Інертна динаміка Шальке

Андрій Курдаєв – про те, чому в останні роки Шальке, попри фінансові можливості, рідко був стабільним.

Поточний сезон чемпіонату Німеччини стане останнім не лише для Хосепа Гвардіоли в Баварії, але й для ще одного протагоніста Бундесліги – менеджера Шальке Хорста Хельдта.

Один із керівників майбутнього суперника Шахтаря, як, власне, і каталонець, залишить по собі суперечливі враження. З одного боку, в роки його роботи у клубі, Кнаппен пережили загалом успішний відтинок своєї історії, тричі поспіль кваліфікувавшись в основний раунд Ліги чемпіонів, з іншого – команда з якісним підбором гравців (і донедавна другою після Баварії зарплатною відомістю) часто шкутильгала на шляху до поставленої цілі – потрапляння в топ-четвірку. Сам Хельдт чергував успішні менеджерські рішення з хибними, проявив себе радше реакціоністом, ніж стратегом, намагаючись вирішувати проблеми, замість того, щоби спробувати їх уникнути. Як наслідок, яких би результатів не досягали Кнаппен, клуб рідко випромінював стабільність і впевненість.

Хоча передумови для цього нібито були – врешті, переїжджаючи у Гельзенкірхен влітку 2010-го, він покидав Штутгарт після чотирьох успішних сезонів, в кожному з яких шваби кваліфікувалися до участі в єврокубках, а в першому ж сезоні при Хельдті вони вперше за п’ятнадцять років здобули звання чемпіона країни. До Шальке Хельдт потрапив в часи “тиранії Фелікса Магата”, і, можливо, за його ж протекторату. Хельдт грав під керівництвом Магата за франкфуртський Айнтрахт, а пізніше і у складі Штутгарта, де згодом співпрацював з Феліксом в якості спортивного директора. Власне, останній стверджував, що намагався перетягти героя оповідання до Вольфсбургу кількома роками раніше.

Тоді, у 2010-му, Магату ледь не вдалось стати чемпіоном країни з командою, яка провалила попередній сезон з іншим наставником, і вважалася посереднім колективом. Власне, якби не фінішний спурт Баварії весною того року, Фелікс міг вдруге поспіль виграти чемпіонат Німеччини з андердогом. Тим не менше, Кнаппен посіли друге місце, кваліфікувавшись у груповий раунд Ліги чемпіонів. Магат, котрий також займав посаду керівника правління клубу (фактично спортивного директора), у той час проводив офісні баталії з головою наглядової ради клубу (президентом) Клеменсом Тьоннісом стосовно трансферної політики.

Клубні борги становили понад 200 млн євро, і Тьоннісу, як будь-якому нормальному німецькому підприємцю (засновнику і власнику м’ясної імперії з на той час річним оборотом в понад 4 млрд євро), це не могло подобатись. Він намітив для клубу “економ-курс”, і не хотів виділяти на трансфери більше 10 млн євро. Магат, звісно, обурювався: я, мов той Мідас, за один сезон зробив із середняка чемпіонату віце-чемпіона, а вам мені грошей шкода на трансфери? Пісня його була відома ще з часів першого приходу у Вольфсбург: футбол – це основна галузь діяльності клубу, і якщо команда дає хороші результати, тоді і економічне становище клубу покращується.

Кевин Кураньи, Google.com
Кевин Кураньи, Google.com

Влітку 2010-го Кнаппен покинули ряд гравців, серед яких були Кевін Кураньї, Зе Роберто, Джеральд Асамоа та Марсело Бордон – хлопці, які сиділи на мільйонних контрактах. Магат порахував, що таким чином зарплатну відомість клубу було полегшено на 14,6 млн, і вимагав на нових гравців не менше 30 млн євро. Він буквально шантажував Тьонніса: “Станом на тепер я не можу гарантувати нічого більше, як комфортне місце в середині турнірної таблиці”. Шальке, щоб мати шанс на ліквідацію боргу, конче необхідно було грати в єврокубках. Яку роль у цій суперечці відіграв новоприбулий Хельдт, сказати важко, але він та Магат врешті отримали свої 30 млн: вони разом відповідали за спортивний менеджмент.

Того міжсезоння команду покинуло 15 гравців, і стільки ж нових її поповнило. Це були новобранці різного калібру, серед них найпомітнішими придбаннями були Рауль, Клаас-Ян Хунтелаар, Льюіс Холтбі та Хосе Мануель Хурадо. Одні називали це невиправданим ризиком, інші вказували на те, що за два роки у Вольфсбурзі Магат привів 38 та відпустив 29 гравців, після чого зробив команду чемпіоном. Власне, як покаже час, більшість трансферів Хельдта та Магата були вдалими. Але чим Фелікс не вмів похизуватись, так це гнучкістю та тактовністю у відношеннях з гравцями – з багатьма він встиг пересваритись по ходу сезону. Сезон 2010/11 видався дивовижним для Кнаппен – у ЛІзі чемпіонів вони дійшли до стадії півфіналу, у той час як у Бундеслізі Шальке якщо за щось і боролись, то за безпечне місце в середині таблиці – те, що гарантував Магат, але без 30-мільйонних трансферних інвестицій.

Тьонніс звільнив Магата, не чекаючи на кінець сезону. Цікаво, що рішення було прийняте напередодні матчу-відповіді 1/8 фіналу ЛЧ проти Валенсії, а приведене в дію після перемоги над іспанцями та проходу до наступної стадії. Хорст Хельдт провернув, як тоді здавалось, ідеальну оборудку, запросивши Ральфа Рангніка. Рангнік – на відміну від Магата – тренер з конкретним баченням гри, вважається проповідником сучасного футболу в Німеччині, предтечею покоління “Клоппів та Тухелів”. Скромний та тихий наставник з репутацією успішного футбольного педагога замість деспота та тирана – ніби сам футбольний бог шепнув це рішення Хельдту на вухо.

Тим більше, Рангнік повертався до клубу, який звільнив його кілька років тому. Тепер, довівши свою кваліфікацію деінде, він мав повну підтримку вболівальників. Шальке та Рангнік – це мав бути потужний довгодіючий тандем, але й другий прихід Ральфа на АуфШальке став короткочасним. Невдовзі після початку нового сезону, 2011/12, Рангнік пішов у відставку, мотивувавши рішення фізичним виснаженням, та сказавши гравцям, що не може наразі дати їм те, “що вимагається від тренера”. Команда залишилась без наставника на старті сезону. Хельдту довелось нашвидкоруч шукати хоча би тимчасову адекватну заміну, і він її знайшов в особі Хуба Стевенса.

Хуб Стевенс, Reuters
Хуб Стевенс, Reuters

Голландець є одним із найуспішніших тренерів в історії Шальке; він пропрацював з Кнаппен з 1996-го по 2002-й рік, вигравши Кубок УЄФА та двічі ставши володарем Кубку Німеччини. Власне, за підсумками голосування серед уболівальників клубу, його було названо тренером століття. Недивно, враховуючи, що після його звільнення клуб змінив 13-х тренерів за десять років. Та багатьох його повернення (на презентації вдруге за півроку Хельдт сказав, що “лише повертає додому свого”) здивувало – Стевенс був тренером старої школи, авторитарного магатівського типу, хоча й менш одіозним. Він здавався чи не повною протилежністю Рангніка. З приходом Ральфа клуб намітив новий курс, що базувався на залученні молоді, плеканні агресивного атакуючого футболу. Для Стевенса завжди пріорітетом був надійний захист.

Вболівальники були дещо спантеличені, і загалом багато хто насторожено поставився до цього призначення. Але, як це завжди буває в футболі, результат швидко змусив їх забути про сумніви. Шальке, не обтяжений участю в єврокубках, у внутрішній першості провів хороший рівний сезон. Кнаппен забули про прищеплюваний Рангніком високий прессинг і швидкі контратаки у кілька вертикальних передач, але непогано грали у захисті; окрім того, ключові гравці були у хорошій формі. Посівши третю сходинку, Шальке знову напряму кваліфікувався до групового етапу ЛЧ. Хельдт постав генієм – клуб змінив трьох тренерів за півроку, та команда змогла виконати завдання на сезон.

Однак зворотня сторона призначення Стевенса дала про себе знати настпної осені (2012/13). Шальке непогано розпочав сезон в Бундеслізі та Лізі чемпіонів, але в якийсь момент потрапив в так звану смугу невдач. Травми, помилки в окремих матчах, спад у формі окремих виконавців – щоби вийти з такої ситуації, тренеру необхідно проявити такі людські та професійні якості, як врівноваженість та тактичну і кадрову кмітливість. Стевенс же застосував старий перевірений і, мабуть, колись дієвий прийом – критика та тиск на гравців, чим лише погіршив становище. Мабуть, стосунки тренера з гравцями зіпсувались вкрай, тому що Хельдт поспішив звільнити Стевенса ще до кінця першого кола.

Йенс Келлер, dpa
Йенс Келлер, dpa

В цей час менеджер Шальке прийняв одне з ключових рішень, які сформували сприйняття клубу і його роботи у ньому. Вочевидь, не знайшовши іншої підходящої кандидатури, Хельдт призначив головним тренера U-19 Йенса Келлера, на рахунку котрого був лише короткочасний і невдалий досвід роботи у Штутгарті. Келлер спершу назначався тимчасово, але Хельдт припускав можливість підписання довгострокового контракту в разі виконання поставленої на сезон цілі – потрапляння в топ-четвірку. При цьому він не приховував, що розглядає багато різних варіантів. Від Келлера у цій ситуації важко було щось вимагати, куди більше відповідальності падало на гравців. Свого часу подібний хід допоміг Челсі завершити провальний сезон перемогою у Лізі чемпіонів та Кубку Англії.

Гравці Шальке не готові були ні до відповідальності, ні до ривка. Тим більше, що команду і далі переслідували травми – Кнаппен втратили орендованого у Барселони Ібрагіма Афеллая, який провів хорошу першу половину сезону на АуфШальке. Окрім того, невдало виконував свою роботу і Хельдт. Льюіс Холтбі, один із найбільших талантів клубу і чемпіонату на той час, перейшов у міжсезоння до Тоттнему за мізерні 1,75 млн євро. Сам Хорст назвав цю сумму “солідною”, маючи на увазі, що інакше гравець покинув би клуб влітку безкоштовно. Ці гроші ж Шальке зміг інвестувати в оренду Мішела Бастоса з Ліону. Тобто у критичний для клубу момент Хельдт продав одного з кращих гравців, орендувавши за ці гроші іноземця, який врешті все одно покине Шальке влітку.

Десь у цей час Хельдт сам непогано сформулював суть головної проблеми клубу: “Ми мусили покинути довгострокові плани заради вирішення короткострокових”. Менеджер Шальке зайнявся латанням дірок у складі, але провалив головне завдання, не знайшовши підходящого головного тренера. Він довго вмовляв свого старого знайомого по Штутгарту Арміна Фе, не зважаючи на те, що шансів перетягти його було небагато. Ні Фе, ні Келлера не можна назвати тренерами некваліфікованими – врешті перший вигравав Бундеслігу, а другий двічі поспіль фінішує з Шальке у топ-четвірці, – але навряд чи той чи інший ідеально підходять клубу.

Шальке має чи не найбільш продуктивну в Німеччині футбольну академію, яка випустила в останні роки немало якісних молодих гравців. Німецький журналіст та ведучий блогу Königsblog, присвяченого футболу взагалі та Кнаппен зокрема, Торстен Віланд у нещодавній переписці розповів мені, що найбільшою заслугою Хельдта в Гельзенкірхені та предметом гордості фанатів є концепт Knappenschmiede – ідея Шальке як кузні молодих талантів. Мануель Нойер, Месут Озіл, Бенедикт Хьоведес – ось вам троє вихованців Шальке, які були основними гравцями команди, що перемогла на останньому мундіалі. Використовуючи результати роботи з молоддю, клуб міг би стати футбольним брендом, що пропонує “споживачам” продукт у вигляді команди молодих талановитих гравців власного “виробництва”.

Хорст Хельдт та Крістіан Хайдель
Хорст Хельдт та Крістіан Хайдель

Щось подібне відбулося нещодавно по сусідству з Гельзенкірхеном, у Дортмунді. Прорив Боруссії Д починався з группи юних амбіційних гравців, половина з яких виросли у профі в системі клубу. Але, на відміну від Шальке, у Дортмунді використовують свої ресурси для досягнення спортивних висот та фінансового збагачення. Ключовою фігурою у цій історії успіху став Юрген Клопп, який ідеально підійшов під цю концепцію. Наразі її продовжує і розвиває Томас Тухель. Дортмунд відпускає не більше одного гравця основи на рік, і виручені кошти використовує на підсилення команди.

Шальке ж не використовує потенціал Knappenschmiede на повну. По-справжньому заробити клуб зміг лише на трансферах Нойера та Дракслера, і ці кошти пішли на погашення боргів. Один із кращих захисників Бундесліги Жоель Матіп був у системі Кнаппен з восьми років, а влітку покине клуб безкоштовно. Ще кілька років тому Шальке ставив своєї ціллю стати “другою силою” чемпіонату після Баварії. У сезоні 2010/11, коли Кнаппен досягли півфіналу ЛЧ, Клеменс Тьонніс стверджував, що його клуб – рівня Боруссії Д, попри те, що Чорно-жовті виграли чемпіонство – що не вдавалося гельзенкірхенцям з 1958-го. На півфінальному матчі проти МЮ вболівальники навіть вивісили плакат з емблемами Баварії та Дортмунда і написом “Дивитись, але не грати”. Зараз над цим можуть лише посміятись і мюнхенці, і дортмундці.

Гельзенкірхену не вистачало тренера, який би вписався у заявлену Хельдтом концепцію і реалізував її. Та натомість, звільнивши врешті Келлера, він запросив до Шальке Роберто Ді Маттео – людину, яка ще менше підходила такому проекту, ніж бідолашний Йенс. Власне, минулий сезон і вирішив долю Хельдта в Шальке. Цієї осені босс клубу Клеменс Тьонніс почав переговори з одним із кращих менеджерів чемпіонату Німеччини останніх років Крістіаном Хайделем, і цього понеділка вони успішно завершились. Після 24-х років у Майнці влітку на Хайделя чекатиме новий виклик у Гельзенкірхені.

Крістіан Хайдель – та людина, з чиєї волі почалась тренерська кар’єра Томаса Тухеля та Юргена Клоппа. Він також славиться вмінням створювати зі своїми наставниками ефективні тандеми, хорошим оком на молодих перспективних гравців, та працювати в умовах обмеженого бюджету. І, можливо, він зуміє скористатись тими умовами, які не зміг використати Хорст Хельдт, і тоді ми побачимо новий, міцний Шальке.

В избранное
Добавить комментарий
Сейчас обсуждают
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Войдите, используя аккаунт
социальных сетей:
Или аккаунт Sportarena
Регистрация на Sportarena
Восстановление пароля на Sportarena
Спасибо за регистрацию!

На ваш e-mail отправлено письмо с логином и паролем чтобы вы их не забыли.
Мы отправили письмо на ваш e-mail с логином и паролем. Проверьте свой почтовый ящик, пожалуйста.
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?