Роздягальня в тролейбусі, стадіон – народна будова. Як жили футбольні команди в радянські часи?

...

Ми послухали байки, горбилі та веселі історії на зустрічі футбольних ветеранів.

Роздягальня в тролейбусі, стадіон – народна будова. Як жили футбольні команди в радянські часи?

Ярослав Смілянський, Sport Arena

Вони виходять із приміської електрички, збираються на привокзальній площі невеличкого містечка – й відразу стає зрозуміло: це – команда. Нехай вони притрушені сивиною, наче раннім осіннім снігом, нехай зодягнені не в спортивні костюми, а в звичайні куртки та пальта, але є щось знайоме в тому, як два десятки чоловіків прошкують вулицею, як тримають сумки на плечах, як ступають в напрямку ресторану.

Вони зібралися в той вечір, щоб відзначити 40-річчя перемоги в чемпіонаті області. Їм є що згадати, а ми стали їх попутниками в цій подорожі «машиною часу». Ностальгуючи за футболом епохи, що вже проминула, ми вирішили на прикладі команди пісківського «Рубіна» розповісти, як створювалися, жили та перемагали команди в українському футболі радянського періоду.

«Динамівська трава та тролейбус замість роздягальні»

– Ми молоді були, футбол любили безмежно, – розповідає нам Леонід Лавриненко. Це він був ініціатором створення команди та зведення стадіону в селищі Пісківка Бородянського району Київської області. – Я грав на позиції воротаря в командах «Шахтар» (Дзержинськ), «Старт» (Чугуїв), «Авангард» (Орджонікідзе), а коли через травму в 23 роки завершив виступи, то опинився ніби на роздоріжжі. Пограти, як слід, не встиг – футболом ще не надихався, тому вирішив повернутися в рідне селище й спробувати зробити щось хороше тут. На той час уже існував Пісківський склозавод – флагман промисловості району. Мене взяли туди на посаду інструктора зі спорту, але робити ніби як було нічого – в селищі на той час були втрачені традиції, кілька років навіть не було своєї футбольної команди, пустував старий стадіон біля водокачки. Довелося створювати команду та будувати нову арену з нуля.

7 листопада 1970 року ми створили футбольну команду «Рубін» при склозаводі. Вона поступово зростала, розвивалася. Дійшла до всеукраїнського рівня. Але спочатку грати не було де, бо старий стадіон в селищі був занедбаний. Я почав ходити на прийоми до начальства – пояснювати, що за короткий час вдалося підтягнути футбольний актив, зібрати місцевих хлопців, команда росте – а грати ніде. Обходив усі інстанції, аж поки мені затвердили всі документи й дали «відмашку» для старту будівництва. Роботи почали фактично в 1972 році, але йшли вони важко – з затяжними паузами. Закінчили стадіон в 1975 році. 9 травня того року ми його відкрили.

– Це було, як тоді говорили, «народне будівництво»?

– Саме так. Як тільки знайшли підходящу ділянку неподалік від школи, а також заручилися підтримкою селищної ради, відразу ж взялися за роботу. Все діставали по дещицях. Бульдозер попросили в склозаводу – він до нас на об’єкт приїде, трішки кучугури піску позгортає – як уже викликають його назад на підприємство. Так і їздив усе літо бульдозерист – то у нас трішки пориє, то на заводі.

Земля у нас поліська, піщана. А для хорошого газону родючий ґрунт – це одна з найважливіших умов. Що робити? Метнувся я в колгосп «Нове життя», попросив допомоги. За два роки десятки машин ми перевозили на стадіон – із колгоспу, з прибережжя річки Тетерів. Працювали, не покладаючи рук – але коли наставав період засівання чи збирання урожаю, стадіон «затихав», агротехніку відкликали назад у колгоспи. Просив односельця-тракториста хоча б вночі приїжджати з колгоспного поля на стадіон. Ще не було освітлювальних мачт, то доводилося ледве не навпомацки трактора водити по полю.

В повітрі – Леонід Лавриненко

Металеві конструкції огорожі дістали в райцентрі, в вихідні нам їх зварювали заводчани. Вони ж переобладнали некондиційні труби. Там же, в Бородянці, дістали старий списаний тролейбус – десь, колись, через шефські підприємства він до нас і використовувався як тир, а потім нам дістався. Ми до нього підвели електрику, спершу роздягальню в салоні тролейбуса облаштували. Там перевдягалися будівничі стадіону, а попервах – навіть футболісти. Але умовою участі в змаганнях вищого рівня була наявність справжньої роздягальні – тож до дебюту оперативно зробили двоповерхову адмінбудівлю.

Читайте також: Майстри стандартів, грізні бомбардири та чорнороби футболу: збірна півріччя в ААФУ

– Навіть зараз не так просто знайти деякі специфічні матеріали та техніку для футбольних об’єктів, а тоді як викручувалися?

– Справді, такої особливої методології ще не існувало. Мені дуже допомагали порадами агрономи київського «Динамо», з якими мав честь познайомитися. Їхні уроки я, самоук, запам’ятав і потім уже на практиці вдосконалював свої знання. І агроном «Динамо» мені допоміг дістати ту ж траву, яку садили на київському стадіоні. Як виявилося, її вирощували в селищі Глеваха Київської області. Там я її й дістав. На привезення першої партії зі стадіону «Динамо» футболісти «Рубіна» скинулися по 2,50 карбованці на таксі, так ми й привезли кілька мішків у Пісківку. Потім з Глевахи навезли ще. Трава прийнялася настільки добре, хоч це й було моє перше поле, що ми на цьому стадіоні приймали юнацьку збірну СРСР із Заваровим, Лютим і Литовченком, кілька фіналів обласних змагань, матчі першості УРСР. А пізніше, в сезоні 1997/98, навіть київське «Динамо» з Лобановським, Каладзе, братами Маковськими приїздило в Пісківку, щоб зіграти товариський матч з нашою друголіговою командою «Система-Борекс» (Бородянка). Зірки динамівські в красивому клубному автобусі ледве дісталися до стадіону, бо Пісківка – велике селище, де багато вуличок із перетинами та різкими поворотами. То навіть спеціально до траси виїздив наш легковик, щоб зустріти дорогих гостей.

Фінал Кубка Київщини 1979: «Рубін» і «Кристал» виводить на поле арбітр ФІФА Микола Балакін

Для нас стадіон – це було не просто місце, куди прийшли, зіграли й розійшлися. Це наш дім був. Ми там і днювали, і ночували, і своїми руками все робили. Це зараз команда може вирішити турнірне завдання, а тоді задуматися, а де ж грати. А в наші часи ні про які завдання не могло бути й мови, якщо не зроблено свого стадіону. Отож, ми дуже чекали завершення будівництва, до того часу навіть ціле коло грали в гостях за домовленістю з суперниками, щоб зберегти побільше матчів для своїх вболівальників. За наступних 40 років стадіон прийняв приблизно 600 матчів.

«Крос о пів на третю ночі та 20 донорів біля дверей лікарні»

Футбольна команда трудового колективу Пісківського склозаводу з’явилася восени 70-го, але назву її придумати довго не могли. Посприяла вболівальниця із відділу ОТК – саме вона запропонувала назву «Рубін», яка всім сподобалася.

А от арифметика виступів була дуже простою: заправити солярою «Ікарус», який вибили через якісь шефські обміни, й забезпечити гравців добовими в розмірі 2,50 крб. В інший час футболісти нічого не отримували, за винятком капітана команди Щербини – гравця з досвідом виступів за команди майстрів, дружину якого  влаштували на роботу (це й була «неоголошена» плата), а також запрошеного з сусіднього Ірпеня Удалова – колишнього гравця «Шахтаря» (він мав «доплату» 20 крб).

Попри безкоштовність виступів, «Рубін» набирав оберти: здобув три срібні та одну бронзову медалі, перш ніж виграти чемпіонство Київської області 1979 року. «Фінальну пульку» (так тоді називали фінальний груповий турнір) приймав Яготин, саме його команда вважалася фаворитом. У вирішальному матчі «Рубін» після двох вилучень переграв по пенальті місцевий «Кристал» – після двох голів братів Остринських героїчно виступив і воротар Дмитро Мойсеєнко, який парирував два післяматчевих пенальті.

Читайте також: «Інколи, щоб провести матч, доводилося дзвонити керівнику поліції»

На той час Бородянський район був єдиним в УРСР, який виставляв у першості колективів фізкультури відразу дві команди. І якщо спершу «Рубін» приймав суперників у райцентрі, то з появою власного стадіону просто окрилився. «Хлопці довго чекали можливості грати на своєму стадіоні, – розповідав Леонід Лавриненко. – А коли ще виявилося, що газон у нас буде найвищого класу, то їх було просто не спинити! І гості приїжджали, навіть такі імениті, як Петро Безносенко чи Євген Котельников, і говорили нам компліменти – що, мовляв, такий скромний район, а дві команди зробили й поля такої високої якості підготували!».

«Рубін» змагався з суперниками, серед яких – і нинішні учасники Favbet Ліги. Тим не менш, старався тримати рівень. А коли ні – бували «наслідки». Нерідко, повертаючись із виїздів, прямо посеред ночі, команда давала по кілька кіл навколо стадіону. «Пів на третю ночі, стадіон ледве видно в скупому світлі ліхтарів, а ми даємо крос. Нормально?! І витримували, і не жалілися, і грати виходили з задоволенням!», – в один голос пригадують ветерани футболу.

Всі найкращі речі в світі – безплатні. Не купиш за гроші лояльність, відданість, любов до клубних кольорів і футболки. Пізніше, коли потрапив у лікарню ветеран команди Петро Павленко, здивований хірург запитував по всьому відділенні – «Та кого це мені привезли? Що це за депутат чи бізнесмен? Уже 20 чоловік зібралося, всі запитують – куди здавати кров для нашого товариша?». А це були якраз рубінівські одноклубники…

«Біба, Іштоян і гол головою – лежачи»

Ознака вищої поваги – «футбольне прізвисько». Селищного голову Пісківки Анатолія Рудниченка іменують Марадоною. Технічного атакувального півзахисника Анатолія Шевченка – Бібою. Стрімкого флангового півзахисника Володимира Шульгача – Іштояном. Саме він розповідає дуже потішну історію зі своїх виступів.

– Відскакує мені м’яч так, що опиняюся прямо перед порожніми воротами. Дивлюся – суперники позаду, воротар відіграний. Ідея «прилітає» миттєво. Кидаюся на газон, лягаю на живіт і ось так головою й відправляю м’яча за лінію! Але рефері не дав «попіжонити», гол не зарахував. Чи апелював я? Та ні, той матч ми вигравали. Покуражився, потішив народ. Та й усе.

Долі футболістів «Рубіна» дуже різні. Нема вже на світі Миколи Клокуна та Анатолія Остринського – на їхню пам’ять проводилися турніри-меморіали. А от колишній форвард команди Віктор Талько став благочинним бородянського благочиння, протоієреєм православної церкви. Олександр Клокун – директором місцевої гімназії, заслуженим педагогом. Микола Сліпенко багато років був сільським головою на Макарівщині. Анатолій Демченко очолював як тренер «Машинобудівник», «Рубін» і ФК «Бородянка». Дмитро Мойсеєнко багато років працював на склозаводі – в гарячому цеху. На роботу щодня ходив досить значну відстань, сумарно – як навколо екватора. Втратив пальці на виробництві, але навіть так грав воротарем – і як грав!..

Слава «Рубіна» – це 1970-ті роки. А наприкінці того десятиліття в сусідній Бородянці піднявся екскаваторний завод, який мав величезні виробничі потужності та великі фінансові можливості. Утворена біля підприємства футбольна команда «Машинобудівник» запросила до себе лідерів пісківського колективу, повторила досягнення «Рубіна» на обласному рівні та перевершила – на всеукраїнському. Першою з команд Київщини, бородянська здобула Кубок УРСР. Пізніше, вже під назвою «Система-Борекс», грала в Другій і Першій лігах ПФЛ, аж поки, в зеніті своїх успіхів, не припинила існування через фінансові проблеми.

Організатор і багаторічний головний тренер «Рубіну» Леонід Лавриненко працював у цьому клубі тренером воротарів і будував поля оновленого бородянського спорткомплексу, як і низки інших об’єктів у Київській, Львівській, Харківській, Житомирській областях. У 2008 році саме він керував роботами з реконструкції газону стадіону «Рубін», який будував у 1975-му. Зараз Лавриненко приходить повболівати за «Рубін» у об’єднаному чемпіонаті Бородянського та Макарівського районів.

У селищі Пісківка, яке після адмінреформи та децентралізації стає центром Пісківської ОТГ, діє досить велика ДЮСШ. Команди клубу «Рубін» беруть участь у чемпіонаті Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Селище завершує процес отримання статусу курорту, тож сподівається приймати збори та турніри за участі інших клубів. Словом, майбутнє у футболу в Пісківці, як сподіваються, є. Тим не менш, історію тут вшанували святковим зібранням ветеранів клубу, які 40 років тому вперше в історії «Рубіну» виграли чемпіонат Київської області. На них, їх старосвітський, але душевний футбол, орієнтуватиметься молодь, яка гратиме зовсім у інших турнірах.




Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Добавить комментарий
Новости Футбола
28 декабря, 13:35
445
28 декабря, 13:35
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?