Тижнем раніше, в рамках 28-го туру Української Прем’єр Ліги наша команда характерно для себе, в матчах з чернігівцями, продемонструвала цілком і повністю провальну гру, за що поплатилася, заслуженою поразкою від значно слабшого, опонента. Як і в більшості випадках з поразками динамівців, звично для нас, вся відповідальність за вчорашнє дійство лягла на плечі бідного Олексія Олександровича. Який, майже за рік роботи запропонував нам лише критичний рівень своєї безідейності, відсутності тренерської думки та небажанні визнавати своїх помилок, які в черговий раз вартують нам очків.

Отже, взявши паузу на оговтання від чернігівського нокдауну, коротко та конкретно, про причини недільного провалу та його паралелі з майбутнім протистоянням проти гірників.

Як нам всім відомо, обидва матчі наша команда проводить під впливом досить суттєвих кадрових втрат, що безумовно вносить свої корективи у гру киян. Але, значно гіршим за відсутність оптимального стартового складу, є небажання тренерського штабу вийти з цієї ситуації з мінімальними втратами в якості гри команди. Михайличенко не використовує всі наявні кадрові можливості, аби компенсувати чисельні втрати основних виконавців. Це зіграло далеко не останню роль у перебігу подій в Чернігові.

Напередодні матчу, наша лінія захисту залишається найбільш проблемною, відповідальність за що, також в повному обсязі несе саме тренерський штаб, оскільки як в випадку з Миколенком, так і в ситуації з Поповим, мова йде саме про м’язові травми, які виникли внаслідок хибно підібраних навантажень відразу ж після поновлення регулярних змагань. У грі з Десною, Олексій Олександрович мав у своєму розпорядженні чотирьох резервних футболістів, аби закрити дві позиції з потрапившими в лазарет гравцями основи. На місце вибувшого Попова претендували два центрбеки — Кадірі та Сирота. Коуч обрав досвідченішого та як-не-як, але перевіреного Момо. В цьому випадку попри всі притензії до Михайличенка, його рішення є цілком логічним та ще якось піддається поясненню. Проте, з вибором на позицією лівого фулбека, головний тренер невідворотно та безапеляційно прогадав. Замість віце-чемпіона світу у складі збірної Хорватії Йосіпа Піваріча, в стартовій одинадцятці з’явився Караваєв, для якого лівий фланг аж ніяк не є рідним та який відчуває помітний дискомфорт при грі зліва.
Нічого не маю проти Олександра, який безумовно є хорошим футболістом, та основним на своїй позиції в національній команді, проте обираючи склад на гру, тренер зобов’язаний приймати рішення керуючись інтересом досягнення командою позитивного результату, а не власними, особистими симпатіями чи антипатіями до конкретного гравця. Та й навіть, якщо Михайличенко мав на меті надати Караваєву додаткової ігрової практики без збитку в контексті якості гри, чому не можна було використати його на рідній для нього позиції, дозволивши Кенджорі трішки відпочити проводячи дану гру на лаві запасних?Питання риторичне.

Та зараз, значно важливіше те, чи не наважиться Олексій Олександрович змінити свій підхід до латання дір у захисті, оскільки кадрові проблеми гру з шахтарем, як я вже відзначав не обходять.
Окрім Миколенка та Попова класичне пропустять і Шабанов з Шепелевим. Це додає складності і без того непростій ситуації, що вимагає від Михайличенка серйозних виважених кадрових рішень. Певним чином, дещо рятує наше становище повернення Бурди до загальної групи напередодні матчу, проте, немає жодних гарантій його готовності до гри. Випускати Микиту в стартовому складі відразу після одужання та за відсутності оптимальних ігрових кондицій може бути просто небезпечно для самого гравця. Ризик отримати рецидив булої травми досить великий.
Тож, які шляхи вирішення цієї проблеми є в активі Динамо…?Насправді, ймовірність рівноцінної компенсації травмованих футболістів їхніми дублерами дорівнює ледь не нулю. Проте, мінімізувати вплив на якість реалізації ігрової стратегії, все ж можливо. Звісно, мої пізнання та розуміння футболу в галузі побудови гри, більш ніж посередні, але гадаю, наступне твердження є щонайменше очевидним і не потребує зайвого підтвердження своєї актуальності.
Застосування будь-якого гравця на рідній для нього позиції, апріорі краще аніж застосування іншого футболіста на тій самій позиції, для якого вона є чужою. За умов того, що кваліфікація цих гравців знаходиться в одній площині.
Тобто, беззаперечно правильним рішенням проблеми на лівому фланзі захисту буде вихід Піваріча. В центрі оборони все значно складніше…

Найочевидніший варіант, якщо відкинути можливість задіяння Бурди з ризиком для здоров’я Микити, це — пара центрбеків Кадірі-Сирота. Проте, ймовірність того, що Олексій Олександрович наважиться на подібне не стовідсоткова. Знаючи нашого тренера, передбачуваною буде поява Сидорчука в парі з Момо, або навіть переведення Кенджори в центр захисту. І в випадку з виходом саме Томаша в парі з Кадірі, автоматично втрачають актуальність питання щодо обох фулбеків, оскільки порожній після переведення поляка в центр правий фланг займе Караваєв, а зліва безальтернативним претендентом буде Піваріч. Якщо ж, Михайличенко віддасть перевагу опції задіяння Сидорчука в центрі захисту, в опорній зоні буде вже два вільних місця.

Тож тут, від лінії захисту переходимо трішки вище і акцентуємо увагу на трикутнику півзахисників.
В зв’язку з дискваліфікацією Шепелева, поява Андрієвського у стартовому складі не підлягає жодному сумніву. Найімовірніше Олександр буде другим опорним півзахисником в парі з Сидорчуком, що цілком логічно в даній ситуації. Але, якщо уявити, що Сидорчук заграватиметься в якості центрбека, чи значить це зміну ігрової схеми в порівнянні з попередніми зустрічами…? Гадаю, що так! В такому разі Андрієвський буде відігравати роль єдиного хвилеріза в нашому складі, відповідно ми гратимемо вже не 4-2-3-1, а 4-1-4-1. В парі box-to-box поряд з Буяльським з’явиться Дуелунд або Шапаренко, що фактично зобов’язуватиме одного з них незвично для себе, активно відпрацьовувати в обороні, опускаючись в глибину. А це, автоматично частково нівелює їхні атакувальні здібності. Тому, виходячи з всього вищесказаного, думаю, Сидорчука в центрі захисту ми, на щастя, не побачимо.

Отже, тепер, коли в аспекті імен першої одинадцятки запанувала яка-не-яка, але все-таки ясність, переходимо до найцікавішого — ігрової стратегії, плану на гру.

Навіть попри те, що словосполучення «Михайличенко», «план на гру» і «стратегія» майже не сумісні, вважаю, є кілька речей, які не можна залишити без уваги.
По-перше, необхідно розуміти, що не так пішло у грі з Десною, не повертаючись до персоналій. Зараз поясню, чому це так важливо саме в контексті прийдешньої зустрічі з щахтарем.
Наша команда цілком заслуговувала на поразку в Чернігові, адже нічого не зуміла протиставити більш ніж передбачуваній, від початку і до кінця вивченій стратегії господарів — активний пресинг в районі восокого-середнього блоку Десни. Для них, значно простіше та продуктивніше було докласти зусиль для того, аби позбавляти нас м’яча в центральній зоні і вже звідти розпочинати наступ, аніж товктися на одному місці в жалюгідних спробах організувати позиційну атаку через короткий-середній пас. Головне правило Десни Рябоконя — «не роби того, чого не вмієш».
Отже, річ у тому, що зараз, Динамо опинилося у абсолютно протележному по відношенню до попереднього матчу становищі, де наше положення є ідентичним до положення Десни у грі проти нас тижнем раніше. Тепер, киянам необхідно перейняти успішний досвід чернігівців та перенести його на гру з шахтарем. Справа тільки в тому, що в матчі з Десною, динамівці виглядали набагато більш виснаженими і кволими використовуючи значно менш енергозатратну стратегію та модель гри аніж суперник. Виходячи з цього, піднімаються питання: «чи готові наші футболісти до подібного темпу гри», «чи зробив тренерський штаб висновки після останнього поєдинку з гірниками», де подібна стратегія з тріском провалилася, «чи засвоїв Михайличенко приведений йому чернігівський майстерклас»?

Прогнозований склад: Бойко; Кенджора; Сирота; Кадірі; Піваріч; Сидорчук; Андрієвський; Буяльський; Циганков; Де Пена; Русин.

Схема: 4-2-3-1

В будь-якому разі, віримо в команду, очікуємо на гру та як завжди — залишаємося з Динамо!