Розгром за сценарієм, або «чому все склалося саме так?»
Степан ЯненкоДинамівці з нищівним рахунком та досить спокійною грою здобувають три очки в домашньому матчі з Олександрією.
Перед грою, мало хто наважився б передбачити подібний результат, при цьому, хід поєдинку неочікуваним назвати важко. Команди подарували нам хорошу емоційну гру з шістьма голами, трьома пенальті та однією червоною карткою. Незважаючи на це, зазвичай, коли зустріч завершується перевагою одного з колективів в чотири м’ячі, будь яка дискусія є зайвою, оскільки відповіді на всі питання залишились на полі, тож констатації не потребуючих чергового підтвердження фактів цілком достатньо, однак… не сьогодні.
Тож, лаконічно та змістовно про те, чому дане протистояння залишило достатньо тем для міркувань і роздумів.
Перше, на що слід звернути увагу — стартові склади команд та тактика з якою вони увійшли у гру.
В динамівців, порівнюючи з матчем проти шахтаря, у стартовій одинадцятці відбулося три зміни серед польових гравців, одна з яких є вимушеною, а саме — поява Момо Кадірі в центрі захисту через перебір карток Дениса Попова. На вістрі центрального трикутнику неочікувано з’явився Андрієвський, а Буяльський перемістився на позицію спостерігавшого за поєдинком з лави запасних Вербича. Інший цікавий момент цього матчу — частковий обмін функціями між Шепелевим та Сидорчуком. Володимир дедалі частіше виконував для характерну нашого капітана роль посередника між центбеками та лінією півзахисників. Натомість, сам Сергій, мав змогу підніматися вище і активніше підключатися до атак Динамо. Варто відзначити, що серед усіх наших гравців, станом на зараз, після поновлення змагань Сидорчук виглядає найкраще та віддалено нагадувати себе часів тренерсва Реброва, чому не можна не радіти.
Олександрія ж, незважаючи на досить гнучку схему, у вигляді 4-5-1 при обороні та 4-3-3 в атаці, прогнозовано не наважилася відмовлятися від свого прагматичного та місцями навіть примітивного стилю ведення гри. Проте, варто зауважити, що пресинг-група гостей, робота якої конкретно в цьому матчі була доволі помітна, кілька разів примушувала наших гравців помилятися на околицях власного штрафного майданчика, що потенційно могло призвести до небажаних наслідків.
Вже на двадцятій хвилині зустрічі Динамо мало перевагу в два м’ячі, що дозволяло киянам знизити темп гри та почуватися більш комфортно. Обидва взяття воріт гостей не були наслідком будь яких комбінаційних дій з боку динамівців, адже як у випадку першого, так і другого голу, Цітаішвілі та Русин просто-напросто чудово продемонстрували свою індивідуальну майстерність, завдяки чому й заробили два абсолютно правомірних одинадцятиметрових.
Те, що відбувалося на полі далі, від моменту голу Русина, до вилучення Дубри — футболом назвати складно.
Хоча, ще до перерви Олександрійцям вдалося відіграти один м’яч та повернути інтригу в наше протистояння. Все ж, у киян зберігалася доволі комфортна ігрова перевага, що дозволяло їм діяти з позиції сили. Динамівців не надто переповнювало бажання відкривати зони, ризикувати в намаганнях збільшити перевагу в рахунку. Тим більше, станом на кінець першого тайму, Сидорчук, Шепелев та Кадірі вже мали в своєму пасиві по жовтій картці, тож змушені були діяти дуже обережно.
Атаки гостей, при цьому, не надто турбували динамівців, оскільки здебільшого закінчувалися позбавленим сенсу вибиванням на Сітала чи Лучкевивча.
Після того, як на 56-й хвилині містяни залишилися в меншості, Михайличенко нарешті почав робити заміни чим неабияк освіжив нашу гру. Кияни практично без опору проникали в останню третину поля, наслідком чого і стали три забиті в ворота гостей м’ячі.
Цікавіше те, чим керувався Олексій Олександрович при визначенні стартового складу на цей поєдинок та чи зміниться його бачення стосовно цього в подальшому…
Якщо у випадку з появою Кадірі все зрозуміло і його невпевнену гру можна пояснити тим, що Момо грав у центрі захисту, хоча номінально є опорним півзахисником, то перестанови у вигляді Андрієвського під форвардом та переходу Буяльського на лівий фланг — не піддаються жодним поясненням.
Вихід Олександра не просто не виправдав себе, а зазнав повного провалу — все, чим запам’ятався Андрієвський, це ряд грубих фолів та гірчичник на початку другого тайму. При цьому, Буяльський зліва на фланзі вочевидь почувався не в своїй тарілці і не здатен був забезпечити тієї гостроти, що Де Пена або Вербич. Це чудово доводять голи того ж таки Де Пени після заміни Андрієвського та самого Буяльського після повернення на звичну позицію.
Навіть якщо уявити, що Михайличенком заволодіває непереборне бажання поекспериментувати з Віталієм у вигляді вінгера, чому замість Андрієвського не вийшов значно молодший, перспективніший, дорожчий Дуелунд?
Як я вже говорив, дуже часто рішення нашого наставника не піддаються жодному поясненню, ні на чому не грунтуються та очікувано зазнають повного, без апеляційного краху.
Тим не менш, тримаємося позитивної хвилі, очікуємо наступних матчів та як завжди — залишаємося з Динамо!
страницы в соцсетях: