Маріо Ґьотце та Марко Ройс: M&M’s, що розтанув в руках

Марко Ройс та Маріо Ґьотце, Getty Images
Sport Arena – про проблеми та поневіряння двох обдарованих вихованців Боруссії Д.

Є одна постать, відома серед вболівальників дортмундської Боруссії як Той-Кого-Не-Можна-Називати. Ми не станемо розкривати його особу, оскільки поважаємо право фанатів на пасивну агресію. Умовно назвемо його Усман Д. На початку літа 2016 року товариш Д. опинився в завидному та водночас непростому становищі. Йому щойно виповнилося 19, і він допіру завершив свій перший сезон на високому професійному рівні у складі скромної бретонської команди, проте цього вистачило для того, щоб стати одним з найбажаніших футболістів в Європі. Перший запит надійшов від Ліверпуля ще в січні в останній день зимового трансферного вікна. Згодом про свою зацікавленість у послугах гравця повідомили Ман Сіті, Байер, Арсенал та Челсі. Товариш Д. переговорив з головним тренером Ліверпуля Юргеном Клоппом та Патріком Вієйра, який переконував його пристати на пропозицію манчестерських Голубих.

Усман Д. виявився метким хлопцем, і не дав легко задурити собі голову. Йому потрібно було місце, де він міг розраховувати на ігрову практику. У товариша Д. немає агента, який би представляв його інтереси, тому протягом місяця парубок інтенсивно мізкував, гуглив всіх можливих кандидатів, і консультувався з симулятором Football Manager. Все вказувало на те, що оптимальним пунктом призначення того літа була дортмундська Боруссія. В клубному рейтингу УЄФА Чорно-жовті наразі посідають дев’яту сходинку. Вище них лише справжні футбольні товстосуми та королева Ліги Європи Севілья. Перемоги Дортмунда в чемпіонаті Німеччині та участь у фіналі ЛЧ ще достатньо свіжі в пам’яті, однак в уявленні багатьох, як і вищезгаданого товариша Д., Боруссія – це не клуб-самоціль, а лиш засіб, трамплін для справжнього ривка на примарну вершину.

Для здорового вболівальника/глоріхантера його улюблена команда, «відносини з нею», завжди є самоціллю, і така команда як Боруссія поза всяким сумнівом заслуговує нею бути. Проте в умовному хронометражі Дортмунда останніх десяти років найсвітлішим кадром видається не гол Сантани в ворота Малаги чи тріумф в фіналі Кубку над Баварією. Ні, есенцією Боруссії у післякризовий період видається образ двох молодих обдарованих гравців, які зіштовхуються в стрибку, по-хлопчачому святкуючи гол. І, мабуть, це логічно, оскільки клуб цілеспрямовано намагався зайняти нішу головного інкубатора європейського футболу.

Та попри помітні успіхи клубу в цьому напрямку та турнірні досягнення Боруссії в останні роки, історія її повернення викликає відчуття недовершеності і навіть трагічності, ніби мова йде про миловидну дитину з важкою хворобою. Двоє найбільш обдарованих вихованців клубу, саме ті, які мали звичку святкувати голи у вайлуватому стрибку, так і не реалізували той потенціал, який, здавалося, дозволить їм стати світовими зірками. Натомість Марко Ройс та Маріо Ґьотце не є ключовими гравцями свого клубу і збірної, вони не включаються в символічні збірні сезону, не їх обличчя підмигують нині маленьким німецьким хлопчикам з рекламних плакатів, обіцяючи велике футбольне майбутнє.

Getty Images

Червоний

У квітні 2013-го, наприкінці єдиного сезону, який двоє приятелів провели разом повноцінно, обкладинка випуску журналу GQ, який містив інтерв’ю з Ґьотце та Ройсом, проголошувала їх «найкращим дуетом з часів Нетцера та Оверата». Гюнтер Нетцер і Вольфганг Оверат, близькі друзі та культові німецькі футболісти 1970-х, ніколи не грали разом на клубному рівні. Впродовж кількох наступних днів стало відомо, що і цим двом недовго топтати газон за одну команду. «Маріо прийняв рішення щодо свого майбутнього. Ми мусимо його поважати. Час оголошення тупий та невдалий, та не треба думати, що за це відповідальний Маріо», — так Ройс намагався захистити свого товариша від лавини фанатського гніву та зневаги публікацією у Facebook. Звісно, свиню з витоком інформації про домовленість Баварії з Ґьотце напередодні важливого матчу півфіналу ЛЧ люб’язно підсунули Bild та хтось з представників мюнхенського клубу. Однак рішення прийняв Маріо, і в Дортмунді мало хто збирався його поважати.

За словами Клоппа, Ґьотце був вибором вже оголошеного Баварією Хосепа Гвардіоли, хоча доволі переконливими здаються чутки, що Гвардіолі його нав’язали Улі Хьонесс та Карл-Хайнц Румменігге, які ніяк не хотіли підписувати справжнього фаворита Гвардіоли – Неймара. Та як би там не було, у віці 21 року Маріо став найдорожчим гравцем в історії німецького футболу (нехай і на кілька місяців). Кого б насправді не хотів каталонець, на компліменти на адресу Ґьотце він не скупився. Фурору у свій перший сезон в Баварії Маріо не викликав, однак для початку це був солідний рік (45 матчів та 15 голів), тим більше що Гвардіолі потрібний був час на налаштування команди по своєму образу і подобі. Та було відразу видно, що вписатися в цю подобу Ґьотце буде нелегко. В схемі 4-3-3, якій в перший сезон віддав перевагу тренер, на рідній для Маріо позиції плеймейкера каталонець бачив Тьягу Алькантара (іншого фаворита Хосепа – цього Хьонесс та Румменігге схвалили), у той час як Ґьотце доводилося займати позицію на фланзі.

Переможний гол у фіналі ЧС став більш ніж мажорним завершенням сезону, втім чемпіонат світу був далеко не бенефісом Маріо Ґьотце. Він лише тричі вийшов у стартовому складі, а з 1/8 до півфіналу провів на полі всього 21 хвилину. Власне, той турнір багато в чому відображав ситуацію в клубі, де вкраплення безсумнівної майстерності згладжували загальне відчуття нестабільності. Щось подібне спостерігалося і у наступному сезоні. Ґьотце видавав чудові матчі з командами штибу Падерборна чи Гамбурга, однак в найважливіших зустрічах Гвардіола робив ставку на інших. Три сезони поспіль під керівництвом каталонця Баварія програвала півфінали Ліги чемпіонів. Кожен з цих шести матчів Маріо починав на лаві запасних.

Десь у другій половині сезону 2014/15 в Ґьотце полетіло перше каміння, в тому числі й від Гюнтера Нетцера, з яким його порівнювали автори GQ. Головним пунктом звинувачень було небажання викладатися на повну. Насправді, Маріо грав не так вже й погано, та від автора чудового переможного голу у фіналі ЧС та одного з 23-ти номінантів на Золотий м’яч-2014 очікували значно більшого. Останній же сезон в Баварії склався вкрай погано. Травми, спад форми та серйозна конкуренція за місце в старті призвели до того, що хлопець провів всього 14 матчів в чемпіонаті, а в півфінальних зустрічах з Атлетико в ЛЧ навіть не вийшов на традиційну заміну на останніх хвилинах.

Гвардіолі приписують позитивний вплив на розвиток багатьох гравців, в тому числі і серед баварців, однак у випадку з Маріо Ґьотце його спіткала цілковита невдача. Гвардіола, кажуть, провів n-ну кількість тактичних занять, відеоаналізів та просто особистих розмов з Маріо, все намарне. На словах каталонець вірив, що у хлопця ще є майбутнє в Баварії, та його наступник Карло Анчелотті вирішив інакше. Коли влітку 2016-го Маріо повернувся в Дортмунд, він не приховував свого розчарування: «Нині, три роки по тому та у віці 24-х, я зовсім інакше оцінюю тодішнє рішення».

Надії на відродження зірки Ґьотце не були безпідставними – вийти на свій попередній рівень в тій чи іншій мірі змогли інші дортмундські «блудні сини» Кагава та Шахін. Проте травми та придушена віра у власні сили призвели до того, що Маріо поволі та невпинно відходить у тінь.

Дортмундський броманс, Getty Images

Жовтий

13 липня 2014 року на полі легендарного стадіону Маракана футбольна Німеччина нарешті була винагороджена за зусилля, докладені в попередні півтора десятиліття роботи. На одній зі світлин з уже омедаленою Бундестім Маріо Ґьотце тримає перед собою джерзі з іменем свого приятеля Марко Ройса. За п’ять тижнів до тріумфу німецької збірної, під час контрольного матчу зі збірною Вірменії, Марко Ройс отримав розрив зв’язок голеностопу, що призведе до найтривалішої для нього на той момент перерви у футболі (понад два місяці). За тиждень до початку турніру збірна втратила одну з найбільших своїх зірок. Бундестім, втім, впорався і без Марко.

Наступні два роки Ройсу доведеться регулярно переривати ігрову практику для залікування різного роду травм, проте найбільшого удару його кар’єра зазнає знову у таборі збірної. Попри біль і ушкодження, Марко провів чудовий сезон 2015/16 у Дортмунді, забивши 23 голи та віддавши 8 гольових передач в 43 іграх. Його вдруге в кар’єрі було визнано гравцем сезону в Бундеслізі. Однак у таборі збірної в травні 2016-го лікарі дали невтішний прогноз щодо діагностованого у Ройса остеїту лобкової кістки, і Йоахім Льов змушений був викреслити нападника Боруссії з заявки на чемпіонат Європи.

Не тренерські схеми чи тиск зі сторони ЗМІ та вболівальників, а власне тіло не дає насолодитися кар’єрою одному з найобдарованіших півзахисників нинішнього покоління. Таблиця з травмами Марко на сайті transfermarkt нараховує 40 рядків, 30 з яких вказують травми отримані за останні чотири сезони. Серед них перелом щиколотки, розрив зв’язок щиколотки, забиття коліна, розтягнення підколінного сухожилля, ряд надривів та розривів м’язів. Щоразу Ройс відновлювався від пошкодження та набирав форму, а через місяць-два-три знову опинявся в лазареті команди.

Сезон 2016/17 лише продовжив серію невдач Марко Ройса – він взяв участь лише в половині матчів чемпіонату. Дивовижно, але лише минулого сезону цей талановитий гравець виграв свій перший повноцінний командний титул. Марко зіграв тільки в першій половині фінального матчу за Кубок Німеччини проти Айнтрахта, після чого знову був замінений через пошкодження. Під час після святкування на полі берлінського Олімпіаштадіону репортери поцікавилися станом гравця. «Можливо, щось з хрестоподібними зв’язками. Це треба запитати у лікаря. Та й сьогодні це не має значення». Діагноз підтвердили наступного дня, та Марко очевидно знав його ще тоді, переживаючи гірко-солодку суміш почуттів – в день своєї наразі найбільшої перемоги він отримав свою найважчу травму.

Заплановане на січень повернення нещодавно перенесли на березень – Ройс вирішив не поспішати з реабілітацією і почекати ще кілька місяців. Відновлюватися обережно, аби в перспективі лишилася хоч якась надія потрапити в заявку на майбутній чемпіонат світу. На 1 березня Ройс буде поза грою 276 днів. В нещодавньому інтерв’ю все тому ж злощасному GQ він сказав, що, можливо, покине Дортмунд в міжсезоння. А ще, що віддав би весь свій заробіток аби лиш бути здоровим.

Марко Ройсу наразі 28, та приклад не менш травматичного Ар’єна Роббена демонструє, що технічно обдарований гравець може пережити найкращий відрізок кар’єри тоді, коли інші починають здавати. Маріо Ґьотце все ще 25, і, можливо, довіра тренера та керівництва, рідні стіни і підтримка партнерів по команді допоможуть йому подолати власних демонів. Якщо ж цього не трапиться, ренесанс дортмундської Боруссії залишатиме по собі гіркий присмак недосказанності.

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?