УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ

Чому Феррарі вже більше десяти років не може виграти титул?

Dima Vashkiv 31 мая, 11:06
487
6
Подписаться на блог
Чому Феррарі вже більше десяти років не може виграти титул?
Мауріціо Аррівабане, Тото Вольфф, Getty Images
Розберемось, що не так з результатами Феррарі та чому.

Тому що вони – італійці

Останній свій титул у Формулі 1 команда Феррарі здобула у 2008-му році – Феліпе Маса та Кімі Райкконен здобули Кубок конструкторів. Роком раніше, за кермом червоного боліду, фін здобув титул у особистому заліку. Після цього в команді наступила криза результатів.

Дев’ять із п’ятнадцяти своїх титулів у особистому заліку Феррарі виграла в період з 1952-го по 1979-й роки, за 28 сезонів. На момент останньої перемоги в цей період Енцо Феррарі був у віці 81-го років. Тобто більшу частину своїх здобутків Скудерія здобула під час правління свого засновника. Але вже в останні роки його життя результати команди пішли на спад, і вона чекала на свій наступний титул в особистому заліку 21 рік. В ці роки Феррарі була на крок позаду своїх суперників, деколи їм зовсім трохи не вистачало до перемоги, десь набагато більше, але завжди не вистачало.

Енцо Феррарі, Getty Images

Відродження з попелу

Ситуація почала змінюватись на початку дев’яностих, коли президентом компанії став Лука ді Монтедземоло в 1991-му році. У 1993-му він запросив до команди Жана Тодта, який до цього працював в Пежо, де брав участь у створенні чемпіонських машин для 24-х годин Ле Ману. В 1995-му році до команди перейшов Міхаель Шумахер з Бенеттона, двократний чемпіон світу на той час. Згодом з Бенеттона до Феррарі перейшли Росс Брон та Рорі Бірн та ще ряд співробітників. Саме ці кадрові призначення стали запорукою успіху Скудерії в 2000-х роках. Маючи безмежні фінансові ресурси та необмежену кількість часу на тести, команда виграла 5 титулів в особистому заліку в період з 2000-го по 2004-й роки. До цього ще був Кубок конструкторів у 1999-му.

Міхаель Шумахер, Феліпе Маса, Жан Тодт, Getty Images

В підсумку, за цей період, ми маємо кістяк команди, який складається з француза (Тодта), британця (Брона), вихідця з Південно-Африканської Республіки (Бірна) та німця за кермом.

Знову в полум’я

Лука ді Монтедземоло привів команду до успіху, але згодом він же і загнав її в нову кризу. Одним з його бачень розвитку команди було просування по кар’єрній драбині вихованців команди, людей які починали з нижніх ланок структури. Ключовим рішенням було призначення Стефано Доменікалі на посаду головного спортивного директора замість Жана Тодта – це призвело до розвалу тієї чемпіонської команди: Росс Брон, який був головним претендентом на це місце, дізнавшись про призначення Доменікалі, вирішив покинути команду в кінці 2006-го року, тоді ж, коли команду залишив Міхаель Шумахер. Жан Тодт подав у відставку наприкінці 2007-го року, а Рорі Бірн пішов з посади головного конструктора дещо раніше – на початку 2004-го року, його замінив Альдо Коста, який у 2008-му році був переведений на посаду технічного директора.

Останній титул у особистому – у 2007-му році – був здобутий завдяки немалій долі везіння, чи то пак недосвідченості Льюїса Хемілтона, який розгубив перевагу у 17 очок за два етапи (тоді бали нараховувались за системою 10-8-6-5-4-3-2-1)

На початок 2008-го року кадрова ситуація була наступною: головний спортивний директор – Стефано Доменікалі (італієць), технічний директор – Альдо Коста(італієць), головний конструктор – Ніколас Тобазіс (грек), який теж прийшов до Феррарі з Бенеттона. Тобто більшість ключових позицій займали італійці. В тому році команда ще змогла виграти Кубок конструкторів.

Далі був 2009-й рік, кардинальні зміни в регламенті: великі зміни в аеродинаміці, повернення сліків, впровадження KERS. Феррарі повністю провалила перехід на новий регламент – 4 місце в Кубку конструкторів та одна перемога в Бельгії; перші залікові бали команда заробила лише на четвертому етапі.

В період з 2010-го по 2013-й команда двічі боролась за титул в особистому заліку, хоча лише один раз посіла друге місце в Кубку конструкторів. В середині команди відбувалось багато кадрових перестанов, створювались нові посади але все це не давало потрібних результатів.

Стефано Доменікалі, Getty Images

Нова турбоера

В 2014-му в Формулі 1 відбулись нові зміни регламенту, які здебільшого стосувались переходу на гібридні турбовані двигуни V6 з об’ємом 1.6л. Феррарі знову провалила перехід на новий регламент не вигравши жодної гонки в сезоні і знову посівши лише четверте місце в Кубку конструкторів. Протягом сезону був звільнений Стефано Доменікалі, на його місце був призначений Марко Маттіаччі, який залишив команду восени того ж року після відставки Луки ді Монтдземоло. На місце ді Монтедземоло був призначений Серджіо Маркіонне, а посаду Маттіаччі зайняв Мауріціо Аррівабене.

З 2014-го року почалась також ера домінування Мерседес, фундамент якої був закладений на початку 2010-х в тому числі Россом Броном, Альдо Костою, Міхаелем Шумахером. Знайомі прізвища, чи не так? В 2016-му Джеймс Еллісон також приєднається до цієї команди – він піде з Феррарі після смерті дружини.

Наступні два роки були витрачені на чергову перебудову команди: нові люди на нових посадах. І починаючи з 2017-го року почало здаватися, що команда знаходиться на правильному шляху. Але неправильні стратегічні рішення під час гонок, провалена модернізація боліду восени та помилки пілотів призвели ще до двох втрачених титулів. І, можливо, набравшись досвіду, Феррарі змогли б досягти успіху у 2019-му або 2020-му році, або навіть в тому ж 2018-му, та всі зусилля пішли нанівець після смерті Серджіо Маркіонне літом 2018-го. В кінці сезону сезону з команди пішов Мауріціо Аррівабене начебто через різні погляди на розвиток команди з технічним директором Маттіа Бінотто та деспотичні методи правління.

І знов чергові кадрові перестановки: на цей раз команду очолив Бінотто, а його посада залишилась вільною. Через невдалі результати на початку 2019-го року, почали ширитися чутки про повернення конструктора Сімоне Рести до команди на колишню посаду Бінотто.

Мауріціо Аррівабане, Getty Images

Отже

Всі свої здобутки Скудерія досягла за часів керування командою або Енцо Феррарі, або ж іноземців.

Нетерплячість, яка присутня італійцям, через що відбуваються постійні зміни керівників, технічних спеціалістів; стратегічні та тактичні помилки — весь цей хаос і призводить до відсутності перемог.

Світова криза 2008-го року сильно накрила Італію. Взяти хоча б футбол – востаннє італійська команда вигравала титул на європейській арені в 2010-му – Інтер Лігу чемпіонів. Мілан, після успішних 2000-х, перетворився на середняка чемпіонату Італії, що бореться за позиції в єврокубках.  Єдина команда, яка стабільно пристойно грає в єврокубках – Ювентус. І навіть вони, попри тотальну домінацію та 8 поспіль чемпіонств на внутрішній арені, не можуть виграти щось за межами країни.

Так і Феррарі й досі не може оговтатись після розвалу дрім-тім середини 2000-х. Команді потрібна чітка стратегія розвитку та стабільність на керуючих посадах, адже постійні зміни не принесуть жодних результатів. Або ж просто потрібні гарні фахівці.




Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Добавить комментарий
09 декабря, 13:35
563
09 декабря, 13:35
18 ноября, 14:49
363
18 ноября, 14:49
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?