УЗНАВАЙ ПРО СВОИХ
Публикации
15 сентября, 18:10
2925
2
2925
15 сентября, 18:10
14 сентября, 9:10
1312
3
1312
14 сентября, 9:10
Лента новостей

Ігор Кондратюк: «Зараз вболівати за Динамо – це мазохізм»

...
Ігор Кондратюк: «Зараз вболівати за Динамо – це мазохізм»
Фото: facebook.com/igor.kondratiuk.5

Відверте та вогняне інтерв’ю відомого телеведучого та продюсера.

Микита Дмитрулін

Як змінити вітчизняний футбол? Чому зараз неможливо спостерігати за грою Динамо і хто має тренувати київський клуб? Чому у власників українських клубів пропали амбіції та орієнтири та наші спортсмени не називають речі своїми іменами. Своїми думками з цих питань у відвертому інтерв’ю Sport Arena поділився відомий український телевезійний ведучий та продюсер, палкий уболівальник, котрий ледь не став професіональним футбольним арбітром, Ігор Кондрадюк, розповівши також, чому йому пофіг, що відбувається в Україні з Шахтарем.

— Звідки у вас любов до футболу?

— Від покійного дядька. В дитинстві, на канікули, як було заведено, я вирушав до бабусі, а там був дядя Петя, а він дуже любив футбол, і розповідав, що був дублером у якійсь команді Шахтаря. Він стояв на воротах, і мене теж ставив. С тих пір я з футболом по життю. І не уявляю себе без нього. Я грав у шкільних командах. У нас були 2 непогані тренери, які грали на першість Херсонської області. Я навіть пограв на обласних змаганнях, але ніколи не був сильним футболістом, завжди були проблеми з фізикою. Був матч, в якому я забив пару м’ячів, і це було справжнім досягненням для мене. Мій найгучніший титул – чемпіон Університету імені Шевченка  1983 року у складі команди фізичного факультету. Після закінчення університету грав з друзями у дир-дир, а потім в мене виявилась астма. Не дуже складна, але дихалки не вистачало і я вже давно не бігав. Нещодавно розмовляв з Фоззі, він каже: «Васильовичу, не переймайся». Запрошував мене до команди Маестро. Але, напевно, він не знає, скільки мені років. Я йому кажу: «Да ладно, у вас там такі молоді лосі».

— Я знаю, що ви хотіли бути арбітром, але теж не склалось…

— Не просто хотів, а робив певні кроки для цього. Коли я закінчив університет Шевченка, зрозумів, що не можу бути поза футболом. Грати — вже не зможу. Тренером я не став, бо закінчив фізичний факультет і мені подобалось працювати у науці.

Познайомився з Олегом Базилевичем-молодшим, з яким ми разом робили вечори «ЩО? ДЕ? КОЛИ?» в університеті. Якось ми з ним розмовляли, і він каже, що хоче піти на курси футбольних арбітрів. І я теж захотів. Закінчив школу при Київській федерації футболу. Почав судити матчі, починаючи з дитячих юнацьких ліг.

Розпочинав до речі з Сергієм Шебеком – легендарним українським арбітром — рекордсменом за кількістю проведених матчів, у якості головного арбітру у вищій лізі України. В мене був один дуже пам’ятний матч і, ймовірно, останній у недовгій кар’єрі рефері. Він відбувся на другий день після Чорнобильської аварії. Грали на ДВРЗ на молодіжну першість України. Здається, чи Локомотив та Оболонь, чи Локомотив та Динамо. Але я запам’ятав одного хлопчика, який бігав попереду і задовбав усіх. Щось мені підказує, що це був Андрій Шевченко. Але точно сказати – не можу. Хіба що знайдеться біограф, який підтвердить це.

— Як колишній арбітр, оцініть сучасну систему
VAR?

— Це прекрасно. Я розумію невідворотність використання технологій і системи VAR. Я судив і реально розумію, що потрібно бути справжнім лосем, навіть не просто тест Купера пробігати, вдвічі його вибігати, щоб встигати за подіями на полі. Ми завжди невдоволені суддями, особливо тими, що за воротами. Коли вони пропускали очевидні помилки. В таких матчах суддя – цікавіший за гравців. А так не повинно бути.

Багато хто пам’ятає, як багато років тому Колліна не пустив збірну Чехії до фіналу Євро, поставивши пенальті на рівному місці. Тому система VAR – це супер. Думаю, що незабаром таку ж систему введуть, щоб миттєво фіксувати положення поза грою. І припускаю, що скоро автоматично будуть фіксувати гру рукою. Бо м’яч все-ж-таки відчуває руку.

— В дитинстві ким з гравців захоплювались?

— У мене ніколи не було кумирів. Але мені завжди подобався Олег Блохін. Були вирізки з усіх газет, які були доступні. Навіть мав колекцію. Я все про нього знав. Мені було 10 років, йому 20. Він тільки починав грати у Динамо, а я як раз захопився футболом. Завжди вболівав за Динамо і включно зараз.

«Тричі поспіль на власні очі бачив, як Севілья вигравала Лігу Європи, і на всіх трьох фіналах вболівав проти іспанців»

— Як часто ви дивитесь футбол?

— Завжди. Але враховуючи, що Динамо зараз не відповідає моїм критеріям красивої гри, дивлюся Барселону. Всі матчі у чемпіонаті Іспанії. Дивлюся всі матчі Манчестер Сіті, бо подобається стиль Гвардіоли. Коли спочатку Тимощук, а потім Гвардіола були в Баварії – теж за них вболівав. В принципі, дивлюсь футбол за кордоном по тренерам, виключення – це Мессі. Для мене, тренери – це митці та архітектори. І мені цікаво, як тренер ліпить команду. Віллаш Боаш колись вистрілив з Порту. Це було прикольно. Я був на тому фіналі Ліги Європи, коли Порту грав проти Браги, і Фалькао забив єдиний гол. До речі, фінал був у Дубліні. Я тоді вперше відвідав Ірландію.

Цікаво спостерігати за Почеттіно. Гвардіолі, наприклад, було завжди легше, аніж йому. Бо у Барселони були Хаві, Іньєста, Мессі та Бускетс. А Віллашу Боашу та Почеттіно важче, бо немає таких гравців. Прикольно дивитись за грою Атлетико Сімеоне. Він кумедно поводиться. Я не фанат Шахтаря, але мені до вподоби стиль Фонсеки. Він більш симпатичний за Луческу.

Дуже подобалася Баварія Юппа Хайнкеса, коли вона останній раз грала у фіналі Ліги чемпіонів Постійно вражав Мануель Пеллегріні. Чудо, яке він створив з Малагою – це щось! Не просто так його називають – інженер. В мене був період, коли було багато проектів – Караоке на Майдані, Шанс, Евріка – і я збагнув, що три роки Ліги чемпіонів взагалі не пам’ятаю.

Топ матчі, які ви відвідали?

— Чемпіонат світу 2006 року. Це один з перших моїх тріпів. Після цього, я більше не їздив на мунділі, адже там не було моєї команди. А за інших я не дуже хочу вболівати.

Поїхав би у Південну Африку чи у Бразилію – а вболівати за кого? Був на матчах збірної України на Євро-2012 та Євро-2016 у Франції. Але на останній матч групи проти Польші до Марселя я не полетів. Я втратив гроші на квитках, був в розпачі, але вирішив, що не можу їхати дивитися матч, який нічого не вирішує. Після Північної Ірландії вже не хотілось на це дивитись. Хоча набір гравців у нашої збірної був дуже сильний. Але він так і виявився – набором гравців.

Був на фіналі Ліги чемпіонів 2006, коли Барселона у Парижі перемогла Арсенал. Вболівав за канонірів, хоча перемогла Барса, яку я потім почав підтримувати. Був Самюель Ето’о, Мессі тоді не був основним. На стадіоні сиділи біля фанів Арсенала, і трошки боялись їх. Ми сиділи через залізну клітину, такі були квитки.

Після матчу пішки добирались від Сен-Дені до центру Парижа, де ми жили. Пам’ятаю, що ми проходили повз чорний квартал, який святкував, те що камерунець Ето’о виграв Лігу чемпіонів. Це було реально страшно. Ми досі з дружиною згадуємо, що ледве не потрапили в халепу. У дружини ледь не вкрали сумку. Під’їхав якийсь мотоцикліст у чорному шоломі. Пощастило.

Другий фінал Ліги чемпіонів- у Києві, коли Ліверпуль грав з Реалом. Я дуже сильно не хотів, щоб Реал в третій раз поспіль здобув кубок. Адже тричі поспіль на власні очі бачив, як Севілья вигравала Лігу Європи. На всіх трьох фіналах я вболівав проти іспанців. У Турині — підтримував Бенфіку, бо хотів, щоб припинилось прокляття Бела Гутмана. Ніфіга.

У Варшаві теж були з дружиною. Вболівали за Дніпро. Але теж не пощастило. У Швейцарії я теж вболівав за Ліверпуль, хоча у Севільї грав Коноплянка і став володарем трофею. Я був на восьми фіналах Ліги Європи, майже поспіль. Пропустив Бухарест. До речі, фінал Ліги чемпіонів у Москві я спеціально оминув. Це було нецікаво. Грали дві команди, які я не люблю. Ані Челсі, ані Манчестер Юнайтед.

— На фіналі останнього Кубку УЄФА, коли Шахтар переміг Вердер – були?

— Був. Там взагалі цікава історія трапилась. Мій кум Андрій Козлов отримав квитки завдяки прес-службі Шахтаря. Сиділи з нашими уболівальниками. Я ще з радянських часів завжди вболіваю за наші команди у єврокубках. Я знаю, що всі англійці та європейці підтримують лише свою команду, а на інші їм байдуже. Але у мене такого немає. Коли Шахтар грає у єврокубках – завжди їх підтримую. Але у чемпіонаті України – ніколи. Це не моя команда.

«У Зозулі дивна біографія, але він бється, і тому молодець»

— З ким з футболістів знайомі та спілкуєтесь?

— Трохи знайомий із Владом Ващуком. Декілька разів перетиналися із покійним Андрієм Гусіним. Його дружина працювала на проекті «Шанс» стилістом учасників. Із Заваровим декілька разів були на ефірах, здається, у Шустера на ICTV. Балакаємо з ним, а він каже: «Тю, так ти трохи знаєш футбол». Відповідаю: «Трошки слідкую за вами». Я був другом Євро-2012, був у Донецьку і познайомився з Грачовим. Одного разу у літаку мене переплутали з Шовковським. Кажуть: «О, так ви вчора класний матч зіграли!». Я такий: «В сенсі?».
«Ви ж все відбили!». Розуміючи про що він говорить – кажу: «Я ж не Саша Шовковський».   

— Ніколи не було пропозицій попрацювати на якомусь футбольному проекті?

— Саме на проекті – ні. Але була пропозиція, яку я не реалізував. Покійний директор УТ-1 знав, що я люблю футбол і не проти прокоментувати матч. І він мені запропонував.
Кажу: «Давайте спробуємо». Він мені дзвонить і говорить, що в суботу можна полетіти в Донецьк та прокоментувати матч Кубка України. А в мене якраз гра у «ЩО?ДЕ?КОЛИ?». Довелось відмовитись. Хто його знає, як би повернулась доля, якби я прокоментував той матч? Наскільки я був би гарним коментатором, не знаю. Але мені здається, що у мене не яскравий, як для коментатора голос. Коментатори повинні мати трошки інший тембр.

— Хто з наших коментаторів подобається?

— Буду банальним – мені подобається Вацко. Я плювався на коментаторів з телеканалу Футбол, які коментують іспанську Примеру. Але вони точно зробили великий крок вперед.
Сашу Денисова я теж перестав слухати, хоча його передача в цілому – непогана. Мені Денисов подобався, коли на каналі Україна він робив передачу «Футбольний Уїк-енд», а вона виходила українською мовою. Я йому так і сказав, коли ми бачились востаннє. Ще є Циганик, але він мені більше подобається, як журналіст, а не як коментатор.

Мені подобались радянські коментатори — Махарадзе, Перєтурін та Озєров, бо це були перші люди, яких я почув. Все, що було вперше – подобається по-своєму, навіть, якщо воно було гидке. Я чув декілька коментаторів іспаномовних, це зовсім інша історія. Іноді дивлюсь футбол на каналі SKY – зовсім інші емоції та рівень.

— Можете порівняти українських коментаторів з російськими?

— Знайомий із Васею Уткіним, ми колись грали разом у «ЩО?ДЕ?КОЛИ?». Мені подобається його манера. Він трохи відрізняється від інших коментаторів. На каналі НТВ є нормальні люди, але я їх вже 300 років не чув, і не хочу чути…

— Хто з наших футболістів, які грають закордоном, вас надихає?

— Як і всі українські вболівальники, слідкую за Ярмоленком та Зінченком. Іноді — за Коноплянкою. Але таке враження, що він не хоче грати. Я не вірю, що справа у тактиці тренерів, і що він не може під неї підлаштуватися. Це виключно його проблеми. Його зірковий час минув. Йому ще пощастило Лігу Європи виграти. Зозуля – молодець. У нього дивна біографія, але він б’ється, і тому молодець.

— Хто зі збірної України, яка стала чемпіоном світу серед 20-річних, вразив вас?

— Ми з дружиною дуже пожалкували, що не поїхали на фінальний матч. Вісім років тому я також мав змогу поїхати на молодіжний чемпіонат Європи у Данії, коли за U-21 грали Ярмоленко, Коноплянка та Ракицький, але також не склалося. Стосовно нещодавного успіху – респект Петракову, бо до цього реально не йшло.

Буду банальним, але мені сподобалися Попов, Конопля, Бондар. Не можу нічого сказати про Луніна, бо дуже сильно зіграв захист, і в нього багато роботи не було. Але він також робив сейви і навіть пенальті відбив. Сікан дуже класно зіграв. Епізодами чудово виглядав Булеца. А у фіналі гарно показав себе Супряга. Мені дуже сподобався цей хлопець, у якого батько загинув у АТО – Кирило Дришлюк. Він справжній «грегарі» (термін з велошосе: велосипедист, який працює на команду або її лідера — прим.Авт.), такий роботяга у центрі поля. Без таких футболу не буває.

Їм потрібно отримати ігрову практику і можливості для росту. Це може бути не в Україні, а може і у нас. Ось вже є приклад – Супряга забив 3 голи Ворсклі, а Динамо програло якомусь Колосу з Ковалівки. Так може справа у тренері?

— Ваше ставлення до Хацкевича?

— Я не фанат  Хацкевича. А чи є у Хацкевича-тренера фанати взагалі? 😊 Хочу, щоб Динамо тренував набагато сильніший спеціаліст! Хоча я розумію, що Гвардіола теж ніколи не буде тренувати Динамо. Команда просто застрягла у болоті: динамівсько-сурківському. Це такий світогляд Лобановського-Суркісів, який вони намагаються зберегти, як автентичний. Але це ж не історія Барселони і Гвардіоли. Коли за Пепа – вони просто були богами. А тут раз — і Гвардіола йде, але все рівно результати залишилися. З Шахтарем я не бачу сенсу порівнювати Динамо. У Ахметова банально більше грошей. За Реброва декілька наборів гравців показали себе. Але все рівно, я впевнений, що декілька поколінь футболістів мали заграти краще, якби ними керував більш толковий тренер. Знову приведу приклад Віллаша Боаша і Порту. Вони виграли все, і тих гравців одразу розібрали. Але їх же ще потрібно було знайти і змусити грати.

«Дуже дивно вчинив Коломойський із Дніпром. Просто забив, даруйте, на Дніпро і УЄФА»

Ви багато їздили на футбол у Європі. Що не так з нашою країною? Чому люди не ходять на стадіон?

— Треба робити чемпіонат привабливішим та конкурентоздатнішим. Хоча на це не підуть ні Федерація, ні власники клубів, але я би зробив наш чемпіонат по системі НБА, де існує ліга, яка впливає на склади команд, на платіжні відомості. Там життя клубів повністю диктується лігою. Там є драфт. Остання команда чемпіонату може отримати найсильнішого юніора. Може так треба зробити. У нас до війни був крутий підйом. Матчі між Динамо, Шахтарем, Металістом та Дніпром транслювали багато країн Європи. Це були матчі високого градусу. Але зараз буремні часи. Хоча вже ми проходили таке, коли раніше були матчі в Темп Шепетівка – Кремінь Кременчук. Думаю, що ми все пройдемо. Хоч Шахтар і створює власну монополію, бо у власника є гроші. Дуже дивно вчинив Коломойський з Дніпром. Просто забив, даруйте, на Дніпро і УЄФА, а команда щезла. Металіст продали безглуздому нуворишу Курченку, і де той Курченко і де Металіст?

Моя порада – повинна працювати ліга. Якщо для нашого футболу – це нонсенс, і власники 3-4 клубів будуть диктувати умови, то вони так буде завжди – чортзна що. Продавати футболістів і на цьому щось заробляти і без бажання виграти щось серйозне. Часи, коли були амбіційні власники, які чогось хотіли, найкращі. Зараз у багатьох власників немає ані амбіцій, ані орієнтирів.

— Українськї селебрітіс більше підтримують Динамо чи Шахтар?

— 50 на 50. Тут історія така: чому я вболіваю за Динамо із самого дитинства, а зараз багато дітлахів, навіть із Києва, вболівають за Шахтар? Бо є результат та яскраві виступи. Людина, яка почала дивитись футбол з часів, коли Шахтар виграв останній Кубок УЄФА, вона скоріш за все вболіває за Шахтар, навіть, якщо живе у Києві чи Львові. Тим більше, у Львові Шахтар грав у Лізі чемпіонів та багато яскравих матчів, завдяки яким вони додали собі прихильників. А зараз, вболівати за Динамо – це трошки мазохізм. При всій повазі до тамтешніх молодих гравців – вони можуть так «молодими» в сенсі гри і померти, не показавши якогось свого класу.

— Декілька років тому – ви казали, що маєте великі надії на Сергія Сидорчука…

— Це питання мені задав якийсь московський журналіст у часи, коли Сергій тільки-но починав грати у Динамо. І другий сезон він провів досить яскраво. Цей хлопець в мене запитав, що я думаю про Сидорчука. Я так і сказав: «Якщо він буде багато працювати, з нього будуть люди». Але щось не вийшло. Не знаю, чому. Було декілька серйозних травм. Але не думаю, що справа у цьому. Мабуть, йому треба було поїхати грати кудись у Бельгію чи Нідерланди. Можливо, фактор тренера. За Реброва він грав постійно. А потім зупинився. Я саме це і мав на увазі. Якщо він буде працювати – то ще себе покаже.

— Ваше ставлення до натуралізації легіонерів?

— Може бути. Але вчасно і очевидно. Якби Мораєс забив по голу португальцям і Люксембургу – ніхто б і слова не сказав. А він у тих матчах нічого не зробив. Що він, що Яремчук – зіграли однаково. І виникає питання: «Нафіга?». У Шахтарі зараз гарно зліва грає Ісмаїлі. А у збірній є велика конкуренція на цій позиції. Соболь, Матвієнко та Миколенко. Я до речі дуже радий, що Віталій також отримав медаль чемпіона Світу. Його заслуга у тій збірній, яка минулого року дійшла до півфіналу Євро – дуже велика.

Якби 5 років тому Ісмаїлі натуралізували, я сказав би, що це правильно. Бо Шевчуку було далеко за 30, і він все одно вигравав конкуренцію у збірній на лівому фланзі. Абсолютно точно, що треба було б натуралізувати такого гравця, на кшталт Едуардо, який колись у Хорватії був номером один у нападі. І одразу було зрозуміло, навіщо його натуралізували. Але я також розумію тих, хто говорить, що не треба нікого натуралізувати, а просто довести до розуму своїх. У цьому також є сенс.  За умови наявності результату 😊

«Якби команда Спартак вийшла на матч у футболках «Путін, не чіпай Україну!», уперше в житті за них почав би вболівати»

Чому багато спортсменів та футболістів кажуть, що футбол поза політики?

— Їм так легше заробляти гроші. Вони ще з дитинства змагаються з людьми різних національностей. І коли на міжнародних турнірах вони зіштовхуються зі спортсменами з інших країн – їх No Racism і означає, що футбол поза політикою. УЄФА, знаючи про цю глобальну проблему, увів цю норму поведінки. Футбол поза політикою, культура поза політикою – це фрази, які стосуються виключно мирного стану. А зараз війна. Я не розумію поїздки українських спортсменів та артистів до Росії. Я це сприймаю як колаборацію, як зраду, як розвагу для людей, які вбивають українців.

Так, відмова їхати туди на змагання може призвести до втрати ліцензій, кваліфікації, рейтингу, та накласти санкції навіть на Федерацію, але вже наче увесь світ розуміє, що до чого. Не просто так у Росії забрали чемпіонат світу з біатлону.

Не можу сказати, що вони дурні, але їм цього не прищеплено. Це як щеплення. Якщо його зробили, ти розумієш. Якщо ні – не розумієш. А що «рускіє люди развє виноваты»? Виноваты, звичайно. Вони обрали Путіна вже після анексії та у ході війни. Я розумію, якби натовпи людей вийшли на вулицю з плакатами та на мітинги. Але я бачив лише обмежену кількість таких людей. Якби команда Спартак вийшла на матч у футболках «Путін, не чіпай Україну!», уперше в житті за них почав би вболівати. Хоча історично так склалося, що у протистояннях Лобановський – Бесков та Динамо-Спартак я був за киян. А про такі речі потрібно говорити. А хто з наших спортсменів таке говорить? Маркевич, Вернидуб, Зозуля. А іншим футболістам – пофіг, що вже не їздять на збори на ялтинську «тропу»?

Як вважаєте, чому останнім часом Шахтар постійно потрапляє в якісь зашкварні історії? Футболісті переходять у російські клуби, плюс інші моменти?

— Шахтар – це команда пацанів, яким все пофіг. У них така ідейно-виховна робота у команді. Згадаємо історію, коли Коваленко опублікував пост і його змусили прибрати. Після цього я зрозумів, що там працюють люди, які ніфіга не розуміють у цьому житті. Вони знають, як купити та продати гравців, як зробити якісний газон і як призначити гарного тренера. Але вони не розуміють, у якій країні грають і до чого це може призвести.

І це також заслуга власника Шахтаря. Бо всі чудово знали і знають, що у Донбаса один господар. І це не Віктор Янукович, а Ринат Леонідович. А він такий самий господар, як і я – гравець Динамо, тобто – ніякий. Тут справа не у патріотизмі, і не здвинутості, що я українець і з піною з рота співаю гімн. Справа в тому, що все це призвело до сраки. Все те, що їм пофіг. Анжи, Рубін, красноярський Єнісей. Їм пофіг. І через це мені пофіг, що з Шахтарем відбувається в Україні. А у Європі я за них вболіваю, бо вони приносять залікові бали, і у цій команді грають футболісти збірної України. До виїзду в чемпіонат агресора…

— Володимир Зеленський на минулому тижні повідомив, що хоче провести в Україні Олімпіаду.  Що ви про це думаєте?

— Олімпіаду потрібно проводити step by step. Так само і Зеленському потрібно вчитись керувати країною step by step. Теж саме зі спортом. Я пропоную, у якості гарних намірів Зеленського, перед тим як подати заявку зробити офігєнний стадіон для біатлону у Карпатах. І якщо це зроблять, то мабуть всі зрозуміють, що дійсно є таке бажання. Плюс знайти спонсорів, інвесторів, а не державні кошти, яких у нас просто немає. Зробіть для біатлоністів нормальне стрільбище. Вони одні з небагатьох, хто привозить нам медалі з Олімпійських ігор та чемпіонатів світу. Плюс, якщо дійсно зроблять у Карпатах стадіон, вдвічі збільшать конкурентоспроможність нашої збірної, бо ще більше дітей почнуть біатлоном займатись. Це дуже привабливий вид спорту.

А ще один крок – відновіть льодовий стадіон у Києві. Це капіталовкладення, яке може дати медалі на Олімпійських іграх. І тільки тоді я зрозумію, що можна проводити Олімпіаду. А просто так зробити… Потім скажуть, що Олімпійські ігри провели, величезні гроші витратили, але арени пустують. Приклад стадіону Арена Львів. Там концерти частіше, аніж футбол. Тому поки що, такі заяви – це «фонарь».

Жан Беленюк и Владимир Зеленский

— Як вважаєте, для спорту добре, що після останніх виборів Жан Беленюк та Григорій Суркіс потрапили до Верховної Ради?

— Для спорту – не знаю. Я не розумію, чим вони там будуть займатись. А яке зараз відношення Григорій Суркіс – має до спорту? Ніякого. Він почесний. Власником Динамо вважається його брат, хоча ми розуміємо, що не все так просто. Він виконав свою роль для України, коли працював в УЄФА. До речі, з подачі Григорія Суркіса я став другом УЄФА на Євро-2012, дякую йому, але ж я виборов це «звання» своїм багаторічним вболіванням!

А Жан Беленюк краще би боровся. Я дуже критично ставлюсь до Слуг Народу, які зайшли у парламент. Я не люблю неуків. Зайшло багато людей, у яких політичного досвіду – нуль. Просто політична tabula rasa. У воюючій країні!!!

Жан Беленюк стояв під прапором України, тримав руку на серці і виступав як спортсмен. Від спортсмена до політика – шлях є, але його спочатку треба пройти. Відомий нам усім Віталій Кличко, до того, як стати мером Києва –  був депутатом Верховної Ради. А до цього він був депутатом у Київміськраді. Так що спочатку піди туди, подепутатствуй, зрозумій, потрібна тобі ця фігня чи ні – а потім вже у політику. А просто гарний хлопець – це не професія.

Рейтинг новости: 12345


Sport Arena запустила блоги. Общайтесь, обсуждайте, спорьте.

Добавить комментарий
Читайте также
14 сентября, 9:10
1310
3
14 сентября, 9:10
06 сентября, 16:55
243
06 сентября, 16:55
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?