Санич отримує м’яча дуже незручно, в недодачу. Якби віддали на хід, можна було б, не зменшуючи швидкості, прокинути повз суперника, а там далі вільна зона, пампаси — catch me if you can. Та дзуськи, доводиться рвучко гальмувати, розвертаючися на місці та залишаючи ногу позаду в надії, що розтяжки вистачить. М’яч влучає точнісінько у п’ятку, відскакує і котиться вздовж бровки, Санич закінчує розворот, полишаючи невдаху-опонента за спиною, і біжить навздогін. Швидкість, звичайно, вже не та, але одного бовдура відіграно, а до наступного ще купу часу бігти, є можливість подумати про щось важливе.
«Футбол — це досконала модель суспільства у мініатюрі. Ми бачимо у ньому спільні скоординовані зусилля для досягнення загальної мети, бачимо характерні виробничі відносини, що грунтуються на спеціалізації та розподілі обов’язків, структуру та ієрархію, навчально-виховний процес, природній відбір та соціальні ліфти, навіть суспільний договір, котрий полягає у довірі до колег і тренера. А окремі ознаки — такі, наприклад, як наявність власної території та історично-культурної спадщини — виходять за рамки суто суспільних характеристик і властиві надсуспільним, державним утворенням. Я вірю, саме з гри мільйонів виросте ідеальне суспільство та досконала держава майбутнього»
Поглинутий роздумами, Санич трішечки запізно підстрибує, аби уникнути доволі грубого підкату з боку наступного суперника. Той таки дістає його задертою над газоном ногою — добре, що не шипами, думає Санич під час падіння. Суддя свистить, Санич сам впевнено бере м’яча до рук і підходить до місця порушення, розсуваючи партнерів. Воротар грамотно перекриває стінкою дальній кут, але краєчок видно, можна спробувати вцілити, якщо вдасться гарно закрутити. Короткий розбіг, удар — м’яч елегантно перелітає стінку, пірнає вниз, але лише знущально облизує штангу із зовнішнього боку. Санич розчаровано плює услід круглому зраднику.
«Хто є головним у парі футболіст/м’яч? Хто започатковує процес, а хто є лише німим знаряддям? З одного боку, гра у футбол — це прояв волі, і таким чином ми безумовно підкреслюємо власну суб’єктність у грі. З іншого боку, наші дії зумовлені формою та розмірами поля, воріт, котрі, в свою чергу, залежать від дальності та швидкості польоту м’яча, тобто його фізичні властивості визначають рамки, у котрих ми маємо діяти. А отже, точка зору, що футбол — це спосіб, у якій м’яч грає футболістами, виявляється не позбавленою певного сенсу. Отримуємо чергову серію вічного «chicken-and-egg discussion» — хіба це не цікаво? Як писав Фр*нков, якщо ти довго граєш м’ячем, то колись м’яч почне грати тобою»
Але від власного промаху Санич довго не сумує. Сьогодні грається легко і невимушено, настрій пречудовий — ще б пак, оце якраз повідомили, що Росію не пустили на Олімпіаду. Цієї радісної звістки вистачить надовго, аби життя здавалося світлим і райдужним, попри дрібні непорозуміння на кшталт незабитого штрафного. Головне — що справедливість таки взяла гору над царством брехні та зла, і це гарний знак для кожного патріота Неньки.
