На межі

“Що таке футбол? – розмірковує Жозе Моурінью. –  Футбол це емоція. І не більше”.

Менеджера Челсі вже встигли назвати одним із найкращих тренерів в історії футболу і порівняти з Тоні Сопрано, однак по-справжньому цікавим це інтерв’ю виходить тоді, коли за справу береться сам Жозе.

Називаючи футбол емоцією, “Особливий” має на увазі те, що не варто сприймати гру надто серйозно. Хірург, який проводить операцію на серці, не відчуває на собі відповідальності перед мільйонами глядачів – у крайньому разі він відповідає перед родичами пацієнта. Від рішень футбольного тренера, своєю чергою, залежить значно менше, проте результати його роботи відомі максимально широкому колу осіб. “Саме тому інколи мені здається, що в порівнянні з фахівцями, які по-справжньому сприяють людству, ми заробляємо занадто багато”, – пояснює Моурінью в інтерв’ю британському виданню Esquire.

Одне з тих інтерв’ю, які роблять Моурінью тим, ким він є. Одна з тих цитат, які роблять його особливим.

Холодний розрахунок, уособленням якого за останні десять років він встиг стати для всіх людей, що тією чи іншою мірою стежать за європейським футболом, можна знайти навіть в таких його діях, як репліка в розмові з журналістом глянцевого видання. “Одна з проблем, пов’язаних із обговоренням персони Моурінью, – розповідає провідний англійський футбольний аналітик Джонатан Вілсон, – полягає в тому, що тобі постійно доводиться зупинятися і запитувати в себе: “Так і є чи, можливо, він хоче, щоб я так подумав?”.

Та в цьому випадку Моурінью просто віддає кесарю кесареве. Як “бісів чемпіон світу з прес-конференцій” – звання, яким його нагородив принциповий суперник Пеп Гвардіола, – португалець знає, що в звичайному спілкуванні з пресою він може використовувати свою “ліниву” англійську і не турбуватися про згладжування кутів. Та інтерв’ю для обкладинки одного з найбільш впливових видань світу він сприймає зовсім інакше. Моурінью добирає слова, і принаймні в цьому випадку йдеться не про розрахунок, а про бажання відповідати отриманому резюме.

Футбольне втілення Макіавеллі. Персоніфікація жаги до успіху. Дворазовий тріумфатор Ліги чемпіонів, який зміг привести до успіху на континентальному рівні дві об’єктивно найслабші команди на цьому рівні. Єдиний менеджер, який може похвалитися здобутими титулами чемпіона Англії, Італії та Іспанії. “Серійний переможець», як називає Моурінью найкращий бомбардир в історії англійської Прем’єр-ліги Алан Ширер.

Та справа в тому, що він давно вже переріс усі суто спортивні ярлики. Жозе тісно в маленькому світі футболу. Справжній культурний феномен, персона “Особливого” виходить далеко за його межі. Моурінью звіряє час за годинником власного бренду, водить автомобіль, рекламним обличчям якого є він сам, і гідно оцінює жарти американських коміків про те, що сім футболістів – це оптимальна кількість захисників у штрафному майданчику. Якщо Брюс Лі не помилявся, і такого поняття, як “стиль” справді не існує, то межу, що його замінює, Моурінью використовує максимально вдало.

Втім, обертається для нього все виключно навколо перемог. Ця жага була притаманна Жозе завжди, проте зі способами її задовольняти він визначався поступово. Отримавши футбольну освіту в Барселоні, яка зрештою виявилася центром виховання майстрів, що й досі визначають порядок денний сучасного європейського футболу, Моурінью відрікся від цінностей каталонської школи і використав отримані знання для того, щоб створити кардинально протилежне за своєю суттю вчення.

Перший досвід роботи в якості головного тренера, співпраця з Бенфікою, позбавила його залишків ідеалізму, а скромна Лейрія стала для нього творчою лабораторією у вправлянні з навколофутбольними вчинниками. Відтак навіть після переїзду до Порту Моурінью не позбувся звички організовувати всю підготовку команди через психологію осаду. Всі проти нас. Але ми тримаємось разом. Тому ми вистоїмо і втремо всім носа. Два поспіль європейські тріумфи португальця на Драгау – найкраще свідчення дієвості цієї стратегії.

У Челсі, побудованому на брудних грошах бастіоні футбольного зла, Моурінью довів цю стратегію до абсолюту. Принаймні так здавалося до того, як йому вдалося видасти за жертву найбагатший клуб у світі. Запрошення від Реала, як вважається, “Особливий” отримав після того, як зумів провести матч усього свого життя в півфіналі Ліги чемпіонів проти Барселони, що зрештою був резюмований одним реченням: “Для того, щоб грати в футбол, нам не потрібен м’яч”. При наближенні загрози великої команди Гвардіоли Флорентіно Перес не міг знайти кращий варіант. Після пам’ятних п’яти голів у дебютному Ель Класіко і взагалі на дистанції, коли Реал і Барселона, здавалося, зустрічаються ледь не щомісяця, Моурінью видавався як ніколи близьким до невдачі. Однак уже зараз можна зробити висновок про те, що завдання стримати, можливо, найкращу команду в історії, його Реал точно не провалив. Красномовно про це свідчить чемпіонство 2012-го року.

І досягнуто це було насамперед через стратегічні рішення португальського фахівця, які не завжди проявлялися виключно на полі. Мета перемогти найскладнішого суперника в його кар’єрі вимагала засобів відповідного рівня, і коли врешті токсична атмосфера в роздягальні Реала досягла свого піку, направити її в необхідне русло не зміг навіть Жозе. Те, що він називає “конфліктним лідерством”, тобто стимулювання підлеглих за рахунок постійних провокацій і перевірок, певний час об’єднувало футболістів найбільшого клубу світу, але, як Моурінью вперше переконався в Мадриді, навіть у цієї стратегії є своя межа. У Барселоні, згадок про яку він не може уникнути і попри те (а може, й завдяки тому), що він присвятив кар’єру намаганню її зупинити, про це знали ще в 2008 році. Після звільнення Франка Райкаарда португалець проходив співбесіду на Камп Ноу, але перевагу врешті було надано Гвардіолі. “Моурінью є переможцем, – пояснював один із керівників Барси, який ухвалював це рішення, Ферран Соріано, – проте заради того, щоб перемагати, він забезпечує рівень напруги, який, своєю чергою, неодмінно викликає проблему”.

При цьому, однак, варто усвідомлювати те, що насправді керувало Жозе. Власне, те ж саме, що й завжди. Бажання перемагати. Визначальне у часи тріумфів, ще більш важливим воно є у ті моменти, коли все починає йти не за планом.

Попередник Моурінью в Челсі, а нині менеджер Лестер Сіті Клаудіо Раньєрі свого часу немало постраждав від гострого язика португальця, але саме він, здається, досяг найбільшого успіху у пошуку слабкого місця “Особливого”. “Я не схожий на Моурінью, – заявив якось італієць. – Мені не треба перемагати для того, щоб бути переконаним у тих речах, які я роблю”. Найбільша проблема Жозе в контексті кризової ситуації, що склалась у цьому сезоні в Челсі, полягає в тому, що менеджер надто часто втрачав контроль над ситуацією. Найгірший стартовий відтинок сезону в його кар’єрі провокував португальця на рішучі дії, та подекуди він здавався розгубленим. Чергуючи батіг із пряником, Моурінью намагався витягнути підлеглих стандартними методами, проте врешті приховувати вже було нічого – у певний момент менеджер Челсі визнав, що він не знає, з чим пов’язані проблеми його команди. Безпрецедентний крок: для того, щоб уникнути спекуляцій з приводу ймовірного звільнення Моурінью, керівництву Челсі довелося публічно завіряти підтримку тренера.

Жозе засукав рукави і взявся за роботу.

Паузу на міжнародні матчі тренерський штаб лондонського клубу витратив на те, щоб проаналізувати виступ ключових футболістів у складах національних збірних, одним із яких став київський матч збірної України проти команди Іспанії. “Висновок, якого я дійшов, говорить про те, що жоден із гравців не показав кращу гру за збірну, ніж за клуб. Тому на їх стан, вочевидь, впливає не оточення, а інші чинники. А оскільки це так, то я твердо переконаний, що ми зможемо повернути їх до нормальних кондицій”, – заявив Моурінью на прес-конференції в п’ятницю.

Футболісти Челсі, своєю чергою, використали перерву між матчами Прем’єр-ліги для того, щоб засвідчити повну підтримку менеджеру, і спростували таким чином усі чутки про погану атмосферу в роздягальні на Стамфорд Бридж. Асмір Беґович назвав Моурінью “найкращим менеджером у світі”. Сеск Фабрегас визнав його найкращим тренером в історії клубу. Понад те, підтримку босу висловив капітан Джон Террі, який, до слова, нещодавно втратив стабільне місце в основі рідної команди: “Якщо хтось і здатен допомогти нам подолати цю кризу, то це Моурінью”.

Не сумніваються в спроможності португальця виправити ситуацію й менш зацікавлені особи. Найбільш красномовно, певно, висловився з цього приводу сер Алекс Ферґюсон: “Великі менеджери знаходять вирішення проблем. [Моурінью] знайде вирішення”. “Моурінью дуже добре розуміється на футболі, проте ще краще він розуміється на людях”, – переконаний колишній менеджер Челсі Джанлука Віаллі. І хоча ще один італієць, Фабіо Капелло, наважився згадати про так званий синдром третього сезону Моурінью, він миттєво був поставлений на місце згадкою Жозе про його досвід співпраці з національними командами Англії та Росії.

Головний аргумент, чому найкращою кандидатурою на роль рятівника Челсі (а чинний чемпіон Англії зараз справді потребує порятунку – жодна команда в історії Прем’єр-ліги ще не змогла пробитися в зону Ліги чемпіонів після восьми зароблених пунктів у перших восьми турах чемпіонату) залишається Моурінью, є досить простим. Напруга, що вважається неодмінним атрибутом чемпіонських команд “Особливого” зазвичай провокується самим менеджером і в найгірших своїх проявах може видатись штучною. Ігрова і психологічна криза Челсі, викликана без втручання Жозе, зараз надає йому справжню причину використовувати улюблені інструменти впливу на команду. Все справді складається проти нас. Але свою справжню силу ми зможемо відчути тільки в протистоянні з усім світом.

Футбол, як відомо, насамперед емоція.

Ярослав Друзюк, Sport Arena