Sportarena

Безкоровайний міг перейти у Селтік, у Словаччину постійно їдуть українські гравці. Ярослав Зварич пояснює, чому

У Словаччині зараз грають наш чемпіон світу, екс-захисник Динамо та Зорі, а також низка молодих українців.

Безкоровайний міг перейти у Селтік, у Словаччину постійно їдуть українські гравці

Данило Безкоровайний, фото - fcdac.sk

У сусідній з нами країні, як ніколи, гучно зазвучала Україна. Місцева преса пильно стежить за кожним кроком оновленої Нітри – у скромну команду прийшли українські інвестори, які запросили на пост головного тренера знаменитого Анатолія Дем’яненка. У складі місцевого гранда – столичного Слована – чемпіоном цієї країни став колишній захисник Динамо, ФК Маріуполь (тоді – Іллічівця), ФК Олександрія та Зорі Артем Сухоцький.

Загалом, в останні роки наші легіонери тут регулярно в медалях – окрім Сухоцького, це ще були Чередниченко та Третяков, які в підсумку отримали шанс повернутися на батьківщину. Врешті-решт, саме тут, у клубі ДАК 1904 (Дунайська Стреда), грає один із небагатьох молодих українців, які за кордоном мають регулярну ігрову практику в основі – чемпіон світу серед юнаків Данило Безкоровайний.

Читайте також: Андрій Тотовицький: Міг повертатися в Кортрейк, але наразі можливість працювати в Десні із Рябоконем для мене прийнятніша

Словом, тем для бесіди з Ярославом Зваричем було багато. Він – скаут і представник багатьох українських футболістів у Словаччині, а також учасник кількох помітних трансферних процесів останніх років, які дотичні до наших країн.

«Словаки пропонували за Шаповала та Петрова гроші, за які зараз відразу б сказали “так”»

– Давайте почнемо з того, як ви познайомилися зі словацьким футболом?

– Я працював скаутом у луцькій Волині. Наш клуб мав певні перетини зі словацькими колегами – свого часу наша зірка, Олександр Піщур, переходив у Ружомберок, а вже коли я працював – інший словацький клуб всерйоз цікавився двома нашими гравцями (це були лівофланговий універсал Владислав Шаповал і високий центрфорвард Сергій Петров). Пропонувалися досить серйозні гроші, але на той час у нашому чемпіонаті крутилися ще більші, тож їх Волинь не продала. Хоча, повірте, якби зараз такі гроші за них давали – це був би топ-трансфер, на пропозицію про який відразу б відповіли «так».

Зате з того часу я налагодив тісну співпрацю з футбольним клубом Земплін (Михаловце), а пізніше – з ДАКом. З часом ці зв’язки стали для нас взаємовигідними. Мені в Волині, до певної міри, не пощастило – із шести років, які я там пропрацював, заледве не половина припала на період трансферного бану. А я ж – селекціонер. Отже, моя робота пропадала марно. Чимало цікавих гравців, яких за той час вдалося помітити, так і не перейшли в клуб саме через заборону на реєстрацію нових футболістів. Тож, коли після шести років співпраці, ми з ФК Волинь (Луцьк) розсталися, я вже розумів, чим буду займатися.

– Ви були «в системі», знали український футбол зсередини. В чому була його головна проблема щодо кадрового розвитку?

– Ох, їх багато. Назву відразу, наприклад, таку. Наші клуби ніяк не складуть ціни своїм футболістам. В багатьох клубах працюють люди взагалі не футбольні, а їхні рішення ключові. Ставлять особисте на перше місце, немає персональної відповідальності. Буває, приходить офіційний запит на гравця. Пропонують, умовно кажучи, мільйон. Ви свого таланта в Україні в принципі за гроші не продасте. Та й не вартий він поки таких грошей. Але ні! Яка логіка наших клубів? Раз дають мільйон – треба просити півтора, або й два. В підсумку, звичайно ж, трансфер зривається. І потім гравець по завершенні контракту йде далі вільним агентом. Словаки в такому випадку продають футболіста, як гарячий пиріжок. Поки не «охолоне»…

Читайте також: Слава – Україні: які титули здобували наші футболісти в 2019 році за кордоном

– З яких трансферів ви починали?

– Перші мої найпомітніші переходи пов’язані з клубом ДАК 1904. Саме туди перейшли за моєї протекції двоє півзахисників – Андрій Ляшенко із луцької Волині та Максим Третяков із Чорноморця, а також форвард Олімпіка Станіслав Біленький. Загалом, старався шукати гравців із цікавими індивідуальними якостями, але обов’язково молодих. Річ у тім, що словацька Суперліга – одна з наймолодших у Європі (середній вік – 23,6, разом із естонською Премііум-лігою він дійсно найменший серед усіх європейських чемпіонатів, – прим. Sport Arena). Там у вищому дивізіоні вже є гравець 2002 р.н., а хлопці 2001 р.н. – це вже регулярні такі футболісти основи, їх 5-7 щонайменше. Не бояться довіряти молодим.

– Данило Безкоровайний – один із наших чемпіонів світу серед молоді – відбувся на дорослому рівні саме в Словаччині. Як ваш давній знайомець по Волині там опинився?

– То була своя історія. За тренерського штабу Богатиря Волинь відмовилася від майбутнього чемпіона, він подався в Литву. Там, напевно що, втратив півроку. Потім зв’язався зі мною. Я пропонував його у багато українських клубів, але всі відмовляли, і тоді розповів про нього у Словаччині. Безкоровайний – здібний молодий захисник, я надав дані про нього ДАКу, після першого ж тренування його підписали. Спершу відновлював форму в оренді – у клубі Земплін. Це пішло йому на користь. Тренер у нього повірив, він скористався своїм шансом. Зараз Даня – впевнений гравець основи ДАКу. До слова, у збірну його викликали якраз уже зі Словаччини. Хочу окремо подякувати тренеру збірної Петракову Олександру Васильовичу, що повірив в нього, а Дані, що не підвів тренера у самі відповідальні моменти.

– Які вимоги до футболістів у наймолодшої ліги Європи?

– Словаччина хороша тим, що гравці тут не затримуються:) Тутешні клуби не візьмуть безперспективного футболіста, тому що кожен тримає думку, як потім його продавати. Більшість переходів здійснюється на правах грошового трансферу, а не вільного агента. Кожен гравець – це капіталовкладення, а не благодійність. Якщо дивитися на футбол саме так, то клуб старатиметься максимально розвинути свого гравця.

Основні вимоги – це хороша фізична підготовка та антропометрія, наявність індивідуальних якостей, стійкість спортивного характеру. Суперліга Словаччини – змагання атлетичне, силове. Саме тому, можливо, більш легкі й технічні гравці, на кшталт Андрія Ляшенка, тут розкриваються важче. Але хороша сторона тутешнього футболу – ті, хто хоче грати, тут матимуть шанс.

Читайте також: Шапаренко — о планах на будущее: «Поиграть год-два в Динамо, а потом Лестер, Вулверхэмптон, Вест Хэм»

– Словацький чемпіонат – у трійці найбільш «українських» у світі. За кількістю наших легіонерів він поступається лише польському та німецькому. Але чимало наших осідають у нижчих дивізіонах Словаччини, поєднують футбол із навчанням чи роботою. Це благородно, але не дуже професіонально. Загальний статус українського легіонерства через це не понижується?

– Ні. Думаю, словаки все-таки чітко розуміють, що кожен гравець – це окрема історія, а люди, скажімо, з чемпіонатів областей і збірних – різні люди. До того ж, я не чув якихось поганих, дискредитуючих історій. Мені здається, наші футболісти, загалом, себе не ганьбили. До українців у Словаччині ставляться добре.

«Безкоровайного Селтік придбати не встиг. Поки що»

– Наразі 67 легіонерів з України в словацькому чемпіонаті (говоримо про всі ліги). Найближчим часом може стати більше/менше?

– Певні перемовини ведуться. Наприклад, можу анонсувати, що капітан юнацького складу ПФК Львів Артем Вовкун перейшов в один із клубів Суперліги – Земплін. Це здібний 18-річний опорник. Майбутній Бускетс. Саме такі цінуються в Словаччині. Його ровесник, форвард юнацької команди Карпат Максим Гірний, також є гравцем основної команди Земпліна. Є ще відразу кілька молодих українців, яких я влаштував у словацькі клуби вищого дивізіону. Зважаючи на те, що це команди з першої п’ятірки, там спершу треба ще довести свій рівень, між молодіжним складом і першою командою. Хто пробивається – той відбувається як футболіст.

– Ви займаєтеся суто українцями?

– Ні. Наприклад, комерційно найуспішніший наш трансфер – це не українець, а африканець. Рік тому івуарійський гравець Вакун Іссуф Байо, в якого ми свого часу повірили й займалися його розвитком, був проданий ДАКом у Селтік за суму 2,23 млн. фунтів стерлінгів. Плюс є певні домовленості про бонуси. Заодно ми започаткували плідну співпрацю з шотландським грандом.

Для Словаччини – це дуже крутий трансфер. Найкращий продаж легіонера із Суперліги в зарубіжні чемпіонати. Але хочу додати, що вони дуже круто розвиваються – із 10 найкрупніших трансферів словацького чемпіонату вісім здійснено в останніх п’ять років.

– Наприклад?

– Шпорара, яким цікавилося й київське Динамо, Слован продав у португальський Спортинг за 6 мільйонів євро у січні цього року. Це повторення рекорду 4-річної давнини, коли Мілана Шкриняра придбала за аналогічну суму італійська Сампдорія. Крутість Суперліги Словаччини в тому, що практично на кожному матчі там можна зустріти агентів і скаутів зарубіжних клубів. Гравці постійно купляються й продаються: сьогодні він новачок, а завтра – він уже в Фейєноорді, Фіорентині чи навіть Челсі. Нагадаю, що Неманью Матича саме із словацького Кошиця купив лондонський клуб.

Вакун Байо, фото ФК ДАК 1904

– Як було з вашим Байо? Невже Селтік регулярно скрутить і Східну Європу?

– Ну, тут зустрілася наша пропозиція та їхній інтерес. Ми пропонували Байо в низку клубів – зокрема, й українських.

– То інтерес з боку Динамо – не чутки преси?

– Скажімо так, певні розмови були. Але в підсумку Селтік запропонував конкретні умови, які і клуб, і нашого гравця задовольнили. Маю сказати, що я б із радістю відкривав футболістів для наших клубів, але зацікавленості нема. Буває так, що пропонуєш грандам відправити молодого гравця, який у них наглухо не проходить в першу команду, в оренду. Здавалося б, це ж тільки плюс – він обкатається на дорослому рівні, якщо буде вам потрібен – повернете, якщо не буде – продасте (у словаків це просто). Ніт. Відповідь завжди – тільки негативна.

– Найприкріший кейс, пов’язаний з українським футболістом, але все ж у вас не відбувся?

– Після Байо Селтік з нашої подачі почав вивчати кількох футболістів. Дехто з тих, про кого ми доводили шотландцям, підписаний (натяк на Мар’яна Шведа, – прим. Sport Arena). Декого вони не захотіли підписувати. А от щодо Данила Безкоровайного ми мали конкретний оффер від Селтіка, але, на жаль, часу до закриття трансферного вікна лишалося мало, а першу пропозицію його клуб не прийняв. Можливо, подальші перемовини дали б результат, але дедлайн вже зачинявся. Але нічого – все у нас ще попереду.

 «Можливо, шотландська Прем’єр-ліга – не Шведів чемпіонат»

– То раз ви в курсі «шотландської теми», запитаю вашу думку: чому Мар’ян Швед в глухому запасі Селтіка?

– Не думаю, що мені коректно давати оцінку, адже я не є його представником. Можу тільки сказати, що про Шведа в Селтіку дізналися від мене. Якщо про враження зі сторони говорити – те, що чув і бачив – можливо, гравець помилився з чемпіонатом, можливо, не розрахував сили в конкуренції, можливо, йому не вистачає знання мови для адаптації. На мою думку, тут цілий комплекс таких маленьких моментів, які в підсумку роблять загальну картину.

Читайте також: Леннон: «Швед не на том уровне, что другие игроки Селтика»

– Гаразд, ми почули цікавий тезис, що українські клуби не можуть скласти ціну на своїх футболістів. І побачили, що ваш найуспішніший трансфер – це африканець із Словаччини в Шотландію. Отже, у вас новий вектор, не пов’язаний з нашою країною?

– Скажімо так, ми активно працюємо на африканському напрямку. Недавно їздили в Нігерію зі скаутською місією на 10 днів.

– І які враження?

– Чемпіонат у них цікавий, самобутній. Немає елементарних речей, які звичні в Європі – зате гравці грають з душею, з самовідданістю. Усі хочуть проявити себе в футболі, перебратися в багатий чемпіонат і розбагатіти. А це не найгірша мотивація для футболіста – принаймні, зрозуміло, що «пахати» він буде точно.

– Талантами Нігерія не обділена – це відомо. Але ж ринок відомий і є конкуренція?

– Це точно. Наприклад, зустрічали шотландця – главу селекції румунського Клужа. Бачили скаутів багатьох європейських клубів. Дійсно, ринок відстежують. Це дає шанси як клубам, так і гравцям. Ми цікавимося африканськими чемпіонатами та шукаємо цікавих футболістів. Зараз я – партнер у міжнародній агентській компанії «PANNA Sports». Ми активно співпрацюємо з різними клубами Шотландії, Словаччини, Польщі, України та багатьох інших держав. Зокрема, у нас є африканський вектор роботи.

Читайте також: «Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»: український тренер – про європейські школи

– І які новини на африканському векторі?

– Давайте дочекаємося, не будемо забігати наперед. Там багато цікавих гравців 2002-2003 р.н. Можливо, є така ймовірність, деякі з них прибудуть ближчим часом в Україну.

– Чи є зараз в Україні гравець, який був би здатен зацікавити топ-клуби із топ-чемпіонатів?

– Скажу, що наразі в є молодий 14-річний гравець, яким дуже сильно цікавляться із топ-чемпіонатів. Деталі розголошувати поки що не буду.

«Якщо українці на чолі з Дем’яненком збережуть місце Нітри в Суперлізі – це буде велике звершення»

– Від недавніх пір Словаччина – це ще й один із небагатьох світових чемпіонатів, де є український тренер-легіонер. Як справи у Анатолія Дем’яненка в рідному клубі Моравчика та Штоха?

– Турнірне положення у них дуже складне – передостаннє місце, відставання від конкурентів. У двох стартових матчах набрали одне очко, не забивавши – домашня нульова нічия з основним конкурентом і виїзна мінімальна поразка від Землпіна.

– І які їхні турнірні шанси?

– Мені не коректно оцінювати. Скажу так: українці в Нітрі зіткнулися з певними проблемами, зокрема, кадровими, але взимку у клубу не було такого великого, масового посилення.

– Як, загалом, словацька футбольна спільнота сприйняла прихід українського менеджменту та тренера?

– Нормально. Повторюся, до українців у Словаччині хороше ставлення. Нітра потребувала підтримки, якщо вони збережуть місце для команди в Суперлізі – це буде велике звершення.

Читайте також: «У Чорногорії, буває, суперник – два метри зросту. Як з ними боротися на другому поверсі, якщо він на третьому?»

– Нема такого ставлення, що, мовляв, «чужі люди приходять у наш дім забирати наш скарб»?

– Та ні. Гроші є гроші. Інвестиції тут вітаються. Якщо нові люди приводять гроші – їм ніхто поганого слова не скаже.

– Наскільки конкурентний нинішній словацький чемпіонат? Адже чинний чемпіон Слован лідирує із 8-очковим відривом, та й загалом трійка найкращих виокремилася досить відчутно…

– Чемпіонат рівний у тому сенсі, що кожен може виграти в кожного. На лідерство Слована є свої причини. Це клуб зі столиці, з найбільшим у турнірі стадіоном та фантастичними, для Словаччини, зарплатами. Думаю, вони можуть рівнятися з тим, що платять наші клуби УПЛ. Навіть дехто із медалістів…

– А інші що платять?

– У Словаччині зовсім інше ставлення до грошей у футболі, аніж в Україні. Тут у гравця є базова зарплата – це 1-1,5 тис. євро пересічно по лізі. Але далі включається бонусна сітка: потрапив клуб у першу шістку – доплата, забив гравець м’яч чи здійснив асист – доплата, виконав прописаний у контракті норматив із відсотку зіграних матчів – доплата. Гроші в Суперлізі не платяться, а заробляються на полі. Це у нас у 2008-2013 роках розбалували гравців великими грошима. Платили просто за те, що гравець підписаний на контракт. Не враховувалося, яка від нього користь команді, яка його перспективність. Мільйонери сиділи в дублі й були цим задоволені. І хоча зараз цього вже нема, в підсвідомості гравців це все ще сидить.

«У Словаччині не будують величезних стадіонів – орієнтуються на кількість фанів, що реально ходять на футбол»

– Гаразд, до теми словацької. Колись у цій країні грав український форвард Віктор Побігаєв – володар останнього Кубка Чехословаччини. В інтерв’ю тих років він сказав, що його вразила доглянутість і функціональність місцевої інфраструктури. Що там зараз?

– У них до стадіонів зовсім інше ставлення. Не будують 80-тисячну арену, знаючи, що в місті стільки людей не ходить. Тільки у Слована новий стадіон – «Тегельне поле» на 22500 місць, збудований на місці старої однойменної арени. Там 5 зірок УЄФА, грає збірна, приймаються єврокубки. Але в чемпіонаті сам Слован, здебільшого, приймає 5-8 тисяч глядачів. Рідко коли більше. Тобто, стадіон не заповнюється й наполовину. Ще крутий стадіон звели для клубу ДАК (десь на 12,5 тисяч). Але там своя історія.

– Розкажіть.

– ДАК (Дунайська Стреда) – це клуб із регіону з компактним проживанням угорської діаспори. Як і в нас на Закарпатті, Угорщина інвестує туди в бізнес і соціальні проекти. ДАК фінансується відомим бізнесменом Оскаром Віладжі. Він посприяв спорудженню стадіону та супер-сучасної бази для ДАКу, і це все за 2 з гаком роки. Повірте, це просто топ! Це клуб, який стрімко розвивається і має великі амбіції. Йому потрібен новий великий стадіон. Інші ж клуби, окрім грандів, задовольняються ошатними, доглянутими, але все-таки невеликими стадіонами.

– Футбол у Словаччині – це історія все-таки про бізнес чи про кошти меценатів, які ніколи не повернуться?

– Наскільки мені відомо, це все-таки бізнес. І при тому стрімкий і прогресуючий. Клуби шукають всі можливості для заробітку: будують фан-шопи, закликають вболівальників, вигадують всякі програми лояльності для клубних фанів. Знову ж таки, в останні роки звели відразу кілька сучасних, комфортабельних стадіонів. Велике значення для бюджету клубів має продаж футболістів. Саме тому, як тільки з’являється пропозиція, гравця продають. У нас так не вміють: по-перше, український футбольний ринок менш інтегрований у світовий, по-друге, внутрішніх трансферів практично нема, по-третє, у наших гравців нема паспортів ЄС, а відповідно – вони менш конкурентні.

– Ми почули багато хорошого про словацький футбол. В Україні таке можливе?

– Теоретично – так. Просто треба переналаштувати свої сподівання та очікування щодо футболу. Якщо сприймати його, як бізнес, це оздоровить наш чемпіонат і дасть великий поштовх у розвитку наступного покоління гравців і тренерів. Повірте, наші здатні грати на хорошому рівні. Але треба цього хотіти та заради цього тяжко працювати.

За таких умов, думаю, багато наших футболістів «золотої ери» УПЛ після кризи заграли б на набагато вищому європейському рівні. Єдиний український клуб, який я хотів би виділити, це – Рух (Львів) і його президента Григорія Козловського. Вдалося побувати на місці, де зараз зводиться суперсучасна база та академія для футболістів клубу. Дуже приємно це побачити, що людина з шаленим захопленням і любов’ю до футболу це все будує. До речі, побачивши це все я віддав у Рух свого клієнта Миколу Кухаревича, перспективного нападника, маючи при цьому пропозиції по ньому з Європи.


Ставки на спорт от лучших букмекеров, регистрируйтесь и забирайте бонусы.

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena