Герта і стіна, яка ще не впала

Фани Герти залишилися не на тій стороні стіни після її падіння (с) Independent
Sport Arena намагається розібратись, чому берлінська Герта ніколи не була, та навряд чи колись стане грандом німецького футболу.

Коли холодного жовтневого вечора гравці Зорі вийдуть на поле Львів-Арени, їхнім суперником буде головна команда однієї з найбільших столиць Європи, столиці країни чемпіона світу. Поза контекстом це речення звучить достатньо патетично, проте на ділі Зоря матиме справу з командою, яка ще п’ять років тому була так званою командою-ліфтом, що курсувала між першим і другим дивізіонами чемпіонату Німеччини. Власне, командою, яка ще ніколи не вигравала Бундеслігу.

Причин тому, що Герта так і не змогла реалізувати свій потенціал як головної команди Берліна можна знайти доволі. Це і достатньо ризикований менеджмент 1970-х і 1990-х років, і прихід до влади в Німеччині НСРПН (і подальший конфлікт лідера команди Ханне Собека з місцевими нацистами), який перервав найбільш успішний в плані спортивних досягнень відтинок історії клубу. Проте мабуть найболючішого удару по своїм амбіціям і планам клуб зазнав 13 серпня 1961 року.

На той час близько двох тисяч громадян НДР щоденно покидали країну, перейшовши кордон між Східним і Західним Берліном, який став порталом для тих, хто вирішив емігрувати в ФРН. З метою зупинити цей масовий вихід голова НДР Вальтер Ульбріхт наказав за ніч звести вздовж лінії Одер-Найссе барикаду, яка згодом переросла у легендарну бетонну стіну. Тих, хто вранці 13 серпня прокинувся на «соціалістичній» стороні від загорожі, чекала шокуюча несподіванка – вони раптом були відрізані від своїх сімей, друзів, дому, роботи, а також від свого улюбленого футбольного клубу.

Штадіон ам Гезундбруннен (для більшості місцевих вболівальників просто Плюмпе), на якому Герта проводила свої домашні матчі, знаходився всього в тисячі метрів від зведеної барикади, і спершу фанати могли збиратися під час ігор під загорожею, дивитися на улюблену споруду стадіону звіддаля, і прислухатися до шуму трибун. В подальшому зведена стіна позбавила їх і цієї насолоди. Серед тих, хто таким чином збирався кожної другої суботи хоч якось повболівати за Герту, був Гельмут Клопфляйш, підліток, який через свою любов до клубу і футболу стане ворогом держави і впродовж 28-ми років вестиме нерівну боротьбу з сумнозвісними Штазі, Міністерством держбезпеки НДР.

Наслідки зведення стіни були трагічними не лише для вболівальників, але й клубу як установи. По іншу сторону стіни того ранку опинилися й деякі з кращих гравців команди, як наприклад нападник Герти Клаус Таубе, який так і не дійшов на тренування того недільного ранку. «У це було важко повірити. Я стояв на кордоні, і не міг зрозуміти що коїться. Того дня за кілька хвилин закінчилася моя кар’єра в Герті», – розповідав він набагато пізніше в інтерв’ю виданню Die Welt. Власне, в той момент фактично закінчилася його кар’єра в великому футболі, оскільки внаслідок свого зв’язку з Гертою він не зміг влаштуватися в жодному з більших клубів НДР, і догравав в дрібних берлінських командах.

1963 року, коли Бундесліга святкувала своє народження, фортуна хоч на мить, але посміхнулася Герті. Федерація футболу ФРН в знак підтримки розділеного і відірваного від решти країни міста вирішила включити до новоствореного турніру переможця Оберліги Берлін. І попри те, що в останні кілька років більш успішною командою столиці була команда з екзотичною назвою Тасманія Берлін, того сезону місцеву Оберлігу виграла Герта, яка отримала золотий квиток і переїхала до Олімпіаштадіону.

Участь у Бундеслізі, однак, клуб починав у вкрай невигідному становищі. Ізоляція за 160 кілометрів від основної території ФРН стала великою перешкодою в переговорах з гравцями. Процедура пересилки документації через кордон була доволі складною, але ще більшу проблему становили подорожі, оскільки жахливий стан доріг в НДР робив авіаперельоти чи не необхідністю. І якщо клуб Бундесліги ще якось міг дозволити собі таку розкіш, як командні перельоти раз на два тижні, то безпосередньо гравцю з середньою зарплатою в чемпіонаті, який у вільний день хотів навідати родичів десь у Франкфурті чи Гамбурзі, це сильно било по гаманцю.

Як пізніше розповідав тодішній віце-президент клубу Вольфганг Хольст, гравці, яких намагалася підписати Герта, чудово це розуміли, і ставили свої вимоги до клубу. Щоби хоч якось заманити до Берліну сильних футболістів, клуб порушував встановлений Футбольним Союзом зарплатний ліміт в 1200 німецьких марок. Врешті це призвело до скандалу і пониження команди в класі. На зміну Синьо-білим прийшла раніше ображена Тасманія. Спортивний режим в футбольній Німеччині 1960-х був набагато менш суворим за нинішній, але в колективі Тасманії знайшлося місце для хлопців, які були справжніми гультяями навіть в порівнянні з тогочасними профі. Команда встановила досі дійсний рекорд з найменшої кількості набраних очок, і була назавжди поглинена трясовиною. Герта повернулася до БЛ у 1968-му, і на довгий час закріпила за собою звання головної берлінської команди.

По ту сторону Берлінської стіни свою боротьбу продовжував Гельмут Клопфляйш. Футбольний ворог режиму подорожував країнами-учасницями Варшавського пакту для того, щоб повболівати за команди з ФРН. За його будинком велося спостереження, а персональне досьє становило цілий том здебільшого пов’язаних з футболом ідеологічних злочинів. «Його поведінка завдає значної шкоди репутації НДР», – свідчить запис агента Штазі, який слідкував за Клопфляйшем під час матчу Болгарія – ФРН. 1985-го після матчу між ФРН і Чехословаччиною він вручив Францу Беккенбауеру плюшевого ведмедика (ведмідь є символом об’єднаного Берліну), після чого його було заарештовано.

Гельмут Клопфляйш разом з екс-президентом Герти Вольфгангом Хольстом на початку 70-х, фото dapd

Труднощі Синьо-білих також не припинялися. Трибуни Олімпіаштадіону заповнювалися лише наполовину, гравці надалі вимагали «надбавок за шкоду», і невдовзі клуб занурився в борги по вуха. Тому нині не здається дивним причетність Герти до скандалу з хабарництвом у 1971-му; берлінці за гроші поступилися Армінії з Білефельда. Для того щоб виплатити 6,6 млн марок боргу, клубу довелося продавати свій рідний Штадіон ам Гезундбруннен, на якому команда продовжувала проводити тренування попри переїзд на Олімпіаштадіон.

В той же час у спортивному плані справи клубу пішли на поправку. У тому самому сезоні 1970/71 берлінці посіли третю сходинку в турнірній таблиці, і вперше кваліфікувалися до КУЄФА. Подолавши без особливих перешкод шведський Ельфсборг у першому раунді євротурніру, у другому Герта поступилася 4:5 за сумою двох матчів Мілану. Команда продовжувала давати пристойний результат впродовж 1970-х, ставши віце-чемпіоном у 1975-му, двічі зігравши у фіналі Кубку Німеччини та ледь не вийшовши до фіналу КУЄФА 1979-го.

Великим розчаруванням став наступний сезон, коли Синьо-білі втратили прописку в Бундеслізі. І якщо клуб перебував у скрутному становищі попри відносні успіхи попереднього десятиліття, виліт в другий дивізіон став для Герти катастрофою. Затягнути пристойних гравців до столиці стало неможливо, а зірки команди, такі як екс-голкіпер легендарного складу Гладбаха 70-х Вольфганг Клефф або ж півзахисник збірної Данії Оле Расмуссен, покинули її в міжсезоння. На один сезон берлінці повернулися в Бундеслігу, до останнього боролися за виживання, проте зайняли останнє місце і успішно вилетіли.

Загалом 1980-ті були одним з найгірших етапів в історії клубу. Два сезони Герта провела в тоді ще аматорській третій лізі, вболівальницький інтерес до команди закономірно і критично знизився. Як наслідок, клуб мусив покинути Олімпіаштадіон, та переїздити на крихітний старенький Постштадіон, на якому ще в 1935-му році Макс Шмелінг боксував проти Пауліно Узкудуна. Берлінцям вдалося повернутися до другої ліги, проте справи все одно йшли кепсько. Для виживання Герті необхідно було диво. Та ми повернемося на хвилинку до Гельмута, футбольного партизана, чиє життя на той час теж перетворилося на трагедію.

Репутація Клопфляйша росла не лише серед агентів Штазі, але й серед футбольних світочів ФРН. Завдяки своїй дуже ризикованій звичці зустрічатися з гравцями з капіталістичного Заходу після матчів, на які він приїздив, Гельмут став відомою постаттю для футболістів та футбольних функціонерів, а також в середовищі вболівальників ФРН. Керівники Герти перетинали кордон для того, щоб відвідати організований Клопфляйшем нелегальний фан-клуб Синьо-білих. Його фотоальбом містить світлини, на яких він стоїть поруч з Францом Беккенбауером, Боббі Чарльтоном, Боббі Муром та Роже Мілла.

За 28 років Гельмут лише одного разу зміг побувати на матчі улюбленої команди, у той час як повболівати за Баварію у нього було куди більше нагод – мюнхенці нерідко приїздили на матчі єврокубків до Дрездена, Ляйпцігу, Магдебургу та самого Східного Берліну. Його наснага та сміливість заслужили на повагу серед зірок Баварії та її керівництва. Президент Баварії Фрітц Шерер одного разу навіть ризикнув власною безпекою, перевізши на собі футболку Баварії, підписану для Клопфляйша його улюбленим гравцем Карл-Хайнцом Румменігге, і вручивши її адресату в його помешканні.

