Серпень 1996 року. Київське Динамо зазнає дуже прикрих поразок від віденського Рапіда – австрійський клуб забиває вдома два м’ячі без відповіді, в гостях декласує киян 4:2. Поступившись цьому супернику в кваліфікації Ліги чемпіонів, Динамо під керівництвом Йожефа Сабо вилетить і з Кубка УЄФА – від ще більш посереднього швейцарського Ксамакса. Це було те дно, від якого відштовхнеться призначений в кінці осені Валерій Лобановський, і вже наступного року Динамо буде громити Барселону.
У складі австрійців невтомно відбігав обидва матчі Сергій Мандреко. Від газети «Команда» отримав оцінку 6,5 (добре): «Виконав великий обсяг чорнової роботи, хороший в єдиноборствах, не позбавлений уміння імпровізувати». За п’ять сезонів у Рапіді він провів 107 матчів, забивши 16 м’ячів. Нема нічого дивного, що багато років потому, коли вже тренер Мандреко потрапив у біду, віденський клуб був одним із тих, хто поспішив йому на допомогу.
…Але спершу – не про це.
Мандреко двічі перетинався з київським Динамо й у обох матчах це не принесло задоволення українському клубу. В 1/32 фіналу Кубка УЄФА 1992/93 Рапід створив нашим великі проблеми. Вигравши перший матч вдома завдяки голу Павла Яковенка, який готувався переходити у французький Сошо, наші вирушали в Австрію із великими сподіваннями. Натомість, команда Анатолія Пузача за один перший тайм отримала три голи. А відкрив рахунок якраз недавній співвітчизник – Мандреко відгукнувся на подачу з правого краю від Вебера і смачним ударом розстріляв ворота литовського динамівця Мартинкенаса. Сергій відіграв той поєдинок із повною самовіддачею – вихованець радянського футболу, він зростав, спостерігаючи за успіхами киян. Саме після флангових рейдів Мандрека загострювалася ситуація ще в кількох дуже гострих епізодах. До перерви натхненний Рапід забив ще двічі, голи на свій рахунок записав норвежець Ян-Оге Фьортофт, і лише наприкінці гри сталося диво – коли Леоненко забив два м’ячі після стандартів, реалізувавши пенальті за фол Пойгера на Ковальцю та замкнувши подачу штрафного від Сергія. За підсумками двох матчів тоді пройшов далі український віце-чемпіон.
Але через чотири роки динамівці зазнали дуже болючих поразок. 0:2 у Відні із травмою Шевченка перед матчем та нервозною атмосферою у колективі, 2:4 вдома. І Сергій Мандреко відіграв обидва тих матчі.
Хто він такий, цей уродженець Душанбе з українським корінням, багато наших футболістів знали не з чуток і раніше. Майбутні динамівці Дмитро Михайленко, Володимир Шаран, Євген Похлєбаєв та Сергій Коновалов грали з ним на чемпіонаті світу серед молодіжних збірних, який проходив 1991 року в Португалії. СРСР там вдалося завоювати бронзові медалі, претендувавши навіть на більше – але в півфіналі «червоно-білих» розгромила Бразилія з Роберто Карлосом та Джоване Елбером у складі.
Мандреко був основним у складі тієї збірної, що й не дивно. Попри юний вік, він уже грав у основному складі таджикістанського Паміру, головної команди ТаджРСР. На момент, коли розвалився СРСР, у Сергія було 38 матчів (2 голи) у складі душанбінської команди. Цікавий молодий футболіст, який за час становлення встиг пограти флангового захисника та півзахисника, а в окремих матчах пробувався навіть форвардом (з акцентом на край). І все це – із гарматним ударом та непоганою швидкістю. Ласий шматочок!
Ясна річ, Мандреко опинився в полі зору всіх радянських грандів. А після успішного виступу на молодіжному Мундіалі – ще й у закордонних клубів. А тут – розпад СРСР, бойові дії у Таджикистані, громадянська війна… Словом, вирішувати треба було швидше, і Сергій підписав контракт із Рапідом, який примітив його під час португальського чемпіонату світу. У клуб душанбинець прибув із великим бажанням та мотивацією. За спиною у нього залишалася родина, яку він вивіз із охопленого боями Таджикистану.
Тато помер через кілька років, а от мама повернулася на свою батьківщину, в Маловисківський район Кіровоградської області. Ось чому кожна поїздка в Україну із Рапідом була настільки принциповою та цікавою для гравця українського походження, який по кілька разів на рік старався навідатися до родичів та з радістю приїжджав сюди з командою.
…Мандреко, як футболіст, відбувся – на відміну від багатьох ровесників із СРСР, яких перемололо в часи змін та невизначеності. За п’ять сезонів у Відні із Рапідом він ставав чемпіоном та володарем Кубка Австрії, а в 1996 році виходив у фінал Кубка кубків, де австрійці поступилися з мінімальним рахунком ПСЖ. Однак періодично у клубу виникали фінансові проблеми, тож на кілька років Сергій відправлявся у Німеччину. Грав за Герту та Бохум, потім догравав у Маттерсбурзі та Парндорфі.
Зійшовши з поля в 34 роки, Мандреко невдовзі почав тренерську роботу. Певний час (2008-2009 роки) входив у штаб добре знайомого по Душанбе та Австрії Рашида Рахімова, який очолював московський Локомотив. Потім працював із австрійськими командами, адже з родиною залишився жити саме у Відні. Його очікувало типове для колишніх футболістів життя – тренування у своє задоволення, виставкові матчі з ветеранами, запрошення на телебачення під цікаві матчі…
Але втрутилося те, що у футболістів зазвичай, як у космонавтів – здоров’я.
Бічний аміотрофічний склероз — рідкісне нейродегенеративне захворювання. Нинішня медицина знає про нього небагато – етіологія (причини та походження) хвороби невідома, вона вважається невиліковною. На жаль, навіть серед таких здорових, загалом, людей, як професіональні футболісти, трапляються випадки цього страшного захворювання.
Все починається із окремих проявів, ніби випадковостей – слабкість, швидка втомлюваність, проблеми з точністю рухів, тремор не сіпання кінцівок. Можна помітити такий «глюк» і забути про нього на певний час, але жах БАС – ALS (такою абревіатурою називають медики цю хворобу) у тому, що вона обов’язково повторюється.
Немовби уявний удав, параліч охоплює тіло. Зазвичай, відмовляють м’язи рук, спини, навіть язика. Людині стає важче стояти, тримати голову, ворушитися. Контроль над своїм тілом слабшає. У підсумку дихальна недостатність призводить до фатального завершення – і жах у тому, що сучасна медицина може хіба що загальмувати цей процес, але не спинити його.
Жертвами БАСу стало багато відомих і багатих людей. Серед футбольних особистостей це, скажімо, колишній форвард Мілану, Фіорентини та збірної Італії Стефано Боргоново – він помер у 49 років. 35-річний екс-захисник чеських Градець-Кралове та Яблонця, словацького Кошиця Карел Урбанек. 49-річний колишній волейболіст збірних СРСР та України Юрій Коров’янський. Нині бореться за життя з БАСом Фернандо Ріксен – відомий за виступами у Рейнджерс, Зеніті та збірній Голландії. У боротьбі з цією хворобою загинули й легендарний науковець Стівен Хокінґ та співтворець мультсеріалів Rocko’s Modern Life і SpongeBob Стівен Хілленберґ.
Коли весь світ божеволів від чудернацького челленджу Ice Bucket Challenge (ви його точно пам’ятаєте – коли тисячі диваків по всьому світу давали обливати себе крижаною водою перед камерою й викладали це в інтернет), мало хто цікавився його метою, а вона була благородною. Люди збирали кошти для вивчення та боротьби з БАСом. Кріштіану Роналду, Майкл Джордан, Тейлор Свіфт, Бенедикт Камбербетч, Леді Гага та інші знаменитості не просто піарилися, а й переказували гроші на благодійність.
Поки ти молодий і здоровий, це здається веселою справою, коли ти хворієш – іншими очима дивишся на мету флешмобу, а не на його зовнішній «фасад». Точно так і з благодійними футбольними заходами – коли друзі та одноклубники Мандрека по клубах Рапід та ЛАК зібралися, щоб його підтримати, це був не просто ветеранський матч. Для лікування Сергія вдалося зібрати 21 тисячу євро. Преса оголосила збір коштів для підтримки екс-футболіста. Він виграв чимало матчів, які потребували вольових якостей та мужності. Ці якості тепер вимагає від нього щоденно хвороба.
«Kämpfen, Mandreko!», – такі баннери можна зустріти на матчах Рапіда. Сергія закликають боротися з хворобою. «Ich will leben, leben, leben…», – відповідає він в одній із недавніх газетних статей. «Я хочу жити, жити, жити…»
Оперативное видео самых важных и красивых голов в нашем канале в Телеграме
Источник: Sportarena.com