Київське Динамо подолало останню вагому перепону на шляху до чергового срібла. Перемога у матчі передостаннього туру чемпіонату України сезону 19/20, впритул наблизила нас до кваліфікації ЛЧ. Тепер, для участі там потрібно лише не поступитися аутсайдеру верхньої шістки УПЛ ковалівському Колосу. Хоч «завдання мінімум» за думкою Ігора Михайловича, можна вважати виконаним і сезон завершується на більш-менш мажорній ноті, всі чудово розуміють — цей футбольний рік для нашої команди видався відверто провальним, ба більше, позитивних перспектив на горизонті не видніється.
Все ж, підсумки сезону будемо підводити після його завершення, а зараз повернемося до гри, яка попри свій позитивний результат, продемонструвала, що собою являє сьогоденне Динамо.

Дана зустріч, пролила світло на всі нагальні проблеми команди-переможця, без жодних збитків в контексті результату. Ті аспекти побудови нашої гри, а точніше її відсутності, в яких цей поєдинок є свідченням хибного шляху розвитку команди, волаючи вказують керівництву на необхідність різких, рішучих кадрових рішень, що є єдиним способом виходу з прірви, в якій опинилися кияни. Дуже не хочеться, щоб ця перемога ввела кого небуть в оману стосовно того жахіття, в якому пов’язало Динамо.

Нарешті, переходимо безпосередньо до ігрових аспектів матчу, які, як відомо, особливим оптимізмом нас не наділяють.
Аби зрозуміти, чому позитиву в грі нашої команди обмаль, далеко ходити не потрібно. Наші хлопці почали демонструвати недієздатність свого тренера вже на другій хвилині, та не припиняли до фінального свистка. Щоб переконатися в тому, що цій перемозі не можна присвоїти статус командної, потрібно зрозуміти, за рахунок чого вона була здобута. Відповідь на це питання також лежить на поверхні та є цілком передбачуваною, оскільки цей аспект переваги киян можна було назвати очевидним за довго до гри. Долю матчу вирішила київська атака, а точніше, індивідуальні якості гравців, що до неї долучалися. Перевага в кваліфікації динамівців, виявилася достатньо вагомим фактором аби вдруге поспіль нейтралізувати, як виявилось, не таку вже й злагоджену структури гри Зорі. Показовим в контексті «роботи» Михайличенка чинником, в даному випадку є саме оборона, та сама оборона, яка самотужки набила луганцям 1.34xG. Відсутня побудова гри в захисті, панування суцільного хаосу та безладу. І це, звісно, ніяк не провина самих виконавців, а свідчення неспроможності тренера їх правильно використовувати. Захист — це та площина, в якій неможливо вийти переможцем пустивши ситуацію на самотік, ставка на голі індивідуальності тут не спрацює.

Ну а єдине тренерське рішення Олексія Олександровича — заміна Шепелева на Шапаренка по перерві, себе аж ніяк не виправдало. Скільки б Володимиру не дорікали в легковажному ставленні до своїх обов’язків та недостатній самовіддачі він є незамінним гравцем нашої команди і станом на зараз, ані Андрієвський, ані Шапаренко не взмозі замінити його в повному обсязі.

Нам не потрібно забувати яким чином ми досягаємо того, чи іншого результату та завдяки яким чинникам наша команда досі тримається на плаву, хоч і безмежно далека від очікуваного нами результату.
Не можна захоплюючись хибними ілюзіями туманних перспектив майбутнього дозволити собі опустити планку сьогоднішнього Динамо.
Ми очікуємо на зміни.

Отже, робимо висновки, чекаємо матчу з Колосом та як завжди — залишаємося з Динамо!