Безкоровайний міг перейти у Селтік, у Словаччину постійно їдуть українські гравці. Ярослав Зварич пояснює, чому

...

У Словаччині зараз грають наш чемпіон світу, екс-захисник Динамо та Зорі, а також низка молодих українців.

Безкоровайний міг перейти у Селтік, у Словаччину постійно їдуть українські гравці. Ярослав Зварич пояснює, чому

Данило Безкоровайний, фото - fcdac.sk

У сусідній з нами країні, як ніколи, гучно зазвучала Україна. Місцева преса пильно стежить за кожним кроком оновленої Нітри – у скромну команду прийшли українські інвестори, які запросили на пост головного тренера знаменитого Анатолія Дем’яненка. У складі місцевого гранда – столичного Слована – чемпіоном цієї країни став колишній захисник Динамо, ФК Маріуполь (тоді – Іллічівця), ФК Олександрія та Зорі Артем Сухоцький.

Загалом, в останні роки наші легіонери тут регулярно в медалях – окрім Сухоцького, це ще були Чередниченко та Третяков, які в підсумку отримали шанс повернутися на батьківщину. Врешті-решт, саме тут, у клубі ДАК 1904 (Дунайська Стреда), грає один із небагатьох молодих українців, які за кордоном мають регулярну ігрову практику в основі – чемпіон світу серед юнаків Данило Безкоровайний.

Читайте також: Андрій Тотовицький: Міг повертатися в Кортрейк, але наразі можливість працювати в Десні із Рябоконем для мене прийнятніша

Словом, тем для бесіди з Ярославом Зваричем було багато. Він – скаут і представник багатьох українських футболістів у Словаччині, а також учасник кількох помітних трансферних процесів останніх років, які дотичні до наших країн.

«Словаки пропонували за Шаповала та Петрова гроші, за які зараз відразу б сказали “так”»

– Давайте почнемо з того, як ви познайомилися зі словацьким футболом?

– Я працював скаутом у луцькій Волині. Наш клуб мав певні перетини зі словацькими колегами – свого часу наша зірка, Олександр Піщур, переходив у Ружомберок, а вже коли я працював – інший словацький клуб всерйоз цікавився двома нашими гравцями (це були лівофланговий універсал Владислав Шаповал і високий центрфорвард Сергій Петров). Пропонувалися досить серйозні гроші, але на той час у нашому чемпіонаті крутилися ще більші, тож їх Волинь не продала. Хоча, повірте, якби зараз такі гроші за них давали – це був би топ-трансфер, на пропозицію про який відразу б відповіли «так».

Зате з того часу я налагодив тісну співпрацю з футбольним клубом Земплін (Михаловце), а пізніше – з ДАКом. З часом ці зв’язки стали для нас взаємовигідними. Мені в Волині, до певної міри, не пощастило – із шести років, які я там пропрацював, заледве не половина припала на період трансферного бану. А я ж – селекціонер. Отже, моя робота пропадала марно. Чимало цікавих гравців, яких за той час вдалося помітити, так і не перейшли в клуб саме через заборону на реєстрацію нових футболістів. Тож, коли після шести років співпраці, ми з ФК Волинь (Луцьк) розсталися, я вже розумів, чим буду займатися.

– Ви були «в системі», знали український футбол зсередини. В чому була його головна проблема щодо кадрового розвитку?

– Ох, їх багато. Назву відразу, наприклад, таку. Наші клуби ніяк не складуть ціни своїм футболістам. В багатьох клубах працюють люди взагалі не футбольні, а їхні рішення ключові. Ставлять особисте на перше місце, немає персональної відповідальності. Буває, приходить офіційний запит на гравця. Пропонують, умовно кажучи, мільйон. Ви свого таланта в Україні в принципі за гроші не продасте. Та й не вартий він поки таких грошей. Але ні! Яка логіка наших клубів? Раз дають мільйон – треба просити півтора, або й два. В підсумку, звичайно ж, трансфер зривається. І потім гравець по завершенні контракту йде далі вільним агентом. Словаки в такому випадку продають футболіста, як гарячий пиріжок. Поки не «охолоне»…

Читайте також: Слава – Україні: які титули здобували наші футболісти в 2019 році за кордоном

– З яких трансферів ви починали?

– Перші мої найпомітніші переходи пов’язані з клубом ДАК 1904. Саме туди перейшли за моєї протекції двоє півзахисників – Андрій Ляшенко із луцької Волині та Максим Третяков із Чорноморця, а також форвард Олімпіка Станіслав Біленький. Загалом, старався шукати гравців із цікавими індивідуальними якостями, але обов’язково молодих. Річ у тім, що словацька Суперліга – одна з наймолодших у Європі (середній вік – 23,6, разом із естонською Премііум-лігою він дійсно найменший серед усіх європейських чемпіонатів, – прим. Sport Arena). Там у вищому дивізіоні вже є гравець 2002 р.н., а хлопці 2001 р.н. – це вже регулярні такі футболісти основи, їх 5-7 щонайменше. Не бояться довіряти молодим.

– Данило Безкоровайний – один із наших чемпіонів світу серед молоді – відбувся на дорослому рівні саме в Словаччині. Як ваш давній знайомець по Волині там опинився?

– То була своя історія. За тренерського штабу Богатиря Волинь відмовилася від майбутнього чемпіона, він подався в Литву. Там, напевно що, втратив півроку. Потім зв’язався зі мною. Я пропонував його у багато українських клубів, але всі відмовляли, і тоді розповів про нього у Словаччині. Безкоровайний – здібний молодий захисник, я надав дані про нього ДАКу, після першого ж тренування його підписали. Спершу відновлював форму в оренді – у клубі Земплін. Це пішло йому на користь. Тренер у нього повірив, він скористався своїм шансом. Зараз Даня – впевнений гравець основи ДАКу. До слова, у збірну його викликали якраз уже зі Словаччини. Хочу окремо подякувати тренеру збірної Петракову Олександру Васильовичу, що повірив в нього, а Дані, що не підвів тренера у самі відповідальні моменти.

– Які вимоги до футболістів у наймолодшої ліги Європи?

– Словаччина хороша тим, що гравці тут не затримуються:) Тутешні клуби не візьмуть безперспективного футболіста, тому що кожен тримає думку, як потім його продавати. Більшість переходів здійснюється на правах грошового трансферу, а не вільного агента. Кожен гравець – це капіталовкладення, а не благодійність. Якщо дивитися на футбол саме так, то клуб старатиметься максимально розвинути свого гравця.

Основні вимоги – це хороша фізична підготовка та антропометрія, наявність індивідуальних якостей, стійкість спортивного характеру. Суперліга Словаччини – змагання атлетичне, силове. Саме тому, можливо, більш легкі й технічні гравці, на кшталт Андрія Ляшенка, тут розкриваються важче. Але хороша сторона тутешнього футболу – ті, хто хоче грати, тут матимуть шанс.

Читайте також: Шапаренко — о планах на будущее: «Поиграть год-два в Динамо, а потом Лестер, Вулверхэмптон, Вест Хэм»

– Словацький чемпіонат – у трійці найбільш «українських» у світі. За кількістю наших легіонерів він поступається лише польському та німецькому. Але чимало наших осідають у нижчих дивізіонах Словаччини, поєднують футбол із навчанням чи роботою. Це благородно, але не дуже професіонально. Загальний статус українського легіонерства через це не понижується?

– Ні. Думаю, словаки все-таки чітко розуміють, що кожен гравець – це окрема історія, а люди, скажімо, з чемпіонатів областей і збірних – різні люди. До того ж, я не чув якихось поганих, дискредитуючих історій. Мені здається, наші футболісти, загалом, себе не ганьбили. До українців у Словаччині ставляться добре.

«Безкоровайного Селтік придбати не встиг. Поки що»

– Наразі 67 легіонерів з України в словацькому чемпіонаті (говоримо про всі ліги). Найближчим часом може стати більше/менше?

– Певні перемовини ведуться. Наприклад, можу анонсувати, що капітан юнацького складу ПФК Львів Артем Вовкун перейшов в один із клубів Суперліги – Земплін. Це здібний 18-річний опорник. Майбутній Бускетс. Саме такі цінуються в Словаччині. Його ровесник, форвард юнацької команди Карпат Максим Гірний, також є гравцем основної команди Земпліна. Є ще відразу кілька молодих українців, яких я влаштував у словацькі клуби вищого дивізіону. Зважаючи на те, що це команди з першої п’ятірки, там спершу треба ще довести свій рівень, між молодіжним складом і першою командою. Хто пробивається – той відбувається як футболіст.

– Ви займаєтеся суто українцями?

– Ні. Наприклад, комерційно найуспішніший наш трансфер – це не українець, а африканець. Рік тому івуарійський гравець Вакун Іссуф Байо, в якого ми свого часу повірили й займалися його розвитком, був проданий ДАКом у Селтік за суму 2,23 млн. фунтів стерлінгів. Плюс є певні домовленості про бонуси. Заодно ми започаткували плідну співпрацю з шотландським грандом.

Для Словаччини – це дуже крутий трансфер. Найкращий продаж легіонера із Суперліги в зарубіжні чемпіонати. Але хочу додати, що вони дуже круто розвиваються – із 10 найкрупніших трансферів словацького чемпіонату вісім здійснено в останніх п’ять років.

– Наприклад?

– Шпорара, яким цікавилося й київське Динамо, Слован продав у португальський Спортинг за 6 мільйонів євро у січні цього року. Це повторення рекорду 4-річної давнини, коли Мілана Шкриняра придбала за аналогічну суму італійська Сампдорія. Крутість Суперліги Словаччини в тому, що практично на кожному матчі там можна зустріти агентів і скаутів зарубіжних клубів. Гравці постійно купляються й продаються: сьогодні він новачок, а завтра – він уже в Фейєноорді, Фіорентині чи навіть Челсі. Нагадаю, що Неманью Матича саме із словацького Кошиця купив лондонський клуб.

Вакун Байо, фото ФК ДАК 1904

– Як було з вашим Байо? Невже Селтік регулярно скрутить і Східну Європу?

– Ну, тут зустрілася наша пропозиція та їхній інтерес. Ми пропонували Байо в низку клубів – зокрема, й українських.

– То інтерес з боку Динамо – не чутки преси?

– Скажімо так, певні розмови були. Але в підсумку Селтік запропонував конкретні умови, які і клуб, і нашого гравця задовольнили. Маю сказати, що я б із радістю відкривав футболістів для наших клубів, але зацікавленості нема. Буває так, що пропонуєш грандам відправити молодого гравця, який у них наглухо не проходить в першу команду, в оренду. Здавалося б, це ж тільки плюс – він обкатається на дорослому рівні, якщо буде вам потрібен – повернете, якщо не буде – продасте (у словаків це просто). Ніт. Відповідь завжди – тільки негативна.

– Найприкріший кейс, пов’язаний з українським футболістом, але все ж у вас не відбувся?

– Після Байо Селтік з нашої подачі почав вивчати кількох футболістів. Дехто з тих, про кого ми доводили шотландцям, підписаний (натяк на Мар’яна Шведа, – прим. Sport Arena). Декого вони не захотіли підписувати. А от щодо Данила Безкоровайного ми мали конкретний оффер від Селтіка, але, на жаль, часу до закриття трансферного вікна лишалося мало, а першу пропозицію його клуб не прийняв. Можливо, подальші перемовини дали б результат, але дедлайн вже зачинявся. Але нічого – все у нас ще попереду.

 «Можливо, шотландська Прем’єр-ліга – не Шведів чемпіонат»

– То раз ви в курсі «шотландської теми», запитаю вашу думку: чому Мар’ян Швед в глухому запасі Селтіка?

– Не думаю, що мені коректно давати оцінку, адже я не є його представником. Можу тільки сказати, що про Шведа в Селтіку дізналися від мене. Якщо про враження зі сторони говорити – те, що чув і бачив – можливо, гравець помилився з чемпіонатом, можливо, не розрахував сили в конкуренції, можливо, йому не вистачає знання мови для адаптації. На мою думку, тут цілий комплекс таких маленьких моментів, які в підсумку роблять загальну картину.

Читайте також: Леннон: «Швед не на том уровне, что другие игроки Селтика»

– Гаразд, ми почули цікавий тезис, що українські клуби не можуть скласти ціну на своїх футболістів. І побачили, що ваш найуспішніший трансфер – це африканець із Словаччини в Шотландію. Отже, у вас новий вектор, не пов’язаний з нашою країною?

– Скажімо так, ми активно працюємо на африканському напрямку. Недавно їздили в Нігерію зі скаутською місією на 10 днів.

– І які враження?

– Чемпіонат у них цікавий, самобутній. Немає елементарних речей, які звичні в Європі – зате гравці грають з душею, з самовідданістю. Усі хочуть проявити себе в футболі, перебратися в багатий чемпіонат і розбагатіти. А це не найгірша мотивація для футболіста – принаймні, зрозуміло, що «пахати» він буде точно.

– Талантами Нігерія не обділена – це відомо. Але ж ринок відомий і є конкуренція?

– Це точно. Наприклад, зустрічали шотландця – главу селекції румунського Клужа. Бачили скаутів багатьох європейських клубів. Дійсно, ринок відстежують. Це дає шанси як клубам, так і гравцям. Ми цікавимося африканськими чемпіонатами та шукаємо цікавих футболістів. Зараз я – партнер у міжнародній агентській компанії «PANNA Sports». Ми активно співпрацюємо з різними клубами Шотландії, Словаччини, Польщі, України та багатьох інших держав. Зокрема, у нас є африканський вектор роботи.

Читайте також: «Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»: український тренер – про європейські школи

– І які новини на африканському векторі?

– Давайте дочекаємося, не будемо забігати наперед. Там багато цікавих гравців 2002-2003 р.н. Можливо, є така ймовірність, деякі з них прибудуть ближчим часом в Україну.

– Чи є зараз в Україні гравець, який був би здатен зацікавити топ-клуби із топ-чемпіонатів?

– Скажу, що наразі в є молодий 14-річний гравець, яким дуже сильно цікавляться із топ-чемпіонатів. Деталі розголошувати поки що не буду.

«Якщо українці на чолі з Дем’яненком збережуть місце Нітри в Суперлізі – це буде велике звершення»

– Від недавніх пір Словаччина – це ще й один із небагатьох світових чемпіонатів, де є український тренер-легіонер. Як справи у Анатолія Дем’яненка в рідному клубі Моравчика та Штоха?

– Турнірне положення у них дуже складне – передостаннє місце, відставання від конкурентів. У двох стартових матчах набрали одне очко, не забивавши – домашня нульова нічия з основним конкурентом і виїзна мінімальна поразка від Землпіна.

– І які їхні турнірні шанси?

– Мені не коректно оцінювати. Скажу так: українці в Нітрі зіткнулися з певними проблемами, зокрема, кадровими, але взимку у клубу не було такого великого, масового посилення.

– Як, загалом, словацька футбольна спільнота сприйняла прихід українського менеджменту та тренера?

– Нормально. Повторюся, до українців у Словаччині хороше ставлення. Нітра потребувала підтримки, якщо вони збережуть місце для команди в Суперлізі – це буде велике звершення.

Читайте також: «У Чорногорії, буває, суперник – два метри зросту. Як з ними боротися на другому поверсі, якщо він на третьому?»

– Нема такого ставлення, що, мовляв, «чужі люди приходять у наш дім забирати наш скарб»?

– Та ні. Гроші є гроші. Інвестиції тут вітаються. Якщо нові люди приводять гроші – їм ніхто поганого слова не скаже.

– Наскільки конкурентний нинішній словацький чемпіонат? Адже чинний чемпіон Слован лідирує із 8-очковим відривом, та й загалом трійка найкращих виокремилася досить відчутно…

– Чемпіонат рівний у тому сенсі, що кожен може виграти в кожного. На лідерство Слована є свої причини. Це клуб зі столиці, з найбільшим у турнірі стадіоном та фантастичними, для Словаччини, зарплатами. Думаю, вони можуть рівнятися з тим, що платять наші клуби УПЛ. Навіть дехто із медалістів…

– А інші що платять?

– У Словаччині зовсім інше ставлення до грошей у футболі, аніж в Україні. Тут у гравця є базова зарплата – це 1-1,5 тис. євро пересічно по лізі. Але далі включається бонусна сітка: потрапив клуб у першу шістку – доплата, забив гравець м’яч чи здійснив асист – доплата, виконав прописаний у контракті норматив із відсотку зіграних матчів – доплата. Гроші в Суперлізі не платяться, а заробляються на полі. Це у нас у 2008-2013 роках розбалували гравців великими грошима. Платили просто за те, що гравець підписаний на контракт. Не враховувалося, яка від нього користь команді, яка його перспективність. Мільйонери сиділи в дублі й були цим задоволені. І хоча зараз цього вже нема, в підсвідомості гравців це все ще сидить.

«У Словаччині не будують величезних стадіонів – орієнтуються на кількість фанів, що реально ходять на футбол»

– Гаразд, до теми словацької. Колись у цій країні грав український форвард Віктор Побігаєв – володар останнього Кубка Чехословаччини. В інтерв’ю тих років він сказав, що його вразила доглянутість і функціональність місцевої інфраструктури. Що там зараз?

– У них до стадіонів зовсім інше ставлення. Не будують 80-тисячну арену, знаючи, що в місті стільки людей не ходить. Тільки у Слована новий стадіон – «Тегельне поле» на 22500 місць, збудований на місці старої однойменної арени. Там 5 зірок УЄФА, грає збірна, приймаються єврокубки. Але в чемпіонаті сам Слован, здебільшого, приймає 5-8 тисяч глядачів. Рідко коли більше. Тобто, стадіон не заповнюється й наполовину. Ще крутий стадіон звели для клубу ДАК (десь на 12,5 тисяч). Але там своя історія.

– Розкажіть.

– ДАК (Дунайська Стреда) – це клуб із регіону з компактним проживанням угорської діаспори. Як і в нас на Закарпатті, Угорщина інвестує туди в бізнес і соціальні проекти. ДАК фінансується відомим бізнесменом Оскаром Віладжі. Він посприяв спорудженню стадіону та супер-сучасної бази для ДАКу, і це все за 2 з гаком роки. Повірте, це просто топ! Це клуб, який стрімко розвивається і має великі амбіції. Йому потрібен новий великий стадіон. Інші ж клуби, окрім грандів, задовольняються ошатними, доглянутими, але все-таки невеликими стадіонами.

– Футбол у Словаччині – це історія все-таки про бізнес чи про кошти меценатів, які ніколи не повернуться?

– Наскільки мені відомо, це все-таки бізнес. І при тому стрімкий і прогресуючий. Клуби шукають всі можливості для заробітку: будують фан-шопи, закликають вболівальників, вигадують всякі програми лояльності для клубних фанів. Знову ж таки, в останні роки звели відразу кілька сучасних, комфортабельних стадіонів. Велике значення для бюджету клубів має продаж футболістів. Саме тому, як тільки з’являється пропозиція, гравця продають. У нас так не вміють: по-перше, український футбольний ринок менш інтегрований у світовий, по-друге, внутрішніх трансферів практично нема, по-третє, у наших гравців нема паспортів ЄС, а відповідно – вони менш конкурентні.

– Ми почули багато хорошого про словацький футбол. В Україні таке можливе?

– Теоретично – так. Просто треба переналаштувати свої сподівання та очікування щодо футболу. Якщо сприймати його, як бізнес, це оздоровить наш чемпіонат і дасть великий поштовх у розвитку наступного покоління гравців і тренерів. Повірте, наші здатні грати на хорошому рівні. Але треба цього хотіти та заради цього тяжко працювати.

За таких умов, думаю, багато наших футболістів «золотої ери» УПЛ після кризи заграли б на набагато вищому європейському рівні. Єдиний український клуб, який я хотів би виділити, це – Рух (Львів) і його президента Григорія Козловського. Вдалося побувати на місці, де зараз зводиться суперсучасна база та академія для футболістів клубу. Дуже приємно це побачити, що людина з шаленим захопленням і любов’ю до футболу це все будує. До речі, побачивши це все я віддав у Рух свого клієнта Миколу Кухаревича, перспективного нападника, маючи при цьому пропозиції по ньому з Європи.




Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Источник: Sportarena.com

Добавить комментарий
Читайте также
01 июня, 10:54
9
2
01 июня, 10:54
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?