Sportarena

Кореспондент Sport Arena Олексій Мандзій побував в ліонській фан-зоні під час матчу Франція – Ірландія.

Відправляючись у Францію, першим ділом було поставлене завдання зрозуміти,  яка ж вона — справжня Франція. Чи й справді тут так мало корінного населення, а переважають емігранти? Чи й справді загроза тероризму настільки висока, як про це говорять? Чи й справді усі французькі багети «повітряні», а вино тут п’ють більше ніж пиво? Список «чи й справді…» можна продовжувати вічно, та згадати варто лише про ще один пункт – а чи й справді тут не так потужно підтримують свою збірну? Завдячуючи УЄФА, яка вибрала десять міст-господарів практично з усіх регіонів Франції, є можливість порівнювати і робити якісь висновки. Ба навіть більше: змінювати думку після того, як вона, здавалося б, уже сформувалася.

Так буває: Париж видається чудовим містом, та згодом приходить розуміння, наскільки кращим є Марсель чи той ж Лілль. Те саме з організацією – можна сказати одні слова про Ніццу, але зовсім інші – про Сент-Ет’єн. Як виявилося, підтримка Ле Бльо у Франції теж варіюється від місця дислокації – не всюди за команду Дідьє Дешама вболівають з однаковим завзяттям. І, щоб зрозуміти це, потрібно було відправитися у Ліон. Саме тут і можна відшукати не тільки найкращих прихильників Трьох півнів, але й справжню Францію.

У Ліоні можна йти пустими вулицями практично усю дорогу до центру, а уже наприкінці шляху дивуватися, звідки з’явилися усі ці люди. Довгі і вузенькі вулички, які, в більшості своїй, стікаються в центр, справді володіють певною магією – вони заповнюються, зрештою як і пустіють, буквально за секунду. Усе дуже просто: цих вуличок тут незліченна кількість, тож люди те й діло звертають кудись чи виходять звідкись.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

Напередодні гри Франції проти Ірландії гуляти центральними вуличками у Ліоні було доволі складно: попри відносну безлюдність, тут завжди можна було наткнутися на різного роду звуки. Найгірше те, що неможливо було зрозуміти джерело шуму: якесь гучне дійство могло відбуватися як на сусідній вулиці, так і десь зовсім поруч. Однак уже за години три до початку матчу джерело шуму централізувалося, заполонивши буквально усі дороги в центр, куди з усіх боків хлинули люди у синіх футболках і з прапором на плечі.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

Дивуватися з того, що французів у Ліоні було більше ніж ірландців, було б верхом ідіотизму – все ж саме Франція є господарем турніру. І навіть незважаючи на те, що фанати їі суперника вважаються найкращими в Європі, перекричати їх французи повинні були з легкістю. Спершу здавалося, що так насправді й буде: люди у зелених футболках губилися у кількості вболівальників у синьому, такі собі зелені крапки у суцільному морі. Втім, уже в самому центрі ситуація трішки змінилася – ірландці трималися купи, створивши таку собі одну суцільну групу. А це в свою чергу дозволило визначити, що в Ліоні на кожного британця приходиться близько десяти французів. Не найгірший ж можливих сценаріїв, це точно.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

Можливо, французів насправді могло б бути більше, однак не всі бажаючі змогли потрапити у фан-зону. До питань безпеки у Ліоні підійшли з усією відповідальністю: якщо в інших містах при вході просто перевіряли вміст сумки та обшукували людину, то тут на фанатів чекав сканер та перевірка як у аеропортах. Повноцінна і дуже ретельна. От через тривалість цієї процедури й виникали затримки у чергах – бажаючих подивитися гру своєї збірної було безліч. Ще одним мінусом організації входу у фан-зону був їі розклад роботи: тільки два входи з чотирьох працювали з самого ранку, тому тягнучки на вході утворилися ще за добрих години три-чотири до початку гри: два пропускні пункти напевне не могли пропустити усю кількість людей.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

Забігаючи наперед, варто сказати, що доволі значна кількість прихильників Франції дивилася гру за межами фан-зони. Не всі змирилися з цим фактом зразу, і протягом перших хвилин ще пробували свистіти та обурюватися, однак врешті-решт вони просто втупилися в екрани. Добре, що футбол без проблем можна було подивитися і за межами «залізної завіси».

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

А в самій фан-зоні, тим часом, французи на повен голос затягнули Марсельєзу. І можна сказати з впевненістю, що звучала вона дуже потужно. Набагато краще ніж у паризькій фан-зоні. Парадокс, здавалося б, але протягом поєдинку різниця між підтримкою у Парижі та Ліоні стала ще відчутнішою. І перевага тут явно не на користь столиці Франції. Публіка, що збирається під Ейфелевою вежею, настільки ж різноманітна як і сам Париж, тоді як сюди прийшли з єдиною ціллю – підтримати свою збірну. І все. Простим смертним під час гри Франції у Ліоні не місце.

Однак першими раділи ірландці – їхня збірна несподівана вийшла уперед уже на третій хвилині поєдинку. Передати усю радість Зелених неможливо: британці обіймалися, розливали пиво, та моментально затягували різні пісні. Французи перші декілька хвилин перебували в шоці, проте уже зовсім скоро їм вдалося знову поставити галасливих суперників на місце, перекричавши їх за допомогою декількох гасел. От саме це, мабуть, і є однією з ключових рис у відмінності підтримки Ле Бльо у Парижі та Ліоні – столичні вболівальники не консолідуються у важкі моменти, закриваючись у собі, тож про жоден шум мова не йде.

Два голи Антуана Грізмана на початку другого тайму остаточно перевернули ситуацію з голови на ноги не тільки на полі, але й поміж вболівальників. Французи нарешті змогли видихнути з полегшенням, розуміючи, що їхня команда уже не відпустить свою перемогу. Це усвідомлення допомогло прихильникам Ле Бльо поводити себе ще більш гучно та розкуто – про жодних ірландців мова уже не йшла. Де-не-де у фан-зоні навіть загорілися фаєра, що викликало, як мінімум, здивування: адже не до кінця було зрозуміло, яким чином можна було пронести їх всередину. Однак ні жандармам, ні стюардам діла не було до піротехніки: абсолютно усі раділи голам Франції.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

До кінця матчу ірландці так і не змогли прийти в себе, хоча декілька разів вони й затягнули: «Shane Long’s On Fire», втім ця їхня пісня потонула у суцільному співі французів. До слова, фанати Ле Бльо залюбки підспівували разом з ірландцями, вірніше, підтанцьовували на приспіві «На-на-на-на».

Марсельєза наприкінці гри справила таке ж сильне враження, як і передматчева – усі співали як один. Справжня єдність, не інакше. Фінальний свисток ліонська фан-зона зустріла аплодисментами, а місцями навіть сльозами щастя. Так, Франція заслужила на таке свято, а Ліон – тим більше. Втім, найприємніше відбувалося потім: натикаючичь на групи ірландців десь у місті, французи їм аплодували та дякували за гру, підбадьорюючи своїх недавніх суперників. Ось така вона, футбольна повага.

фото Алексея Мандзия
фото Алексея Мандзия

Закінчення гри, втім, не означало кінець дійства для ліонців – місцеві фанати перебазувалися з фан-зони у вузькі і довгі вулички, ще довго створюючи неймовірну атмосферу. Так, вони уже не дивилася на інші матчі, але хіба у цьому є якась різниця? Ці люди вболівали сьогодні тільки за одну збірну — їі перемогу тепер вони й святкують. Усе закономірно.

 


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena