Sportarena

Вище голови

За годину після фінального свистка в 225-му мерсісайдському дербі, який зафіксував нічию, Брендан Роджерс був звільнений з посади менеджера Ліверпуля. Sport Arena підводить підсумки роботи спеціаліста, який свого часу знову змусив Коп мріяти.

Вище голови - Чемпионат Англии

Брендан Роджерс, Getty Images

Брендан Роджерс запрошує журналістів до свого кабінету і гостинно пропонує їм каву та солодощі. Заради зустрічі з інтерв’юерами він щойно залишив звану вечерю за участю Її Величності Єлизавети ІІ, але на розмову це жодним чином не впливає. Північноірландський спеціаліст охоче розповідає про своє захоплення європейським та бразильським футболом, яке він успадкував від батька та дідуся і яке стало визначальним у становленні його поглядів на гру. Відтак відповідає на запитання про те, чому свою футбольну освіту він вирішив здобувати в Іспанії: “Мене цікавив [місцевий] етос технічної послідовності”.

Майстерно підбирає слова Роджерс і тоді, коли мова заходить про його досвід співпраці з Жозе Моурінью. Тоді, у тісному кабінеті на тренувальній базі Суонсі, майбутній менеджер Ліверпуля зарекомендував себе спеціалістом, що зважує кожен наступний крок із урахуванням сформованої системи цінностей.

У жовтні 2015-го Брендан Роджерс залишає Анфілд зовсім іншою людиною.

Чергове свідчення того, наскільки безжалісним і нетерплячим насправді є футбол. Болючий удар для всіх вболівальників Ліверпуля, що повірили у можливість появи в Мелвуді нового велета британського тренерського цеху. Та насамперед – драматична історія людини, яку врешті-решт зламали обставини.

Усім добре відома історія: втомившись від надто дорогої ностальгії Кенні Далґліша, інвестиційна компанія Fenway Sports Group, вирішила зробити ставку на спеціаліста з чітким баченням розвитку футбольного проекту. Модний на той час менеджер, Роджерс зробив собі ім’я проривом зі Суонсі в Прем’єр-лігу і міг запропонувати американським власникам Ліверпуля стратегію розвитку на основі того, що він називав своєю філософією. Її імплементація, певна річ, потребувала часу, але підтримка роботодавців дала змогу менеджеру зробити заяву про те, що належним чином підсумки його діяльності можна буде оцінити за три роки. Врешті саме стільки часу команді Джона Генрі знадобилося для того, щоб підвести підсумки роботи Роджерса з Червоними. Та навіть найбільш запеклі критики 42-річного фахівця визнають, що подібний погляд на його історію грішить надмірними спрощеннями.

Річ у тім, що за чотири неповних роки на Анфілді Роджерс створив чотири різні команди, і жодну з них, насправді, не можна було повною мірою вважати “командою Роджерса”. У сезоні 2012/13 він отримав карт-бланш на все, що стосувалося власне ігрових аспектів роботи, і зумів прищепити Ліверпулю так зване “небезпечне володіння м’ячем”. Необхідність суттєвого оновлення складу і постійні обмеження на трансферному ринку (пригадати хоча б історію з невдалою спробою мерсісайдського клубу підписати нападника Фулгема Клінта Демпсі), втім, внесли свої корективи, і сезон команда Роджерса зрештою закінчила на сьомій сходинці в турнірній таблиці.

Вкрай важливий для становлення північноірландця в статусі менеджера команди Прем’єр-ліги, перший сезон в Ліверпулі переконав Брендана у тому, що на цій посаді йому не уникнути компромісів. Роджерс приймав рішення попрощатися з уособленням Ліверпулю Далґліша Енді Карроллом, але за першої ж нагоди визнавав, що не гарячкував би з цим, якби знав про те, що йому не вдасться знайти заміну до зачинення трансферного вікна. Проявляти справжню гнучкість менеджерові довелося вже в наступному сезоні, коли Рахім Стерлінг, Даніел Старрідж і Луїс Суарес змусили Роджерса переглянути свої погляди на побудову гри і фактично зробили те саме, що дозволило Барселоні завоювати в минулому сезоні требл – із команди, яку визначає лінія півзахисту, Ліверпуль перетворився на команду з нападниками на провідних ролях. Принципово, щоправда, це нічого не змінило: певна річ, Червоні провели надзвичайно яскравий сезон і повною мірою використали свій атакувальний потенціал, але врешті вони зупинилися за крок від історичного титулу Прем’єр-ліги.

Каталонські мотиви знову почали пробиватися ще до того, як за Суаресом прийшла Барселона. “Те, як ти граєш, завжди має більше значення, ніж результат”, – міг втішити себе Роджерс цитатою Йохана Кройффа. Висловлювання ж самого Брендана після сумнозвісного падіння Стівена Джеррарда з украй розсудливих раптом перетворилися на без перебільшення комічні – а чи то публіка почала сприймати їх вже через зовсім інші фільтри. Як пік цієї метаморфози – реакція менеджера на нещодавні звинувачення у тому, що він втратив контроль над своєю командою. “Я той самий хлопець, який майже виграв чемпіонат, тільки кращий”, – без дещиці іронії заявив Роджерс, вочевидь, маючи на увазі випробування, які він пройшов у минулому сезоні. Та правда полягає в тому, що він не впорався із жодним з завдань минулого року. Повернення на європейську арену, битва на кілька фронтів і вирішення ситуації зі Стівеном Джеррардом – все це спричинило комплексну проблему, яку Роджерс вирішити не зміг.

Суперечивши зі своїми принципами, він переходив до варіанту тактичної побудови з трьома центральними захисниками, погоджувався на “поміркований ризик” із підписанням Маріо Балотеллі і був змушений схилятися до прагматизму в матчі проти Реала на Сантьяго Бернабеу. Роджерс, який свого часу заявляв про те, що єдиним його “планом Б” є “намагання зробити кращим “план А”, почав більш охоче йти на компроміси. Пов’язано це було не стільки зі змінами у свідомості Брендана, скільки з обставинами, в яких йому довелося працювати. Делегування повноважень з кадрової комплектації команди так званому “трансферному комітету”, в якому він був лише одним із членів, стали першим кроком в обмеженні його обов’язків, звільнення ж асистента Коліна Паско та тренера першої команди Майка Марша за підсумками минулого сезону не залишило з цього приводу жодних сумнівів.

З екосистеми Ліверпуля Роджерсу витискали поступово. Та вистачало у колишнього менеджера Вотфорда і Редінга і нагод зміцнити свої позиції на Анфілді. Потенційних точок зламу, ясна річ, можна виділити одразу кілька, проте, як і у всьому, що останнім часом стосується червоного Мерсісайду, зрештою все повертається до того сонячного дня в кінці квітня 2014-го.

Головний герой того дня Стівен Джеррард в нещодавній автобіографії стискає цю точку зламу до однієї миті: вагаючись про те, чи варто поставити під сумнів “наївний” план Роджерса на матч проти Челсі і запропонувати відстояти нічию, капітан зрештою не наважується цього зробити. Менеджер був переконаний, що його підлеглі здатні перемогти у вирішальному матчі, залишившись собою, і заразив цією впевненістю команду. Та, як відомо, фінали створені не для того, щоб грати в футбол – вони створені для того, щоб у них перемагати. Неабияка символічність: дорогу чемпіонському Ліверпулю перекрив звірячий прагматизм Челсі Жозе Моурінью; гнучкість підвела Роджерса саме в той момент, коли він вирішив довіритися інстинктам.

