Sportarena

Палець

Робот 25 июля, 14:36
157
22
Подписаться на блог
Палець
Заніматєльная матєматіка

    Біль вовтузиться в голові, наче рак у норі — перебирає лапками, крутиться всередині черепа, совається в різні боки, вмощуючись позручніше, нарешті скручується клубочком ближче до потилиці і свинцево застигає там. Санич вичікує кілька хвилин і тоді наважується обережно розплющити ліве око. Трішечки, щілинкою.

    Гірше начебто не стало.

    Тепер друге око — вже трошки сміливіше, практично на повну. Гарно я, мабуть, зараз виглядаю, — тихенько, аби не потурбувати рака у голові, думає Санич — одне око розплющив, а інше начебто і ні, треба їх підрівняти, а то надто некрасиво виходить, наче якийсь грьобаний Далі намалював. І старанно тягне догори ліву повіку, підштовхуючи її щокою й носом.

    — Сматрітє, вродє прасьіпаєтса! — голос Саничу незнайомий. Щось останнім часом надто часто стало таке траплятися — сідаєш пить у добре знайомій компанії, а прокидаєшся, і нікого не пізнаєш. То мабуть вікове, треба якісь краплі попить, бо так і до склерозу недалеко.
    — Говорілі тебе, Бєня, бєй аккуратно. Мог же и ластьі склєіть, шо тогда?
    — Да шо єму будєт, бугаю єтому? А єслі што — сідєть всьо равно Вовка будєт, гагага!
    — Мьі так нє договарівалісь! — третій голос, дуже ображений, такий же незнайомий, як і попередні. — Можєт, ужє Павєлка посідіт?
    — Тіхо ша! — цей голос Санич вже десь чув, відчувається, що він звик командувати, і всі одразу слухняно змовкають. — С вашим базаром мьі тут всю ночь просідім. Костенко, тьі мєня сльішишь?

    Санич намагається повернути голову у напрямку голосу, але щось йому заважає, ніби отой рак, котрий сидить у черепі, впирається клешнями в підлогу. Зараза, треба якось сісти, незручно ж лежати, коли в хаті гості. Спроби з десятої це вдається, на болючій точці черепа пальці замість рака намацують здоровенну гулю.

    — Ну ізвіні, прішлось тєбя нємножко успокоіть, уж больно тьі буйньій, когда вьіпімши. Зато тєпєрь поговоріть спокойно можна.

    Очі Санича поволі починають розрізняти об’єкти оточуючої реальності. Кімната та сама, де увечері він з гарною компанією теревенив за скляночкою самогону, але немає ні Гриця, ні Стиця, ні того зануди Робота — замість них сидить п’ятеро істуканів у темних плащах з капюшонами, тілько очицями хижо блищать з-під них на Санича, та купа металобрухту лежить у кутку. Кремезніший з істуканів підводиться і починає загрозливо підкидати в руках бейсбольну біту — схоже, саме нею і заспокоювали. За вікном глупа ніч.

    — Тьі вообщє понімаєшь, во что вляпался? — не дочекавшись відповіді, начальствєнний капюшон продовжив. — Пока тьі просто писал свои статєйкі, агітіровал протів олігархобола, срался в комментариях с рашистами — єто бьіло забавно и безобидно. Но со врємєнєм твоя русофобская пісаніна стала популярной настолько, что спровоцьіровала Майдан.
    — М-м-м-м-м?… — отетеріло вичавлює з себе Санич.
    — Тьі жє нє в курсє, да?
    — Н-н-н-н-є!… — Санич перелякано крутить головою і будить рака у ній, той дуже незадоволений цим, і одразу починає жорстоко мститися.
    — Ну конєчно. Но тєбє єтого бьіло мало — потом тьі обідєл Путіна. Обідєл нє просто — обідєл кровно, настолько, что в отмєстку тот захватіл Крьім і Домбасс.
    — Х-х-х-х-х…
    — Понимаєшь? Ну а говоріть, как єтімі собьітіямі бьіл нєдоволєн Рінат, я думаю, нє стоіт. Тєпєрь он, Путін і Кадьіров трєбуют у нас твою голову.
    — А К-к-к-кадьіров тут прі чьом? — нарешті здатен на щось зрозуміле Санич.
    — А Кадьіров всєгда прі чьом. — холодно відповідає головний капюшон. — Так што ізвіні, нічєго лічного…

    Фігура з бітою повільно встає й рушає у напрямку Санича.

    — Подождітє, єто што здєсь будєт, убійство? — ображений голос зривається на істерику. — Я на такоє нє подпісьівался, зачєм вьі мєня сюда прітащілі?
    — Ну должєн жє тьі знать, за что сідєть будєш! — на відміну від товариша, кремезному відверто весело.

    В цю секунду, як завжди в момент небезпеки — чи то перед бійкою на дискотеці, чи то коли якась фіфа збирається повідомити йому про майбутнє батьківство — у голові Санича вмикається тривожна сирена: «Аляяяяярм!!!» Переляканий рак ховається під гіпофізом, печінка хутко всмоктує вчорашній самогон (завтра вона нагадає про це, але то буде завтра), час сповільнюється, а думки навпаки.

    — Но вєдь єто нє по-спортівному! — це навіть не соломинка, це лише перша фраза, що прийшла на думку, але ж треба виграти час, тим часом погляд Санича блискавично пробігає по кімнаті, шукаючи хоч якоїсь соломинки. Он же воно! — купа металобрухту ворухнулася, наче сонне тіло, перевернулася і з неї вистромився металевий штир, наче хтось показав усім присутнім фака.
    — Конєшно нє по-спортівному, а тьі как думал! — радісно повідомляє кремезна фігура, зручніше перехоплюючи біту.
    — Подожді, Бєня, — зупиняє його командир, і Санич нарешті пригадує, де саме чув цей голос. — Пусть напослєдок вьіскажєтся.
    — В футболє каждая команда імєєт шанс вьііграть — даже у Рєала, Барсєлоньі ілі… ілі у Дінамо!
    — І как жє тьі, значіт, хочєшь получіть єтот свой шанс? — здається, таки знайшов слабке місце, і у сталевому до цього голосі з’являються нотки сумніву.
    — Давайтє сьіграєм во что-то!
    — В буру! — регоче кремезний.
    — Бєня, тьі жє в прілічном общєствє, пора уже завязать со своімі уголовньімі наклонностямі! Іграть будєм, как цьівілізованньіє люді! — це озивається перший голос, добре чути, наскільки він збуджений. Господар голосу нервово схоплюється на ноги, розстібає плаща — це не дуже добре у нього виходить, бо руки помітно дрижать — виймає з кишені стіл з рулеткою і ставить його на вільне місце, просто на купу металу. Та знову ворушиться — ну точно, Робот, він як почне пить, то не зупиниться доки до стадії металобрухту не насьорбається — з неї знову вистромлюється палець, проте цього разу великий, і Санич розуміє, що то йому знак. Кулька на колесі рулетки ледь помітно дрижить, наче потрапила у магнітне поле.

    — Ну, Ізя, тьі дайош! Тьі что, рулєтку всєгда с собой носіш? — в голосі старшого відчутний сарказм.
    — Гріша, нічєго смєшного я в єтом нє віжу. Мало лі что в жизні случітса, надо бьіть готовьім ко всєму!
    — С кєм мнє іграть? — голос Санича твердий і рішучий. Кольори навколо стають яскравішими, починає грати уявна музика, десь під стелею виникає примарна дівчина, котра захоплено дивиться на  Санича і аплодує йому, а з-під стола починає мигати червонястий вогник, наче хто звідти подає сигнали — життя знову йде за планом Коаала.

    — Можна я, можна, можна? — Ізя аж стрибає від нетерплячки.
    — Ізя, тьі вообщє хоть раз вьіігрьівал? — схоже, що Ізя у Бєні не в авторитеті.
    — Конєчно! Бангуру вон вьііграл, Мбокані, Бля… Биля… ну как его — Бєльанду, вот!
    — Так тьі ж іх потом опять проіграл!
    — Зато Мбокані потом опять вьііграл!
    — Ладно, пусть іграєт, — у голосі старшого чути братерські нотки. — Трі попьіткі, чтоб навєрняка. Вовчік, круті рулєтку! Дєлайте ставкі, гаспада!

    Пригнічений Вовчик, котрий вже змирився зі своєю сумною долею, слухняно крутить колесо.

    — Сємь! — нервово випалює Ізя.
    — Хорошєє чісло, чісло щастья. Но футбольного в ньом маловато, ну развє номєр Шєви, да і всьо, арбутрьі нє оцєнят. — Спокійно дивиться у очі супернику Санич, а тоді нахиляється ближче до столу, наче розмовляє з кимось, хто під ним сидить. — Я ставлю на чєтьірнадцать!

    Металева кулька кружляє навколо барабана, а тоді раптом рвучко стає, наче примагнічена, напроти числа «14». Ізя блідніє так, що це видно навіть з-під капюшона, а Санич спокійно посміхається йому:
    — Шєва — єто очєнь хорошая заявка, вєлікій футболіст, мьі вмєстє работалі в сборной. Но два вєлікіх футболіста лучшє, чем одін. Чєтьірнадцать — єто двє сємьоркі, два щастья — Шєва і Роналду (В цей час примарна дівчина починає пищати від захвату «Рон! Мой ангєл!!! Моя бубочка!!!» і від надміру емоцій постить смайлики в фейсбучєк). Кромє того, чєтьірнадцать — єто состав футбольной командьі, єслі арбітрьі за нас, і сумма цьіфр 5 і 9, а 59 год — год рождєнія Фьодора Чєрєнкова!
    — Ну Ізя, ну вєзунчік! — знущально каже Гріша. — Вова, круті барабан, да уж постарайся — сідєть тєбє, єслі што.
    Вовчик навіть не намагається сперечатися, лише мовчки розкручує барабан.

    — Одіннацать! — з надією каже Ізя.
    — О, єто очєнь футбольноє чісло — колічєство ігроков в командє. Но вьі нє учлі, што єто чісло такжє сімволізіруєт пєнальті, что можєт сьіграть протів вас! — Санич знову нахиляється ближче до столу. — А я поставлю на восємьдєсят восємь! Двє восьмьоркі в суммє дают шєстнадцать, а одін плюс шєсть — єто сємь, то єсть щастьє, Шєва і Роналду («Іііііііііі!!!!» — пищить примарна дівчина й екстатично постить смайлики в фейсбучєк). Восємь умножить на восємь — шєстьдєсят чєтьірє, в єтом году сборная СССР вьішла в фінал Чємпіоната Європьі. Восємьдєсят восємь — колічєство клавіш на мойом піанінє і чісло ігроков на полє во врємя стартового свістка восьмого по щьоту Чємпіоната Європьі 88-го года!
    — Но такого чісла на барабанє нєт! — Ізя остаточно загубився під лавиною фактів.
    — Очєнь дажє єсть! — Санич дістає з кишені дебелого цвяха и дряпає ним напис на секторі «33» так, що з нього виходить «88». Кулька весело котиться по колу, грайливо стрибає на число «11», а тоді підскакує в повітря й падає точнісінько на колишню «33».

    — Є-є-є-є-є-єто нє по правілах… — отетеріло белькоче Ізя.
    — Костєнко, а вьі жулік! — суворо каже Гріша, помітно, що він теж сильно вражений, проте намагається не показувати цього. — Послєдняя попьітка, рєшающая. Вовчік, для тєбя тоже!
    Вовчик тремтячою рукою штовхає барабан.

    — Двадцать сємь! — Ізя має вигляд, мов сходить на ешафот.
    — Год основанія «Дінамо»? Єто бьіло бьі очєнь хорошо, єслі бьі вьі братцьі, нє превратілі нєкогда славньій клуб в полньій ноль. Ноль, сльішитє, ноль! Я ставлю на зєро!!!

    Металева кулька навіть не встигає зробити повний оборот — вона рвучко стрибає у сектор з намальованим на ньому нолем і прилипає до нього так, що аж зупиняє барабан. Фігури в капюшонах заклякло дивляться на рулетку, Санич спокійно посміхається, примарна дівчина плескає в долоні і постить смайлики в фейсбучєк. Раптом з-під столу зі скреготом висовується металева рука — вона показує Саничу здійнятого догори великого пальця, що, вочевидь, має означати перемогу. Металева кулька, котра щойно мертво лежала на «зеро», раптом зривається з місця й примагнічується до піднятого пальця. «Ой гля…» — ледь встигає подумати Санич, перш ніж капюшони обступають його з усіх боків…

    З двору оглушливо кукурікає Пітухза, і разом з його піснею у вікно вдирається перший ранковий промінь сонця. Фігури у плащах, рулетка і примарна дівчина під стелею розлітаюся навколо, немов на них дмухнуло вітром, і розчиняються у сонячному світлі. В очах у Санича темніє й він падає на підлогу.
   
    ***

    Біль вовтузиться в голові, наче рак у норі — перебирає лапками, крутиться всередині черепа, совається в різні боки, вмощуючись позручніше, нарешті скручується клубочком ближче до потилиці і свинцево застигає там. Санич вичікує кілька хвилин і тоді наважується обережно розплющити ліве око. Трішечки, щілинкою.
    Гірше начебто не стало.
    Тепер друге око — вже трошки сміливіше, практично на повну. Гарно я, мабуть, зараз виглядаю, — тихенько, аби не потурбувати рака у голові, думає Санич — та й холєра з ним. Тих поторочених привидів не видно — і це головне. Доки біль трохи заспокоївся, Санич кульгає до столу й ногою штурхає того, хто під ним спить:
    — Падйом, жєлєзяка!
    — Сам тьі жєлєзяка! — лунає знизу обурений голос Гната. — Допілся до галюнов, і другім спать нє дайот!
    Гнат перевертається на інший бік й дає хропака, полишивши приголомшеного Санича наодинці з похміллям.

===ріжте тут===cut here===лінія отрєза===шплик тоту===ріжте тут===cut here===



Рейтинг записи: 12345


Читайте также

01 июля, 12:56
01 июля, 12:56
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena