УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ

«Інколи, щоб провести матч, доводилося дзвонити керівнику поліції»

...

Гравець зі школою Динамо та Кривбасу – Тарас Стретович – про досвід створення клубу на батьківщині Зеленського та причини, чому в Україні важко це зробити лише на ентузіазмі.

«Інколи, щоб провести матч, доводилося дзвонити керівнику поліції»

Кривий Ріг – найбільше місто в Україні без статусу обласного центру, великий індустріальний потенціал якого завжди дозволяв мати хорошу футбольну команду. От тільки коли наказав довго жити класичний ФК Кривбас (призер чемпіонатів України, фіналіст кубка та учасник єврокубків), місто немовби осиротіло. Успішно грає в Другій лізі ФК Гірник – і має своїх вболівальників, але нема-нема чується на трибунах «Кривбас, Кривбас!» Тому з великим інтересом стежать за всіма спробами відродити клуб. Тим більше, була спроба запустити оновлений Кривбас, створювалося навіть громадське об’єднання вболівальників з метою такого відродження.

А одним із амбітних проектів був ФК Кривий Ріг – клуб у «фірмових» червоно-білих барвах, який орієнтувався на місцевих вихованців, мав у штабі кривбасівських легенд і зберігав мрію заявитися на змагання ПФЛ, повернутися на колишній кривбасівський рівень. Втім, після перемоги в обласних змаганнях і виступів у аматорському чемпіонаті України, ФК Кривий Ріг прикро здивував інформацією про зняття з турнірів ААФУ.

Крах надій криворізького клубу змусив замислитися на багато тем – і відносно концепції «народних клубів», і відносно можливості групі ентузіастів (не олігархів!) створити власний футбольний клуб і підняти його до вершин. Про ідеологію, проблеми та припинення існування ФК Кривий Ріг нам розповів незвичайний співбесідник. Тарас Стретович пройшов школу Кривбасу та Динамо, на позиції півзахисника пограв на професіональному всеукраїнському рівні, а потім погодився допомогти в створенні нового, по-своєму унікального для рідного міста, клубу. Він поєднував виступи з роботою спортивного директора ФК Кривий Ріг і заступника голови ГО «Клуб Кривбас», а тому знає все про труднощі та особливості створення та життя футбольного клубу в Україні.

«Доводилося полишати розминку, щоб вирішити питання зі швидкою і правоохоронцями»

Тарасе Андрійовичу, для початку — про вас. Як після виступів за молодіжний склад Динамо та Кривбасу ви вирішили поєднати виступи в ААФУ з керівною роботою в футбольному клубі?

– Народився я у Кривому Розі і у 6 років батьки віддали мене на боротьбу (дзюдо та самбо). Але, як кожен хлопець того часу, мріяв стати футболістом – як Андрій Шевченко. Вже у 10 років потрапив на відбір дітей до футбольної школи Кривбас-84. У ФК Динамо опинився через чотири роки після того, як у складі Кривбасу став найкращим нападником та бомбардиром чемпіонату України, забивши 22 м’ячі у 24 іграх. Після того чемпіонату отримав пропозиції від провідних українських, російських та європейських клубів. Далеко за кордон батьки відразу відмовились відпускати мене, а для того, щоб грати у Росії, довелось би змінювати громадянство, тому мій вибір був між двома найкращими клубами України і я не міг втратити шансу піти шляхом нинішнього головного тренера збірної України.

Я виступав серед професіоналів (у Другій лізі), надивився на змагання УПЛ в турнірі дублерів, а коли повернувся в рідне місто – Кривбасу вже не було. На відміну від багатьох футболістів, отримав юридичну освіту в КНЕУ, а не «фізрука» в «інфізі». До речі, окрема подяка генеральному директору Резо Чохонолідзе, який зрозумів моє бажання і допоміг мені оплачувати моє навчання. Отже, маючи розуміння про організаційну роботу, документальне оформлення, я хотів посприяти в відродженні рідного клубу.