Критично важливий, насправді той момент не став визначальним у періоді роботи північноірландця в Ліверпулі. Драматичність вчорашнього прощання FSG із Роджерсом полягає, перш за все, в тому, що менеджер втратив роботу саме в той момент, коли команда під його керівництвом нарешті починала набувати обрисів його стилю. Зустрівши влітку 2012-го перші труднощі на трансферному ринку, переважна більшість футболістів у складі теперішнього Ліверпуля була підписана вже за Роджерса. Понад те, відсутність умовного Джеррарда чи Суареса дозволяла менеджерові займатися побудовою свого проекту, який не залежав би від впливу одного (хоч і великого) виконавця. Ліверпуль зразка початку цього сезону, з зіграною лінією оборони і Крістіаном Бентеке на вістрі атаки, епізодично демонстрував те, що в англійській пресі жартома називали “чистою есенцією Брендана Роджерса”. Та перші ж проблеми, пов’язані з індивідуальними помилками в захисті, акліматизацією Бентеке і необхідністю награвати здорового Даніела Старріджа, спонукали тренера до нових експериментів.

Історія з придбанням 32-мільйонного Бентеке, насправді, є вельми показовою. Абсурдне на перший погляд – рішення витратити серйозні кошти на нападника, який левову частку своїх голів забиває з другого поверху, – насправді воно виявилось втіленням усього трирічного періоду роботи Роджерса з Червоними. Про жодну зраду принципів орієнтованого на володіння м’ячем футболу не могло бути й мови, адже люди, які називали нападника збірної Бельгії “обмеженим футболістом”, вочевидь, або ніколи не бачили Бентеке в грі, або не чули головного тренера бельгійської національної команди Марка Вільмотса. Свого часу він віддавав Крістіану перевагу перед більш популярним Ромелу Лукаку якраз через те, що він значно краще взаємодіяв з технічними футболістами групи атаки.

Про що свідчив цей крок Роджерса, так це про те, що він більше не мав наміру обмежуватися одним варіантом побудови гри. “План Б” тепер виявився дешо більш витонченим. Залучаючи до гри нового габаритного нападника, Роджерс справді залишав у кишені варіант із переходом до більш прямої гри (і відсоток виграних єдиноборств після стандартів і введення м’яча в гру голкіпером Ліверпуль справді суттєво підняв). Однак насамперед ставка на Бентеке – допоки він не вибув з гри через пошкодження – сигналізувала про готовність менеджера адаптуватися до нових вимог.

Симптоматично, що втратив свого дев’ятого номера Роджерс у тому ж матчі, в якому до стартового складу повернувся Старрідж. Про чинник фортуни у цьому випадку згадувати недоречно – необхідність постійно обходитися без своїх найкращих футболістів визначала увесь період роботи британця на Анфілді, і перманентні травми підопічних були чи не найменшою з його турбот. Втративши минулого літа Суареса, цього року він був змушений попрощатися з Джеррардом і Стерлінгом. Та зрозуміло, що це не проблема винятково Роджерса. За останні кілька років Ліверпуль повинен був змиритися з тим, що втримати гравців світового рівня він не може. Той же Джеррард називає чи не найбільшою помилкою Рафаеля Бенітеса рішення погодитися на трансфер Хабі Алонсо до Реала, але чи справді клуб міг втримати футболістів штибу Алонсо, Маскерано, Торреса тощо – запитання ще те.

Сувора правда: Ліверпуль давно вже втратив можливість на рівних конкурувати з сильними футбольного світу, а найбільш красномовно про статус команди свідчить її п’яте місце в Прем’єр-лізі за зарплатною відомістю. Великий клуб давно вже живе за новими правилами, але прощатися з ілюзіями про вчорашню велич і тверезо оцінювати ситуацію досі не хоче. Вихід в Лігу чемпіонів, не кажучи вже про сезон з реальною боротьбою за чемпіонство, насправді, був для клубу стрибком вище голови.

Інша справа, що цей стрибок червоному Мерсісайду подарував саме Брендан Роджерс.

Sport Arena


Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena