Ледве не кожного року в топ-чемпіонатах з’являються команди, які руйнують усталений порядок. Без потужних фінансових вливань, без зірок зі світовими іменами, проте на неймовірному характері і куражі вони б’ються за високі місця з грандами, а інколи навіть перемагають.

Як правило, доля таких команд однакова – вони вистрілюють, потім гранди за великі й не дуже гроші розбирають їх лідерів, і вже з нового сезону такі от вискочки повертаються туди, звідки прийшли. Так працює футбольний ринок, і тому ані минулорічний Монако, ані Лестер-2016 просто не мали шансів втриматися на вершині.

І саме тому ще більше вражає історія Ніцци – французького середняка, який примудрився за рахунок спірних і дуже ризикованих менеджерських рішень не один, а два сезони підряд битися за призові місця.

***

Все почалося влітку 2015 року, коли Клод Пюель запросив на перегляд в Ніццу цікавого, проте вже списаного півзахисника Хатема Бен Арфа. Неймовірний талант, жахливий характер, відсутність трудової етики – його історія стара як сам футбол. Пюель, однак, перебував у чудових відносинах з Хатемом у Ліоні, і вирішив дати йому ще один шанс.

Ніхто не вірив, що з цього щось вийде. Також ніхто не вірив і в мініатюрного африканця із чемпіонату Португалії Міку Сері. Опорник, який краще пасує, ніж відбирає – щось зовсім нове для Чорного континенту. Нарешті, ризикованими називали й оренди правого бека Рікарду Перейри та форварда Валера Жермена – перший безнадійно програвав конкуренцію в Порту, інший – ніколи не забивав більше 5 голів в Лізі 1.

Проте Ніцца вибрала саме цих виконавців. Хтось скаже, у клубу просто не було грошей на солідні трансфери – Орлята якраз добудовували сучасний центр підготовки молоді, й левова частина бюджету була направлена саме туди. Проте це лише одна сторона медалі. Є й інша – Клод Пюель збирав в одну команду гравців, які були б здатні грати швидко й вертикально. І він не прогадав.

Сезон 2015/16 став кращим для Ніцци за багато років, але також це був кращий сезон для кожного гравця цієї команди поодинці. Бен Арфа та Жермен на двох забили в чемпіонаті аж 31 гол – і це особистий рекорд для обох. Міка Сері провів в основі всі 38 матчів, вперше за 5-6 років без травм відіграв сезон капітан Поль Бесс, та й молодь не підвела – Йоан Кардіналь, Венсан Козьєлло і Алассан Плеа ефектно відвоювали місця в основі. Підсумкове четверте місце відразу після визнаних грандів було сенсацією, проте в клубі навіть були трішки розчаровані – мовляв, хотіли вийти в Лігу чемпіонів. Апетит приходить під час їжі, що тут скажеш.

Проте найдивніші речі почалися згодом. Після хорошого сезону Ніцца буквально за кілька тижнів втратила своє лице – команду покинули й бомбардири Бен Арфа та Жермен, і опорник Менді, і навіть тренер Пюель не зміг відмовити Саутгемптону.

Однак президент Орлят Жан-П’єр Рівер був неготовий покидати завойовані позиції. Розуміючи, що його ресурсів мало, бізнесмен знайшов американо-китайських інвесторів та продав їм 80% акцій з умовою, що саме він залишиться на посту президента. Ті погодились – і так бюджет Ніцци виріс до нинішніх 45 мільйонів євро в рік.

Також Рівер знайшов для команди правильного тренера – Люсьєн Фавр не вигравав в Німеччині трофеїв, проте зарекомендував себе як спеціаліста з ідеями, котрий вміє ставити впізнавану гру. Ну і, нарешті, кадрове питання – як і влітку 2015-го, Орлята зробили ставку на тих, на кого ставку робити вже ніхто не хотів, і на Альянц Рів’єру перебрались Маріо Балотеллі, Юнес Бельханда та Данте.

І знову, як і в попередньому сезоні, з перших матчів ця на швидку руку зібрана команда стала вигравати. Спочатку скромно, потім впевненіше, а після домашніх 4:0 з Монако про Ніццу навіть заговорили як про претендента на чемпіонство. У Фавра команда заграла у зовсім інший футбол – з довгим контролем м’яча, ставкою на позиційний напад, потужними стандартами, моментальним пресингом при втраті. Така собі маленька Барселона, тільки з місцевими особливостями. Міка Сері тут відігравав роль Хаві, Рікарду Перейра – Дані Алвеса, Вілан Сіпрієн (ще одна знахідка скаутів Ніцци) – Іньєсти. От тільки свого Мессі у Орлят не було, так що де-факто його функції були поділені між Бельханда, Ейссеріком та Балотеллі.

До нового року сенсаційна команда Фавра трималась на вершині чемпіонату, і тільки низка травм в січні-лютому змусила Ніццу збавити оберти. Першими не витримали ритму Бесс та Балотеллі, потім Сері поїхав на КАН, ну а розрив хрестоподібних зв’язок у Сіпрієна остаточно вбив чемпіонські амбіції Орлят. Вже починаючи з березня, вони просто догравали чемпіонат, розуміючи, що третє місце від них нікуди не подінеться. Так і сталось.

Ну а далі знову було літо, а значить – і відкрилось трансферне вікно. Ніцца в минулому сезоні зіграла так добре, що не помітити її лідерів гранди просто не могли. А значить – знову розпродаж, за яким в клубі змушені були спостерігати з безсилою люттю.

Спочатку повернувся в Порту після дворічної оренди Рікарду Перейра, потім не вдалось домовитись з Динамо по Бельханда. Ще пізніше трансфер в ультимативній формі зажадали Ейссерік та Далберт. Це вже мінус чотири гравці основи. Той же фокус намагався провернути воротар Кардіналь, проте його клуб не відпустив. Ну а епопея з переходом Сері в Барселону, мабуть, і так всім добре відома.

Рівер і Фавр бачили, що втрати критичні. Президент звернувся до інвесторів з проханням збільшити видатки на зарплати, проте отримав відмову. Сезон 2017/18 Ніцца розпочала з тим же бюджетом, що й попередній. 45 мільйонів євро – це все, що є у Орлят, і це лише дев’ятий показник в Лізі 1.

В такій ситуації клубу знову довелось ризикувати, проте на цей раз фортуна вже не була такою приязною до Ніцци. Так, Орлята гучно прокололись з Уеслі Снейдером – 34-річний голландець думками вже був на пенсії і не спромігся навіть на один-два хороших матчі. Також не посилив команду і Крістоф Жалле – ветерана підкосили травми, так що більшу половину сезону на фланзі у Ніцци грають випадкові люди. З рештою трансферів не краще – Марлон справляє враження типового пляжника (за що його взагалі купила Барселона?), Срарфі надто нестабільний, Менді після Лестера нагадує лише тінь самого себе, а Лєс-Мелу старається, проте його ігровий інтелект значно поступається і Бельханда, і Ейссеріку. По факту, з новачків реально заграв лише Сен-Максімен – і це провал, особливо на фоні блискучих трансферних рішень останніх років.

Ну а один провал призвів до низки інших. Без якісних фулбеків Орлятам набагато важче розтягувати оборону суперників, що критично важливо при позиційному нападі. Без технічних, креативних півзахисників команді не вдається налагодити контроль м’яча в безпосередній близькості до чужих воріт. Також немає і останньої передачі, від чого страждають Балотеллі та Плеа. Нарешті, провал новачків призвів до скорочення основної обойми та збільшення ігрового часу гравців старту. Звідси – цілі епідемії травм, які підкошують Ніццу по ходу сезону.

Добавимо до цього старіння Данте, синдром другого сезону Маланга Сарра, проблеми Сіпрієна з формою – і отримуємо, мабуть, найпроблемнішу команду у всій Лізі 1.

Люсьєн Фавр, до його честі, все ще старається врятувати для Орлят сезон. Швейцарець по повній розігрує ті нечисленні козирі, які в нього ще залишились – він звільнив Сері від частини оборонної роботи, перевів Лєс-Мелу фактично в атаку, а також збільшив повноваження Маріо Балотеллі. Італієць тепер не тільки забиває, але й постійно відходить в глибину, задає вектор атакам.

Збільшення ваги Балотеллі в грі Ніцци наглядно показують цифри – якщо в минулому сезоні він забив 15 із 63 голів Орлят в чемпіонаті, то в поточному сезоні вже 13 з 32. Будь у Фавра інший вихід, він би уникнув цієї ситуації – всьому світу відомі характер Маріо і його схильність до травм. Проте вибору немає, так що Фавр грає ва-банк.

Результати? В матчах з слабкими суперниками Ніцца більш-менш стабільно перемагає, а от проти серйозних команд аргументів у Орлят майже нема. ПСЖ, Ліон, Марсель в чемпіонаті, а також Наполі, Лаціо і Локомотив в єврокубках це довели легко і просто.

От тільки в жодному разі не треба називати це кризою. Коли клуб з дев’ятим за розміром бюджетом в лізі займає дев’яте місце – хіба ж це провал? Те, що робила Ніцца останні два сезони – це футбольне диво, а не закономірність. Двічі підряд збирати майже чемпіонський склад із орендованих, вільних агентів та ноунеймів було неможливо, проте це сталось. Це було круто зі всіх сторін – Ніцца отримала нову клубну легенду, низка її гравців – шанс закріпитись на топ-рівні, про який і не мріяли, а Ліга 1 – живий доказ, що будь-який середняк при правильному збігу обставин може битися з грандами.

Але як і кожній казці, цій теж прийшов кінець, і Ніцца повернулась в реальний світ, де дев’ятий бюджет означає дев’яте місце, і нічого більше.