РФ, наразі там «разгоняють тему», згідно з якою спортсмени з Олімпійського комітету Росії (офіційно російської збірної на Олімпіаді не було) зайняли не п’яте місце у командному заліку (як було насправді), а «увійшли у трійку за загальною кількістю медалей».
Що ж, в пана Гутцайта непогана кампанія. Мабуть, коли він залишить посаду міністра, йому буде з ким відкривати свій особливий лічильний бізнес (з блек-джеком та пропагандистами з Росії, як-то кажуть)?..
Чого чекати від Пекіну-2022?..
Вже незабаром має відбутися (звісно, якщо дозволить коронавірус) наступна Олімпіада — зимова у Пекіні (старт змагань призначений на 4 лютого 2022 року). Чи вірю я, що за ці півроку будуть зроблені висновки й щось покращиться? Навряд. Чи вірю я, що скандалів з підготовкою спортсменів, невчасним проходженням допінг-тестів або «випадковим» потраплянням потенційних олімпійців у строкову армію стане більше? Цілком можливо. А у що вірите Ви? (пишіть у коментарях).
Ну й щоб не закінчувати на негативі, нагадаю, що вже 25 серпня у Токіо стартує літня Паралімпіада. Й з ймовірністю у 99, (9) % на ній Україна завоює набагато більше медалей, аніж це було на минулій Олімпіаді… Як то кажуть, чекайте сезон мемів на тему «не тих спортсменів назвали паралімпійцями» (але то вже зовсім інша історія)



Рейтинг записи: 12345


Читайте также

21 сентября, 12:17
21 сентября, 12:17
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena