Jeka who? Що за українець підписаний Боавіштою

Ми стояли із Ігорем Єрмаковим обабіч поля, де носилися на всіх парах юні хлопчаки у формі ФК Моноліт. «У нас прекрасна команда», – відповідав президент і головний тренер в одній персоні на запитання, на кого звернути увагу. І розповідав про кожного футболіста – десятки життєвих історій юних гравців, які, власне, на той час ще були «прототипами» професіоналів.

Саме Єрмаков тоді розповів Sport Arena, що аматорський футбольний клуб із Києва, який він очолює, розпочав співпрацю із португальцями. Здається, саме ми першими згадали й таке прізвище, як Євген Сердюк. Хлопчина зацікавив швидкісним дриблінгом: сміливо йшов у обіграш, однаково добре грав як вінгера, так і класичного нападника. Невдовзі він і справді перебрався у португальський клуб Фатіма.

І ось, уже маючи досить пристойний стаж виступів у закордонних лігах, 20-річний Сердюк підписав контракт із клубом португальської Примейри – Боавіштою із міста Порту. Після Луніна в Реалі, Зінченка в Ман Сіті, Шведа в Севільї та Селтіку нас, здається, уже не здивуєш.

Але фахівці неабияк спантеличилися якраз через цей перехід – давно такого не бувало, щоб закордонний вищоліговий клуб цікавився не вихованцем Динамо чи Шахтаря, гравцем обойми УПЛ, а футболістом, який ніколи не грав на батьківщині на професіональному рівні й прибув із аматорського клубу.

У Португалії його apodo, професіональний псевдонім, – це Jeka. То хто такий цей Jeka Serdiuk і чому йому вдалося пробитися у португальський найвищий дивізіон? Запитуємо Ігоря Єрмакова – президента та головного тренера ФК Моноліт, звідки Сердюк і перебрався за кордон.

– Як ФК Моноліт знайшов цього хлопця? Він же, здається, навіть не із Київської області, а з Донецької…

– Євген грав на першість міста Києва за команду Біомед і вже тоді виділявся бомбардирським хистом. Діти грали тоді ще 6х6. Я його помітив і захотів запросити у свою команду, розмовляв із тренерами з приводу його запрошення до ФК Моноліт, але відповідь була — ні. Це й не дивно, бо грали ми з Біомедом в одній лізі – Другій лізі першості Києва. Потім ті тренери «віддали» його до Живчика (також Друга ліга першості міста Києва, фарм-клуб Зміни-Оболоні). А із Живчика він потрапив до Зміни, але там у нього не склалися відносини з тренером Григорієм Матієнком, ще й додався той факт, що його родині довелось повернутися до Дружківки. Через рік я знову побачив його на одному з районних турнірів у складі Біомеду, зробили пропозицію тренерам Біомеду, йому та його брату, потім переговорили з батьками і здійснили його трансфер.

– Коли ви працювали з ним як президент і головний тренер ФК Моноліт, яким він запам’ятався у роботі?

– Є у нього гарна психологічна риса – йому все одно, хто проти нього грає, ніякого тремтіння він не відчуває. Гарна швидкість, техніка, гарно контролює м’яч на швидкості. І завжди забиває! У роботі він має «особливості», але нехай це залишиться між тренером і гравцем…

– Я пригадую, що він у вас із юного віку багато забивав. Причому, грав, здається, правого вінгера. Як вироблялася його позиція? У яких амплуа пробували його?

– Він завжди грав у атаці, а місце залежало від суперника: ми розбирали усіх, з ким випадало грати, як у чемпіонаті міста, так і в першості України. Тому його конкретна позиція в грі залежала від того, як ми хотіли грати.

– Розкажіть, як вийшло, що цих трьох хлопців відправили у Португалію? Чому саме Жека виявився найбільш успішним у підсумку?

– Дуже шкода, що на такому рівні заграв тільки Жека… Разом із ним їздили ще двоє гравців – впевнений, у них також був (і є) серйозний потенціал, але так склалися обставини, що вони не змогли реалізуватися там.

Наприклад, Максим Радченко у Моноліті два роки був. Прийшов до нас після відрахування з Динамо (Київ). Сам він зі Львова, мешкав у родині нашого голкіпера Максима Гевелюка. Я дуже вдячний мамі Юлі, що вона прихистила його в себе і за її безпосередньої участі він опинився в Моноліті. Не вийшло в нього через проблеми зі здоров’ям. Як з’ясувалось, ще перебуваючи в складі Динамо, він отримав травму гомілкостопа, але в Динамо довго хворіти не можна – от і форсували його відновлення, це призвело до того, що зараз хлопець досі відновлюється.

Анатолій Жихарєв – дуже здібний хлопець, але на певному етапі десь дав собі послаблення (скинув оберти в тренуваннях, і відповідно почав невпевнено грати) і за це поплатився. Зараз Анатолій грає в Німеччині за Кельбру, я сподіваюсь, що він зрозумів і зробив висновки з тих уроків, що дало йому життя.

Зараз у Фатімі залишився ще один наш вихованець – Владислав Страмоух. Дуже здібний та обдарований юнак, грає центрального півзахисника. Влад 1999 р.н., перший тренер – Андрій Литвин (екс- асистент арбітра Прем’єр-ліги та батько Дмитра Литвина, що зараз грає за Зорю). За манерою гри Влад дуже схожий на Делле Аллі і я вірю, що він теж невдовзі заявить про себе на повний голос!

– Як Сердюк там освоювався? Як про нього відгукувалися португальці?

– Адаптувався він непогано, португальська йому далась важко, але зараз вже набагато краще нею володіє. Коли Жека приїхав до Португалії, він не знав жодної іноземної мови. Через рік він сказав, що дуже жалкує, що в школі не приділяв уваги мовам, та взагалі навчанню. Португальці дуже добрі, вони завжди вітаються навіть із незнайомцями і взагалі дружелюбні. Євгенію не склало труднощів знайти з ними спільну мову і стати своїм, тим більше, що зовні він дуже схожий на португала:)

– Що скажете про його гру в Португалії? Наскільки він змінився у плані гри в атаці (чув, там він, в основному, центрфорвард)?

– У Португалії він змужнів як фізично, так і ментально, адже в професійному футболі «няньок» немає. Тож довелось подорослішати. У плані гри він додав у всіх аспектах.

– Які його перспективи у Боавішті?

– Його перспективи залежать від нього. Я впевнений, що з кожним сезоном його майстерність буде зростати. Контракт розрахований до 2022 року. Вважаю, це показує, що клуб у нього вірить. Тим більше, у Євгенія дуже класна особиста статистика – за Фатіму в чемпіонаті та кубку за півтора сезони він забив 18 м’ячів у 35 матчах. До того освоювався у юнацькому складі й також здорово відпрацював.

– Найголовніше: чи отримає ФК Моноліт компенсацію за підготовку цього молодого футболіста?

– Так, авжеж, і повірте – це дуже солідно навіть за європейськими мірками.

* * *

Замість P.S.

…Чому Жека став Жекою саме в Португалії?

Ось у цьому серйозне питання. Чи знали його в Україні? Якщо, наприклад, я бачив цього хлопця ще в 2016 році, то не маю сумнівів, що фахівці також мали змогу роздивитися цього гравця. В Оболоні йому не вдалося пробитися навіть у юнацький склад. Два клуби УПЛ стежили, але так і не дійшли до офіційної пропозиції. Тому, напевно, Сердюку справді пощастило ще тінейджером вирватися у закордонний чемпіонат. А далі вже йому вистачило вольових якостей пробитися, хоча це не так легко. І з добрих півтора десятків молодих українців – як дітей нових діаспорян — трудових мігрантів, так і вихованців провідних клубів України – до Примейри із низів пробився лише він, Євген Сердюк.