«Мене часто запитують, чи не маємо ми антропоморфність недорашок тлумачити як ознаку особистості, вкупі з належними їй певними правами та свободами? Адже сьогодні вже ніхто не заперечує можливість грати у футбол для жінок, негрів, гомосексуалістів та інвалідів-ампутантів, тобто двоногість, вроджена чи набута, вважається достатньою умовою для отримання цього права. Що ж, Діогенів прецендент робить необов’язковим демонстрацію обскубаної пітухзи у якості наочного прикладу, і тому особисто я вважаю, що є достатні підстави визнати такий підхід щонайменше передчасним. Суспільство ще об’єктивно не готове до повернення футболу на Домбас-Арену, це очевидно для кожної розсудливої особистості, не зараженої бацилою ідеалістичного опортунізму Зеленківського штибу»
Попереду двоє супротивників — один трішки глибше іншого. Ну звісно ж, урок засвоєно, тепер проти Санича на фланзі будуть грати з підстраховкою. Гаразд, Санич піднімає голову й шукає варіантів для геніальної комбінації. На протилежному фланзі ворожий захисник надто вже скоротив дистанцію до опонента. Чудово, ловимо розуміння у погляді колеги і відправляємо м’яча у політ. Партнер напроти миттєво стартує, обходячи противника, доки той не зреагував на події, Санич також мчить уперед паралельним курсом. Свій вінгер вже прийняв передачу, прекривати провал на фланзі мчить опорний — і туди, у звільнену ним зону одразу ж йде пас. Прийом, вертикаль урозріз між центрбеками — а туди уже увірвалася Отрадокаменська Блискавка, як люблять називати Санича шанувальники. Чіткий удар низом під опорну воротареві — виймайте!
«Досконала геометрія атаки — ось найвища краса із доступних людському розумінню. У цій гармонії векторів, злагодженості синхронних рухів криються розгадки багатьох таємниць природи. Ось і зараз, виконавши бездоганну діагональ, я стежив за м’ячем у польоті, і за ці секунди до мене прийшло осяяння — я вирішив задачу кубатури сфери! Розв’язання настільки ж просте, як і геніальне, усі бажаючі можуть отримати його від мене на одному з шести сайтів»
Суперник котиться у підкат під Санича. Грає він чисто — точнісінько у м’яч, не піднімаючи ноги від газону, проте на швидкості цього цілком достатньо, аби Санич полетів сторчголов через нього. Хтось із нечислених, до того ж не надто тверезих глядачів щосили свистить, суперник обурено повертається до судді — мовляв, а шо я, я ж не порушував, суддя з подивом дивиться на нього, не розуміючи суті претензій, а Санич користується моментом, підхоплює м’яча й шурує уперед.
«З кожним роком інформаційне середовище стає все більш агресивним та маніпулятивним. То наші предки мали розкіш жити серед фактів, котрі можна було перевірити емпірично — звісно, якщо мали таке бажання. Сучасний світ не дає можливості виробити сталу картину світу — про кожну дрібничку, не кажучи вже про якісь суттєві речі, він висипає нам на голову потік абсолютно протилежних наративів, котрі не просто засмічують наш розум, а й безперервно ведуть боротьбу між собою, вводячи кожного з нас у стан перманентної ментальної шизофренії. Цьому ніяк не зарадиш — бо лиш невелика частка спожитої інформації може бути перевіреною у межах нашого чуттєвого досвіду, і з часом ця частка стає все меншою. Але вийди на футбольне поле — і ти опинишся у світі речей та подій, кожну з яких ти безпосередньо бачиш, чуєш чи відчуваєш на дотик, тобто у світі безперечних, особисто перевірених фактів»
Санич піднімає голову й шукає попереду адресата. Партнери наче й намагаються відкритися, але шось у них з того мало що виходить. Санич знизує плечима і пасує поперек поля центральному захисникові.
«Мене завжди дивувала схильність людей вважати атакувальний імператив певним філософським абсолютом. У цієї болячки сучасного суспільства є різні прояви — від активної, навіть агресивної форми, до прихованої, повзучої, побудованої на зневажливому ставленні до інших концепцій. «Автобус», поблажливо кажуть вони, «антифутбол», хіча у захисній парадигмі немає нічого, що б суперечило правилам гри чи її меті. Концепція силового подолання несприятливих обставин гарно виглядає на розсуд естета-ідеаліста, проте абсолютно нікчемна з точки зору здорового прагматизма. Слід використовувати ті засоби, котрі дозволяють досягти мети з найменшими зусиллями, а схильність до пафосних батальних панорам полишимо естетам, котрі, взагалі-то, самі знаєте хто. Змагальний фактор визначає не найкрасивішого, не найсильнішого, навіть не найшвидшого, а найбільш пристосованого до умов гри, до оптимального використання можливостей. Простіше кажучи, гра забудеться, а результат лишиться»
Повз Санича на усіх парах пролітає партнер. Він усю гру намагається бути поближче до подій, до м’яча, старається заволодіти ним, а якщо це вдається — самотужки пройти усю ворожу команду, обмотати кожного, і добре, якщо не по разу. Схоже, власна команда для нього не існує — лише він і супротивники. Молодий, зелений — зверхньо думає Санич, — кожен у його віці хворіє на егоїзм.
«Вважається, що особистість, тобто почуття «Я» починається з розуміння, що існують «ВОНИ». Але це дуже вузький підхід, бо в результаті ми отримуємо хіба що якогось відлюдного самітника, а людина ж — то істота соціальна. Тому для гармонійного розвитку «Я» поруч з «ВОНИ» особистість має бути знайомою з терміном «МИ». Лише групова ідентичність робить з істоти мислячої людину у повному розумінні цього слова, особистість як члена суспільства. І який механізм соціалізації може бути ефективнішим за гру у футбол?»
Боротьба у ці секунди йде далеко від позиції Санича. Потреби підключатися немає, партнери цілком справляються й без нього, і у Санича є можливість спостерігати за емоціями, котрі переповнюють гравців і вихлюпуються назовні у гримасах, криках, різких рухах та жестах. Жоден театр не зрівняється з цим вихором непідробних почуттів.
«Кожна гра — то ціле життя. Нам дістаються злети і падіння, посмішки фортуни та гримаси долі, моменти щастя та відчаю, любов та ненависть, надія та приреченість — увесь спектр емоційних станів, усі фази життеєвого процесу вкладаються у півтори години. Ми щасливі люди, бо раз за разом встигаємо пережити стільки, скільки не кожному дістається за усе життя»
Ривок партнера за спини захисників не лишається непоміченим Саничем — той одразу закидує м’яча верхом йому на хід. Виходить трошки далекувато, але ближче ніяк — інакше передачу перехопить хтось із суперників. Партнер щосили біжить у точку призначення, але добре помітний пивний животик стає на заваді, і навіть відчайдушний стрибок лише дає можливість дотягнутися до м’яча, але ну ніяк не пробити як слід. Черевань квапливо піднімається, винувато дивиться на Санича, але той лише сміється та показує піднятий догори великий палець — молодець, ти старався, а що не вийшло — то справа десята, не в Лізі Чемпіонів граємо.
«Аматорський футбол — то найліпший, найрафінованіший прояв чистої волі. Мета, котру мають перед собою гравці-аматори, не заплямована жодною з брудних і огидних умовностей, котрі складають собою буденне людське життя. Виходячи на поле, ти залишаєш поза ним усе сміття, котрим засмічує твій розум суспільство. У грі ти повністю вільний, тут немає хтивості, немає матеріального зиску, немає моралі, цієї лицемірної й продажної шльондри, немає пошуку бога і змісту життя — гра сама є змістом і життям водночас. Голісіньке прагнення до перемоги, котре обмежується лише повагою до інших гравців, бо ж саме це вирізняє людину посеред інших тварин…»
На цьому поважні роздуми нахабно перериває суперник — у брудному підкаті він обома ногами гарненько лупить Санича ззаду по ахіллам.
— Тьі, гля, вконєц офуєл?!!! Тьі жє мнє ногі сломал, удод!!!! — репетує в усе горло, Санич, катаючися по траві у передсмертних конвульсіях і демонструючи усім присутнім жахливі каліцтва, заподіяні йому.
— Помогітє мнє встать, гля, я щас єтому дегилу в торєц засажу!!! — сходить на смердючу піну наш герой, соваючи ногами по газону.
Решта гравців збирається навколо Санича, спершись руками в коліна і втомлено відхекуючись — така нагода перепочити, бо вже ж набігалися, хай йому — а його прокльони невтомно розходяться навколо луною, аж птахи, котрі пролітають повз поле, зупиняються в польоті, зачудовано дослухаючися до віртуозної лайки.
====ріжте тут====cut here====лінія отрєза====шплик тоту====ріжте тут====cut here====