У якийсь момент терпіння Штазі увірвалося, і Гельмут був покараний забороною відвідувати матчі команд з Заходу та конфіскацією паспорта. Для Клопфляйша це була справжня катастрофа – його позбавили єдиного доступного способу відчувати себе вільним в умовах тоталітарного режиму. Та на цьому його страждання не припинилися. Син Гельмута Ральф, який плекав надію стати професійним футболістом, порвав зв’язки колінного суглоба під час навчань в армійському таборі. Як сину «ворога держави», Ральфу було відмовлено у належній медичній допомозі, що поставило крапку на його футбольній кар’єрі.

Згодом його чекатиме ще болючіша подія. У травні 1989 року, коли його мати була при смерті, до Гельмута навідалися агенти Штазі з повідомленням, що його прохання трирічної давнини про дозвіл на еміграцію було задоволено. Однак покинути НДР Клопфляйш мусив негайно, залишивши свою матір вмирати одну, або ж рішення буде змінено. Він обрав еміграцію, мати померла через кілька годин. Будинок Гельмута, який довгі роки був криївкою бунтівних фанатів, було конфісковано і передано у власність місцевому чиновнику.

Берлінська стіна пала вже за шість місяців, проте весною 1989-го мало хто міг цього очікувати. Дозволи, подібні до отриманого Клопфляйшем, були рідкістю, і люди переважно намагалися подолати кордон самотужки. За різними підрахунками під час спроби втечі з країни загинули від 138 до 245 людей. Одного з таких утікачів було застрелено біля стіни ще у лютому того року. Інший загине в жовтні на іншій ділянці кордону. Власне «залізна завіса» тріщала по швах деінде, проте сумнозвісна стіна «захиталася» лише 9 листопада 1989 року, коли член уряду НДР Гюнтер Шабовські в телетрансляції заявив про зміни в правилах в’їзду та виїзду з країни. Не дочекавшись офіційних строків та дозволів, тисячі східних берлінців рушили до пропускних пунктів. Прикордонники, не отримавши ніяких конкретних вказівок, спершу намагалися відтіснити натовп, але врешті не витримали такої навали.

Для Герти та ніч мала нести те саме довгоочікуване диво. Коли через два дні Синьо-білі приймали Ваттеншайд, на трибунах Олімпіаштадіону перебувало 60 тисяч глядачів. Дехто з них мав на собі старі джерзі зразка початку 1960-х, коли вони востаннє приходили на гру улюбленої команди. Понад 15 тисяч квитків клуб роздав мешканцям східного Берліну безкоштовно. Здавалося, що знесення стіни дасть Герті доступ до великої вболівальницької аудиторії, більшого успіху і прибутків. І справді, повернення Герти до Бундесліги та ностальгія східних берлінців призвели до певного росту інтересу до клубу. UFA, компанія, чиєю спеціалізацією є сфера розваг, інвестувала в клуб мільйони марок, однак не отримала з проекту багато зиску.

Десятиліття ізоляції призвели до того, що багато колишніх вболівальників не відчували зв’язку з колись улюбленою командою. Тим менше Герта цікавила їхніх дітей і внуків. Вони встигли сформувати свої вболівальницькі групи навколо команд зі Східного Берліну, таких як Динамо та Уніон, які і понині користуються більшою популярністю в східній частині міста. Що вже говорити про інші регіони східної Німеччини, де віддану вболівальницьку базу мають дрезденське Динамо, Ганза та Енергі, чиїм фанатам байдуже до долі Герти. Росту зацікавленості не сталося, клуб продовжував залежати від інвесторів, що призвело до кризи восьмирічної давнини.

У 2009-му Герті було конче необхідно кваліфікуватися до Ліги чемпіонів для того, щоб клуб отримав потрібну фінансову підтримку. Непопадання до ЛЧ призвело до різкого урізання фінансування, прощання з рядом ключових гравців та, врешті, вильоту до другої ліги. Лише в останні кілька років Герта змогла досягти певної стабільності. Команда двічі поспіль кваліфікувалася до участі в єврокубках, а клуб отримав понад 61 млн євро від американської інвестиційної компанії KKR & Co. L.P. В складі Герти є кілька доволі відомих імен. Саломон Калу, Ведад Ібішевіч, Мітчел Вайзер, Марвін Платтенхардт, а віднедавна й Дейві Зельке – це обличчя, які покликані продавати «нову» Герту, яка ще перебуває в пошуках своєї ніші, свого іміджу та свого вболівальника в об’єднаній Німеччині та сучасній Бундеслізі.

Кілька років тому британський футбольний автор та журналіст Саймон Купер в інтерв’ю з нині 69-річним Гельмутом Клопфляйшем для Financial Times запитав, чи може той порівняти свою боротьбу з футбольним матчем. «Матч триває 90 хвилин, – зітхнувши сказав Клопфляйш. – Це ж, здається, тривало вічність». Ізоляція та стіна майже зруйнували його життя. Ізоляція та стіна, навіть кілька десятиліть по тому, як її було знесено бульдозерами, залишає свій відбиток на головному столичному клубі Німеччини. Герта і найвпертіший її вболівальник досі страждають від старої рани довжиною 1378 км, нанесеної по лінії Одер-Найссе 13 серпня 1961 року.

Теги:
В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?