Sportarena

«Гонконг обирав не лише через фінанси — цікаво було тут пожити й пограти»

Колишній гравець Чорноморця зараз намагається закріпитися у Гонконгу.

«Гонконг обирав не лише через фінанси — цікаво було тут пожити й пограти» - Футбол

Сергій Шаповал, facebook.com/Leemanfootballclub

Сергій Шаповал – гравець по-своєму унікальний. За останні десять років на батьківщині виступав усього два неповних сезони, в українській Прем’єр-лізі грав епізодично. Зате виграв кубки Молдови та Білорусі, Суперкубок Молдови та срібну і бронзову медалі тамтешньої Національної дивізії.

Після виступів у чотирьох європейських чемпіонатах у кар’єрі 28-річного універсального півзахисника новий поворот – від 2019 року Шаповал буде гравцем гонконгської Прем’єр-ліги, підписавши контракт із місцевим клубом Лі-Мен (Lee Man). Невдовзі після підписання угоди та перших контрольних матчів ми зв’язалися із Сергієм та обговорили його перші враження від нової команди й країни.

Нашу бесіду переривало гамірне азійське місто – різнобарв’я слів та звуків, відлуння транспорту та крики вуличних торговців. Поки Сергій Шаповал готується до нового випробування, він заодно знайомиться із містом зовсім іншої культури.

«Пропозиція спробувати сили в Гонконзі застала мене під час гірськолижного катання»

– Ви — другий в історії український легіонер у чемпіонаті Гонконгу після екс-воротаря Динамo Шляхотіна. Особисто з ним знайомі? Коли приймали рішення відносно цього переходу, радилися з ним?

– Ні, я його не знаю. Спілкувався з товаришами, з якими разом грав у Білорусі, котрі вже мали можливість пограти в азійських країнах. Дзвонив, радився. Подумав трішки і прийняв рішення спробувати свої сили у цій країні, придивитися до місцевого футболу перші півроку. Я люблю відкривати для себе нові горизонти.

– Це перший випадок, коли вами цікавляться азійські команди, чи були й інші варіанти?

– До цього пропонували в Казахстані пограти. Але не став би навіть порівнювати, тому що мені здається, що ця країна ближча до нас в плані менталітету. А от із дійсно далеких азійських країн зі мною на зв’язок ніхто не виходив.

– Ви – призер чемпіонату Молдови, володар тамтешнього Кубка та Суперкубка Молдови, а також Кубка Білорусі. Коли вели перемовини на цей пункт звертали увагу?

– Якщо чесно, не знаю як проходили перемовини. Подзвонив агент, сказав що є зацікавленість. Я саме в горах на лижах катався. Там у мене зв’язку не було. Відповів, що повернуся додому і тоді почну вивчати. Відпочив собі, повернувся – а мене вже чекав готовий контракт, присланий агентом на електронну пошту. Тож я зайшов у Гугл, почитав про цю країну, її чемпіонат. Взяв телефони хлопців, які пограли в Азії (серед моїх одноклубників по Торпедо-БелАЗ такі були). У підсумку зважив усі «за» і «проти» й погодився на перехід.

– Білоруський чемпіонат певний час порівнювали з українським. Зараз бачимо, що білоруський футбол переживає свої ненайкращі часи – падіння Крумкачів, злиття клубів у Могильовській області, невизначеність із новим керівництвом у мінському Динамо…

– Я б із цим не погодився. У Білорусі немає проблем із виплатами зарплати, як в Україні. Керівники клубів виконують свої фінансові зобов’язання. Можливо, у клубах-аутсайдерах є деякі проблеми, але футболісти перших 10-12 команд вчасно отримують свої кошти. Завжди подобалося, що у Білорусі рівний чемпіонат, висока конкуренція.

– Хоча грандів, як Шахтар (Донецьк) і Динамо (Київ), у них все ж нема. Про батьківщину. Три роки ви вже не граєте в Україні. Слідкуєте за чемпіонатом? Чи були варіанти на Батьківщині?

– Конкретних пропозицій у мене не було. Якщо чесно, не мав особливого бажання грати в чемпіонаті України.

«Чи може Гонконг зрівнятися з Білоруссю, Україною чи Молдовою? Що ви, тут фінансові умови кращі!»

– За фінансовими можливостями Гонконг може зрівнятися з Білоруссю, Україною чи Молдовою?

– Ні, що ви!.. Тут із цим набагато краще.

Щоправда, для мене фінанси – не основне, адже я дуже люблю футбол. Це підтвердять, гадаю, всі, хто зі мною працював і добре мене знає. При прийнятті рішення про перехід до іншої команди футбольна складова для мене на першому місці. Наприклад, коли грав за Торпедо-БелАЗ, мав більш привабливі пропозиції в фінансовому плані. Але обирав жодинців, бо там був чудовий колектив і ми разом нерідко дивували країну, як у тому сезоні, коли здобули Кубок Білорусі.

Звісно, буває, коли різниця в оплаті – в рази, але якщо мова йде про тисячу, півтори, дві тисячі доларів, це не є вирішальним. Я оберу ту команду, де мені більше подобається. У Торпедо-БелАЗ почувався комфортно, знайшов спільну мову з тренером. Після першого року там отримував пропозиції з інших чемпіонатів – із Азербайджану, наприклад, але я не поїхав.

Сергій Шаповал, facebook.com/Leemanfootballclub

Тепер же, після виступів у Гомелі, розглядав кілька варіантів. І обрав, знову ж таки, не лише фінансово вигідний, а й цікавий із точки зору світогляду, завдань, пізнання світу.

– Що вразило, коли взялися вивчати «гонконгські файли»?

– Багато чого. Сам Гонконг, його бізнесові потужності. Те, що місцевий футбольний чемпіонат започаткований ще 1908 року. Для мене, звісно, це все було відкриттям.

– Із того, що ми знаємо, Гонконг — це цифрове та дуже сучасне місто. Що з того, що ви вивчали в інтернеті та з розповідей друзів, збулося і що не збулося? Чим здивував вас Гонконг?

– В принципі, особливо нічого мене не здивувало, адже був готовий до переїзду, прочитав багато інформації про країну й почув від друзів, до чого готуватися.

Але коли в перший день після прильоту повели мене на медогляд і я вийшов із метро, підняв голову – а неба не видно. Там дуже високі будівлі і вони розташовуються близько один до одного. Багато людей перебувають на маленькому просторі, але все дуже продумано.

Що ще здивувало? На кожній зупинці метро є медичний персонал, до яких можна звернутися за допомогою. Коли прилетів, трішки прихворів, але мені відразу надали медичні послуги.

Відзначу, що всюди є ліфти і це дуже зручно. Тому, хоча людей багато, але місто організоване так, що все рухається, скрізь можна встигнути й багато за день побачити.

«У дебютному матчі «підобідав»

– Вас не занепокоїло, що команда Лі-Мен знаходиться на передостанньому місці в турнірній таблиці?

– Чемпіонат тут завершується наприкінці травня, а я підписав контракт з клубом на рік. Тобто, є час і освоїтися, і спробувати допомогти моїй новій команді в її турнірній боротьбі. Як розповідав мені мій агент, наша команда молода, але зараз підсилилася кваліфікованими виконавцями. На мою думку, у нас є всі шанси для того, щоб залишитися в дивізіоні. Час все розставить на свої місця.

– У вашій новій команді є француз, бразилець, іспанець і більшість з цих хлопців грали у вищих лігах європейських чемпіонатів. Мали можливість потренуватися, зіграти контрольні матчі, подивитися на них у дії?

– Так, я вже грав у товариському матчі кілька днів тому. Перемогли суперників 2:1. Приємно, що вже встиг відзначитися забитим м’ячем. Можна сказати, «підобідав» – увірвався у карний майданчик, м’яч відскочив і я добив його у сітку. У вівторок зіграю свій перший офіційний матч за команду.

Перші враження? Легіонери тут індивідуально сильніші за місцевих гравців. Але гонконгці – local players – підтягуються завдяки легіонерам. Відзначу, що в Гонконзі введено ліміт на легіонерів. Лише чотири іноземні можуть перебувати на полі одночасно. Специфіка змагань зовсім інша, не схожа на наш чемпіонат. Тут немає зборів у січні, зате є відразу три кубки – тож постійно наявна ігрова практика, багато шансів себе проявити.

– Ви можете зіграти на будь-якій позиції в центрі поля. В якому амплуа тренер вже встиг вас випробувати?

– Наш головний тренер (який, до речі, раніше працював у національній збірній Макао) бачить мене на позиції опорного півзахисника. Серед моїх функцій на полі — зв’язувати захист та напад, де, переважно, діятимуть наші легіонери.

«У Лі-Мені працюємо під керівництвом колишнього наставника збірної Макао»

– Який вид спорту найбільш популярний у Гонконзі?

– Тут найпопулярніші баскетбол та футбол, але я б не став виділяти якийсь один вид спорту. Як я зрозумів, не дуже багато людей ходить на футбол. 2-3 тисячі вболівальників відвідують матчі нашої команди. Можливо, на лідерів ходять більше глядачів – побачимо.

– Відчували цікавість з боку преси? Як висвітлюється місцевий чемпіонат?

– Тренер не хотів, щоб навколо команди створювався зайвий ажіотаж перед грою. Якщо чесно, я також не дуже люблю давати інтерв’ю, але водночас розумію, що важливо приділяти увагу журналістам. Тож якщо треба – то треба, але поки що вважаю, що треба зосередитися на роботі.

– Який результат для себе вважатимете успішним після півріччя проведеного у Гонконзі?

– Хочу допомогти партнерам по команді підвищитися у турнірній таблиці. В Білорусі моя попередня команда також розташовувалася внизу турнірної таблиці, але змогли зберегти прописку. Гарантую, що зроблю все що у моїх силах, викладатимуся на максимум. Головне завдання на ці півроку — намагатися набирати залікові пункти у кожному матчі.

– Як у вас із побутом?

– Клуб мені зняв квартиру. На перші кілька днів надали людину, яка мені все тут показувала – тепер можу сам по місту гуляти. Харчуємось, в основному, самі – після тренувань і матчів у клубі практикуються й командні обіди. У плані побуту все на належному рівні. Для футболу та тренувань є все. Ми – легіонери – всі живемо тут у відокремлених, огороджених новобудовах. Проблем із комунікацією взагалі не було – спілкуємось англійською мовою, яку всі розуміють.


Добавьте «sportarena.com» в свои избранные источники Google News (просто нажмите звездочку)

Источник: Sportarena.com

Рейтинг записи: 12345


Или аккаунт Sportarena