Щиро вітаю усіх прихильників Динамо та тих, кому просто небайдужа доля столичного колективу з завершенням цього до мозку кісток провального періоду в історії славетного клубу. Найгірший за часів Незалежної України сезон повинен перетворитись на безцінний урок, який варто засвоїти як і керівництву команди, так і нам — пересічним вболівальникам. Набуття цього досвіду має стати пожиттєвим імунітетом від спокуси до повторення призвівших до цього жахіття помилок. Дуже шкода, що через неймовірну недбалість, безглуздість, неповагу до себе та людей які протягом усього життя віддають свої сили, здоров’я, натхнення заради улюбденої команди, з боку всім відомих облич, за цей досвід довелося заплатити таку високу ціну. Особливо, якщо його можна було уникнути.
Завжди в ситуаціях накшталт цієї, найважче тоді, коли усвідомлюєш — від тебе нічого не залежить, як би ти не хотів, повпливати на ситуацію нездатен.
Трішки менше року тому, ми всі як скажені раділи звільненню Хацкевича з посади головного тренера нашої команди. Тоді, після трилеру з Брюгге на Олімпійському нам здавалося, що три роки провалених кваліфай раундів ЛЧ, поразки Яблонцю та Шкендербеу це дно, і опуститись нижче вже не вдасться. Але, попереду нас очікували Мальме, Лугано та Колос. Як показує практика, за кожним вдалим рішенням керівництва слідує наступне — вкрай провальне, що нівелює попереднє. А в деяких випадках навіть погіршує становище.
Як і рік тому, у нас всіх є надія на закінчення цієї надзвичайно ганебної сторінки в нашій історії, на те, що далі слідуватиме біла смуга — смуга тріумфальних завоювань всіх можливих вітчизняних та не лише вітчизняних титулів. Але, потім ці мрії розбиваються об скелі реальності — післяматчевий коментар президента клубу.
Яких би вершин не досягав рівень небажання як-небуть коментувати дану ситуацію, підведемо підсумки.

Про все погане і навіть дещо хороше, про можливі наслідки та варіанти майбутнього розвитку подій, про те, що варто очікувати, а чого ні, читайте нижче.

Цього року наша команда суттєво здала свої позиції практично по всіх фронтах, ми несемо серйозні репутаційні та матеріальні втрати, які так чи інакше впливатимуть на наше становище у прийдешньому сезоні.

Як і на внутрішній, так і на зовнішній арені, нам вкотре, м’яко кажучи, нічим похизуватися, тож маємо бути рішуче налаштовані виправити цю недолугу теннденцію вже найближчим часом.

Отже зараз, варто підсумувати всі наші здобутки, втрати та недоліки, які зазнала команда протягом минулого сезону, та визначити, на що можемо розраховувати у майбутньому.

Чемпіонат

На привеликий жаль, на провал в рамках національної першості наша команда була приречена одразу після продовження угоди про співпрацю з Олександром Хацкевичем. Після двох сезонів топтань на одному місці керівництво клубу мало усі підстави для звільнення білоруса з посади головного тренера. Натомість, через незрозумілі простим смертним причини, Ігор Михайлович дав шанс на ще одну спробу потрапляння команди до Ліги Чемпіонів. Відповідно, міжсезонні літні збори в Іспанії втретє проходили під головуванням Хацкевича, який їх благополучно провалив. Як і зараз, роком раніше першочерговим завданням було потрапляння до групового етапу ЛЧ, що прогнозовано виконано не було.
Таким чином, після відставки тренерського штабу внаслідок вильоту від Брюгге місце Хацкевича посів Михайличенко зі своїми помічниками — Євтушенком і Федоровим. Самий лише кадровий склад тренерського штабу за замовчуванням викликав масу упереджень та недовіри. Станом на момент звільнення Хацкевича, в своєму пасиві команда вже мала трьохочкове відставання від шахтаря всього після трьох турів чемпіонату за рахунок програної домашньої очної зустрічі напередодні матчу-відповіді з бельгійцями, власне, сам виліт з кваліфікації ЛЧ і найголовніше — провалені міжсезонні збори.
Очоливши тренерський місток Динамо Олексій Олександрович повноцінно скористався можливістю провести десятиденний тренувальний цикл готуючись до свого першого матчу після повернення до роботи з киянами. За ці 10 діб Михайличенко встиг рішуче налаштувати проти себе колектив, загнати команду в яму шляхом не нормованих фізичних навантажень і травмувати кількох футболістів. Передбачувано, вкрай невдалий старт роботи його штабу підкріпився трьома дебютними матчами, в яких ми жодного разу не перемогли і здобули всього навсього два залікових бали. Вже тоді наше відставання від шахтаря складало 10 очок, що практично поклало хрест на наших турнірних амбіціях в чемпіонаті.
В рамках регулярних внутрішніх змагань, попереду на нас очікували поразки Десні та Зорі, Дніпру-1 і Колосу, а в якості вишеньки на торті три поспіль програних класичних.

Єврокубки

Якою б неймовірною не здавалась наступна теза, але до виступів нашої команди на міжнародній арені, слово «ганьба» імпонує ще більше більше аніж в УПЛ.

Вісім поєдинків: одна перемога, п’ять нічиїх та дві поразки. При тому, що всі вісім ігор були зіграні з командами, рівень яких або дорівнює нашому, або значно поступається, що лише підкидає дрів поразок у вогнище того жахіття в якому перебуває Динамо.

Після вильоту від Брюгге, що, повторюся, став наслідком втрати контролю над командою тренерського штабу Хацкевича та провалених міжсезонних зборів, ми автоматично потрапили до групового етапу Ліги Європи. Нашими суперниками в групі другого за престижністю євротурніру стали Копенгаген, Мальме та Лугано, що лише зміцнило нашу впевненість в легкому та невимушеному проході цього етапу.
Але безідейність та невиразність в атаці і хаос та безлад в обороні успішно розповсюдились і на єврокубкові матчі. Поєдинок за поєдинком ми ганьбились нічиїми з Лугано та Копенгагеном будучи не взмозі що-небуть заподіяти. Подарунок долі у вигляді більш ніж слабких суперників, жоден з яких не може зрівнятися з нами ані за підбором гравців, ані за фінансовими можливостями зіграв з нами злий жарт, передбачити який ми не могли навіть в страшному сні.

Провал на міжнародній арені чудово довершив образ найгіршого за часи незалежної України сезону і якщо у випадку з внутрішнім чемпіонатом тренерський штаб має можливість частково розділити відповідальність за результат зі своїми попередниками, які очолювали команду на момент проведення міжсезонних зборів, то провина за ганьбу в єврокубках, як у кубковому змаганні, цілком і повністю лежить на плечах Михайличенка.

Вітчизняні кубкові змагання

Нарешті, вже наприкінці посту ми дібралися і до того єдиного аспекту підведення підсумків сезону, де нам є чим похизуватися. Саме завдяки певним успіхам у цій площині, здобувши Суперкубок та Кубок України в сезоні 19-20, знову наздоганяємо гірників за кількістю трофеїв за часів незалежності. Проте, не варто годувати себе хибними ілюзіями щодо «збереження обличчя» та «порятунку сезону», завдяки вищепереліченим здобуткам. Потрібно розуміти які досягнення можна вважати показовими в аспекті прогресу та розвитку команди, а які є наслідком індивідуальної майстерності наших гравців, морального налаштування на ігри, що проходять в рамках змагання, де ще залишилась турнірна мотивація та реальні шанси на успіх. Кубкові перепетії дозволяють нівелювати нездатність бути конкурентноспроможним колективом на дистанції. Тут, долю турніру на 90% вирішують 90 хвилин гри з єдиним здатним нав’язати боротьбу опонентом. Хоч і в випадку з Кубком, замість 90 хвилин, довелося хвилюватися 120, сенсу думки та специфіки визначення переможця це не змінює.

Загалом,

є надія на те, що цей вкрай невдалий період в нашій історії, стане крапкою відліку до змін на краще. На те, що окрім підсумків, люди які стоять біля керма Динамо, зуміють зробити й висновки, що допоможуть перегорнути сторінку невдач у динамівському літописі.

Сподіваємось, в найближчому майбутньому зможемо завойовувати трофеї завдяки відлагодженій та стабільній командній грі, а не акробатичним здібностям Гармаша та антропометрії Попова та Бурди.

Мислимо тверезо, не покладаймося на ромів та як завжди — залишаємось з Динамо!