Коли ми формували команду та тренерський штаб нашого нового футбольного клубу, то базовим клубом, із якого запрошували гравців, став ФК Лозуватка – лідер Криворізького та обласного футболу на той час. Власне, і головним тренером цієї команди був Валентин Платонов, а я був гравцем цього колективу. Завдяки президенту клубу Григорію Івановичу Рябикіну, який не став заперечувати переходу тренера та основних гравців під знамена ФК Кривий Ріг, ми усі й перейшли в новий клуб, де я був уже одним із співзасновників. Поєднувати ці дві ролі було не проблемно, окрім декількох комічних ситуацій, коли доводилось полишати передматчеву розминку через організаційні питання (швидка допомога запізнювалась, поліція забула з’явитись і доводилось телефонувати керівнику місцевої поліції).

«Великі підприємства зараз не зацікавлені у фінансуванні спорту»

Яка доля ФК Кривий Ріг нині, після відмови участі в чемпіонаті України серед аматорів? Він продовжить виступи? Чи вдасться його зберегти?

– Наразі футбольний клуб Кривий Ріг продовжує свої виступи у першості міста. Склад команди відчув значних змін. Залишились лише воротар Олександр Плеханов, захисник Микола Боярин та я. Але найголовніше, що тренерами команди залишаються Валентин Вікторович Платонов та Юрій Юрійович Штурко. Зараз команда складається з хлопців 2003 р.н., з якими наш тренер працює змалечку, а позаминулого року вони стали чемпіонами України серед команд Першої ліги ДЮФЛУ, тому маємо великі сподівання на талант цих хлопців. На жаль, після того, як ми зрозуміли, що найближчим часом клуб не отримає статус професійного, лідери команди перешли до Динамо та Дніпра. Але все одно ці хлопці залишаються боєздатним колективом, який ми завчасно, ще з зими, готували до дорослого футболу і заявили їх до участі у Зимовій першості у складі ФК Кривий Ріг-2. Наразі команду збережено і маємо на меті продовжити прогресувати разом з цими хлопцями, щоб дати дорогу їм у професійний футбол.

Причина літніх подій – фінанси? Невже в великому місті нема ентузіастів футболу?

– Звісно, що головною причиною була невпевненість у тому, що зможемо дограти цей чемпіонат до останнього туру, а знятися посеред першості та підвести наших уболівальників, гравців та персонал, а також усіх учасників змагань, ми не могли. На жаль, потрібно визнати, що великі підприємства зараз не зацікавлені у фінансуванні спорту, підвищуючи свою соціальну значимість для міста. Значно легше вирішувати свої підкилимні питання з місцевою владою, аніж надати можливість мешканцям Кривого Рогу проводити своє дозвілля на стадіоні вболіваючи за улюблену команду. Але при цьому хочу подякувати середньому бізнесу, який 2 роки нас підтримував.

«Щоб грати на аматорському рівні, по мінімуму треба мати від 700 тисяч – 1,2 мільйона річного бюджету»

 Ваш досвід роботи з народним футбольним клубом був позитивним чи негативним? Чи можливий такий клуб в Україні?

 Точно можу сказати, що це позитивний досвід у моєму житті. Перший сезон, під час якого ми стали переможцями Суперліги Дніпропетровської області, був надзвичайно цікавим та емоційним, а у вирішальному матчі останнього туру чемпіонство було здобуте на полі вже на той час дуже міцного та значно багатшого ВПК-Агро. Величезна кількість вболівальників не тільки на домашніх, але й на виїзних матчах свідчила, що ми знаходимось на вірному шляху. Можу сказати, що за нинішніх економічних умов створення суто народного футбольного клубу є нереальним. Шкода, але ми до цього не готові, як фінансово так і ментально.

 Як ви розвивалися? Через внески членів чи спонсорські кошти? Який % займали суто людські, членські внески?

 Спочатку це були суто внески членів нашої громадської організації, але бюджет, як і амбіції клубу, щомісяця ставав більшим, тому з часом стали долучати спонсорів – підприємства та власники компаній Вікант, Агафон та Файно.

 Що являє собою річний бюджет такого клубу, як ваш? По мінімуму, скільки треба, щоб грати на місту/область та ААФУ?

 Річний бюджет клубу – це поняття досить широке. Все залежить від того, яке завдання стоїть перед клубом, де територіально знаходиться клуб (якщо місто – то тут є багато гравців, якщо село – то потрібно запрошувати приїжджих і, відповідно, більше платити їм та оплачувати дорогу), яка матеріальна база кількість персоналу, маєте свій транспорт чи ні і ще багато нюансів. На прикладі нашого клубу можу сказати, що наш бюджет був одним із найменших в аматорах, та середнім, коли ми здобули перемогу в обласній Суперлізі. Зі свого досвіду можу сказати, що для участі в Аматорському чемпіонаті мінімальний бюджет має бути 1,2 млн гривень, перемога в області нам обійшлась у майже 700 тисяч гривень, а для вдалого виступу у першості міста потрібно 400 тисяч.

 Кажуть, нині на аматорському рівні є клуби, де платять гравцям по 50-100 тисяч гривень на місяць. У чому ж причина, що вони не поспішають на профі-рівень?

 Наскільки я знаю, зараз таких, щоб до 100 тис., вже немає, хоча раніше дійсно були. Але дійсно є такі клуби, де разом із преміями гравці заробляють до 50 тис. грн. на місяць. Чому вони не хочуть грати вище? Це, в першу чергу, відсутність інфраструктури, адже вимоги до аматорського клубу мінімальні, також, звісно, витрати по утриманню навіть цього ж самого колективу за цих самих фінансових умов через ведення офіційної бухгалтерії, завдяки нашій податковій системі, збільшує витрати на зарплатню майже вдвічі. Звісно, потрібно збільшувати персонал. Якщо на аматорському рівні це тренер та 18 гравців, то на професійному – це 25 гравців та близько 20 осіб персоналу. Ну і ще однією з головних причин, яку бачу особисто я – це бажання президентів таких клубів перемагати тут та зараз будь-якою ціною: вони краще забажають бути першими у містечковому змаганні, аніж бути в середині чи внизу турнірної таблиці на вищому рівні, хоча, знаючи деякі приклади, яких змогли вмовити йти вгору, то ці амбіції президента, навпаки, штовхали клуб до стрімкого розвитку.

«Вирішили грати під назвою ФК Кривий Ріг до того часу, поки сам уболівальник не скаже, що ми гідні імені Кривбас»

 Футбол у Кривому Розі – який його стан? З одного боку, зберігся клуб Гірник і повернувся на всеукраїнський профі-рівень. З іншого, є легенди про умови занять дітей в звичайних ДЮСШ міста – застаріле покриття, потріскані блоки, все обвалене, не ремонтоване… Де правда?

 Криворізький футбол – то дуже болюче питання для мене. Дійсно, є приклад Гірника: у них були скрутні часи, вони вимушені були на вершині своїх досягнень знятися із професійного футболу, а зараз вони відродились і стали ще сильнішими, аніж були. Найголовніше – поступово, крок за кроком, розвивається інфраструктура клубу, зараз велику увагу вони приділяють своїй академії і навіть було створено команду U-19, тому можу тільки висловити свою повагу та побажати успіхів президенту Гірника Костянтину Федоровичу Караманицу.

З іншого боку, дійсно жодних умов для занять спортом та, власне, футболом немає. Легендарний стадіон «Металург», на якому грав Кривбас та Дніпро проводив свої європейські матчі, вже багато років знаходиться в аварійному стані, інший стадіон – «Спартак», на якому можна було б тренуватись та грати матчі, також вже багато років закритий і нам обіцяють реконструкцію. А більше, окрім бази Гірника та її домашнього стадіону, грати ніде.

Дякувати Богу, нарешті відкрили поле зі штучним покриттям на запасному полі стадіону «Металург», за яке доводилось боротися разом із батьками футбольної школи, що налічує майже 500 учнів та іншими небайдужими особами. Ви собі навіть не уявляєте, яке це щастя для дітей і це дійсно допомога у розвитку футболу, але ж для такого довгого міста, як Кривий Ріг, таке футбольне поле має бути хоча б у кожному районі. Рівень нашого дитячого футболу за останні роки значно знизився. Правда полягає в тому, що держава та місто на сьогоднішній день абсолютно не зацікавлені у розвитку спорту, а тим більше – професійного, тому єдина надія на приватних осіб, які мають любов до спорту та готові вкладати власні кошти. До речі, щоб підвищити зацікавленість таких осіб, було б чудово прийняти Закон «Про меценатство в спорті».

 Ви позиціонували ФК Кривий Ріг як клуб, який певним чином продовжує традиції Кривбасу. Навіть сайт ваш так називався. Чому не вдалося взяти це ім’я? Чому славний клуб виявився нікому не потрібен і його не змогли відновити?

 Із самого початку створення клубу постало питання назви та як себе ототожнювати відносно зниклого з футбольної мапи Кривбасу. Нами було прийнято рішення створити футбольний клуб під назвою «Кривбас-Кривий Ріг», але, щоб не паплюжити ім’я славетного Кривбасу у змаганнях «першості бані», вирішили грати під назвою ФК Кривий Ріг до того часу, поки сам уболівальник не скаже, що ми гідні імені Кривбас і про це було заявлено з самого початку. До речі, було приємно, коли на деяких матчах вболівальники починали вигукувати вже саме Кривбас. Чому клуб виявився не потрібним тут декілька причин. Ми змогли створити ажіотаж навколо клубу, завдяки нашим партнерам наші матчі транслювались онлайн на 1 Міському телеканалі, клуб став впізнаваним у місті, але для подальшого розвитку, як я казав раніше потрібні зовсім інші фінансові можливості, а великий бізнес та місцева влада до сьогодні нас не підтримали.

 Було кілька спроб відродити Кривбас. І всі — марні. З вашим рідним клубом — все?

 Я впевнений, що футбольний клуб Кривбас рано чи пізно буде відроджений, адже це завжди була головна візитівка міста. Дивлячись на те, що тепер ми ще маємо президента з нашого міста, то покладаємо надії, що все ж таки Володимир Олександрович, як особа, що сама полюбляє спорт, посприяє відродженню славетного клубу, а ми залюбки йому у цьому допоможемо.

«Зеленський із Краповим любить іноді побігати у футбол»

 Зеленський – Президент України. Міський футбол це відчув?

 На сьогодні президенство Зеленського жодним чином не вплинуло на криворізький футбол, але ми розуміємо, що, мабуть, у перші свої дні йому було не до футболу, а були більш важливі питання. Тому все ще маємо надію, що позитивні зміни все ж таки відбудуться і це стосується не тільки професійної команди Кривбас, але й дитячо-юнацького футболу, масових занять спортом, а найголовніше спортивної інфраструктури міста.

 Які спогади від Зеленського в спортивному середовищі його рідного міста? Він чи хтось його колег із Кварталу-95 цікавився футболом?

 У дитинстві Зеленський футболом не займався, але зараз цікавиться та разом з Юрієм Краповим любить іноді побігати у футбол. Точно знаю, що актор Кварталу-95 Міка Фаталов дуже полюбляє футбол і навіть ставав чемпіоном Луганської області, також назвав свого сина Ліонелем на честь аргентинського футболіста Мессі. Не знаю, жартував чи ні, але Олександр Пікалов казав, що мріє щоб його син став футболістом. Багато футболістів спілкуються та навіть товаришують з акторами.

 Які ваші плани на найближчий час? Що плануєте стосовно клубу й футболу?

 Сьогодні важко щось загадувати на майбутнє. Маю сподівання, що у державі найближчим часом відбудуться суттєві зміни, що дасть новий поштовх у розвитку спорту та власне криворізького футболу!




Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Добавить комментарий
Новости Футбола
вчера, 19:41
686
вчера, 19:41
09 декабря, 13:35
409
09 декабря, 13:35
18 ноября, 14:49
357
18 ноября, 14:49
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?