УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ

Яйця

Робот 17 июля, 21:10
279
69
Подписаться на блог
Яйця
Іх єсть у Коала

Футбол — то завжди піт, кров і бруд. Бруду зазвичай найбільше, особливо на початку зими — вдень сніг тане і бруствер потроху сповзає багнюкою вниз, а вночі на морозі окопи перетворюються у жолоб для бобслею. Боротися з брудом марна справа, та й немає поруч на позиціях тих, кого він турбує. Ну хіба за винятком Стаса — той ще акуратист, ось і зараз, розмовляючи з Полковником, він намагається відчистити бризки багна з новісінького бундесверівського «флекса». Виходить це в нього поганенько.

— Сєрєдіну поля проходім бєз проблєм. А вот дальшє — нікак. В цєнтрє защітьі у ніх пара жєлєзобєтонная — окопалісь основатєльно, поставили «дашку», хрєн подойдьошь… — і наче на підтвердження слів Стаса з того боку лунає знущальна черга ДШКМ, прямісінько над головами, мов хтось на бабусиному «зінгері» вирішив пришити низькі хмари до вершечок дерев.

— А чєрєз флангі пробовалі? — старомодний «дубок» Полковника цього разу прикрашають погони капітана. Його часто посилають до нас із штаба з інспекцією, і щоразу у новому званні — від полковника до лейтенанта. Що таке страшне для цього треба робити, нам невідомо, та й ми і не питаємо, бо ще відповість. Він чолов’яга загалом хороший — але то доки не починає розводитися про політику.

— Пробовалі, конєчно. До углового флажка доходім, і всьо. Подавать то нє на кого. В общєм, сітуаЦЬІя патовая — сєпаров блізко не подпускаєм, но і самі до ворот пройті нє можєм. По ігрє тіпічная нульовка стоіт.

— Вот только іх нічья устраіваєт, а нам кровь із носу побєда нужна! — озивається з пуфіка у кутку окопа Санич. Ото завжди так, доки не подасть голос — хрін ти його помітиш. Камуфляжний турецький светр, котрого Санич, здається, ніколи не знімає, ідеально зливається з окопною багнюкою — він може поставити свого пуфіка просто на бруствер і сидіти на ньому годинами, дивлячись в одну точку, лишаючись непоміченим для усіх.

— Туда бьі із крупного калібра, а, Полковник?
— Да нєльзя, чьортов Мінск… — з досадою у голосі відповідає Полковник, опускає старенького, мабуть, ще дідівського, бінокля і повертається обличчям до нашої позиції. — Є, а что у вас за дьім із бліндажа? Нєужєлі попалі?
— Нє обращайтє вніманія, єто Влад. Влад, у нас гості, вьійді поздоровайся!

Влад — затятий садовод. Навіть на передку він постійно висіває якесь насіння, возиться з розсадою — його стараннями усе навколо бліндажа поросло якимись зеленими кущами. Та ми не скаржимося, навпаки, бо сєпари ставляться до тих кущів зі святобливою повагою і ніколи не стріляють по ним — вочевидь, серед них теж багато садоводів-любителів. Влад вилазить з бліндажа, марно намагаючися сховати в кулаці дебелу самокрутку — з неї валить дим, мов з труби якогось лінкора.

— Полковнік, прівєєєєт! — обличчя Влада розпливається у посмішці, настільки щирій, що лаяти його просто неможливо — навіть після того, як Санич вгадує у газетних літерах на самокрутці свій улюблений номер «Совєтского Спорта». — Коальіч, ну нє сєрдісь, другой бумагі нє нашьол.

Санич тільки мовчки спльовує. Пуфік і підшивку «Совєтского Спорта» він бере з собою щоразу, коли йде в АТО, а робить він це часто, хоч і ненадовго. Справа в тому, що Санич живе по правді, і тієї правди у нього стільки, що ніхто її довго не витримує. Спробували було сплавити його у штаб, але й там Санич не прижився — штабна робота переважно паперова, а в цій галузі плодовитість Санича виявилася просто фантастичною. Він один може видавати на гора таку кількість гаргантюанських текстів певної якості, що на кілька штабів вистачить. Не дивно, що оскаженілі від неочікуваного конкурента штабісти здихалися його за першої ж нагоди. Тому і ходить Санич в АТО максимум на кілька днів, але малу тривалість компенсує частотою. Найбільше з того тішаться Саничеві сусіди — бо ж щоразу проводи і можна побухати на дурняк.

Влад, як він це завжди робить, саме збирається запропонувати усім присутнім пригоститися його самокруткою — і в цей момент поруч вибухає міна. Сергій, що секундою раніше висунувся пошукати вільні зони для атаки, зі стогоном зповзає униз, по обличчю у нього тече кров. Усі разом кидаються до нього, здирають каску, Санич хлюпає з фляжки, змиваючи кров.

