Жіпа

До звитяг збірної України за тренерства Шеви всі вже якось звикли. Звикли настільки, що мало хто пам’ятає, з чого все починалося. Пропоную згадати збірну перших днів Шевченка, тих персонажів, навколо котрих будувалася гра команди у ті славні і несправедливо підзабуті часи, та методів, завдяки яким молодий тренер йшов до успіху.

——————————————————————————————————————————

                Дійові особи, у порядку появи:
Стєпанєнко, Ярмолєнко, Ракіцкій, Сєлєзньов та інші — лобуряки.
Андрєй Нікалаіч Шевченко — колишній лобуряка, нині їхній ватажок.
Алєксандр Алєксандровіч Костєц — колишній лобуряка-аматор, нині вчоний мультидисциплінарних наук.
Томас Алєксандровіч Хітцльшпєргєр — колишній лобуряка, нині їхній поціновувач.
Стиць, Гриць і Гнат — гельмінти.

Місце дії — роздягальня стадіону під час перерви футбольного матчу. До роздягальні з лайкою і матюками заходять лобуряки, вони товстожіпі, невиховані, нахабні й неохайні — з усього видно, що то збірна України. «Дєвочкі налєво, мальчікі направо!» — регоче високий блондин, половина лобуряк одразу повертає за ним направо. Друга половина неохоче повертає наліво, при цьому одному з них хтось спритно ставить підніжку, той падає, його з задоволенням топчуть. В цей час до роздягальні заходить Шевченко, за ним заходить якийсь мущіна, усі швиденько всідаються на пуфікі, потоптаний потроху намагається звестися. Шевченко намагається тримати себе у руках, хоча емоції на його обличчі відверто складаються у чотири літери: Ж І П А.

Шевченко: Стєпанєнко, дорогуша, што, єєєє, случілось?
Стєпанєнко, піднімаючись на ноги: Андрєй Нікалаіч, Ярмолєнко опять топтал мою футболку!
Шевченко: Как єто нєкрасіво. А почєму жє тьі, єєєє, лєжал на полу?
Стєпанєнко, крізь сльози: Так в футболкє бьіл я!..
Шевченко: Ну, нє расстраівайся, он жє, єєєє, случайно, просто нє замєтіл. Мьі одна, єєєє, команда, правда вєдь, Андрюша?
Ярмолєнко, молодцєвато: Да, канєшно, так всьо і бьіло.

Півкоманди тихенько регоче. Степаненко, втираючи скупу мужську сльозу, всідається на пуфік.

Шевченко: Нє будєм дєлать, єєєє, трагєдії із пєрвого тайма. У нас єсть єщьо вторая половіна, чтобьі, єєєє, ісправіть положєніє. В єтом нам поможєт научньій, єєєє, подход — во врємя пєрвого тайма руководство ФєдєраЦЬІї пріняло рєшєніє прівлєчь к работє со сборной ікспєрта. Знакомьтєсь — Сан Саньіч, єєєє, Кіздєц.
Сан Санич: Костєц моя фамілія. Здравствуйтє, я учьоньій мультідісЦЬІплінарньіх наук.
Шевченко: Мультівсцьі… дивсцьі… єєєє, плінарньіх?
Сан Санич: Імєнно. Я єкспєрт во всєх мьіслімьіх і нємьіслімьіх науках, поєтому мьі будєм іспользовать всьо могущєство научной мьіслі бєз огранічєній.
Шевченко: А нєльзя лі, єєєє, прімєрчік?
Сан Санич: Канєшно. Начнєм, пожалуй, с псіхології. В пєрвом таймє мьі наблюдалі нєкоторьій нєдостаток мотіваЦЬІі. Поднять єйо в краткострочной пєрспєктівє прощє всєго прі помощі ємоЦЬІй — любві ілі нєнавісті. О любві вам лучшє всєго расскажєт мой асістєнт, спєціаліст по НЛП.
Шевченко: НЛП?
Сан Санич: Да, нєжно-ласковоє программірованіє. А вот, кстаті, і он.

Входить Томас Олєксандровіч Хітцльшпєргєр. Ліва половина команди перелякано дивиться на нього й інстиктивно хапається за жіпи, з розпачу на обличчях зрозуміло, що вони його пізнали.

Ракіцкій: Што, опять в душєвой мьіло под ногі бросать будєт? Ну уж нєт, нас єщьо нікто нє ставіл на колєні!

Ракіцкій кидає в Хітцльшпєрєга пуфіка, те ж саме робить уся ліва половина команди, пуфікі красивою параболою летять через усю роздягальню в напрямку Хітцльшпєргєра з Сан Саничем. Перший тікає у двері, другий ховається під стіл. Шевченко зі словами «Томас Алєксандровіч, єєєє, погодітє!» швиденько вискакує в коридор за Хітльшпєргєром.

Сан Санич, з-під столу, обережно: Как відім, любовь імєєт значітєльньій мотіваЦЬІонньій потєнЦЬІал. Попробуєм іспользовать нєнавість. Прєдставьте вмєсто мєня какого-то нєпріятного вам пєрсонажа, напрімєр, рашьіста.

Права половина команди осудливо гуде, проте пуфіків не кидає.

Сан Санич, вилізши з-під столу, все ще обережно: Ну тогда фошьіста.

Ліва половина команди осудливо гуде, але теж доволі ліниво.

Сан Санич, сміливіше: Ну тогда прєдставьтє, што я — Суркіс.

Ліва половина команди кидається до Сан Санича і намагається віддерти від нього Ярмолєнка, Ярмолєнко з насолодою душить уявного Суркіса, Стєпанєнко користується моментом, аби спробувати тихцем дати мстивого копняка під жіпу Ярмолєнку. Весь цей час з коридору долинає нерозбірливе бубніння — то спілкуються Шевченко та Хітцльшпєргєр. Прочиняються двері, у них постать Шевченка, і усі присутні чітко чують останню фразу, котру каже йому навздогін Томас: «Повторяю, самьій простой путь вьійті із жіпьі — через жіпу!«. Гравці миттю повертають пуфіки на місце, свої жіпи на пуфікі, у роздягальні панує тиша.

Шевченко: Сан Саньіч, давайтє обратімся к, єєєє, болєє мірной науке.
Сан Санич: Конєчно. Я давно работаю над вопросамі гєнєтікі в спортє…

Ярмолєнко, в якого досі адреналін виплескується через край, потроху приміряється пуфіком у напрямку експерта.

Сан Санич: Важно сохраніть цєнньій гєнофонд для будущіх поколєній сборной. Для єтого ігроков, отьігравших опрєдєльонное колічєство матчєй, слєдуєт прівлєкать к оплодотворєнію здоровьіх особєй жєнского пола.

Ярмолєнко деякий час обмірковує почуте, задоволено хмикає й кидає пуфіка в Стєпанєнко.

Стєпанєнко, обурено: А сєйчас за что?
Ярмолєнко: Ну нє пропадать жє пуфіку.
Стєпанєнко, заспокоюючись: Ну тогда ладно. А то я думал, что-то лічноє…
Шевченко: Ідєя, єєєє, встрєтіла одобрєніє в массах, но нєт лі у вас чєго-то, єєєє, нєсколько прізємльоннєє?
Сан Санич: Пожалуйста. Вот, к прімєру, астрологія. Как вам ізвєстно, Марс сєйчас входіт в созвєздіє Рака…
Ракіцкій, кидаючи свого пуфіка в Сан Санича: Да што тьі врьошь!
Ярмолєнко: А нєчєго свойо созвєздіє подставлять, гагага!

Ракіцкій кидає в Ярмолєнка пуфіком Степаненка, Степаненко падає, деякий час команда весело перекидується пуфіками.

Шевченко: Рєбята, давайтє, єєєє, жить дружно! Господін Кіздєц, пєрєйдьом к слєдующєй дісЦЬІплінє.
Сан Санич: Костєц моя фамілія. У нас на очєрєді дієтологія. Учьоньіє щітают, што самоє єффєктівноє срєдство в борьбє с лішнім вєсом — разнообразньіє гєльмінтьі. Могу прєдложить вам бьічьіх цєпнєй, качєство і єффєктівность гарантірую — вьіращівал лічно.

Сан Санич ставить на стіл банку, в ній сидять гельмінти. Вони невиховані, нахабні й неохайні — з усього видно, що то паразити. Гельмінти з хтивими посмішками починають роздивлятися гравців, тицяючи один одному пальцями у найбільш товстожіпих.

Сєлєзньов: Чєго оні на мєня так смотрят?

Сєлєзньов кидає пуфіком в гельмінтів, ті ловлять пуфіка й кидають взад. Деякий час команда і гельмінти весело перекидуються пуфіками.

Шевченко: Трєнєрскій штаб щітаєт єтот мєтод нєсомнєнно, єєєє, дєйствєнньім, но нєсколько, єєєє, прєждєврємєнньім. Нєт лі у вас, єєєє, мєнєє радікальньіх срєдств?
Сан Санич: Конєчно. Большоє колічєство бобовьіх в раЦЬІонє пітанія футболістов позволіт іспользовать рєактівную тягу для кратковрємєнного ускорєнія в мєждуягодічной області во врємя матча.
Шевченко: А вот єто, єєєє, інтєрєсно. В той, єєєє, позітівной атмосфєрє, которую создают поклоннікі нашєй сборной на трібунах, бобовьій, єєєє, допінг будєт нєзамєтньім. Продолжайтє, Сан Саньіч.
Сан Санич, окрилено: Вот мьі нєзамєтно подошлі к вопросам аєродінамікі. Нєзначітєльньіє пластічєскіє опєраЦЬІі могут улучшить обтєкаємость фюзєляжєй наших ігроков.
Стєпанєнко, намагаючись втягнути вуха: А чєго єто вьі всє на мєня смотрітє?
Шевченко: Здєсь єсть, єєєє, раЦЬІональноє зєрно, но оно вряд лі прімєнімо в, єєєє, краткосрочной пєрспєктівє.
Ярмолєнко: А чєго тянуть, прямо щас і подріхтуєм!

Ярмолєнко кидає пуфіка в Стєпанєнко, той ухиляється і пуфік прилітає в Сєлєзньова. Той обурюється, кидає у відповідь свій пуфік, пуфік Стєпанєнко, самого Стєпанєнко, Сан Санича, банку з гельмінтами — вже ніхто не слухає лекцію, бо зайняті більш важливою справою. Роздягальнею літають меблі, бутси, пляшки з водою, Сан Санич та деякі гравці.

Шевченко: Я тут договорілся с господіном Хітцльшпєргєром…

Роздягальню заповнює тиша, всі уважно слухають тренера.

Шевченко: …і по ітогам, єєєє, второго тайма мьі прімєм рєшєніє об індівідуальньіх, єєєє, занятіях по поднятію мотіваЦЬІі с нєкоторьімі ігрокамі.
Сан Санич, обтрушуючи з себе пил: Єто характєрізуєт вас как опьітного псіхолога, Андрєй Ніколаіч!
Ярмолєнко: Пацаньі, нам жіпа!
Сєлєзньов: Хєрасє, кончаєм ЦЬІрк.
Ракіцкій: Домбас порожняк нє гоніт!
Стєпанєнко: А вот зря вьі так, Томас хороший, он нє дєрьотся…
Ярмолєнко: Цьіц!
Сєлєзньов: Цьіц!
Ракіцкій: Цьіц!

Команда гуртом вибігає на поле, обличчя гравців натхненні й зосереджені.

Шевченко: Вот шо вьі мнє, Сан Саньіч, про науку нє рассказьівайтє, а хорошая палка — лучший мотіватор. Правда вєдь, Томас Алєксандровіч?

Завіса.

====ріжте тут===cut here===лінія отрєза===шплик тоту===ріжте тут===cut here====