Sportarena

«До роздягальні проводжали поліція і четверо одноклубників»: Євген Коваленко – про сербський футбол

Вогняні пригоди українського легіонера в Сербії: якщо голи – то багато, якщо солодощі – то найсолодші, якщо вже штовханина – то така, що хоч поліцейське підкріплення викликай!

Євген Коваленко - відверто про сербський футбол

Це зараз він удома, підліковує травму, отриману на полях Сербії. А взагалі запорожець Євген Коваленко завоював у тамтешньому футболі непогану репутацію, зумів із першого дивізіону пробитися в місцеву Суперлігу, а також провів свій найрезультативніший сезон у кар’єрі.

Вихованець знаменитої школи Металурга (Запоріжжя), який встиг пограти в Україні за ФК Полтава, МФК Миколаїв, краматорський Авангард, Гірник-Спорт (Горішні Плавні) та кременчуцький Кремінь, розповідає про півтора сезони в сербському чемпіонаті. Євгеній набрав більше десятка очок за «гол+пас» у Першій лізі за Жарково, а потім до травми був основним гравцем у клубі найвищого дивізіону – Рад.

В історію українського легіонера ввійшли кухня, дівчата, гроші та міжнародні матчі, а також епізод, коли Коваленку знадобилася охорона поліцейських і власних одноклубників.

«Серби спершу „травили”, що Україна знову пролітає повз Євро»

– А давайте почнемо з недавніх вражень, адже вам випало бути українським легіонером у сербському чемпіонаті якраз тоді, коли ці збірні були суперниками в одній групі кваліфікації Євро-2020. Важко було?

– Як тільки жереб пройшов, місцеві футболісти почали мене «травити»: «Ну от, Україна знову пролітає повз чемпіонат Європи». Вони взагалі дуже високої думки про свою збірну, і я вже тут, у Сербії, зрозумів, який у них потужний футбол – практично в кожному чемпіонаті, у багатьох грандів, ви можете знайти сербських легіонерів.

Нашій збірній серби готові були відвести в прогнозах максимум третє місце – а собі відводили боротьбу за першу позицію з Португалією. Зараз мені приємно, що наша збірна так гідно виступила. Хоча, зізнаюся чесно, тоді в інтерв’ю з сербськими журналістами прогнозував, що першими будуть чемпіони Європи, а наші збірні поборються за друге місце.

– Як почувалися після львівських 5:0?

– Ох, ну тут, у Сербії, був справжній траур. Ніхто такого не чекав, це найбільша поразка в історії збірної. Самі знаєте – потім змінився головний тренер, солідно перетрусили склад. У Сербії багато аналізували тактику (зокрема, пройшлися по неготовності зіграти проти українців у три захисники). На матч-відповідь налаштовувалися, як на останній бій. Але наша збірна проявила вольові якості, видно, що добре вивчали сербів. Хоча, скажу чесно, серби грали проти нас «у меншості», тому що коли фани на трибунах – там така неймовірна атмосфера, що грати вдвічі важче.

– Ви до цього лише один раз спробували побути легіонером – та й то неподалік, у грузинському Зугдіді. Як опинилися аж у Сербії?

– Самі знаєте, наш футбол – не в найкращому стані, клуби зникають, багато де не виплачують зарплату, яка й без того зменшилася за реальними заробітками. Я розглядав такий варіант – пограти за кордоном, а саме Сербію мені порадив мій друг Тарас Бондаренко, він – як і я – вихованець запорізького «Металурга», в цій країні вважається одним із найкращих легіонерів.

Читайте також: «Після переможного голу Войводині фани оплатили мій рахунок у кафе». Тарас Бондаренко — про виступи у Сербії

Тарас зацікавив мене тим, що в сербському чемпіонаті добре пограти на перспективу – тут є агенти, які стежать за кожним матчем, і можна звідси поїхати в більш багаті ліги (забігаючи наперед, скажу – це правда). Друг зв’язав мене із місцевим агентом, який переглянув відео моїх матчів на Wyscout і сказав, що обов’язково знайде мені команду в Сербії.

– Чим саме ви відрізняєтеся від місцевих футболістів?

– У них технічний, але не настільки темповий футбол, як в Україні. А я, за словами місцевих футболістів, різкіший, швидший. Напевно, в цьому таки щось є, тому що, перейшовши із української Першої ліги в сербську, почав там багато забивати, міг собі дозволити піти в прорив, обіграти.

«Мій перший сербський клуб відразу мене попередив: „Нам не треба, щоб ти за нас довго грав”»

– В українській Першій лізі ви награли не один сезон. Що побачили в сербській?

– Ну, скажу так – за матеріальною стороною справи сербська ліга, щонайменше, не слабша (а у мене, як у легіонера, умови були навіть кращими). До того ж, агент мені правильно порадив клуб. Жарково – столична команда, як він і говорив, на неї ходять скаути, агенти. Уже після півроку виступів у мене було кілька варіантів із різних чемпіонатів.

– Реальних?

– Так, однозначно! Навіть президент нашого клубу особисто вів переговори. На Трансфермаркті моя ціна – 225 тисяч євро. Це в Україні всі переходи на правах «вільного агента», а в Сербії за гравця обов’язково щось просять і, що характерно, отримують. Кликали клуби місцевої Суперліги – Явор і Пролетер. За мною стежили представники клубів Перших ліг Туреччини та ОАЕ. Аль-Дхаїд із Дубаї виходив із конкретною пропозицією, але Жарково не поспішало продавати, хотіло підняти трансферну вартість. Казали: «Рано».

– Це ж яким був у вас дебют, якщо вже через півріччя пішли варіанти?

– Ну, чесно кажучи, гра в мене дійсно пішла. У нас був молодий тренер Деян Радженович, який грав за Партизан і в іноземних чемпіонатах, викликався в збірну. Він ставив Жарково веселий, яскравий футбол – і я, як лівий півзахисник, міг вільно творити. Забив 8 м’ячів. Гольових передач мені записують дві, але, здається, їх значно більше було – можливо, не так стежать аналітики за Першою лігою Сербії, тому не все врахували. Як би там не було, запрошення приходили – і клуб радісно потирав руки.

– Що, готовий ось так сходу продати новачка, який відразу почав забивати найбільше в команді?

– Там клуби спеціалізуються на продаж і підготовку гравців. Для них це норма. Жарково – добротний клуб, але якщо пропонують реальні гроші, він готовий продати футболіста. Тим більше, вже по ходу дебютного сезону до мене з’явився інтерес. Як зараз пам’ятаю, летів у відпустку в Україну й не знав, де опинюся – запитував у клубу, де я буду далі грати, бо були пропозиції. У клубі мені відразу сказали: «Ми не розраховуємо, що ти у нас довго будеш грати». Їхнє завдання – розкрити й продати.

«Коли виконали завдання на сезон, у ресторані дехто з гравців проявив себе краще, ніж на полі»

– Жарково ставило завдання зберегти місце в Першій лізі й виконало його достроково…

– Так. І тільки десь за два тури до завершення сезону стало трішки легше. Тому що чемпіонат у Сербії досить оригінальний. Навесні навіть ті, хто весь сезон наліво й направо програвав, почали вигравати – пішов серйозний розпал боротьби. Плюс, за рівнем всі більш-менш однакові. Словом, коли здобули потрібний відрив, зітхнули з полегшенням.

Пам’ятаю, виграли матч, забезпечили собі першолігову прописку, і президент каже: «Пішли в кафе». Ну, думаю, зараз скаже вітальне слово, вип’ємо по каві. Заходимо – а там фестиваль! Розкішний стіл, тонна м’яса, справжній банкет. Як зайшли – то вийшли вже під ранок. Були пісні, танці, співак із співачкою виконували душевні місцеві пісні. Скажу так: дехто з одноклубників на цій гулянці проявив себе краще, ніж на полі…

Останні матчі сезону вже догравали запасними та молоддю. Навіть і не скажу точно, цілком можливо, тому, що так гарно відзначали виконання завдання на сезон…

– Белград – велике футбольне місто: дербі Партизана та Црвени Звезди, п’ять команд тільки в Суперлізі. Звідки знайти інтерес ще й до клубу Першої ліги?

