Sportarena

Кров

Робот 19 июля, 16:13
203
58
Подписаться на блог
Кров
Одинадцять синів Коала

Цей телефон ще ніколи не дзвонив. Але не сумнівайтеся — Коал завжди був готовий до цього: він ретельно витирав пил з блискучого чорного апарату, тримав вільними маршрути, котрими мав діставатися до нього з різних куточків своєї затишної хатинки з газом, слідкував, аби спеціальний пуфік завжди стояв поруч. Щодня Коал тренувався якнайшвидше всідатися на нього, стартуючи то з городу, то з тирли, то від ставка, розлякуючи курей, жінок, дітей та іншу худобу. Тож коли тишу післяобідньої Отрадокамєнки розірвав нахабний зуммер, Саничу вистачило пари секунд, аби вже міцно сидіти на пуфіку і тримати у руці слухавку. Приємний берлінський акцент Блікси Баргельда мовив йому з неї прямо у вухо:

— Вніманіє, вніманіє, говоріт Гєрманія. Сьєгодня под мостом поймалі Путіна с хвостом.

— В-в-вас понял… — ледь пробелькотів Коал, і заціпеніло втупився на тридцять хвилин у дірочку, з котрої лунали короткі гудки. 

Завтра він нарешті побачить сина.

* * *

Прокинувся Коал від огидного гудіння. Він збирався не спати усю ніч перед урочистою подією, проте підступний сон зморив його ще на половині пляшки. Протираючи заспані очиці, він непевною ходою вийшов на ганок. Коло дому стояла газєлька з дипломатичними номерами, скотиняка-водій, забачивши Коала, нарешті перестав тиснути на клаксон, а з салону дисциплінованою шеренгою висипали на пожовклий газон одинадцятеро юнаків — усі однаково високі, атлетичної статури та арійської зовнішності. Газелька одразу рвонула на Київ, полишивши в повітрі гидке бензинове амбре.

— М-м-м, доброго ранку, шановні, а хто з вас мій синок? — ввічливо запитався Коал, зусиллям волі стискаючи бунт у шлунку.

— Іх бін Томас Алєксандровіч Хітцльшпєргєр! — виструнчився перший.

— Іх бін Томас Алєксандровіч Хітцльшпєргєр! — зробив крок уперед другий. А за ним третій, і четвертий — і так аж до одинадцятого. — Ми усі єсть Томаси Алєксандровічі Хітцльшпєргєри, і в наших жилах біжить твоя кров, фатер!

— П-п-пробачте, — мовив приголомшений Коал, розмірковуючи про власну неосвіченість у питаннях контрацепції. — Я не очікував, що вас так багато…

— Йа-йа, ми мали з цим кляйне проблєм, — мовив найстарший Томас Олександрович, — але тоді якось зібралися разом і влаштували невеличкий конвенсьйон.

— Конвенсьйон? — Коалу було лячно уявити, що означало це хитре слово, котре в устах Томасів Олександровичів набувало відчутного еротичного підтексту.

— Йа, конвенсьйон. Ми поділили Дойчлянд на одинадцять ділянок і кинули жереб — якому з синів блогера Коала який наділ плекати. Я, скажімо, працюю у Штутгарті, оцей Томас Алєксандровіч — у Берліні, Томас Алєксандровіч зліва — у Ляйпцігу, справа — у Бремені. У кожного свої скотиняки і чужих ми не гебравхаєм.

— Ласкаво прошу додому, — потроху приходив до тями Коал, — нам треба гарно відпочити перед матчем.

І побіг поперед усіх до недопитої пляшки.

* * *

— А єто там случайно не Акінфєєв? А вотєті двоє на Бєрєзуцкіх ну очєнь откровєнно смахівают. А вот та нєбрітая рожа — нє Кєржаков лі? Ой, і вот жє Шьішкін просто вьілітьій, і Кокорін, даже Жьірков, ну весь как жьівой, — з награною наївністю питався Коал, спостерігаючи за розминкою суперників. — Стєсняюсь напомніть, мьі жє договарівалісь — бєз дєйствующіх ігроков.

— Іх там нєт. — Нахабно посміхнувся миршавенький мущіна у яскравих кросівках. — Єто всьо тракторістьі, просто очєнь на футболістов похожьі. Обьічноє совпадєніє. Кромє того, оні всє в отпускє. Надо ж понімать такіє вєщі, хє-хє, мьі жє сборная Юго-Востока. Нє вєрітє — вот на єтого гляньтє, самьій што ні на єсть юговосточчанін.

— Нє, ну хулє я, я шо, мне ж єто, ну сємью корміть, — пробурчав єтот, старанно ховаючи обличчя.

— Ясно-понятно. — з лиця Коала зійшла поблажлива посмішка, й усім присутнім стало трошки моторошно. — Що ж, знайомтеся з нашими хлопцями!

— Падаждітє-падаждітє, но єто жє нємцьі! — мущіна у кросівках дивився на Томасів Олександровичів, котрі вибігали на поле, і швидко втрачав свою нахабну самовпевненість. Гравець, схожий на Нойштедтера. спочатку панічно спробував закопатися в центрі поля, а потім як був, рачки, з перекривленим від жаху обличчям стрімголов гайнув до найближчого виходу, намагаючись не повертатися до Томасів Олександровичів спиною.

— Це все мої діти, плоть від плоті, і в їхніх жилах тече гаряча отрадокамєнська кров! — гордо відрізав, немов пробив в торєц Коал. — Є іще якісь питання? Ну тоді пробачте, мені пора на передматчеву установку.

* * *

— Сини мої, кров моя! — з гордістю мовив Коал. — Сьогодні ви зійдетеся в бою зі збірною Юго-Востока. Ви знаєте, що це означає. Весь світ з надією дивиться на Вас, правда на нашому боці, зло має бути переможене.

Томаси Олександровичі уважно слухали батька, проте не поспішали виказувати очікуваного завзяття.

— Воїни свєта, добро повинно перемогти! — драматично підвищив голос Коал. 

Томаси Олександровичі ввічливо мовчали.

— Ну добре. Ледь не забув — за умовами матчу переможені вважатимуться власністю переможців, — наче між іншим кинув Коал, повертаючись до виходу.

— Йаволь, майн фатер! — оглушив його радісний хор. — Хайль Коаль! Дас іст фантастіш, раз-раз — і на матрас!

— Вперед, сини мої! — посміхнувся Коал.

* * *

Футболу у матчі було ще менше, ніж у цій оповідці. Опиняючись перед суперниками, Томаси Олександровичі шепотіли їм на вухо «Хєндє хох, руссіш швайне!», і від цієї мантри в «юговосточчан» підгиналися коліна, дрижаки викручували тулуб, а здатність до спротиву блокувалася на генетичному рівні. Акінфєєв, одразу отримавши м’ячем по йайцях, скрутився у кутку воріт, обійняв штангу і тихо плакав, доки Хітцльшпєргєри безжально оновлювали його рекорд. Під ревіння трибун Томаси Олександровичі обходили деморалізованих суперників, мов резинових ляльок, хтиво вихилялися перед ними у непристойних фінтах, охоче вели силову боротьбу корпус в корпус (переважно у нижню частину), і заганяли, заганяли, раз за разом по черзі невтомно заганяли шкіряного у ворота. А одразу після фінального свистка заходилися мінятися футболками і приреченими опонентами, ввічливо й сексуально лаючися німецькою. Дехто вів свого бранця до роздягальні, дехто не стримувався і вступав у права власності просто на полі, Іскуза навшпиньки бігав між ними, намагаючись знайти собі німецького господаря, а трибуни шаленіли від захвату.

* * *

На секторі фанатів збірної Юго-Востока панувала гнітюча тиша. Усі стояли у похмурому заціпенінні, і лише один миршавий мущіна у дощовику нещадно лупцював ногами іншого — того самого, у кросівках. Тоді кинув його, побитого і жалюгідного, вхопив телефон і нервово набрав номер: «Ангєла? Как тьі могла? Тьі жє мнє обєщала, тьі клялась, што вашьіх нє будєт!.. Што значіт «іх там нєт»? Ангєла!!!»

На тому кінці поклали слухавку. Миршавий мущіна кинув телефоном об мущіну у кросівках, повернувся і через усе поле з ненавистю вирячився на Коала. На деякий час увесь світ зник, лише вони стояли і дивилися один на одного — один з хижо вишкіреними іклами і неприхованим бажанням висмоктати супернику усю кров, інший твердо і спокійно. Тоді плюгавець рвучко підстрибнув, змахнув крилами, котрі до цього всі сприймали за дощовик, і взяв курс на північ. Замовклий стадіон на кілька секунд накрила двоголова тінь, а тоді знову засвітило яскраве сонце, знову екстатично заревли трибуни, знову почали розпачливо лементувати у душовій переможені, а Іскуза знову почав шкрябатися у двері роздягальні, але його ніхто туди не пускав. Один Коал стояв і мовчки дивився услід крилатій тіні.

Сьогодні він переміг Путіна. Та Коал знав — це лише один бій, справжня битва ще попереду.

===ріжте тут===cut here===лінія отрєза===шплик тоту===ріжте тут===cut here===



Рейтинг записи: 12345


Читайте также

Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena