День, коли Бразилія була поглинута у хаос

Майже 200 тисяч глядачів стали свідками фіаско збірної Бразилії, melosport.com
Sport Arena згадує події 67-річної давнини, внаслідок яких Бразилія зазнала одне із найбільших фіаско у власній історії.

Якусь мить на переповненій Маракані панувала мертва тиша. Вона тривала лічені долі секунди, втім цього вистачило, щоб присутній натовп, від якого стадіон-красень, здавалося, ходив догори дриґом останні одинадцять хвилин матчу, зрозумів, що сталося та несамовито заревів – майже двісті тисяч глядачів, одягнених у національні кольори Бразилії, ураз злилися в єдину, однорідну масу, готову розірвати свою збірну на десятки та сотні шматочків.

Аугусто, Жувенал, Зізіньо чи Жаїр – винуваті всі, незалежно від загального вкладу чи рівня, раніше продемонстрованого на чемпіонаті світу. Винуватий Флавіо Коста, що обрав такий склад на вирішальну гру, винуватий, ясна річ, Моасір Барбоса, якому м’яч довелося двічі діставати із сітки. Повірте, отримає на горіхи, щоправда, з часом і Адемір. Який сенс з того, що нападник, маючи у власному активі вісім голів, став найкращим бомбардиром турніру, якщо трофей у підсумку дістався ненависним уругвайцям?

Із фінальним свистком рефері зустрічі англійця Джорджа Рідера Маракану заполонила суміш гнітючої порожнечі та безумних вогників у очах. Президент ФІФА Жюль Ріме, похапцем проштовхуючись крізь юрбу людей, шукав очима бодай когось із офіційних представників бразильської федерації – та де там! – ті вже давно, ховаючись від сорому, наввипередки покинули арену. На щастя, неподалік від себе французький функціонер побачив капітана переможців Обдуліо Варелу, мовчки потиснув півзахиснику руку та без особливої і належної у такі моменти помпезності віддав трофей.

І хто ж знав, що все так обернеться? Поки подібні думки роїлися у голові Ріме, країною котилася хвиля безладу на вулицях та самогубств…

***

В історії кожного колективу бувають як стрімкі злети, так і неминучі падіння. Збірна Бразилії, звісно ж, не виняток, втім, судячи із більш ніж столітнього досвіду, вона завжди дуже болюче сприймає ту чи іншу поразку, що, до слова, нерідко призводить до вельми неприємних або навіть трагічних наслідків. Далеко за підходящим прикладом ходити не варто – всі пам’ятають, як на останньому мундіалі Пентакампеони у півфіналі були розгромлені Німеччиною 1:7, після чого у найтитулованішої національної команди у світі, відверто кажучи, наступила затяжна чорна смуга. Виліт із Копа Америка 2015 року, скандальний невихід із доволі посереднього квартету на Копа Америка Сентенаріо та не до кінця зрозуміла політика Дунґи, що остаточно поставила крапку на перебуванні спеціаліста на тренерському містку Селесао. Зауважте, всі перераховані події відбулися виключно після фатального приниження у матчі з Бундестім, яке згодом у народі влучно прозвали Мінерайсо. Для того, щоб оговтатися, латиноамериканцям знадобилося майже два з половиною сезони, та й те, враховуючи нинішній нестабільний стан Аргентини у кваліфікаційному раунді, схоже, що справжньою перевіркою міцності та впевненості підопічних Тіте стане світова першість у Росії.

Якщо замислитися, то що, на перший погляд, може бути гіршим, ніж 1:7? Як це – так ганебно програти в рідних стінах та бачити як на твоїй же землі Мірослав Клозе б’є рекорд великого Роналдо? Тому назву «Мінерайсо» тамтешня публіка обрала не дарма – за аналогією із катастрофою 1950 року. Ще б пак – Мараканасо в її пам’яті закарбувалося надовго та досі небезпідставно входить у різноманітні списки провалів збірних. Тоді Жовто-зелені поступилися 1:2, та це, як бачимо, аж занадто зачепило самолюбство цілої країни – хоча, зрештою, яка різниця, хто з якими цифрами на табло програв? Головне, мабуть – за яких обставин.

У 2014-му Бразилія апріорі вважалася одним із фаворитів змагання, але вже по завершенні першого матчу проти Хорватії до Феліпе Сколарі та, зокрема, суддівства виник ряд актуальних питань. Два пенальті, один з яких був явно «намальований» Юіті Насімурою, автогол Марсело, подальший нефарт в сукупності із жахливою реалізацією у матчі з Мексикою чи напружена серія пенальті з чилійцями – все це вказувало як на психологічні, так і на ігрові прогалини, якими в результаті по-гросмейстерськи скористався Йоахім Льов. Тобто, умовно зваживши «за» і «проти», можна дійти до висновку, що Селесао закономірно поплатилися, оскільки напередодні не зробили, як то кажуть, достатню роботу над помилками. В свою чергу, уболівальники, розуміючи проблеми своєї команди, з часом «проковтнули» факт програшу – тим паче, що невдовзі у них з’явився нова біда у вигляді Дунґи.

А от з чим прихильники Пентакампенів точно не в силі змиритися, так це з випадком 1950 року, адже тоді колектив, очолюваний Флавіо Костою, являвся беззаперечним фаворитом. Можливо, це прозвучить дещо некоректно, але Друга світова війна пішла бразильцям на користь. Поки Європа намагалася прийти в себе, продовжувала ділитися на політично-ідеологічні табори та зусиллями Радянського Союзу розгортала «холодну війну», ФІФА вирішила провести перший післявоєнний чемпіонат світу у Латинській Америці.

Вибір був очевидним – вогні бойовищ, що точилися переважно у Старому світі, не так сильно торкнулися заокеанського континенту, плюс президент Бразилії Еуріку Гаспарт Дутра та тамтешній очільник футбольної конфедерації Рівадавія Корреа Майєр пообіцяли здивувати глядачів «небаченим досі дивом», маючи на увазі проект Маракани. Стадіон і справді виглядав грандіозним – не менш дивовижних зусиль приклали провладні структури, залучивши до роботи на об’єкті тисячі робітників та військових для оперативного будівництва (який все ж був зданий у експлуатацію прямо в день матчу-відкриття Бразилія-Мексика).

Надавши фінансові гарантії, Бразилія взамін запропонувала підкоригувати формат проведення, з чим ФІФА була змушена врешті-решт погодитися. Справа в тому, що всього тринадцять команд (до речі, як і в 1930-му) виявили бажання долучитися до розіграшу фінальної частини ЧС, тому з’явилася нагальна потреба у змінах. Спочатку претендентів, що подолали сито кваліфікації, було набагато більше, але практично в останній момент від участі відмовилися Франція, Туреччина, що не могла дозволити собі переліт, пішли на принцип шотландці, які не захотіли їхати на ЧС в статусі другої команди першості Великобританії, а Індія не знайшла навіть коштів, щоб придбати бутси. Тож було прийнято, що цього разу організація відмовиться від класичного плей-офф за олімпійським принципом, а просто об’єднає переможців відповідних квартетів у ще одну групу, влаштувавши між ними міні-турнір – хто набере максимум очок, той і отримає кубок світу.

Господарі отримали у суперники Югославію, Мексику та Швейцарію і, в цілому, без якихось надмірних труднощів забезпечили путівку у фінальний раунд – у матчі-відкритті вони познущалися над мексиканським опонентом, забивши чотири «сухі» м’ячі, також вдалося швидко розпечатати ворота СФРЮ (на 4-й хвилині голом відзначився Адемір) та довести гру до логічного переможного кінця. А от швейцарці виявилися міцними горішками – грамотно тактично підкована збірна розписала із бразильцями бойову нічию 2:2.

Паралельно на фінішну пряму вийшли Іспанія, Швеція та Уругвай, якому, зважаючи на недостатню кількість прибулих команд, пощастило найбільше – поки решта збірних ледве чи не з боями перетинала груповий бар’єр, то Чарруа провели єдиний поєдинок з Болівією, не залишивши від противника каменя на камені (8:0).

Закономірно опинившись у четвірці найкращих, Коста та компанія аж ніяк не збиралися зменшувати оберти. Хто там наступний? Ага, Швеція – ну, то, будьте ласкаві, отримуйте на щастя сім пропущених м’ячів (покером «вистрелив» Адемір, а його компаньйон по лінії атаки Шико – дублем). Іспанія? З нею Селесао теж не церемонились – бідолашний іспанський голкіпер Антоні Рамальєтс дістав із сітки шість м’ячів, а коли дев’яносто хвилин минуло, то британський арбітр Реджинальд Ліф зафіксував у протоколі рахунок 6:1. Цікаво, що Доля зіграла із піренейцями злий жарт – іспанці, що проживали із шведами в одному готелі, дозволили собі раніше насміхатися над скандинавами.

На шляху до звання чемпіонів у бразильців, що із чотирма очками займали першу сходинку, залишився один матч – із уругвайцями. Ті, набравши три залікових бали, дихали лідерам у потилицю, однак всерйоз не сприймалися. 2:2 із Іспанією та 3:2 із Тре Крунур здалися журналістам чимось непереконливим, адже на тлі суперника бразильці наче літали – так легко і невимушено їм вдавалося добиватися необхідної мети. Саме тому, з руки газетярів, ще до вирішальної дуелі Бразилія була названа чемпіоном світу – усі передбачали її неминучий тріумф, навіть високопосадові особи.

«Вас, бразильців, я вважаю переможцями чемпіонату світу. Ви, гравці, через пару годин будете проголошені ними на радість мільйонів співвітчизників. У вас немає суперників на всій земній кулі. Ви сильніші за всіх, і я вітаю вас як тріумфаторів!» – заявив генерал Анджело Мендес де Мораїс.

Жюль Ріме підготував промову португальською, було вилито двадцять дві золоті медалі, написано гімн «Бразилія – переможці» – словом, країна завмерла в очікуванні нестримного карнавалу. Поки все не обірвалося.

Фінальний поєдинок приймала славнозвісна Маракана, DPA, Press Association Images

Бразильцям вистачило б нічиєї. Всього одного жалюгідного очка. Та хіба історія знає мало прикладів, коли команда, перебуваючи за крок від жаданої цілі, фактично на відстані витягнутої руки, все втрачає? Так, на папері Уругвай мав програти – тренер Хуан Лопес Фонтана сподівався зацементувати оборону, щоб хоча б уникнути такого ж приниження, яке спіткало Швецію та Іспанію. В кращому випадку – розраховувати на диво, оскільки спробуй тут грати у свій футбол із збірною, що тільки й очікувала на промахи в надії розвинути стрімкі контратаки. Кажуть, що до реальності уругвайців повернув їхній капітан Обдуліо Варела.

«Хлопці, невдахи не грають. Нехай почнеться дійство!» – підбадьорював опорник у роздягальні. А ось що розповів голкіпер Чарруа Масполі: «Коли ми виходили на поле, відчуття було таке, наче небо ось-ось не витримає і обвалиться на землю. Ми взялися за руки і закликали один одного до мужності. Наш капітан Варела затягнув своїм гучним голосом бойову патріотичну пісню, яку всі ми підхопили».

Бразилець Адемір став найкращимбомбардиром турніру, sportsviews.com

Невідомо, чи це так натхненні слова та магнетизм Варели дійсно зачепили уми та серця футболістів, але 16 липня 1950 року в діях уругвайців не відчувалося ні крихти мандражу. Бразильці невгамовно погрожували Масполі, намагалися пошити у дурні захисників Матіаса Гонсалеса та Еусебіу Техеру, але в першому таймі відкрити рахунок так і не зуміли. Маракана схвально загриміла лише на 47-й хвилині – технічний Зізіньо перехитрив оборону Уругваю та вивів на ворота нападника Сан Паулу Фріасу.

«Зізіньо обманює Техеру, посилає м’яч Адеміру, Адемір робить безадресну передачу, м’яч опиняється у ногах Гамбетти… Гол! ГОЛ!»–  кричав у мікрофон коментатор Антоніо Кордейро. Арена вирує – 1:0! Обдуліо кинувся щось пояснювати Джорджу Рідеру та його асистенту, але той вказав на центр поля.

Окрилені таким розвитком подій Селесао кинулися вперед – навіщо турбуватися про захист, якщо все одно влаштовує нічия? Тим паче, що підганяли трибуни, що глузували та перегукувалися між собою, гадаючи, скільки ж ще заб’ють їхні улюбленці. Втім уругвайці, отримавши вдосталь простору, не знітилися – пришвидшився Гіджа, увімкнувся Хуан Альберто Скьяфінно, позаду горлав Варела…

На 66-й хвилині Гіджа, що замучив на лівому фланзі Шико, таки змайстрував гол – увірвався до карного майданчику та переадресував м’яч прямісінько на праву ногу Скьяффіно, а той потужним ударом переправив м’яча під перекладину.

«Більше духу! Більше духу!» – Варела ледь не розірвав на собі футболку, обіймаючись з усміхненими партнерами.

«Не скажу, що він самотужки виграв гру, але думаю, що без нього уругвайці не перемогли б», – відзначив письменник Радамес Манкусо у книзі «Обдуліо, останній капітан».

Через одинадцять хвилин стадіон взагалі принишкнув – це Гіджа маневром обдурив Барбосу і вивів Уругвай у рахунку…

«Я вперше в житті чув щось, що не виробляло ніякого шуму. Здавалося, що настав кінець світу», – описував відчуття Скьяффіно. А от Гіджа був гострішим на язик: «Тільки три персони змушували зберігати мовчання Маракану, заповнену 200 тисячами осіб, — Френк Сінатра, папа Іван Павло II і я», – наголосив гравець.

Бразильці запанікували, але хаотичні спроби встановити паритет були марними – то Масполі у красивому стрибку здійснить сейв, то Техера розстелиться у підкаті і зупинить чергову атаку.

2:1. Медалі були знищені, пісня так і не пролунала по радіо, урочистості скасовані, а барви збірної змінені – від білого кольору форми відмовились, замінивши його на жовтий.

«Ніяких святкувань, промов, гімнів чи завершальних церемоній не було. Все було забуто. Я стояв стиснутий натовпом з усіх боків, тримаючи  в руці кубок. На моє щастя, капітан уругвайців Варела знаходився зовсім поруч зі мною, і я квапливо, наче крадькома, потиснув його важку мускулисту руку і вручив трофей, не зумівши при цьому видавити з себе ні слова. Все було передбачено, але не тільки перемога Уругваю», – пригадував Ріме.

«Коли ми, обіймаючись, плакали від щастя, то бразильці ридали з горя. Не було сумнівів, що їхні сльози показували, як їм було насправді важко», – підкреслив Скьяффіно.

Преса вправлялася у цькуванні гравців, зваливши вину за поразку на Барбосу, а уругвайці, щоб ще більше роздратувати пихатих бразильців, проголосили 16 липня щорічним національним святом.

«Барбоса був майстерним воротарем, що здійснював чудеса, проте удар Гіджі у фіналі ЧС-1950 став для нього прокляттям. Той матч Бразилія програла ще напередодні»,– зауважив корифей бразильської спортивної журналістики Армандо Ногейра.

Ті два голи перевернули життя голкіпера з ніг на голову та переслідували його до самої смерті – Барбосі, наприклад, забороняли працювати коментатором та займатися у свій час будь-якою футбольною діяльністю. Щоправда, чимала частина джерел вперто вказує на те, що нібито Моасір більше не залучався до лав Бразилії, та знайте – ім’я легенди Васко да Гама точно прогулькує у хроніках Копа Америка 1953 року, де він завоював срібні медалі.

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?