Кадри з історії «Кадри». Сzęść 1

Первісток «народився» у 1903 році. За давністю подій важко визначити, хто ж насправді був першим. До останнього часу прем’єрним львівським, українським та польським клубом вважалася  Слава. Проте останні дослідження наших західних сусідів доводять, що першою таки була ще одна команда з міста Лева – Лехія. До цієї помилки багато в чому призвела тодішня преса, котра постійно називала Чарні (так згодом була перейменована Слава) – першим польським клубом, а Лехію – другим. Справа в тому, що ця першість означала не час виникнення, а рівень гри. Чарні були флагманом львівського футболу, а Лехія йшла одразу за ними.

Насправді різниця між появою цих двох клубів з точки зору історичного часу була мінімальною –  лише кілька днів. З початком нового навчального 1903-04 року учні ІІІ та ІV гімназій та члени Сокола, які любили нову англійську забаву, створили Лехію. Юнаки I та ІІ Реальних Шкіл, які теж хотіли не лише вчитись, а й грати в футбол, в серпні 1903 року заснували клуб, який отримав гучну назву  – I Lwowski Klub Piłki Nożnej «Sława» Lwów.

До речі про Славу. В 1905 році ця команда стала Чарнімі. Ця назва була отримана, завдяки кольору шортів, в яких виступали гравці цього клубу. Але тут є один історичний казус. До 1910 року в тодішніх друкованих виданнях немає жодної згадки про Славу – як першоназву Чарніх. Можна припустити, що це найменування було поширене лише серед членів клубу, а офіційно команда мала іншу назву. Завісу над таємницею відкрив Філіп Кміцинський – колишній львівський гравець, а  згодом суддя: «Тоді існувала заборона для молоді на створення будь-яких позашкільних організацій. Тому для шкільної влади ми далі були спортивним гуртком, а про існування нової організації знало вузьке коло осіб у Львові. Також була таємна угода між славістами та журналістами, котрі не використовували в своїх статтях цю заборонену назву для того, щоб не накликати гнів шкільного начальства на голови членів нового клубу».

Чому була вибрана назва Слава? Найвірогідніше, що клуб був названий на честь однієї з кращих тодішніх команд світу – празької Славії. Львів’яни сподівалися, що зможуть досягнути тих же висот, що і чехи. На протязі своєї історії Чарні не втрачали зв’язку зі своїм «старшим футбольним братом».  Премудростям футболу їх навчали колишні гравці цього клубу – Карел Бломер-Сетцер та Карел Вопалецький. Суперником Чарніх в їхньому першому закордонному вояжі була Славія. Львів’яни не лише брали, а й давали. Щоправда в плані рівня гри їм було далеко до чехів, а тому допомагали, чим могли. Так, один з гравців Чарніх  співпрацював з празькою газетою «Sport a Hry», висвітлюючи на її шпальтах новини польського спорту.

Незважаючи на усі ці позитивні зрушення, тоді футбол у Львові ледве дихав. У 1903 році польська преса лише тричі згадала про футбол. Вже 27 вересня Гурток футболістів Сокола закрив сезон. Це свідчить про не надто велику популярність гри серед львів’ян. В провідних футбольних країнах ніхто настільки рано не завершував сезон. Він розпочинався як правило восени і тривав доти, доки дозволяла погода, часто завершуючись з початком зимових снігопадів та морозів. Соколята планували в наступному році зіграти матч з футболістами чеських гімнастичних товариств, але не склалося.

Ще одним нездійсненним планом 1904 року стала гра між командами Львова та Кракова. Творцем цієї ідеї  був один з головних ентузіастів пілки ножної на теренах тодішньої Польщі – Євгеніуш П’ясецький. На Зелені свята він вирушив разом зі своїми учнями IV гімназії до Кракова для того, щоб в Парку Йордана зіграти у футбол, але з цієї ідеї вийшов пшик.

В червні 1904 році відбулося перше львівське дербі. Учасниками історичного поєдинку були Реалісти (попередники Чарніх) та IV гімназія (згодом Погонь). Той матч був мало схожий на теперішній футбол. Напередодні того поєдинку команди зіграли в бейсбол – перемога дісталася Погоні. ЇЇ гравці вийшли на поле у незручних спортивних костюмах, а тому їм було досить важко демонструвати свою майстерність, до того ж типова львівська (дощова) погода не сприяла грі.

Публіка теж вставила своїх 5 копійок. Практично ніхто тоді не знав правил футболу, а тому вболівальники «допомагали» гравцям – постійно виходячи на поле, забираючи та копаючи м’яча. Під завісу поєдинку футболісти Погоні розігрілися та поскидали незручні костюми, але вже було пізно. Перемога з рахунком 2:0 в першому дербі здобули Чарні. Представники Погоні також відзначали, що  чималий внесок в перемогу реалістів зробив… суддя. Незабаром відбувся реванш, котрий закінчився внічию.

Для того, щоб якось впорядкувати численні хаотичні ігри та допомогти зробити перші кроки новоствореним клубам, в грудні 1904 року було створено «Товариство розваг народу і молоді». Його президентом став Генрік Йордан. 21 лютого 1906 року ця організація дещо змінила назву на «Товариство рухливих розваг» (Towarzystwo Zabaw Ruchowych). Під його егідою було зіграно матч з нагоди відкриття футбольного поля на території колишнього велотреку в Стрийському парку. Переможець в якості нагороди отримав красивий диплом, який був створений місцевим художником.

12 червня 1905 року Спортивний гурток реалістів виступав вже під новою назвою – Львівський футбольний клуб. Тоді ж відбулася ще одна знаменна подія. Реалісти вперше вийшли на поле у чорних футболках, які з часом і дали їм нову – найвідомішу назву. В 1906 році TZR організував кваліфікаційні змагання, переможець яких отримував право представляти Львів в поєдинку з Краковом. Найсильнішою командою Львова стали Чарні. Також було прийняте рішення відправити до Кракова ще Погонь, яка з метою популяризації пілки ножної мала розіграти перед публікою показовий футбольний матч.

Фаворитами цих поєдинків були львів’яни, що і довели, навіть граючи на виїзді. Краків представляла команда Студенти, яка була сформована  спеціально для цього матчу і провела лише кілька тренувань. Чарні досить легко перемогли з рахунком 2:0, незважаючи на те, що поле на котрому вони грали, було на 20 метрів менше за львівське. Перемога Погоні була ще більш вражаючою – 4:0. Щоправда варто відзначити те, що краків’яни знали лише про один матч, до якого і готувалися. А тому, коли їх повідомили, що потрібно буде зіграти два поєдинки, то нова команда була набрана безпосередньо перед матчем з-поміж глядачів, котрі стверджували, що вміють грати у футбол. Часу для того, щоб перевірити їхні вміння, не було. І тому Академіки не змогли нічого протиставити Погоні.

Краків не хотів в футболі бути учнем Львова і жадав реваншу. І він його отримав через чотири місяці: Біло-червоні обіграли Чарніх з рахунком 1:0. Завдяки приїзду львів’ян та виїзному успіху краків’ян в місті значно зріс інтерес до футболу. Одним з піонерів гри мільйонів в Кракові став Тадеуш Кончинський, котрий їздив до Англії, де невиліковно «захворів» футбольною лихоманкою. Він проспонсорував футбольну форму двом найстарішим краківським клубам – I студентському Клубові (згодом Біло-Червоні) та академічній команді Краковія. Також йому в голову прийшла чудова ідея – організувати осінній турнір за участю всіх краківських колективів. Цей захід взяв під свій патронат TZR. Ці змагання стали знаменною подією в футбольному житті всієї Польщі. Так в них прийняли участь мінімум 15 команд, ігри відбувалися одночасно на трьох полях. З учасників того історичного турніру до наших часів «дожили» Краковія, Біло-Червоні, Червоні та Вісла.

Змагання проходили за досить оригінальною схемою:

— команда, яка програвала два матчі поспіль, вилітала з турніру;

— команда, яка у підсумку мала на дві поразки більше, ніж перемог, вилітала з турніру;

— в кінцевій класифікації матчі з командами, які вилетіли, не враховувались.

Сам пан Тадеуш обслуговував змагання в якості судді. Замість свистка він використовував кондукторський ріжок. Два головних фаворити – Біло-червоні та Краковія – не брали участі в кваліфікаційних змаганнях. Турнір завершився без гучних сенсацій. Перемогу здобули Біло-червоні, які лише один матч зіграли внічию, Краковія стала другою – вона єдина спромоглася набрати очко в грі з переможцем, третіми фінішували Червоні. Існують свідчення про те, що в цих історичних змаганнях взяли участь аж 40 команд, але сумнівно, що в Кракові назбиралося би настільки багато футболістів.

Львів не хотів пасти задніх і теж провів свій осінній турнір. Але той, хто довго ходить – сам собі шкодить. Перший матч було зіграно лише 6 листопада і змагання не вдалося завершити через погану погоду. В тому турнірі сталася ще одна знакова подія в історії львівського футболу – вперше клуб виставив не лише основну, а й резервну команду. Першопрохідцем стала Лехія. У 1907 році відбулося перше офіційне дербі між командами Чарні та новоствореною Погонню, яка утворилася в результаті об’єднання Гімнастично-спортивного клубу та Лехії. Головним призом для переможця цього поєдинку була срібна медаль, котра стала першою в музеї Погоні.

ТZR врахував свої помилки, яких він припустився в організації першого львівського осіннього турніру і тепер вирішив провести змагання влітку 1907 року. На старт змагань вийшли 6 команд – три колективи Чарніх та тріо від Погоні. Незважаючи на невисокий рівень гри тих команд, боротьба між ними була  дуже запеклою. Чарні та Погонь прагнули за будь-яку ціну здобути перемогу. Через це в останньому турі сталася подія, яка закінчилася першим гучним скандалом в історії українського та польського футболу. Згідно з правилами змагань після групового турніру дві кращих команди мали розіграти чемпіонський титул у фінальній грі. Напередодні останнього матчу Погонь гарантувала собі участь у вирішальному поєдинку. І в останній грі влаштувала справжній фарс – поступившись своїй другій команді з рахунком 9:28. Через це Чарні за підсумками групового турніру стали лише третіми. TZR був змушений відреагувати на таку «чесну гру» команд Погоні та дискваліфікувала їх на 3 місяці. Було прийняте рішення, що в фіналі зіграють колективи, які посіли третє та четверте місця. У вирішальному поєдинку Чарні обіграли свою резервну команду Лауда з рахунком 6:1.

Восени 1907 року TZR організував черговий турнір  і знову не обійшлося без скандалу. Чарні в матчі з другою командою Погоні забили гол, проте гравці Погоні вимагали його скасувати, оскільки вважали, що був офсайд. Але суддя не змінив свого рішення. Через це футболісти Погоні залишили поле. Вони відмовилися продовжити гру та й догравання чи повторного поєдинку теж не було. Турнір залишився незавершеним, а TZR проголосив переможцем Чарніх  та виключив Погонь зі своїх структур. В подальшому ця команда не мала жодного бажання повернутися під крило трьох літер та стала самостійним клубом. Протягом певного періоду Погонь відмовлялася від ігор зі своїм заклятим ворогом – Чарнімі.