І тут в повітря злітає декілька бокалів пива. Напій розплескується по пабу, потрапляє на людей, але усім байдуже. Червоні оживають, обіймаються і з новою силою заряджають за команду. «Юнайтед, Юнайтед, Юнайтед», — скандують вони. А я тим часом думаю, що це, мабуть і є рай.
Ман Сіті — Ман Юнайтед 3:1. Як це було
***
Дербі Манчестера закривало насичену уїк-ендову програму в Манчестері. У п’ятницю був відкритий Різдвяний ярмарок, у суботу відбувся бій між Тоні Беллью та Олександром Усиком, а матч Сіті та Юнайтед мав стати своєрідною кульмінацією вихідних. Матч за місто, не інакше.
Оскільки матч відбувався на Сіті оф Манчестер Стедіум, уболівальникам Юнайтед резонно дивитися таку гру або в гостьовому секторі, або не на стадіоні взагалі. Тому для більшості рішення було одне — поїздка в паб, десь неподалік Олд Траффорда.
У самому Манчестері в переддень матчу куди більше було людей з символікою Сіті. І це, в принципі, нормально. «Молодше покоління зараз активно вболіває за Сіті, бути вболівальником Юнайтед — не дуже модно», — переконує 47-річний Скотт, прихильник Червоних з 35-річним стажем.
Намагаються нажитися на туристах місцеві ділки, які продають матчеві шарфи. Стартова ціна — 10 фунтів. І це ще треба поторгуватися. Але попит на них є — туристів на дербі Манчестера приїхало чимало. І за кого вони здебільшого вболівають? Ага, за Сіті.
А хто ж підтримує Юнайтед? У клубному магазині перед грою більшість відвідувачів — азіати. Вони фотографуються в формі, ходять на екскурсії в музей, купляють чимало речей і про щось радісно говорять між собою. Більшість з них не знає, що з години на годину розпочнеться Дербі Манчестера, вони просто знають про Манчестер Юнайтед. Цього достатньо.
Ситуація змінюється, якщо відійти буквально на 20 метрів від Олд Траффорд. Увесь квартал в червоних кольорах, навколо безліч пабів. Але майже усі вони закриті. «Деякі паби біля стадіону працюють лише в день домашньої гри, інші — не в неділю. Коли ж у місті Дербі, то більшість власників пабів відправляється на стадіон, відповідно вони не працюють», — пояснює бармен закладу The Bishop Blaize.
Біля Олд Траффорд — це чи не єдиний робочий паб в день Дербі, тому сюди стягуються прихильники Юнайтед з усього міста. Уже за годину до початку матчу усі сидячі місця зайняті, а люди охоче п’ють пиво.
На екранах матч Челсі проти Евертона — Альваро Мората забиває гол, який відміняють через офсайд. «Є-єєє», — проноситься залою. За Челсі тут не вболівають.
Чим менше до гри, тим більше людей заходить в паб. За півгодини до початку матчу, як за свистком, хтось один затягує «Fuck off City», і цей запал миттєво лунає з кожної точки в пабі. Для фанів матч уже розпочався.
«We will fight, fight, fight for United, Till we win the Football League», — скандують вболівальники перед початком гри, а потім затихають. Під час хвилини мовчання на згадку про жертв Першої світової війни у пабі абсолютна тиша, до подібних речей в усій Британії ставляться з повагою, годі вже й казати про футбольних фанів. Після її завершення — оплески і новий шквал криків на підтримку Юнайтед. Ймовірно, так виглядає рай.
Уже на перших хвилинах матчу паб ділиться на дві частини — тих, хто що стоять і постійно щось скандують, і усіх інших. Їх поєднує дві речі — декілька випитих пінт пива і любов до Юнайтед.
Перший пропущений гол шокував багатьох, але фани не замовкають. Буквально за секунду вони затягують: «Юнайтед, Юнайтед, Юнайтед». Здається, голосніше навіть, ніж при стартовому свистку.
До кінця першого тайму Червоні нічим не вражають, стартовий запал поступово сходить, а під час перерви люди активно обговорюють шанси команди врятувати гру. «Тут без шансів, ми не зможемо переломити гру. Матч з Ювентусом вимотав футболістів», — жаліється 35-річний Дауд. На момент розмови він випив уже чотири пінти пива. А одразу після гри схожі слова скаже Жозе Моуріньйо, який, здається, не випивав до та під час гри.
Другий тайм починається провально — швидкий пропущений гол, 0:2. Ще не всі фани встигли прийти з перекуру чи туалету, а ситуація геть інша. Цього разу паб завмер не на секунду, а на добрих десять — розчаровані очі шукали підтримки в інших, але там було таке ж розчарування. Залишалося лише знизати плечима і замовити ще пива. Схоже, це найкращий вихід.
Криків стає все менше з кожною хвилиною, аж до виходу Ромеро Лукаку. «Romelu Lukaku, he’s our Belgian scoring genius», — підхоплюють фани, а форвард уже за хвилину заробляє пенальті. Цей момент дає імпульс, люди починають бити руками по столу, стукати ногами в підлогу.
До м’яча підходить Антоні Марсіяль, розбір, удар, гол. Одразу ж в повітря злітає декілька бокалів пива. Напій розлітається по пабу, потрапляє на людей, але усім байдуже. Червоні оживають, обіймаються і з новою силою заряджають за команду. «Юнайтед, Юнайтед, Юнайтед», — скандують вони. А я тим часом переконуюся, що це, мабуть і є рай.
Запалу вистачило хвилин на десять. У цей проміжок часу чи не найчастіше співали пісню про 20 чемпіонських титулів МЮ. Як виявилося, це були уже конвульсії. Сіті витримав удар, знову перевів гру на половину поля Юнайтед, а наприкінці забив третій гол. «Тьфу», — пронеслося пабом і декілька людей одразу ж пішли геть. Рай поступово перетворюється на випалену землю.
«F*ck off City», — зарядили востаннє фани, а за декілька хвилин прозвучав фінальний свисток. Жодних оплесків чи негативних емоцій — усе було висловлено під час матчу.
***
«They’re still Shitty, you know, mate», — хлопає мене по плечу якийсь чоловік. Не встигаю дізнатися, як його звати, але запитую, скільки він випив. «7 пінт», — каже він, посміхається і йде геть.
Покидає паб й більшість інших людей, що стояли і скандували за Юнайтед. Залишаються ті, хто сидів і дивився футбол. Вони переключаються на життєві теми, забувають про матч. Цього разу місто Синє, а Червоним доведеться змиритися і чекати наступного шансу. А поки усе, що в них залишається — це 20 чемпіонських титулів.
Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)
Источник: Sportarena.com