– А їх у місті відразу чотири ще, якщо не помиляюся. Ну, в них у Сербії популярний такий вид вболівання: у кожному мікрорайоні є свої команди. От Чукарички представляють округ Чукариця, Рад – мікрорайон Банца. І так кожен клуб має свою, так би мовити, територію. Так, фани можуть піти на єврокубковий матч грандів, багато хто вболіває одночасно за «маленький» клуб і за Партизан чи Звезду. Але, загалом, вони віддають належне своїй рідній команді, тому й людей ходить не так мало. Навіть за мірками українського довоєнного футболу.

– Жарково за мірками місцевого футболу – клуб бідний чи багатий?

– Цілком звичайний. Нормальний. Власник, до речі, має якийсь спільний бізнес з Україною – у нього танкери нафту перевозять, часто плавають в бік наших портів. Він сам родом саме з цього нашого мікрорайону, дуже авторитетний чоловік тут. Для нього підтримувати Жарково – це не лише бізнес, а й щось на кшталт почесного обов’язку.

– Після ударного сезону попрощалися з клубом нормально?

– Так, тим більше, на мені дещо й заробили. Скільки саме – не знаю. Чув, що планували 60 тисяч євро отримати, але там склалася така ситуація, що клубам, які готові були заплатити, відмовили на користь клубу Суперліги – Войводини. Президенти вже про все домовилися, але клуб на той час не мав тренера. А коли Ненад Лалатович (колишній гравець «Шахтаря», який у «Радничках» тренував Тараса Бондаренка) прийняв Войводину, сказав: «Все, про що до мене домовлялися, недійсне». Так і зірвався мій перехід. Добре, що варіантів дійсно вистачало. Мене тут же продали в інший клуб Суперліги – Рад. От тільки чи взяли ті гроші, які планували, цього не знаю – все-таки, форс-мажор…

«За порадою Любеновича, з клубом конфлікт вирішив по-людськи»

– Рад – клуб скромний, але з історією: Славолюб Муслин, Мирослав Джукич, Зоран Міркович, Любинко Друлович, Владимир Югович стали зірками після виступів за нього. Чому ж зараз він бореться лише за виживання?

– Якраз перед моїм приходом вони продали десь чотирьох провідних футболістів. На їхні місця запросили кількох досвідчених новачків, і мене в тому числі. Плюс, після старту чемпіонату поміняли тренера, потім ще одного. Це все й позначилося на результатах. Як би там не було, так просто такі великі зміни не минають.

– Але клуб, в цілому, виправдав ваші сподівання?

– Приємно, що у нього є свої ультрас, кожного матчу розміщувалися за воротами й гнали нас вперед. Є дитяча школа – команди тут розподіляються за віковими категоріями на «младенци» та «кадети». А ще є жіноча команда.

– Ви – одинак, чи без стороннього інтересу цікавилися?:)

– Так, я неодружений. Якщо без жартів, то сербські дівчата – цікаві, симпатичні, але дуже великі, високі. Можливо, спортивність народу та культ їжі грає свою роль:)

– Так от, знову про Рад…

– Клуб має впливових спонсорів. Один із них – у команді його називають «Мафіяж» – славиться як дуже авторитетний чоловік. У клубу прізвисько – «граджевинарі» (будівельники), але точно не скажу, який саме бізнес його спонсорує. Завдання такі ж – бути вище в таблиці, готувати гравців на продаж.

– Після потужного виступу за Жарково ви значно менше зіграли за «Рад» і не змогли забити. На цьому місці можна робити висновок про різницю між Суперлігою і Првою лігою?

– Різниця є – в Суперлізі все (буквально все) на порядок вище. Але, все-таки, справа не в цьому. Спершу я грав у старті, не пропускав матчів. Але підкосила мене прикра травма. Під час паузи в чемпіонаті, пов’язаної з тижнем збірних, ми грали двосторонку. І в пересічній ситуації сталося зіткнення, яке призвело до пошкодження коліна. У мене розтягнулися медіальні зв’язки – до цих пір лікуюся.

– І як клуб – підтримав свого футболіста?

– В тому-то й річ, що не виконували умови, затримували зарплату. Я порадився з Желько Любеновичем, і він порекомендував мені піти до керівництва й поговорити по-людськи. Я сказав, так і так: розумію, що через травму не можу допомогти команді, але мені ж треба лікуватися та відновлюватися, а ви обіцяне не виконуєте. Не хочеться подавати позов до суду, хочеться попрощатися добре. Керівництво пішло назустріч, і я тепер вільний агент.

«Замовивши цілу порцію сербської їжі, я явно погарячкував»

– Сербія для вас – «справжній закордон» чи не така вже й екзотика?

– Скажімо, ефект «мовного бар’єру» був: сербська схожа на українську, але деякі слова мають зовсім інше значення. Скажімо, мене завжди називають «Женя», а по-сербськи «жėна» – «дружина». Ще скрізь дивувалися, що по паспорту я – Євгеній, а називають мене Женя. Так що зійшлися на тому, що будуть називати мене «Кова». У них якщо в гравця прізвище Ковачевич, то так само будуть звати.

Але, в цілому, призвичаївся я до місцевого життя досить швидко і вже невдовзі навіть ухитрявся в інтерв’ю місцевій пресі про український футбол розповідати сербською мовою. Сподіваюся, нормально мене зрозуміли…

– На ностальгію не пробивало?

– Не без того. Добре, що багато наших приїздили в Сербію – до місцевих фізіотерапевтів. Желько приймав Сергія Кравченка із СК Дніпро-1 та Віталія Балашова із Олімпіка, а ще тут гостювали мої запорізькі друзі-одноклубники – Андрюша Цуріков та Женя Опанасенко. На правах «місцевого», навіть екскурсію для декого з українців проводив…

– А ви справді вже з місцевими здружилися й місця пізнали?

– Так, мав місцевих товаришів. У одного друга гостював на Великдень. Приємно, що у нас, у слов’ян, звичаї схожі – вони святкують точно так само, як і українці, тільки без пасочок. Зате яйця так само розбивають, і хто виграє в цьому конкурсі – свою нерозбиту крашанку потім цілий рік зберігає.

– Великдень – це ще й час розговіння, після якого багато кому доводиться сідати на дієту…

– Ох, серби їдять так, що тут цілий рік треба дієти. Пам’ятаю, вперше з командою обідав, мене запитали: «Тобі цілу порцію чи половину?». Я по наївності попросив всю порцію. А принесли такі два величезних шматки м’яса, та ще й з горою гарніру та мискою салату, що самотужки це справді було б важко подужати. Далі на досвіді вже брав по півпорції – і все одно досита наїдався. Звичайно, їхня кухня – це не для спортсменів їжа, все жирне, гостре, ситне.

Андрій Цуріков зацінив «палачинки», фото надане Є.Коваленком для Sport Arena

– Улюблена страва?

– Андрюшу пригощав «палачинками» – це сербські блинчики, щедро змазані «нутеллою» та посипані крихтами від солодющого печива (називається «плазма»). Неймовірно смачно!

«З трибун на мене полетіли гайки, монети, запальнички, пляшки»

– Сербія є офіційним кандидатом в ЄС. Це справжня Європа, у тому розумінні, в якому у нас оцінюють – багатство, дороги, охорону здоров’я?

– Скажімо так, вони прагнуть у себе зробити Європу. Хоча б «мінімальну Європу». Приміром, мінімальна зарплата у них складає 300 євро на місяць. Лікарні я старався оминати, але з побаченого можу сказати, що вони новіші та краще укомплектовані. Інфраструктура, загалом, у них краща. А дороги – це перше, на що звертаєш увагу після України. Сербія має хороші швидкісні автобани. Вони платні, але якщо вже на них заїжджаєш – то їдеш без заторів, оминаючи міста, а коли треба – то є зручні розв’язки, щоб повернути в той населений пункт, який тобі потрібно.

– Найбільш екстремальний виїзд, який у вас був у Сербії?

– Це навіть пов’язано не стільки з дорогами, як із фанами. Ледве не прибили мене.

– ???

– Ми приїхали з Жарково грати в Новий Пазар. Перше, що кинулося в очі – мінарет мечеті. Виявилося, це місто компактного проживання мусульман. Серби на цей виїзд дуже налаштовувалися, у них якесь дербі, серйозне протистояння, щось таке. І от я в звичайній ситуації зіткнувся з суперником під час гри, і що тут почалося! Футболісти накинулися, з трибун – добірна лайка кількома мовами (окрім сербської, якісь ще наче як тюркські слова). Полетіли гайки, монети, запальнички, пляшки. Мене оточило кілька поліцейських, але тренер дав знак, щоб ще й наші запасні гравці проводили мене до роздягальні. Тому що хто знає, як у підтрибунних приміщеннях поводилися б місцеві… Факт, що матч вийшов неймовірно важким, з «Нови-Пазар» ми зіграли 1:1, а мене місцеві злі фанати так провели, що мені не захотілося більше туди повертатися.

– До речі, наскільки знаю, під час матчів Сербії та України в кваліфікації Євро-2020 федерації також домовилися про те, що фанати не будуть виїздити на гостьові ігри. Це свідчить про ставлення сербів до України?

– Є таке. Вони дуже люблять Росію. Коли я в ресторані російською мовою говорив по мобільному, до мене підбігли місцеві й почали запитувати: «Русскій? Русія?». Коли я відповів, що з України, у відповідь сказали щось на кшталт «закрий двері зі зворотної сторони».

Але в колективі до мене ставилися добре, ніяких конфліктів через те, що я українець. Оцінювали тільки як гравця та людину, а тут уже як ти себе проявиш.

«Більше не повторю в Сербії колишніх помилок»

– У вас дуже неоднозначні спогади про Сербію: потужний сезон в Жарково та травма в Раді, душевні стосунки з одноклубниками та заборгованість по зарплаті, «телефонний скандал» і любов фанатів. Що в пам’яті-то залишите?

– Все-таки, хороше. Зараз маю кілька варіантів у Сербії. Агент мені навіть пропонував прямо після розставання з Радом, травмованим, підписувати угоду з іншим клубом Суперліги. Підлікуюся й буду вирішувати. Але більше помилок не повторю.

– Яких саме?

– Ну, почнемо з того, що хоча б частину заробленого буду вимагати наперед, щоб потім не «кинули». Вже знаючи мову, буду краще розумітися з керівництвом клубу. Тому що в Раді було стільки директорів, що я навіть не міг розібратися, хто за що відповідає.

– Стереотип: сербський футбол – технічний, емоційний, з елементами симуляції. Зруйнуєте чи підтвердите?

– Десь так все і є. Сербський народ – хитруватий. Живуть без перенапруження, нервів. Нікуди не поспішають. У клубах чітко видно, хто досвідчений і десь пограв – такі футболісти на автівках під’їжджають за 15 хвилин до тренування й спокійненько так заходять перевдягатися, наче ще година до початку. Не скажу, що в грі чи заняттях вони не викладаються – ні, працюють нормально. Але – від природи не люблять поспішати

– Три речі з Сербії, за якими зараз скучаєте?

– Музика, дозвілля та футбол – приємно згадати, які м’ячі забивав, як фани скандували слова в підтримку. Після трьох поспіль красивих голів давав інтерв’ю місцевій пресі – про нашу збірну, про життя, про себе. Мені здалося, що, як легіонер, я в Сербії Україну також гідно презентував.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Рейтинг букмекеров
#букмекерописаниебонусоценкасайт
1 Фаворит обзор 10 000₴ + 300 FS
5
РЕГИСТРАЦИЯ
Или аккаунт Sportarena