— Нє страшно, обьічноє рассєчєніє. Похожє, камєшком попало.
Стас з полегшенням піднімається і витягує мобілу:
— Лена? У нас 300-й. Нєт, льогкий, рассєчєніє, потєря крові, возможно, сотрясєніє. Но ігру на сєгодня закончіл, готовьтє замєну, — дає відбій і каже нам: — Всьо норм, парні скоро будут.

Санич дивиться на Полковника, котрий бинтує голову Сергія, на Влада, а тоді повертається до Стаса, його очі повні рішучості:
— Ляйтєр, дай-ка тєлєфон.

Стас хвильку вагається, тоді простягає мобілу. Санич набирає номер:
— Бортнік, прівєт. Єсть просьба. Да нєт, нє за водкой. Насьіпь із АГСа на одіннадцать мєтров, я тєбє потом отдам. Много нє надо, только шухєра навєді… — повертає телефон Стасу, бере «калаш», прислухається, і лише починають попереду вибухати гранати, одним рухом перелітає через бруствер і зникає у коноплях. Лише пуфік, котрий сиротливо стоїть у кутку окопа, нагадує, що тут щойно був Санич.

Хлопці отетеріло стоять, роззявивши рота у німому питанні. Минає кілька хвилин, тишу над полем розривають автоматні черги — і знову тихо. Першим до тями приходить Полковник:
— Чего стоім? Впєрьод, к воротам!
І першим вискакує з окопа, піднімаючи догори пістолета:
— За Родіну! За Саньіча!!!

***

В бліндажі тісно й гамірно. Адреналін від шаленої атаки ще не відпустив, всім кортить поділитися з оточуючими радістю від перемоги, а оскільки радіють усі, то й галасують теж всі разом, перебиваючи один одного. Двері в бліндаж розчиняються, у них Санич. Натовп замовкає, повертається до героя і розступається перед ним. Санич втомлено крокує до столу, лізе у кишеню і кладе на стіл перед Стасом пару правих вух. Вуха зелені і лускаті, на одному з них набита масть — портрет Путіна.
— Ляйтєр, я б поспал минут триста. Устал что-то.
Стас регоче, всі кидаються обнімати Санича, та так, що він ледве рятується живим.
— Да дайте ж поспать, удодьі, — бурмоче Санич, пробираючись до ліжка. Його полишають у спокої, хай собі спить, попрацював же ж сьогодні, та ще й як, а самі збираються навколо столу — порушувати сухий закон. Ну а шо, привід є, та ще й командир наливає! Ну і хай, думає собі Санич, вкладаючись на ліжко, хай хлопці святкують, а я собі послухаю.

Краще за усіх, як завжди, чути Робота. Він проскочив до чужого карного майданчика услід за Саничем, допомагав йому виключити з гри центрбеків, забив переможний гол, і тепер захоплено переповідає події тієї атаки, звично прикрашаючи їх усілякими фантастичними подробицями:
— І ото Санич влітає до них у окоп, а там вокруг пулємьота сидять оті пітухзи, а він їм такий «Драстє вам у вашій хаті!», і найближчому пітухзі в торєц з носака — на! А вони такі обалдєлі, кричать «Шотакоє? Шо вьі сєбє позволяєтє?», а він їм такий «Прієхалі, нєдорашкі!», і одного по дзьобу, другого по дзьобу, третього по дзьобу, четвертого, усіх, шо там були, чєловєк двадцять, нє, більше, десь сто! а коли всі закінчилися, то узяв їх, попіднімав на ноги, і знову по очєрєді кожного по дзьобу — на тобі, і тобі на, а тоді такий перед ними такий став, розставив поширше руки, і кричить мені «Бєєєєєєєй!!!», а я такий з усієї дурі як ударю — і всі такі як закричать «Гоооооол!!!!»…

— Да, Саньіч мужьік! — чує Санич крізь сон голос Стаса.
— Да, у Саньіча єсть йайца! — долинає голос Полковника, і Санич поринає у приємний сон.

І снять ся йому усілякі героїчні пригоди, як він один обороняє від космічних хробаків Планету Коал, як у рішучій битві долає їх один за одним, відрізаючи на пам’ять у переможених вуха… «Ну вот откуда ушьі у чєрвяков?» — лунає в голові Санича в’їдливий голос Хека, але він на нього не зважає і дивиться свій сон далі, бо там якраз починається найцікавіше — всепланетні почесті на честь Санича, банкети, прийоми, журналісти, що прагнуть взяти у героя інтерв’ю, натовпи коал-самиць фертильного віку, таких еротично пухнастих, котрі намагаються пробратися до його зорельоту через кватирку, щоб якщо не завагітнити від Санича, то бодай доторкнутися до його накачаного тіла, а потім, вийшовши до журналістів, розповідати їм:
— Да, Саньіч — єто мужьік! У нєго такіє йайца!..

====ріжте тут===cut here===лінія отрєза===шплик тоту===ріжте тут===cut here====



Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Добавить комментарий
15 августа, 14:59
747
15 августа, 14:59
15 августа, 12:59
576
1
15 августа, 12:59
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?