Sportarena

Забіг пам’яті загиблих воїнів АТО

Сєргєй Карась 28 августа, 13:09
0
Подписаться на блог
Забіг пам’яті загиблих воїнів АТО
Одразу перепрошую у читачів за те, що у цьому допису будуть змінюватися шрифти та не буде жодних гіперпосилань - це давній баг платформи. Кілька разів (останній - вчора) писав адміністраторам "Sportarena", але не дочекався відповіді. Я ж на цій платформі просто блоґер. Отже, щиро перепрошую

Сьогодні, 28 серпня, у Чернігові пройшов (якщо я не помиляюся) вже другий (отже, можна сказати, традиційній) Забіг пам’яті загиблих воїнів АТО, організований міністерством ветеранів, спільнотою «Біговий Чернігів» та ще низкою установ (їх логотипи можна побачити на номерах спортсменів).
Через «Фейсбук» особисто автор цих рядків навіть запрошував взяти участь у забігу війсковослужбовицю ЗСУ та «бронзову» призерку останньої Олімпіади Ярославу Магучіх (яка, на мою думку, таким чином могла б реабілітуватися за скандальні світлини з Ласіцкене). Але у Чернігові пані Ярослава явно не бігла: мабуть, обрала інше українське місто, адже захід сьогодні проходив якщо не у всіх, то у багатьох регіонах країни, а, мабуть, не повернулася з Лозанни…

Запрошення для Ярослави Магучіх

Яка мета та скільки бігли?
Мета проекту доволі проста: пам’ятати про героїв, які полегли за Україну. Вони вже не можуть бігти, тому ми, люді, яких вони захищали, маємо змогу пробігти за них: на номерах учасників забігу був напис «Біжу за героя», й, нижче, ім’я героя. Його (героя) можна було визначити самостійно, або за допомогою організаторів.
Також кожен міг обрати з трьох дистанцій: 1,5, 3,5 або 7 кілометрів (був ще дитячий забіг на 300 метрів)
Чому та за кого біг я?
Як знають постійні читачі цього блогу, я — українець Росії (тобто громадянин Росії, українець за національністю). Я не був в АТО, й, більш того, до кінця 2016-го, поки не переїхав в Україну, платив податки в Росії…
***
Два роки тому (у серпні 2019-го) я переніс операцію на коліні (зшивали «хрести» та оперували меніск). Прогнози, начебто, були непогані. Але, так як для мого меніску це була вже друга операція (першу переніс ще у 2013-му), все пішло не за планом. Й якщо у 2018-му середнє моє тренування у весняно-осінній період складало 10 кілометрів (а таких тренувань було 2-5 на тиждень), то цей біговий сезон показав, що для мене щастя — просто бігати, хоча б по кілометру (й то, якщо щороку колоти у коліно геалурон). Ті, хто багато бігав, знають, що біг — це дійсно кайф, тож можуть уявити що таке — втрачати можливість кайфувати…
***
Старт дитячого забігу на 300 метрів

Отже, не пробігти я не міг, але й пробігти багато не міг теж. А тому обрав найменшу «дорослу» дистанцію у 1,5 кілометри. А загиблим ветераном за якого я біг був Борис Русаков на псевдо Ратибор — як й я, громадянин… Росії (так, хоча більше 95% загиблих в АТО є громадянами України, за Україну на Сході країни воювали та гибли громадяни інших країн — Грузії, Росії, Прибалтійських країн), який народився на території «Сірого клину», у Новосибірську, воював у полку «Азов» та загинув у 2015-му році під Широкиним.
Учасники забігу перед стартом

Гімн, біг, екс-заступниця міністра
Не дивлячись на те, що організатори обрали доволі не зручний час для забігу (ця субота — робоча, а стартували бігуни о 10-й ранку), прийшло доволі багато народу (хтось казав про 500 людей, але щодо точної цифри я не певен).
Перед стартом всім запропонували виконати гімн України (так як музика була без слів, слова, як передбачалося, будуть підспівувати самі спортсмени). Але, з того що я бачив та чув, можна стверджувати, що співали не усі (що зробиш… навіть на патріотичному забігу такі реалії). Й, не встигнув я зав’язати бандану (яку знімав під час гімну), був даний старт.
І ми… ні, не побігли, а зупинилися: так як й не збирався претендувати на гарний результат, щоб не брати участь у товкотнечі, стартував серед останніх. Стартові ж ворота виявилися завузькими, щоб безперешкодно вмістити потік людей (одночасно стартували учасники усіх трьох дистанцій), до того ж почався дощ, плитка, яка була у зоні старту, не внушала довіри (можна було підсковзнутися), й багато хто не поспішав. У підсумку, хоч якось розігнатися вдалося тільки на прямий біля Чернігівської ОДА, хоча й доводилося намагатися прослизнути крізь щільний потік людей та при цьому не послизнутися на дорожній розмітці (у дощову погоду вона стає небезпечною).
Лише порівнявшися з Катерининською церквою, коли дорога пішла під ухил, можна було трішки додати та, нарешті, бігти у своєму темпі.
Одразу після спуску колону розділяли: бігуни на 3,5 та 7 кілометрів відправлялися праворуч, у бік мосту через Десну, а ми — «півторашники» — ліворуч, у гору, через чернігівський Вал, до фінішу.
Фініш учасників забігу на 1,5 кілометри

Від лідерів я був далеченько, але підйом дозволяв йти на обгін. Саме тут я випередив бігуна, на задньому боці футболки якого було написано «Крим — це Україна» (не можу не погодитися).
А вже за кілька метрів до повороту на фініш вдалося обігнати й екс-заступницю міністра молоді та спорту Гутцайта Ніну Лемеш (не певен що екс-біатлоніста бігла на повну потужність, але, безумовно, приємна дрібниця).
Й ось він — фініш (прискоритися не вдається, бо мета — не впасти на бруківці).

Після фінішу на всіх учасників чекали пам’ятні медалі. Медалі, які, як на мою думку, присвячуються не стільки нам — спортсменам, скільки героям за яких ми бігли (свою я, безумовно, присвячую пам’яті Бориса Русакова).
Відомо всім, від США до Риму, що Крим — це, безумовно, Україна

Слава живим та загиблим героям АТО! Дякуємо за захист.



Рейтинг записи: 12345


Читайте также

21 сентября, 12:17
21 сентября, 12:17
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena