Виставкова гра через призму колишніх принципів
Степан ЯненкоНа привеликий жаль, навіть здобуття трофею в матчі проти суперника, якого ми — пересічні вболівальники столичного клубу вважаємо перманентним ворогом, що роками паплюжив ім’я нашої команди, не здатне в повному обсязі відтворити смак тріумфу в українському класичному доти, доки офіційне обличчя Динамо представляють колаборанти із табору противника.
Честь і гідність клубу дорожча за трофеї.
Проте, потішитись маленькою перемогою рідного клубу все ж варто, це перемога не братів Суркісів, а команди — хлопців які під проливним серпневим дощем її здобули, і при всій НЕповазі до румунського фахівця, варто визнати — не без сприяння та заслуги новоспеченого наставника.
Тому, далі в цьому пості спілкуємося лише про гру.
Наша команда в другому матчі під керівництвом Мірчі Луческу завойовує третій Суперкубок України поспіль, передумови для чого були м’яко кажучи туманними.
Динамо увійшло в сезон з суттєвими кадровими проблемами у вигляді відсутності в розпорядження тренерського штабу семи потенційно основних виконавців, більша частина яких із захисної ланки команди. Підходити до матчу з шахтарем в таких кондиціях дуже неприємно, адже протистояти більш кваліфікованій команді не маючи можливості використати потенціал своєї в повному обсязі — завідома бути андердогом протистояння.
Даний стан справ залишив динамівцям лише один шлях досягнення тріумфу — тактична перемога тренерського штабу киян над опонентами. Рахунок, який ми мали можливість спостерігати вчора на табло — передусім наслідок персональної перемоги Луческу над Каштру. Підопічні румуна допустили рівно на дві фатальні помилки менше, водночас зумівши витиснути максимум з того, що дозволив опонент. А гірники при цьому не спромоглися скористатися кадровим становищем Динамо, яке безумовно попри всі намагання нейтралізації цього фактору, давалось в знаки.
Протягом переважної частини ігрового часу, вчора ми бачили те саме, що відбувалося в другій половині першого тайму гри з Олімпіком, але в значно радикальнішому варіанті. Мінімалізація участі захисної ланки у грі за рахунок неймовірно щільного, насиченого низького-середнього блоку півзахисту, що складався з п’яти футболістів — запорука вчорашнього успіху. Успіху, який за жодних обставин не став би дійсністю без стовідсоткової концентрації та відповідальності протягом усіх 90 хвилин гравців атакувальної ланки, що стало передумовою такої ж стовідсоткової реалізації. Героями матчу стали ті від кого цього очікували ледь не найменше, що варто визнати, приємно дивує.
Сезон починається вдало, але як вже було відзначено раніше, це лише легкий старт важкого шляху.
Отже, далі вболіваємо за національну збірну, очікуємо повернення клубного футболу та як завжди — залишаємося з Динамо!