Ballon d’Or. Епізод 17. Кайзер Франц

У 1954 році маленький 8-річний хлопчик зустрічав в Мюнхені творців чуда в Берні. Для нього день розпочався не найкращим чином. Батько Франц навідріз відмовився йти з ним на вокзал. Він працював поштовим службовцем та говорив, що робота набагато важливіша за якийсь там футбол. Він став одним з небагатьох чоловіків, які тоді не влилися в людське море, котре тоді нагадував мюнхенський вокзал. Мати Антонія обожнювала сина, а тому саме вона відвела його на зустріч героїв Берна. Природно, що маленький хлопчик нічого не бачив за спинами кремезних арійців, а тому розплакався. Тоді один з незнайомців зглянувся на нього та поставив його на дах сараю. Тепер Франц Бекенбауер міг зблизька побачити свого кумира Фріца Вальтера та переконатися, що Кубок Жуля Ріме насправді набагато менший, аніж він собі думав. Через 20 років він сам триматиме в руках Кубок світу як капітан збірної ФРН.

Франц народився 11 вересня 1945 року в Мюнхені. Незважаючи на наслідки війни, у Бекенбауера, за його власними словами, було щасливе дитинство. «Я народився у вересні 1945 року, коли країна стояла на колінах. Ті роки я завжди згадую з радістю, оскільки тоді не існувало жодної соціальної нерівності. Адже ні в кого нічого не було». Одним з найяскравіших моментів в дитинстві Франца стало вже згадане чудо в Берні. «Коли на чемпіонаті світу 1954 року грала наша збірна, то вулиці буквально вимирали. Усі німці бігли до своїх радіоприймачів щоб підтримати манншафт. Після фінального матчу з угорцями вся країна збожеволіла з радості», – згадував Бекенбауер.

Першим футбольним клубом Франца став Мюнхен-1906. Хлопець не мав жодних проблем з добиранням на тренування, оскільки стадіон команди знаходився через дорогу від будинку майбутнього Кайзера. «Я записався у Мюнхен-1906 у 8-річному віці. Вже тоді я бачив себе в футболі, оскільки явно виділявся серед своїх однолітків», – розповідав Франц. Через 5 років ця команда вже не могла дозволити собі розкоші витрачати гроші зі свого куцого бюджету на молодіжку. Тому Францові довелося змінити клуб. Спочатку він схилявся до Мюнхена-1860, проте тут Фортуна повернулася задницею до Левів, а ось до Баварії посміхнулася, немов голлівудська зірка. В фіналі юнацького турніру Мюнхен-1906 грав зі своїм старшим братом: Мюнхеном-1860. У тому матчі за Францом тінню слідував захисник Герхард Кьоніг, грації якого міг позаздрити хіба що ведмідь. Природно, що він міг протиставити технічній грі Бекенбауера лише всілякі брудні прийоми. Після матчу на ногах Франца не залишилося живого місця. Бекенбауер ніколи не ліз за словом в кишеню, тому тоді він звернувся до своїх партнерів по команді: «Якщо ви хочете грати з такими, як Кьоніг, то можете йти в Мюнхен-1860. В мене ж немає жодного бажання бачити щодня його брудну пику, а тому я піду в Баварію». Товариші вирішили послухати Франца та пішли за ним.

Там Бекенбауер миттєво перестрибнув юнацьку команду та забронював за собою місце в основі. До того ж Кайзеру пощастило з тренером. «Златко Чайковські любив мене. Він був для мене як батько. Тренер просто давав нам грати, не заганяючи в джунглі тактичних схем», – згадував Франц. Молоді та честолюбні дублери з Баварії досить швидко почали наводити страх на всю Бундеслігу, а тому не має нічого дивного в тому, що Гельмут Шен викликав Франца в збірну. Не всім сподобалося те, що наставник манншафт вирішив зробити ставку на зеленого юнака. Акули пера добряче пошматували Шена за таке безвідповідальне рішення. Журналісти писали, що випускати необстріляного Франца на ключовий матч відбору на чемпіонат світу 1966 року проти Швеції схоже на самогубство. Однак насправді Шен дуже відповідально підійшов до цього свого рішення. Він запитав в капітана команди Зеелера, що той думає про Бекенбауера. Відповідь Уве розвіяла всі сумніви тренера: «В нас давно не було нікого кращого за нього». Збірна ФРН в битві з Вікінгами на стадіоні Росунда виборола путівку на англійський мундіаль, а гра Франца в цьому матчі закрила роти майже всім критикам.

