Ballon d’Or. Епізод Четвертий. Польський Наполеон

Фото - medias.lequipe.fr
В четвертій частині нашого циклу читайте про дивовижну подорож Раймона Копа з шахти на футбольний Олімп.

Після Першої світової війни промислові райони північно-східної Франції лежали в руїнах. Ландшафти Галлії втратили свою красу та могли б стати натурою для деяких з сучасних постапокаліптичних фільмів. Ненаситний бог війни забрав цвіт французької нації. Для того, щоб оживити економіку, країна була змушена шукати робочу силу на стороні. У вересні 1919 року Франція підписала договір з новоствореною польською державою, згідно з яким польські робітники могли отримати легальну роботу в Галлії. Для багатьох з них це був останній шанс для того, щоб поставити сім’ю на ноги. І вони намагалися його використати. На початку 30-х років 20-го століття кожен п’ятий з мігрантів, які приїхали у Францію, був вихідцем з Польщі. Звичайно, що для поляків не було хороших посад. В регіоні Нор-Па-де -Кале вони отримували чорну не лише в переносному, а й в прямому значенні цього слова роботу. Ніхто з місцевих не мав жодного бажання спускатися під землю, а в поляків не було іншого виходу – праця шахтарів передавалася з покоління в покоління. Трудові будні робітників цього потойбічного царства прекрасно описав Еміль Золя в своєму творі «Жерміналь». Шахтарська реальність була далекою від тієї романтики, з якою ми асоціюємо Францію.

Поляки намагалися покинути шахтарську рутину, оскільки підземникам небагато платили, до того ж для них, як і для саперів, перша помилка могла стати останньою. Своєрідним соціальним ліфтом, який міг підняти наших сусідів на вищі щаблі французького суспільства, був футбол. Так в 1986 році L’Equipe опублікувала інформацію, згідно з якою 6 % гравців, які виступали за збірну Франції з моменту її утворення в 1904 році, мали польське коріння. В фіналі Кубка 1949 року між Лансом та Ліллем 9 гравців, які потрапили до стартового складу, були вихідцями з Польщі. Одним з тих, хто завдяки футболу зійшов на французький Олімп, став Раймон Копачевський. Головним фактором, який змушував його невтомно працювати над собою на тренуваннях, було бажання більше ніколи не спускатися під землю.

Фото - uefa.com
Фото — uefa.com

Він народився у 1931 році в шахтарській родині. Дід Раймона був гірником в Польщі, а потім після переїзду вже в Франції, батько та рідний брат тата також опанували цю складну професію. Молодший Копачевський не демонстрував в школі ніяких успіхів ні з математики, ні з історії, ні взагалі з будь-яких інших предметів. Згодом Копа намагався виправдатися, що він погано вчився через те, що йому було важко розуміти французьку. Родина Копачевських залишилася вірною католицькій вірі та розмовляла вдома лише польською. Зважаючи на все вищезазначене, не потрібно було бути Нострадамусом, щоб передбачити, яке майбутнє чекало на Раймона. «Я бачив, як мій батько та брат працювали. Коли їм потрібно було йти в ранкову зміну, вони вставали о четвертій. Мати заварювала їм каву. І вони йшли на шахту, я знав, що ця жахлива робота теж скоро буде моєю. Мене не тішила ця перспектива, але мені було вже 14, та я розумів, що моїм батькам потрібні гроші». Вже після того, як Копа спустився під землю, він не втрачав надії «піти вгору».

Майбутній футболіст мріяв стати електриком. На жаль, незабаром з’ясувалося, що в рідному місті Не-ле-Мін (Новошахтинськ) поляки можуть бути лише гірниками.э

«Я був в п’яти чи в шести електриків, до яких хотів піти в учні і кожного разу в мене було дежавю.

— Добрий день, я хочу найнятися в учні.

— Це чудово. Як вас звати?

— Раймонд Копачевський…

— Раймонд Копачевський…

Посмішка миттєво зникала з обличчя електрика, та атмосфера перетворювалася з невимушеної на офіційну.

— Мені шкода, але ми нічого не маємо для вас

— В мене немає жодних шансів?

— Шкода, але зараз ми дійсно нічого не маємо. В разі того як щось з’явиться, ми обов’язково вас повідомимо. Будь ласка залиште свою адресу секретарю».

Звичайно ніхто з ним так і не зв’язався. Раймону довелося забути про свої мрії та знову спускатися в шахту.

Починаючи з п’яти років, Копа почав копати м’яча. Його першим стадіоном став батьківський сад. Через три роки він продемонстрував неабиякі організаторські здібності та створив першу команду, яка складалася з поляків, а протистояли їм у вуличних баталіях французи та італійці. Молодий талант, який в першу чергу виділявся дриблінгом, не міг довго залишатися непоміченим і в 11 років він почав виступати за юнацьку команду рідного міста. Правда, в той час було не до футболу.

Фото - s2.e-monsite.com
Фото — s2.e-monsite.com

Коли в 1939 році розгорілося полум’я Другої світової війни, то французи не дуже боялися голодного німецького вовка. Оскільки почували себе за лінією Мажино в безпеці, як Наф-Наф в своїй хатинці у відомій казці. Але рейхсвер просто обійшов ці «неприступні» вали і через шість тижнів Франція вже була під нацистським чоботом. Завдяки війні Копа дістав свій перший шкіряний футбольний м’яч (до того він робив круглого з ганчірок, або ж грав олов’яною консервною банкою). Німці час від часу грали в футбол на захопленому стадіоні, декілька разів Копа разом з друзями вдалося викрасти в них пару справжніх м’ячів. Раймон потім напівжартома стверджував, що це був його невеликий внесок в рух Французького Опору проти фашистських загарбників.

З 14 років Копа працював на шахті. Там він провів чотири роки. Батько довіряв йому завантажувати вугілля та штовхати вагонетки. Якось з ним трапився нещасний випадок – в результаті падіння каменю Раймон втратив дві фаланги на пальці. (Для його тата і брата робота на шахті мала набагато гірші наслідки, перший помер від силікозу у віці 56-ти років, другий від тієї ж хвороби у 64 роки.) Після травми Копа дали 6-ти місячну відпустку, а після повернення з неї він вже мав легшу роботу – на поверхні. Але Раймон і далі боявся, що в один жахливий день йому знову доведеться спуститися під землю: «Ще багато років мені доводилося прокидатися по ночах в холодному поту – снилося, що я знову був в шахті». Хоча з часом футболіст згадував, що така важка робота допомогла йому в подальшій кар’єрі. «Я став сильнішим як в фізичному так і в психологічному відношенні». Враховуючи те, що в копальню він більше не хотів, а вченого з нього теж не вийшло, йому довелося сконцентруватися на тому, що в нього виходило найкраще. Гра в футбол стала його щасливим квитком у вищий світ.

Щоправда, не обійшлося без везіння. Його шкільний вчитель був справжнім фанатом футболу, який розгледів в Копачевські унікальний талант. Педагог сказав учневі: «Ви, молодий чоловік, далеко підете, просто вам потрібно докласти чимало зусиль для того, щоб пройти весь шлях до кінця». Вчителю вдалося переконати Раймона взяти участь в конкурсі на найкращого молодого футболіста регіону, а через рік він вже змагався за звання кращого юніора Франції. Конкурс проходив на головному паризькому стадіоні і Копа спочатку не зміг впоратися з нервами, через що опинився на 11-му місці. Потім він зробив ефектний фінішний спурт і вже здавалося не випустить перемогу, але не забив пенальті. (До речі з часом Копа став головним виконавцем 11-метрових вироків у збірній Франції.) Незважаючи на програш, Габріель Ано – головний суддя турніру – назвав його моральним переможцем та спрогнозував фантастичне майбутнє.

Фото - surlaroutedesverts.blogs.lequipe.fr
Фото — surlaroutedesverts.blogs.lequipe.fr

Завдяки цій виставці талантів на Раймона звернули увагу професійні футбольні клуби. У 1949 році він став гравцем Анже, хоча мріяв про пропозицію від Реймса, але вона так і не надійшла. Копа підписав з цією посередньою командою напівпрофесійний контракт, клубне керівництво також пообіцяло йому знайти роботу електрика. Наставник команди обрізав прізвище новоприбулого гравця – так Копачевські став Копа. Адміністрація клубу не була сліпою та миттєво розгледіла плюси юнака: «Дриблінг, фінти, прекрасні за точністю паси (саме завдяки вмінню віддавати асисти він отримав одне зі своїх прізвиськ – «Месьє міліметр»)». Ніхто вже не думав ні про якого електрика, а з Раймоном уклали повноцінну угоду.

Він два сезони провів в Анже, граючи на голову краще за своїх партнерів. Хоча хто знає скільки ще часу йому б довелося провести в другому ешелоні французького футболу, якби доля знову не подарувала йому шанс. В 1951 році Анже грав товариський матч проти одного з грандів – Реймса. Наставник Альбер Баттьо вирішив протестувати Раймона, викликавши його до лав національної збірної. Гра проти іспанців була серйозним випробуванням, яке успішно пройшов Копа. Після цього в Баттьо вже не було жодних сумнівів – Копа потрібно брати. Але тут виявилося, що існує дуже серйозна перешкода на шляху Раймона в Реймс.

В контракті, який Анже уклав з Копа, був один цікавий пунктик – футболіст належав клубу аж до 35-ти річного віку. В ті романтичні часи заштатна команда могла отримати права на володіння топ-футболістом протягом всієї його кар’єри і це лише за 300 доларів. Клуб Раймона вперся і не хотів віддавати його в Реймс, та тут знову йому пощастило. Анже збанкрутував і Реймс отримав його практично задарма. Щоправда трансфер міг зірватися. Тепер вже з вини самого Копа, який захотів за перехід в якості «підйомних» 500 тисяч франків, а президент Анрі Жермен погодився дати лише 300 000. Баттьо вдалося переконати керівника в тому, що Раймон коштує цих грошей і навіть більше.

Прихід Копа змінив Реймс і тепер цей клуб завжди був серед головних претендентів на золото в Франції. Неабияк підсилив Реймс ще один француз з польським корінням Леон Гловацькі. Усі ці фактори допомогли клубу стати наприкінці сезону кращою командою Європи. В Португалії завдяки перемогам над Валенсією та Міланом було здобуто Латинський кубок (попередник Кубка європейських чемпіонів). Тодішня преса не шкодувала компліментів на адресу Реймса, а глядачі розмітали квитки для того, щоб насолодитися «шампанським футболом», який поставив команді Баттьо. Наступний чемпіонат склався не настільки вдало, але, як показав час, це був лише розбіг перед великим стрибком.

Фото - p2.liveauctioneers.com
Фото — p2.liveauctioneers.com

У сезоні 1954/55 Реймс знову не знає собі рівних у Франції, ця перемога до того ж дозволяє йому стартувати в новому турнірі – КЄЧ. До фіналу Копа з партнерами не зустрічав жодного опору – обігравши Орхус, МТК та Хіберніан. У вирішальному поєдинку на французів чекав сам Реал. Реймс двічі по ходу матчу вів з рахунком 2:0 та 3:2, але поступився 3:4. В цьому поєдинку Копа грав з травмою і якби здоров’я не підвело Раймона, цілком реально, що першим володарем престижного трофею став би Реймс. До речі під час фінального матчу Наполеон футболу вже мав на руках підписаний контракт з… Реалом. Порівняння зі своїм видатним співвітчизником Копа удостоївся за прекрасну гру на виїзді проти збірної Іспанії. Французи перемогли, а англійський журналіст Дезмонд Хакет зауважив: «Сьогодні я бачив Наполеона футболу».

Королівський клуб звичайно був не єдиним претендентом на Копа, Мілан теж хотів забрати собі одного з кращих футболістів світу. Але умови контракту з мадридцями більше підходили французу: «Через три роки угоди я ставав вільним агентом. Італійці навпаки, хотіли трансфер, який не дозволяв би мені покинути команду. До того ж Мадрид тоді був найкращою командою світу. Та й моя дружина сказала, що переїзд в Іспанію – прекрасна ідея». Спочатку Копа не міг грати за Реал, оскільки в складі королівського клубу було забагато легіонерів, але незабаром Ді Стефано «став» іспанцем і проблема була вирішена.

Фото - rightbankwarsaw.files.wordpress.com
Фото — rightbankwarsaw.files.wordpress.com

За три роки в Мадриді (1956-59) Наполеон завоював три Кубки європейських чемпіонів, два титули чемпіона Іспанії. Також не бракувало індивідуальних досягнень – чотири роки поспіль він входив в трійку призерів в голосуванні за Золотий м’яч: «бронза» (1956 та 1957 роки), «срібло» (1959) та перемога в 1958-му. (Якщо відкинути двох сучасних футбольних прибульців, нікому не вдавалося протягом настільки тривалого періоду бути в трійці кращих гравців світу.)

Тріумф 1958 року був в першу чергу зумовлений тим враженням, яке зробила гра Копа на шведському мундіалі. Варто зазначити, що довший час відносини Наполеона зі збірною не клеїлися. Так, після провального чемпіонату світу 1954 року з Раймона зробили чи не головного винуватця невдачі галлів. Французи програли збірній Югославії, та посіли третє місце в групі, а журналісти писали лише про Копа: «Занадто маленький, занадто повільний, занадто егоїстичний». Глядачі були ще більш безжальними: «Копа, повертайся в шахту». Хоча якщо зважити на те, що про ту збірну розповідали, що в ній були гравці, яких в бігу на швидкість випереджали масажисти команди, то стане зрозумілим, що причина була зовсім не в Раймоні.

У Швеції Франція стала одним з головних відкриттів турніру, де її усунула зі свого чемпіонського шляху збірна Бразилії. Правда, все в тому поєдинку могло скластися по-іншому. За рахунку 1:1 травму, несумісну з продовженням гри, отримав центрбек Жонке. В ті часи ні про які заміни мова не йшла і селесао добили знекровлених галлів. Тим довелося грати втішний фінал, в котрому французи розтрощили ФРН з рахунком 6:3. Часто головним рекордом того мундіалю називають 13 м’ячів Жуста Фонтена. Але як говорив сам бомбардир: «Чому ви мене постійно хвалите? Що я без Раймона?» І він був правий. Зі своєї чортової дюжини голів дев’ять Фонтен забив після передач Копа – це був вбивчий дует. Ці числа змушують повірити в те, що в словах Раймона, про те, що він може з заплющеними очима віддати передачу на Фонтена і вона обов’язково до нього дійде, якщо і було перебільшення, то зовсім небагато.

Копа визнали кращим гравцем того мундіалю і це при наявності Діді, Пеле, Гаррінчі. А Бернабеу, приїхавши зі Швеції, самовдоволено заявив: «Я повернувся з кращим гравцем світу». Але, незважаючи на численні регалії, Копа не був щасливим в Мадриді, він знаходився в тіні Ді Стефано, до того ж Королівський клуб часто не відпускав француза в збірну. А що б там хто не говорив, поляк Копа був справжнім патріотом Франції. Як потім зізнався Раймон, через його від’їзд найбільше постраждав працівник автомийки. Гравці Реала могли купувати до 100 квитків на матч КЄЧ. Їх Наполеон передавав автомийнику, котрий перепродував «тікети» за набагато вищою ціною. Завдяки цьому машина футболіста була найчистішою в усьому Мадриді.

Фото - 2.bp.blogspot.com
Фото — 2.bp.blogspot.com

Раймон повернувся в Реймс, де їхній дует з Фонтеном знову мав би наводити жах на кіперів всього світу. Проте травма Жуста змусила його завершити кар’єру в 27 років. Та й для Копа все складалося не найкращим чином, крім проблем на футбольному полі в нього сталася трагедія. Від лейкемії помирає його син Дені. Тоді ж в тренера збірної Франції Верр’є виник конфлікт з Раймоном. Коли молодший Копа знаходився при смерті, наставник не дозволив його батькові пропустити тренувальний збір. Раймон, звичайно, відмовився на нього їхати і був відрахований з лав збірної. Все це підштовхнуло Копа виступити з резонансною заявою, про те, що навіть тепер, в 60-х роках ХХ століття, в Франції існує рабство. Невільниками є футболісти, яких можуть, купити, продати. Робити з ними можна все що завгодно, навіть не спитавши їхньої згоди. Чиновники намагалися назвати статті літературною імпровізацією Раймона, яка ніби завдала важкого удару по престижу професії футболіста. Якби це був хтось інший, його б просто зацькували, але не так то просто було впоратися з Копа.

В 1964 році він повісив бутси на цвях. Щоправда, через 6 років з’явилася сенсаційна новина: «Наполеон повертається». Але повернення було символічним. Рідному Реймсу не вистачало одного гравця для того, щоб бути допущеним до чемпіонату і Копа допоміг, навіть в декількох матчах вийшовши на заміну. Після цих «100 днів» Наполеон більше не повертався до професійного спорту. Хоча Жуст Фонтен, який тоді був спортивним директором ПСЖ, пропонував Раймону підсилити його команду. На аматорському рівні Копа грав до 70 років, поки проблеми з правою ногою не змусили його розпрощатися з футболом.

Раймон ще з 1954 року заробляв на своєму імені, запустивши власну лінію взуття. Також він активно торгував газованою водою, спортивними товарами та одягом марки Копа. Після повернення з Іспанії Наполеон став власником газети та готелю. З часом він увійшов до складу правління компанії, яка мала у власності фабрики та магазини. До 60-ти років Раймон займав цю високу посаду.

Після завершення кар’єри йому бракувало адреналіну і він його знайшов. В 1985 році (йому тоді було 53!) Копа взяв участь в якості другого пілота в ралі Париж-Дакар.

У 2001 році він продав з аукціону всі свої індивідуальні нагороди, враховуючи Золотий м’яч та скерував їх в Фонд боротьби з раком. Через 7 років Раймон передав свої авторські права на нову редакцію автобіографії Інститу Раку Гюстава Руссі, який витягнув його доньку з того світу. Французи не забували про свого співвітчизника та відзначили його Орденом Почесного легіону (він став першим футболістом, удостоєним цієї нагороди) та включили його в трійку кращих футболістів країни у ХХ столітті. На початку 2000-х Копа придбав розкішний будинок на Корсиці.

А де ж футбольному Наполеону насолоджуватися життям, як не на цьому острові?

В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?