Клуб ДІОГЕН. Український футбол: камо грядеши?

ілюстрація Антона Фурманюка
SportArena.com запускає дискусійний клуб «Діоген», в якому оглядачі нашого сайту та запрошені експерти обговорюватимуть найактуальніші та найсуперечливіші спортивні теми.

 

Клуб «Діоген»

Засідання перше, установче

 До дискусії запрошуються Ігор Бойко, випусковий редактор SportArena.com, та Артур Валерко, оглядач українського футболу сайту SportArena.com

Темою прем’єрної розмови стає, власне, український футбол – правління клубу «Діоген» затвердило наступні контрапункти дискусії засідання №1:

I

— Яким має бути формат сучасного чемпіонату України та його структура у наш кризовий час?

II

— Що повинно бути головним на сьогоднішній день – масовість чи насиченість турніру?

III

— Чого не вистачає вітчизняним клубам, щоб вважатися, власне, футбольними клубами у повному значенні слова?

IV

— Говорячи про реформи у вітчизняному чемпіонаті, в «заручники» беруться виступи клубів та збірної на міжнародній арені. Чи справедливе твердження, що їхній успіх на загальноєвропейській, загальносвітовій арені напряму залежить від рівня й формату чемпіонату України?

V

— Зважаючи на складну поточну ситуацію в державі, наскільки вистояв на ногах український футбол? Локальні успіхи збірної та Динамо – закономірні чи більшою мірою продиктовані жеребом, форматом змагань, попереднім багажем та іншими «інерційними» факторами?

 

Якщо у товариства нема зауважень до регламенту та порядку денного, Головуючий починає засідання. Звучить гонг. Слово – дуелянтам.

 

Ігор Бойко: При виборі правильної схеми проведення змагань у всіх лігах треба спочатку визначити цілі. Не обов’язково це має бути якась «пятилетка за три года», але у часи кризи потрібно не латати дірки, а шукати можливості та інші підходи.

Для найвищого дивізіону можна вибрати будь-який варіант від 10 до 20 команд, але треба чітко розуміти, що це може дати не тільки наступного сезону, а й майбутньому. Майже кожен український клуб живе у надії, що скоро все налагодиться. У цьому випадку треба читати: повернеться до попередніх реалій. Люди зазвичай важко звикають до змін та хочуть повернути те, що колись було. Але цього вже не буде. Тому новий варіант проведення змагань та підхід до самого футболу – обов’язкова умова часу.

Ще влітку 2014 року в Україні треба було задуматись над створенням чогось нового, а не просто очікувати вирішення теперішніх проблем. Наразі дуже багато проблем, які треба одночасно вирішувати.

У грудневому тексті я вже піднімав це питання, тому можу лише повторити свої думки.

«Аби прийняти правильну формулу проведення чемпіонату, треба відразу визначитись, яким має бути футбол – професійним чи масовим. Це два абсолютно різних підходи. Федерація футболу має культивувати масовий футбол. Але оскільки у нас всі звикли не просто до швидких результатів, а до показушних швидких результатів, то підміняють поняття. Наприклад, у кінці наступного року керівництву Федерації буде непросто пояснити громадськості, чому у вищій лізі стало менше команд, а з’явились нові зниклі клуби. Тому ФФ лізе у професійний футбол. Аби показувати свої результати. Масовість створюється знизу, але не з найвищого дивізіону. Але якщо займатись своєю прямою діяльністю, то цього ніхто ніколи не помітить та не оцінить. Професійним футболом мають займатись клуби. І професіонали. З останнім, зважаючи на успіхи Прем’єр-ліги, є величезні проблеми. Коли розбирати фразу «треба щось робити», то в українському футболі головне слово «щось», а не «треба».

Артур Валерко: Звісно, завжди є спокуса «зруйнувати усе до тла», але при цьому виникає два питання: а з чого будувати нове і а чи не буде серед будівничих нового людей, вихованих на старому ґрунті? Відповідь однозначна – нове будувати буде ні з чого, а будівничих, які звикли жити за старими схемами, вистачатиме.

Я – прихильник еволюційного способу розвитку українського футболу з максимально консервативним ставленням до традиційної схеми чемпіонату. Інакше відбудеться нівелювання всієї попередньої історії, всього того, що створювалося десятиліттями (а там було не лише погане).

У всій цій історії з реформами чемпіонату – і тут я погоджуся з Ігорем – мене найбільше непокоїть те, що самим поняттям реформ перекривають імовірні цілі цих реформ. Так не можна. Скажімо, нам пропонують скоротити УПЛ – у мене запитання: а за яким критерієм будете різати? Скажімо, Арсенал або Кривбас, які почили в бозі, свого часу вважалися досить таки міцними середняками, які преспокійно займали місця досить далеко від вильоту і досить близько до єврокубків. Футбол постійно міняється – там, де сьогодні буря, завтра може бути штиль і привітна сонячна погода.

Чомусь усі говорять тільки про плюси скорочення. Але навіть ті, які здаються очевидними, матимуть короткотривалий ефект. Так, припинять існування окремі закоренілі боржники, але якщо дозволити їм «обнулитися» й знову стартувати під видозміненою назвою – й інші клуби подумають, що є ефективний спосіб відкараскатися від старих боргів. Так, на деякий час чемпіонат здасться більш конкурентним і інтригуючим – але цей ефект буде короткотривалим, і ті, хто раніше був міцним середняком, деградують в аутсайдери і по факту, і по статусу. Так, кількість прохідних матчів нібито знизиться. Однак інтриги це не додасть, тому що не кількість команд в лізі зумовлює амбітність клубів, а їх фінансова, матеріальна спроможність ставити завдання.

Механічно скорочуючи УПЛ, ми підриваємо саму піраміду українського футболу. Уявімо його як велику корпорацію з численними підсобними господарствами. Ви працюєте, працюєте, працюєте, виробляєте певний продукт – і в один день вам кажуть: «У нас на головному підприємстві кердик, ідіть геть зі своїми підсобками!» І що далі? Тотальне безробіття?

Ціла мережа ДЮСШ, академій, юнацьких команд готують молодих гравців. Їх багато, вони розраховані навіть не на 14 команд в УПЛ, а, імовірно, на 16-18. Скоротивши провідний дивізіон, ми запустимо снігову лавину. «Безкомандні» гравці у паніці покотяться вниз – у нижчі дивізіони України, сусідніх країн. Їхні заробітки упадуть, а з ними – й престиж професії футболіста, яка – давайте не будемо одне одному брехати – тримається на обіцянці слави й багатства за втрачену юність і здоров’я.

Тому я радше погоджуся із реформами плану плей-офф (хоча не є їхнім прихильником), аніж із скороченням учасників вищого дивізіону до зовсім непідйомного числа. Це створить проблеми тренерам збірних, зламає календар, «вимиє» клас середняків, скоротить число клубів (будемо відвертими – не кожен спонсор радо прийде в нижчоліговий клуб), породить додаткове футбольне безробіття. Профі-клуб в кожній області, жодного обласного центру без профі-клубу – ось наше завдання. Хай вони не будуть лакшері-рівня, зате вони будуть грати й привчати людей до живого футболу на стадіоні. Оце і буде правдива популяризація народної гри.

А говорити, що у нас нема 16 клубів, бажаючих грати у найвищому дивізіоні – це означає не задаватися більш важливими питаннями. Давайте розбиратися, чому клуби без питань переходять із другої ліги в першу і відразу стають там претендентами на медалі, і чому ті ж клуби не можуть перейти у Прем’єр-лігу. Може, тому, що є якась помилково нарощена різниця? Може, тому, що є забагато зайвого у наш складний час у вимогах? Давайте розбиратися – можливо, на часі реформа вищого дивізіону. Може, турніри U-21 та U-19 треба зробити окремими за італійським зразком – і хай туди заявляються не лише клуби вищої ліги, а всі ті, хто розвиває юнацький футбол, незалежно від лігової приналежності. Може, хай клуби першої ліги попервах переходять у вищий дивізіон без обов’язкової вимоги мати дубль і резерв. Тому що тоді за одне коротке літо призер першої ліги зобов’язаний нарощувати ще два склади, а це утопічно в нинішніх умовах.

Справжні реформи – це важко, це потребує обговорення й стратегії. Але саме вони дадуть відчутний результат, а не просте механічне обрізання.

Ігор Бойко: Насправді, за моїми словами криється не скорочення найвищого дивізіону, а його збільшення. Це буде не 12, 14 чи навіть 16 команд, а усі 22-24, які просто будуть ділитись на схему 10+12(14).

Фактично буде створена ліга з команд, які вже готові до стабільності та якогось рівня, тоді як іншим потрібен час. Якщо підійти до формування чемпіонату на професійній основі, а не за зрозумілими лише в Україні схемами, то декілька клубів теперішньої Прем’єр-ліги мають бути виключені зі змагань. Металурга вже формально не існує, як мінімум, Говерла та Металіст повинні бути виключені зі змагань на професійному рівні. Це якщо переходити на особистості у цьому питанні.

Інший приклад – Сталь. Клуб дуже хотів до вищого дивізіону, проте має відчутні проблеми з інфраструктурою. От рік у такій лізі їм би допоміг побудувати стадіон, створити кращі умови для тренувань першої та молодіжних команд.

Фактично зараз в Україні намагаються втримати футбол на плаву. Дають багато свободи клубам та їх керівникам. А якщо поставити жорсткі умови щодо фінансів, то навіть 10 клубів набрати буде вкрай важко.

А керівники клубів умовно першої ліги системи УПЛ мають можливість підготувати себе до переходу на новий рівень. Тут має бути чіткий план, за яким через три-чотири роки лігу можна буде розширювати, а то навіть і об’єднати. Але для цього не можна ще знижувати середній рівень вищої ліги за рахунок просто збільшення кількості команд та географії учасників.

Мені здається, що масовий футбол треба створювати з низів. Тут також потрібен справжній поштовх до розвитку. Проте професійний та масовий футбол можуть розвиватись поряд, перетнувши свої шляхи у потрібний момент. Головне їх не треба плутати та чимось жертвувати.

Найвищий дивізіон та топ-клуби мають бути таким собі локомотивом для маленьких клубів. Проте спершу цим самим клубам потрібно перевчитись працювати, вийти на нормальні ринкові відносини та вчитись жити за власний рахунок, а не бути рабами заможного пана, що платить їм за можливість порадіти за успіхи команди.

Головуючий: панове, ваша позиція розкрита. Тепер – до конкретики. Бліц-опитування:

 

I

— Яким має бути формат сучасного чемпіонату України та його структура у наш кризовий час?

 

Артур Валерко: передовсім, має змінитися система обміну між лігами. Той, хто лігу виграв – має переходити на наступний щабель. Ми – реалісти, і розуміємо, що якщо просто сказати «виходь» – клуб не вийде, якщо для цього нема умов. Тому ми повинні розібратися: чому клуби відмовляються переходити на наступний рівень розвитку? Які причини цього? Які вимоги не відповідають реаліям сьогодення?

А чемпіонат повинен будуватися за такими засадами:

Рівень 1 — найвища ліга, Прем’єр-ліга чи як там завгодно її називати (16 команд, можливий плей-офф).

Рівень 2 — перша ліга (18 команд)

Рівень 3 — друга ліга (20 команд)

Рівень 4 — загальнодержавна аматорська ліга з чемпіонами усіх областей (6-8 груп, у жодному випадку не менше — «кущова» система для економії на виїздах з фінальною пулькою)

Рівень 5 — чемпіонати областей

Рівень 6 — чемпіонати районів та великих міст

Рівень 7 — чемпіонати смт, бізнес-ліги, тощо.

І – це неодмінна умова! – зі спортивним принципом обміну між лігами.

Ігор Бойко:

Рівень 1 (10 команд)

Рівень 2 (14 команд)

Рівень 3 (16+16 команд)

Рівень 4 (аматорська ліга з якнайбільшим представництвом команд)

II

— Що повинно бути головним на сьогоднішній день – масовість чи насиченість турніру?

Артур Валерко: як ми вже говорили, потрібен розумний баланс. На яких засадах його досягнути? Тільки прийнявши спеціальну програму розвитку футболу, яка передбачатиме представлення у професіональних турнірах усіх областей. А далі – питання амбіцій та можливостей: буде це друга ліга чи елітна. Головне, щоб у кожного був доступ до переваг, які відкриває всеукраїнський профі-рівень.

Ігор Бойко: інтерес до футболу йде від масовості. І це першочергове завдання, яким має займатись ФФУ, наприклад, а не кількістю команд у Прем’єр-лізі. В Україні треба створити культ спорту, культ походу на стадіон. Тоді не буде проблем з кількістю команд та іншими речами професійного спорту. Але на моє переконання, масовість треба все ж створювати внизу.

III

— Чого не вистачає вітчизняним клубам, щоб вважатися, власне, футбольними клубами у повному значенні слова?

Артур Валерко: Усього того, що притаманно нормальним клубам. По-перше, клубної системи – з членами, наглядовою радою, співвласниками. Клуб не повинен залежати від волі однієї людини, якою доброю й безкорисливою вона б не була. По-друге, бізнесової системи: кожен гравець – це капіталовкладення і товар, ніхто не повинен викидатися на вулицю як вільний агент. Всі повинні продаватися. По-третє, дієвої системи взаємодії з навколишнім світом. Наші клуби не мають вболівальників і не хочуть мати; вони навіть не протирають сидіння на стадіонах, бо не розраховують, що прийде більше людей, ніж «протокольні» 1000 (насправді – менше). А клуб повинен бути клубом за інтересами, об’єднувати людей, залучати їх у своє життя. Тому кілька обов’язкових «потрібно»: наглядові ради, спонсорські пули, фахівці з маркетингу та зв’язків з громадськістю, люди з хорошою економічною та спортивною освітою.

Ігор Бойко: Футбольні клуби мають почати жити за свій рахунок. Спочатку це буде дуже важко і навіть неможливо для багатьох. Проте інакше кожен ж них у один прекрасний момент по волі свого хазяїна може банально зникнути. І ніщо цьому не зарадить. Фактично в Україні зараз і немає жодного нормального ФК з правильно вибудуваною схемою управління.

IV

— Говорячи про реформи у вітчизняному чемпіонаті, в «заручники» беруться виступи клубів та збірної на міжнародній арені. Чи справедливе твердження, що їхній успіх на загальноєвропейській, загальносвітовій арені напряму залежить від рівня й формату чемпіонату України?

Артур Валерко: Ці чинники впливають, але нема єдиного рецепту, як досягати успіху на європейській арені. Візьмемо навіть українську ситуацію: Динамо пробилося в півфінал Ліги чемпіонів 1999 року із слабкої ліги за схемою «1+15». Шахтар виграв Кубок УЄФА 2009 року багато інвестувавши, граючи в одному із найсильніших сезонів нашого чемпіонату.

Так і з іншими країнами: в Іспанії, де завжди є по 2,5 гранди, міжнародних трофеїв десятки. Англійська ліга, де можливі «лестери», а чемпіон може опинитися в зоні вильоту, інколи розставляє пріоритети не в бік єврокубків. Це не добре і не погано, це так є.

Щодо нас, то я не сказав би, що сила ліги визначає геть прямо все, але щоб грандам не було нудно й вони розвивалися – лігу треба робити насиченішою й конкурентною. Заради неї самої.

Ігор Бойко: Про збірну тут взагалі сперечатись зайве. Сильний чемпіонат та сильна збірна – абсолютно різні речі. Тут навіть не треба брати приклад формально найсильнішої на даний момент команди за рейтингом ФІФА Бельгії, а говорити про збірні, що сильно провели відбірковий турнір до Євро-2016 (Австрія, Ісландія, Словаччина). Усе вирішує сила команди у цей момент.

Клубам тут важче. Проте це також не головний чинник (радше може бути найкращим виправданням). Інколи сильний чемпіонат може навпаки негативно впливати на виступи у єврокубках. Сильні команди цілком можуть вийти і з далеко не найсильніших чемпіонатів.

Безперечно важко сперечатись з твердженням, що з сильним чемпіонатом легше досягти і успіхів єврокубках, і створити сильну національну збірну. Але це не аксіома. Прикладів занадто багато, щоб навіть робити якісь однозначні висновки з цього приводу.

V

— Зважаючи на складну поточну ситуацію в державі, наскільки вистояв на ногах український футбол? Локальні успіхи збірної та Динамо – закономірні чи більшою мірою продиктовані жеребом, форматом змагань, попереднім багажем та іншими «інерційними» факторами?

Артур Валерко: ще не так давно, півтора-два роки тому, один відомий футбольно-бізнесовий діяч пропонував призупинити чемпіонат, бо йде війна. Що б це дало? Гравці розбіглися б в інші країни, молодь масово стала б під чужі прапори. На жаль, така цинічна реальність – футбол нікого не чекає, і 20-літній гравець розмірковує категоріями «зараз» більше, ніж «завтра». Тож я б сказав, що український футбол, навпаки, вистояв, зрозумів свої недоліки й залежності. І тепер тільки від швидкості й ефективності переформатування залежить, чи ми впадемо вниз, чи змінимося й вдосконалимося.

Без везіння, звісно, не обійшлося, але успіхи наших клубів – це наслідок послідовної роботи в останні 10-15 років. Це наслідок поліпшень в дитячо-юнацькому футболі, роботи ліміту на легіонерів, появи прекрасних турнірів типу U-19.

У нас в руках – дуже сильне господарство, але воно потребує працьовитих рук. Інакше наші «знаряддя праці» знайдуть ці руки деінде.

Ігор Бойко: Насправді все могло бути набагато гірше. Насправді все мало бути набагато гірше. Мені здається, що багато не тільки 20-літніх гравців, а й набагато старших почали жити у іншому ритмі. Вони більше думали про вчора та завтра, ніж про сьогодні. Тобто ті самі згадки про 30 тисяч доларів зарплати та бажання перечекати важкі часи залишили багато футболістів у чемпіонаті України. Інакше пояснити, наприклад, таке дивне явище, як теперішній Металіст – просто неможливо.

Успіхи Динамо та збірної України я б називав більше не досягненням усього українського футболу, а швидше суто командними. Якраз той випадок, коли для чогось серйозного не потрібен сильний чемпіонат. Нехай Динамо пощастило з жеребом, проте все одно це не обов’язкова умова виходити до наступного раунду. Збірна України команда не з найкращих, проте вона була створена не один рік тому.

Не варто говорити, що все йде добре. Але могло бути набагато й набагато гірше. І ще може бути, якщо не врятувати професійний футбол та не давати поштовх масовому.

Головуючий: шановне панство, ваші думки зрозумілі.

Головні тезиси вашої дискусії:

— реформи повинні бути глибинними, а не просто поверховими;

— клуби мають перебудуватися й використати кризу для того, щоб навчитися не лише споживати, а й заробляти;

— загалом наш футбол має значний потенціал, проте він ніколи його не розвине, якщо не стане на передові позиції спортивного маркетингу та організації змагань.

Побажаємо українському футболу змін на краще!

В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?