Дебют Бекенбауера на світовій першості вийшов – краще не придумаєш. «Я пам’ятаю перший матч ФРН проти Швейцарії, той молодий хлопчина промчав флангом, зробив коротку передачу та отримав пас у відповідь, коли воротар вийшов з воріт, він елегантно послав круглого повз нього. Так Франц гучно заявив про себе», – згадував Боббі Чарльтон. Бекенбауер теж чудово запам’ятав цю гру: «Тоді мені все вдавалося, а швейцарці нічого не змогли нам протиставити. Я зробив дубль та вніс свою лепту в перемогу команди з рахунком 5:0». Збірна ФРН без надзусиль виграла свою групу та зустрілася в чвертьфіналі з уругвайцями. Латиноамериканці вже були явно не ті, що в 1950 чи навіть 1954 році, але німці й не думали виходити на цю гру спустивши рукава. Уругвайці досить швидко опустили руки та стали черговою жертвою бундесмашини. Кайзер знову не пішов з поля без забитого гола, доклавши ногу до розгрому 4:0. У півфіналі на німців чекав надпринциповий поєдинок з СРСР. Манншафт прекрасно розуміла, що цей поєдинок однозначно не стане для неї легкою прогулянкою. Головною проблемою, яку німці мали вирішити в цьому матчі, була проблема Яшина. Лев Іванович на тому мундіалі демонстрував чудову гру, в першу чергу завдяки ньому радянська команда змогла зайти настільки далеко. ФРН вдалося двічі пробити Яшина, другий вирішальний м’яч, записав на свій рахунок Бекенбауер.

У фіналі німці схрестили шпаги зі своїми старими «друзями» – господарями турніру англійцями. Родоначальники футболу, отримавши допінг від трибун, взяли в облогу ворота Тільковскі. Однак вони дещо захопилися та проґавили контратаку, яку влучним ударом завершив Галлер. Англійці звичайно ж не збиралися так легко здаватися на милість манншафт та досить швидко розвернули хід поєдинку на 180 градусів – голи Герста та Пітерса вивели Острів’ян вперед. Коли видавалося, що Золоту Ніку скоро підніме над своєю головою Боббі Мур, німці вкотре продемонстрували свій залізний характер. Вебер на 89-й хвилині перевів гру в овертайм. В ньому Герст забив свій гол-фантом, після якого німці так і не змогли отямитись, а на останніх секундах Джеффрі зробив контрольний постріл по воротах збірної ФРН. Незважаючи на майже гамлетівське питання: був чи не був третій гол англійців, Бекенбауер визнав закономірність тріумфу господарів: «У цьому матчі я грав проти Боббі Чарльтона і він був дещо кращим ніж я, а тому англійці закономірно перемогли. Чарльтон зі своїми розвинутими, немов в коня, легенями ні на мить не давав мені спокою».

Бекенбауер повернувся додому в ранзі справжньої зірки, де незабаром отримав своє унікальне прізвисько. Тоді в Німеччині було чимало королів, принців, проте Кайзер був лише один. Існують різні версії появи цього прізвиська. За однією з них, якийсь журналіст написав, що Франц зовні схожий на Людвіга ІІ, божевільного баварського монарха, завдяки фантазії якого з’явився один з найкращих шедеврів світової архітектури – замок Нойшванштайн. Інша версія розповідає про те, що якось у Відні після товариського матчу Бекенбауер сфотографувався з бюстом кайзера Франца Йосифа. Звичайно ж, не обійшлося і без футбольної версії. В 1969 році Франц у фіналі Кубка Німеччини зумів зупинити чудового дриблера, якого називали Королем Вестфалії – Райнхарда Лібуду. Оскільки Бекенбауер перевершив Короля, то його охрестили Кайзером.

В 1968 році капітанська пов’язка в Баварії перекочувала на руку Франца. Тоді ж Баварія під керівництвом свого імператора прийшла, побачила та перемогла. Ротен вперше підкорили німецький футбольний Олімп. Та зважаючи на вік та клас її гравців, всі розуміли, що мюнхенці прийшли всерйоз та надовго. Наприкінці 1960-х Франц «винайшов» позицію ліберо. Вперше в історії головним диригентом атак команди став захисник. На мексиканському мундіалі в 1970 році німці на одному диханні пройшли свою групу. Проте в чвертьфіналі тренування на кішках закінчились. Жереб підкинув їм діючого чемпіона світу – збірну Англії. Звичайно ж німці вийшли на цю гру заведеними не на жарт, вони хотіли помститися за фінал ЧС 1966 року. Спочатку такий бойовий настрій зіграв з ними злий жарт. Німці чомусь забули, що родоначальники теж не ликом шиті. І вже на 49-й хвилині бундесмашина ледве не вилетіла на узбіччя. Відіграти два м’ячі у Острів’ян видавалося місією нездійсненною. Мабуть, жодна команда тоді не змогла б повернутися в гру, за виключенням манншафт. Початок камбеку поклав Кайзер. Згодом голи Зеелера та Мюллера добили Трьох Левів.

У півфіналі збірні Німеччини та Італії подарували глядачам одну з кращих вистав в історії мундіалів. Вже в дебюті поєдинку Бонінсенья вивів Скуадру адзурру вперед. Скоро проблеми німців стали набагато більшими. В одному з епізодів, після підкату Чери Кайзер невдало впав та вивихнув плече. Проте Франц зціпивши зуби продовжував боротися. Це дало свої плоди. Німці, в своєму стилі, на 90-й хвилині врятувалися від поразки. Овертайм за своєю напругою нагадував фільми Хічкока. 94-а хвилина – Мюллер виводить німців вперед, через 4 обороти секундної стрілки Бурньїч відновлює статус-кво. 104-а хвилина – Ріва робить рахунок 3:2, через 6 хвилин Бомбардир нації знову сказав своє вагоме слово. Однак буквально в наступній атаці Рівера поставив крапку в цьому матчі століття.

Після мексиканського мундіалю Гельмут Шен зробив Франца капітаном збірної. На першому великому турнірі Кайзер привів команду до тріумфу. На чемпіонаті Європи 1972 року збірна ФРН, немов каток, пройшлася по усіх своїх суперниках. Навіть у фіналі радянська команда виконувала лише роль статистів. Рахунок 3:0 не повністю ілюструє перевагу манншафт. Насправді у воротах Рудакова могло опинитися набагато більше м’ячів. Зважаючи на ключову роль Кайзера в перемогах Баварії та збірної, немає нічого дивного, що він отримав Золотий м’яч за підсумками 1972 року. Важко переоцінити внесок Франца в перемогу збірної ФРН і на домашньому мундіалі 1974 року.

Команда готувалася до турніру в Маленте під Гамбургом. По відношенню до німецької збірної було вжито безпрецедентних заходів безпеки. В 1972 році на Олімпійських іграх в Мюнхені місцева поліція халатно поставились до своїх обов’язків. За це довелося заплатити жахливу ціну: 11 життів членів ізраїльської збірної. Тепер ніхто не хотів повторення цих сумних подій. До того ж, Фракція Червоної Армії погрожувала терактами на чемпіонаті світу. А тому поліція по п’ятах ходила за гравцями німецької збірної. Як згадували футболісти, під час підготовки до турніру у них складалося враження, що вони сидять у в’язниці. Одним з небагатьох, кому вдавалося час від часу уникати пильного ока поліції, був Бекенбауер. Тоді по сусідству з базою знімали фільм та Кайзер інколи з’являвся на знімальному майданчику. Проте зовсім не тому, що він настільки любив кіно. В житті Франца було дві головних пристрасті – футбол та жінки.

Часто представниці прекрасної статі негативно впливали на кар’єру Франца. У 1963 році дівчина Бекенбауера завагітніла, проте він не поспішав одружуватися на ній. Тоді були зовсім інші часи, а тому в католицькій Баварії вибухнув гучний скандал. Німецький футбольний союз заборонив Бекенбауеру виступати за молодіжну збірну. Її тренер Дітмар Крамер нічого не міг вдіяти з норовливим футболістом. Він навіть дзвонив до старого лиса Зеппа Гербергера, щоб той підібрав ключики до тонкої натури юнака. Зрештою Німецький футбольний союз відмінив свій бан, та Бекенбауер повернувся до лав збірної, щоправда за однієї умови. Для того, щоб Франца не тягнуло на подвиги, його підселили в номер до тренера. Незабаром з’явилася на світ перша позашлюбна дитина Бекенбауера, однак це не змусило його надягнути обручку. В 1966 році багато хто подумав, що Франц нарешті остепенився, він одружився з блондинкою Бригітою. Проте він зовсім не змінився. Шлюб не заважав йому протягом 11 років крутити роман з фотографом Діаною Зайдман. Паралельно Бекенбауер зустрічався з секретаркою Баварії, яка йому народила ще одну дитину. Тому напередодні чемпіонату світу нікого не здивувала чергова інтрижка Франца з маловідомою акторкою.

Казармений режим Маленте гравці збірної ФРН ще якось терпіли, але коли футболісти взнали які захмарні призові пообіцяли їхнім суперникам за перемогу в турнірі – порохова бочка вибухнула. Німецький футбольний союз та Гельмут Шен вважали питання преміальних забороненою темою. Вони думали, що для футболістів було високою честю грати за збірну, а гроші це просто приємний бонус. Однак часи змінилися. Тепер ніхто не хотів просто помирати на полі заради любові до мистецтва. Коли німці довідалися, що італійцям за здобуття Кубку світу пообіцяли 120 тисяч марок, а нідерландцям 100 000, то вони відправили до шефа делегації НФС Ганса Декерта парламентаря, яким звичайно ж став капітан команди. Коли Франц почув, що за тріумф на мундіалі їм обіцяють «фантастичну суму» в 30 000 марок, то спочатку подумав, що чиновник жартує. Проте він говорив цілком серйозно. Ці події стали каталізатором «Ночі в Маленте». Ситуація в збірній ФРН була близька до катастрофи. Німецька збірна могла розбігтися, немов стільці у відомому творі. З Пауля Брайтнера зробили головного революціонера, який нібито підбив партнерів на бунт. Він зібрав свої речі та хотів покинути базу. НФС попросив ФІФА, щоб та дозволила зробити деякі зміни в заявці збірної. Шен дотримувався ще більш радикальної позиції. Він хотів відпустити всю основу додому, а довіритися найближчому резерву.

Гравці бігали по готелю, намагаючись досягнути компромісу. Вони шукали Бекенбауера, але не могли його знайти. Ні, цього разу він не був в обіймах чергової пасії. Він розумів значення цього турніру не лише для себе та команди, а й для усієї німецької нації. Кайзер замкнувся в своєму номері, де по телефону намагався вибити якомога більше коштів з Германа Нойбергера, голови оргкомітету чемпіонату світу 1974 року. Футболісти хотіли 75 тисяч марок, а чиновник погоджувався лише на 70. Перетягування линви нічого не дало. Ніхто не хотів поступатися. Футболісти вирішили голосувати. 11 гравців погодились на 70 000 марок, а інші 11 відмовились йти на поступки НФС. В цій ситуації вирішальним став голос капітана, який не захотів пожертвувати своїми спортивними амбіціями заради 5 тисяч марок.

На початку турніру атмосфера в колективі була жахлива. Гельмут Шен втратив контакт з командою. Збірна грала кепсько, а після поразки від сусідів з-за іншої сторони стіни преса спустила на манншафт всіх собак. Навіть в Бекенбауера здали нерви. Коли в матчі з Австралією він помилився, то почув на свою адресу гучний свист від рідних вболівальників, капітан не стримався та плюнув в напрямку фанатів. У цій ситуації НФС вирішив, що слід діяти, поки не пізно. Для зменшення тиску на команду збірна ФРН переїхала на іншу базу. Франц швидко взяв себе в руки, а тому він, а не вибитий з колії Шен, керував цим переїздом. Після того, як команда змінила дислокацію, тренер мав взяти участь в прес-конференції. Проте він не мав ніякого бажання відбиватися від дошкульних питань журналістів. Зрештою, Бекенбауеру вдалося переконати Шена прийти на неї. Гельмут одразу попав під град каверзних питань від папараці, однак він був «красномовний» як риба. На допомогу тренеру прийшов Кайзер, який спокійно та щиро відповідав на усі питання. Також Франц зауважив, що численні аналітики зарано ховають збірну Німеччини та висловив впевненість в тому, що їй до снаги взяти титул. Після того як на прес-конференції він розкритикував свого товариша з Баварії Улі Генесса, він вмить вилетів з основи. Натомість Франц порекомендував Шенові зробити ставку на Райнера Бонгофа та Бернда Хольценбайна.

Після цього апгрейду німецька машина помчала до свого чергового тріумфу. Напередодні фіналу збірна ФРН зовсім не боялася ідеальної нідерландської команди. Більшість фахівців вже віддали Кубок світу голландцям, які на тому мундіалі вразили увесь світ. Проте німцям у вирішальному поєдинку вдалося нейтралізувати Кройфа. А без нього нідерландський оркестр дуже сильно фальшивив. Бекенбаур вкотре довів, що він нічим не гірший за Йогана. Після фіналу Кройф отримав лише футболку Кайзера та срібну медаль, а Бекенбауер підняв над головою Кубок світу. Мундіаль 1974 року став вищою точкою в кар’єрі Франца, який на цьому турнірі проявив себе в численних іпостасях: гравця, капітана, менеджера та тренера. Бекенбауера аж ніяк не можна було назвати улюбленцем всієї Німеччини. Франца часто називали зарозумілим та пихатим. Проте навіть найбільші його критики знімали капелюха перед його фантастичним рівнем гри. Вони прекрасно розуміли, що в німецькому футболі більше ніколи не буде того, кого назвуть Кайзером.