Не згоріти б у словенському полум’ї (2)

Перша частина

Шевченко регулярно забиває за Мілан, Лужний у Арсеналі, Скрипник з Максимовим – у Вердері, Кандауров заявив про себе у Бенфіці. Динамо ще навесні билося за вихід у фінал Ліги чемпіонів. Це – золота доба, ренесанс нашого футболу, і ми завжди будемо своїми на цьому святі життя й продовжимо прогресувати…

Так думалося у 1999 році в Україні.

У групі з діючими чемпіонами світу французами та принциповими суперниками – російськими сусідами Україна не зірвала джекпот, але й не побачила перед своїм носом із шумом зачинені двері. Друге місце відправило нашу збірну в плей-оф, де жереб уберіг її, наприклад, від англійців, але визначив нам у суперники надзвичайно неприємних словенців, добре знайомих за протистояннями чотири-п’ятилітньої давнини. У складі південнослов’янської збірної лишалося чимало знайомих імен, однак відразу навіть важко було визначити, хто з нас за цей час змінився більше.

Так, у словенців не було півфіналу Ліги чемпіонів і гравців у Мілані чи Арсеналі. Але при цьому кількість їхніх легіонерів зросла, вони стали досвідченішими й більш статусними (той же Захович яскраво проявив себе у єврокубках). Врешті-решт, тієї ж осені Марибор сенсаційно здолав Динамо на нашому полі, створивши для нас чимало проблем, але нічиєю з Байєром у підсумку посприявши виходу киян до наступної стадії.

Ніхто не очікував, що буде дуже легко. Але якби ви спинили на українських вулицях 16-літньої давнини десяток пересічних пішоходів, десять з них сказали б вам, що Україна обов’язково пройде цього суперника.

* * *

Напередодні візиту в Словенію в нашої збірної були певні проблеми. В одному з матчів за Арсенал (судячи зі всього, в ЛЧ з шведським АІКом) зазнав пошкодження Лужний. Були питання по здоров’ю динамівців Головка, Кардаша. У не найкращому настрої був і Шевченко, чий Мілан напередодні поступився Галатасараю і достроково вилетів з Ліги чемпіонів, а сам він в останньому турі чемпіонату не забив пенальті Венеції. Зате динамівці, попри поразку від Лаціо в останньому турі, пройшли далі – допомогли… словенці! Марибор відстояв нулівку в Леверкузені.

Проте всі клубні справи лишилися десь далеко позаду, як тільки гравці обох збірних переступили поріг їхніх навчально-тренувальних баз. Сабо на Конча-Заспі зібрав колектив, який пізніше назвуть «золотим поколінням». До вже звичних і розкритих Шевченка, Реброва, Шовковського додалися й нові гравці. У Бенфіці якраз розкрився Кандауров, і, на радість українській футбольній спільноті, цього майстерного півзахисника вдалося залучити до матчів зігравши кілька матчів за Україну в перші роки її існування, Сергій став під її прапор вперше за останні 6,5 років.

Звичайно, українців вважали однозначними фаворитами протистояння. Достатньо було назвати клуби, за які виступали гравці двох команд – Мілан, Арсенал, Бенфіка, Динамо – проти Локерена, Тіроля, Седана, Карлсруе. Представник Олімпіакоса Захович і Штурма Міланич на загальному фоні виділялися хоча б участю в Лізі чемпіонів. Однак якщо у попередньому плей-оф нам протистояла супер-зіркова Хорватія, то цього разу нам випадало грати з європейським середнім класом, який добре знав усі плюси й мінуси свого становища. Войовнича публіка люблянського стадіону кожним зарядом несамовито нагадувала, що без бою складати зброю тут ніхто не збирався. Гравці ступали на поле Бежиграду під такою кількістю конфетті, що здавалося, ніби це учасники фіналу чемпіонату світу вишиковуються на газоні десь у Аргентині чи Бразилії…

 Матч №57 в історії національної збірної України. Перший матч плей-оф Євро-99

 13.11.1999. Любляна. Стадіон Бежиград. 10 000 глядачів

Словенія – Україна 2:1
Голи: Захович, 53, Ачимович, 85 – Шевченко, 33

Словенія: Дабанович, Мілінович, Міланич (Остерц, 73), Кнавс, Карич, Чех, Рудонья, Новак, Захович, Павлин, Удович (Ачимович, 46). Запасні: Симеунович, Павлович, Гайзер, Істенич, Чипот. Тренер: Сречко Катанець

Україна: Шовковський, Парфенов, Головко, Ващук, Попов, Дмитрулін, Гусин, Кандауров (Кардаш, 56), Косовський, Ребров, Шевченко. Запасні: Кернозенко, Ковальов, Мороз, Скаченко, Микитин, Федоров. Тренер: Йожеф Сабо

Попередження: Кнавс, 26, Павлин, 37, Милинович, 65, Рудонья, 86 – Кандауров, 50, Парфенов, 52, Гусин, 87

Вилучення: Парфенов, 60, Гусин, 88 (обидва – повторне попередження)

Суддя: Майєр (Швейцарія)

Початок матчу символічний – Рудонья заробляє штрафний, а Захович м’яко навішує. Українці виграють подачу, і хто перший на м’ячі у власному майданчику? Шевченко. Лідер Мілану відпрацьовує в обороні – і це зайвий раз підтверджує статусність матчу. Але Златко продовжує вигризати кожен м’яч, і ось уже Павлин з підбору змушує вступати в гру Шовковського. Українці максимально пильні: кожне падіння господарів у небезпечній близькості до нашого штрафного майданчика може завершитися непотрібним стандартом.

Витримавши шалений тиск заведених на швидкий гол словенців, Україна переводить гру в центр поля і наприкінці першої півгодини має свій шанс. Шевченка повільний Кнавс зупиняє лише ціною попередження, однак сам потерпілий влучає в стінку. Господарі кожну появу Андрія на своїй половині поля стрічають фолами, і це лише заводить нашу зірку. Вимушено зміщуючись на правий край, Шева саме звідти створює такий очікуваний гол. Після ауту він комбінує з Кандауровим, котрий біля кута чужого майданчика п’ятою пасує Андрієві назад. Показовий момент, акцент на двох №10: поки Захович пішки чимчикує за кілька метрів від нашого, Шевченко втікає від Павлина і чудовим ударом з лівої ноги влучає у дальню дев’ятку – 0:1! Який гол!!!

Проте словенці мужньо тримають цей удар. Уже через хвилину сильний удар Кнавса метрів з 25-ти Шовковський блокує не з першого дотику. І тут же – ще один шанс для Шеви. Після довгого пасу він проривається на ударну позицію, однак прямолінійний удар не складає проблем для Дабановича. Іще мить – і уже Кандауров виводить Андрія на простір, однак у вирішальну мить лідер гонки бомбардирів Серії А наступає на м’яч, втративши шанс вийти прямо на воротаря. Був ще один штрафний, але Шевченко знову лише припечатав стінку. Перший тайм завершується з одним голом нашої переваги, утім, словенці змушують себе поважати. Удари Заховича і Міланича неточні, але небезпечні. Утім, ми віримо в свій клас. Словенці сім разів били по наших воротах, але точно – лише в третині випадків. А з двох наших ударів точними виявилися обидва, а один із них – результативним.

На події на полі Катанець відповідає заміною колишнього кривдника України Удовича на маловідомого молодого хавбека Ачимовича – запам’ятаємо цей момент. Хлопець першим дотиком виводить Заховича один на один з Шовковським. Перший удар Златка відбиває воротар, повторний – штанга. А ще за кілька хвилин лідер атак словенців уже не пробачив нам наші помилки. Після ауту Косовський незбаганним чином промахується повз м’яча, Захович тут же втікає від Головка і з лінії штрафного б’є в кут – 1:1. На цю неприємність тренери реагують, випустивши замість Кандаурова, який отримав попередження й надміру завівся, Кардаша, котрий донедавна «відновлювався» після травми в Динамо-2. І тут же – друга велика біда. Парфенов вкидає аут на Кардаша і тут же отримує пас назад. Павлин кидається на нього яструбом і пресингує, правому захисникові доводиться фолити – друга в матчі жовта картка, а за нею – й червона.

Заключні півгодини Україна дограє в меншості. І ось уже Шовковському доводиться кидатися в ноги Заховичу за мить до, здавалося, неминучого удару. Наші явно хочуть більшого, однак усі зусилля наших гравців на чужій половині поля зриваються примітивною тактикою дрібного фолу. Якби замість Майєра матч судив арбітр іншої школи, кожен контакт захисників господарів з Шевченком, Ребровим, Косовським варто було б карати попередженням, утім, суддя давав грати і в цьому, принаймні, був послідовним. Можливо, саме з надмірного бажання пробити, нарешті, словенські редути й народився той самий фатальний епізод, який увійшов у наш футбольний фольклор. Після невдалого пасу Новака Шовковський побіг на лівий фланг, щоб підібрати м’яч і не дати суперникам ауту. І саме звідти, з місця Дмитруліна, Олександр виніс м’яч у поле. І треба ж – там, у центрі поля, м’яч підібрали не Головко чи Гусин, а Ачимович. І відразу ж, метрів з 50-ти, пробив – якраз на словах коментатора Журахівського про те, що до ударів справа доходить зрідка.

М’яч летів довго, як судовий вирок. Шовковський задкував, стрибав – здавалося, були навіть якісь шанси уникнути конфузу… Але ні, не з нашим щастям. 2:1 – цей гол все життя будуть пригадувати хорошому, за нашими мірками – навіть легендарному воротареві… «Сашко, де ти гуляв?! – запитував у розпачі коментатор. – Просто жах… Сашко лежить біля воріт… Які тут коментарі можуть?.. Ну-у-у, Шовко-о-о-вський!» Але чи був винен один лише Шовковський не тільки у пропущеному м’ячі, але й у поразці? І чи мало це вирішальне значення?

М’ясницький в’їзд Гусина в того ж таки Ачимовича залишив українців вдев’ятьох. Награти на нічийний гол наші не змогли, тому додому поверталися з дефіцитом в один гол. Один, але який!.. Відлуння люблянського сорому тяжіло над нами тяжким вантажем довгих 16 років.

 Матч №58 в історії національної збірної України. Другий матч плей-оф Євро-99

 17.11.1999. Київ. Стадіон НСК Олімпійський. 70 000 глядачів

Україна – Словенія 1:1
Голи: Ребров, 69 (пен.) – Павлин, 79

 Україна: Шовковський, Лужний, Головко, Ващук, Федоров, Дмитрулін, Кандауров (Ковальов, 46), Косовський (Попов, 73), Ребров, Скаченко (Мороз, 58), Шевченко. Запасні: Кернозенко, Мизин, Микитин, Коновалов. Тренер: Йожеф Сабо

Словенія: Дабанович, Мілінович, Галич, Міланич, Карич (Остерц, 73), Чех, Рудонья, Новак, Захович, Павлин, Удович (Ачимович, 57). Запасні: Симеунович, Чипот, Павлович, Истенич, Гайзер. Тренер: Сречко Катанець

Попередження: Дмитрулін, 75 – Захович, 9, Міланич, 14, Галич, 67, Ачимович, 87

Суддя: Хайнеманн (Німеччина)

Сніг випав на Україну так же раптово, як той фатальний удар Ачимовича. Велика частина вболівальників, які прийшли на Олімпійський 17 листопада, дригоніли в кросівках та осінніх куртках. Але трепіт був не лише від холоду, а й від важливості матчу. Старенькі трибуни відчували такий тремор ще зовсім недавно – під час матчів Ліги чемпіонів, під час поєдинків нашої збірної проти росіян, французів. Столиця України на той час була однією з найгарячіших футбольних точок Європи. Такому статусу треба було відповідати.

За ті кілька днів між матчами багато всього відбулося. Багато слів було сказано тренерами, пресою, вболівальниками. Знайшов сили вийти на поле Лужний, який одним своїм виглядом вселяв впевненість в молодших товаришів по команді. Вийшов на поле і форвард Метца Скаченко, поруч з яким Ребров і Шевченко мали б отримувати більше скидок і виграшів на другому поверсі. Катанець вимушений був заміняти дискваліфікованого за зайве попередження в минулій грі Кнавса, в іншому ж його склад виявився навіть більш консервативним, аніж у суперників. Здогадуючись, де ж той білий м’яч на не менш білому снігу, команди взялися за гру, а вболівальники – за вболівання.

Першого удару в матчі завдали гості. Захович поступився штрафним Міліновичу, але Шовковський справився з низовим м’ячем, посланим, схоже, в розрахунку на рикошет. У свою чергу, Шевченко з штрафного зі своєї «іменної» точки пробив повз ворота. На стандарти суперники покладають величезні надії. Захович навіть отримує попередження за нав’язливу симуляцію. А от наших – б’ють: за грубий фол на Реброву жовта картка дістається Міланичу. Однак те, що вдалося Шевченку з Філімоновим, тепер не працює – його дальні удари приймає на себе стінка, або штрафні виявляються неточними.

На слизькому, в’язкому полі швидкісні та технічні козирі наших основних форвардів багато в чому нівелюються – а суперникам багато попереду не треба, тому перший тайм загалом виходить нуднуватим. Лише перед перервою гості нагадують про себе, коли Удович з двома нашими захисниками по боках ухитряється пробити головою після довгого пасу Карича – все ж мимо. Головний висновок з першого тайму «снігового побоїща» – нам треба вигадувати щось нове, тому що здивувати словенців до перерви відверто не вдалося.

Заміна Ковальова на Кандаурова – явний натяк на проблеми в центрі поля. Проте на самому початку другого тайму наші загрожували воротам Дабановича. Бив Ребров, котрий головою неточно замкнув подачу Шевченка з дальнього штрафного. У суперників Міланич аналогічним, хоч і трохи небезпечнішим чином відгукується на стандарт від Заховича. А що ж наші форварди? Де Шевченко? Андрія прикривали подвійними силами, і лише раз у чужому майданчику він зміг зачепитися за м’яч, та й то – на гострий простріл першим встиг словенець, а не Скаченко… Але ім’я Шеви грає свою роль – за ним стежать аж надто щільно. Відгукуючись на простріл Лужного, Андрій потягнув за собою суперників, і ті змушені були фолити. Ребров не мав права промахнутися. З пенальті він розвів м’яч і воротаря по різних кутах – 1:0.

Для спокою нам потрібен іще хоча б один гол, проте в’язкі словенці блокують усі удари і стіною зустрічають суперників уже метрів за десять від своєї штрафної. Мінімальну перевагу недарма називають «слизькою». Ми не відразу зрозуміли, що ж сталося на тій фатальній 79-й хвилині, коли словенці украли у нас Євро-2000. Захович безхитрісним ударом зі штрафного влучив у стінку, але першим на підборі виявився Рудонья. Сильний удар з лівої ноги, Павлин підправив м’яч – і Шовковський, чий огляд був перекритим і своїми, і чужими гравцями, зреагувати не зумів. Білий м’яч по засніженому полі опинився у білій сітці білих воріт – 1:1.

Снігове безгоміння над Олімпійським.

Останні хвилини пройшли так, ніби це все відбувається не з нами. До болю мало осмислених атак (а звідки їм взятися по такому-то полю?!), гості за кожної можливості затягують час. І прикро ж – наші суперники не були безгрішними! У моменті, коли навіть Шовковський пішов на один з останніх стандартів до чужих воріт, їхній воротар грубо помилився, однак у нас не було свого Ачимовича чи Павлина з підбором. А коли Ващук спробував закинути м’яч у незахищену сітку, то влучив згори у сітку над воротами. Не вдалося добити м’яч, і коли Дабанович випустив його після удару Реброва.

Завдання словенців апріорі було простішим – на такому полі легше відбиватися. Більше того – був момент, коли Новак змусив нас хвилюватися щодо другого м’яча… У підсумку на табло осталися одинички. Але якими різними вони були! Словенська, «Павлинська», одиничка подарувала гостям путівку до Бенілюксу, де вони видали яскраві матчі з югославами та іспанцями, видали нуднувату нулівку з норвежцями і прогнозовано залишили Євро-2000 з останнього місця в груповому турнірі без жодної перемоги.

І нам, поколінню 90-х, лишається тільки гадати, а чи таким же статистом була б наша збірна на прекрасних полях Бельгії та Голландії. Наприклад, норвежців у наступному нашому груповому турнірі ми перегравали. Югославів обігрували вже за кілька років на московському турнірі LG Cup. Іспанці… Ну, так. Іспанці. Проте навіть з ними в групі уже нові товариші Шевченка виходили у чвертьфінал чемпіонату світу через шість з половиною років.

А головне – наскільки багато втратив наш футбол через те, що ми упустили свій шанс вистрелити на чемпіонаті Європи в 2000 році? Знову ж таки, про це ми можемо лише здогадуватися. Головне – зробити правильні висновки і не упустити свою жар-птицю уже зараз. Коли виросло покоління тих, хто про епічні протистояння 90-х дізнається із таких от статей, пожовклих підшивок та низькоякісних відеозаписів, які такі далекі від нинішніх HQ та HD…

Артур Валерко, Sport Arena

P.S. Ми могли б ще багато говорити про матчі Динамо зі словенським Марибором, донецького Металурга – з Інтерблоком, київського Арсеналу – з Мурою. Про матчі молодіжних збірних двох країн. Але вирішили – не станемо. Історія пишеться на наших очах, і хай сьогодення стане славною сторінкою новітнього українського футболу!